Межі відповідальності за «лайки», «репости» та інтернет-образи в практиці європейських та українських судів

Розвиток соціальних платформ перетворив звичайні побутові реакції користувачів на об’єкти прискіпливого правового регулювання. Сьогоднішній клік мишкою або дотик до екрана смартфона може стати підставою для тривалого судового процесу та серйозних фінансових втрат. Судова практика як в Європейському Союзі, так і в Україні поступово формує жорсткі правила цифрової поведінки, змушуючи користувачів переосмислити концепцію особистої обережності в мережі.

Головний вододіл у питаннях цивільно-правової відповідальності в інтернет-просторі пролягає між пасивним схваленням контенту та його активним розповсюдженням. Європейська судова доктрина виходить із принципу пропорційності та семантичного навантаження кожного цифрового акту. Як підтвердив Верховний суд Австрії в рішенні від 26 травня 2026 року у справі 6 Ob 26/26f, «лайк» є стандартизованим елементом інтерфейсу, чий зміст за своєю природою залишається дифузним (розмитим). Пересічний користувач не сприймає «лайк» як повну солідаризацію з усіма деталями чужого тексту.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі Melike проти Туреччини зазначив, що натискання кнопки «Like» є поширеною формою реалізації свободи вираження поглядів, яка виражає лише інтерес або побіжну симпатію до публікації, але не прагнення зробити цей контент власним твердженням. Відтак, за загальним правилом, «лайк» під дифамаційним (образливим) постом не перетворює користувача на співучасника правопорушення.

Принципово інша правова природа притаманна «репосту». Коли користувач ділиться публікацією на власній сторінці, він вчиняє активну дію, спрямовану на зміну охоплення та розширення аудиторії первинного повідомлення.

У європейській практиці «репост» образливого чи недостовірного матеріалу без критичного супроводжувального коментаря (чи чіткого дистанціювання) прирівнюється до самостійного поширення інформації. Своєю дією особа інтегрує чужий контент у власний інформаційний простір, беручи на себе відповідальність за ознайомлення з ним своїх підписників. Як наслідок, особа, яка зробила «репост» наклепу, може нести солідарну або самостійну цивільну відповідальність нарівні з первісним автором.

Для того щоб образа чи дифамація в соціальній мережі набула ознак цивільного правопорушення, вона має вийти за межі суто приватного спілкування. Європейські суди використовують доктрину «мінімальної публічності»:

Фактор третьої особи: Порушення цивільних прав (зокрема, шкода репутації) виникає лише тоді, коли з образливим твердженням чи цифровим жестом ознайомилася бодай одна третя особа, яка не є безпосереднім учасником конфлікту (тобто не є автором і не є потерпілим).

Доступність контенту: Якщо образа висловлена в приватних повідомленнях (Direct Messages) між двома особами, вона не відповідає критерію публічності, оскільки не здатна підірвати авторитет людини в очах суспільства. Навпаки, публікація на відкритій сторінці Facebook, Instagram або у відкритому Telegram-каналі автоматично презумує досягнення порогу мінімальної публічності, навіть якщо кількість безпосередніх переглядів була незначною.

Об’єктивне сприйняття: Суди оцінюють не те, наскільки сильно був ображений сам позивач (суб’єктивний елемент), а те, чи міг цей контент об’єктивно змінити ставлення оточуючих до потерпілого.

Українська судова система активно імплементує сучасні цифрові стандарти, спираючись на практику Верховного Суду та положення Цивільного кодексу України. Вітчизняні судді керуються аналогічними європейськими підходами, адаптуючи їх до національного законодавства:

• Відповідно до стабільної практики Верховного Суду, належними відповідачами у справах про захист честі, гідності та ділової репутації є автор недостовірної інформації та особа, яка її поширила.
• Натискання кнопки «Поділитися» (репост) в українських судах однозначно кваліфікується як акт поширення. Якщо громадянин репостить завідомо неправдивий допис або персональні образи, суд зобов’яже саме його спростувати цю інформацію на своїй сторінці та може стягнути з нього моральну шкоду.
• Що стосується «лайків», то в українській цивільній практиці наразі немає прецедентів притягнення до відповідальності суто за віртуальне вподобання чужого тексту. Суди слідують логіці, що сам по собі «лайк» не є самостійним твердженням (інформаційним повідомленням) у розумінні ст. 277 Цивільного кодексу України.

Щодо проблеми ідентифікації власника аккаунта

В українських судах ключовим процесуальним викликом є доведення того, що конкретна сторінка у Facebook чи Instagram належить саме відповідачу. Суди звертають увагу на:

• Дані про володільця веб-сайту чи профілю (доменні імена, верифікація платформи);
• Експертні висновки у сфері телекомунікацій;
• Контекстуальну поведінку особи (чи публікує вона там власні фото, чи веде діяльність від свого імені).

Якщо приналежність аккаунта доведена, відповідальність за всі здійснені з нього репости покладається на його володільця. Українське процесуальне законодавство визнає електронні докази. Проте простого скріншоту екрана смартфона для суду часто недостатньо, оскільки його легко підробити. На практиці українські адвокати використовують:

• Огляд веб-сторінок за допомогою спеціалізованих сервісів фіксації (наприклад, системи e-STAS чи міжнародних аналогів);
• Засвідчення змісту сторінок за допомогою електронного цифрового підпису (ЕЦП);
• Проведення фіксації через огляд судом електронних доказів безпосередньо в судовому засіданні онлайн.

Рекомендації адвоката про правила безпечної поведінки в мережі

Сучасні судові тенденції вимагають від кожного користувача дотримання базових правил правової «цифрової гігієни»:

Репост — це ваша особиста заява. Перш ніж поділитися гучним, скандальним чи звинувачувальним постом третьої особи, переконайтеся в надійності джерела. Пам'ятайте, що перед законом ви стаєте повноцінним поширювачем цієї інформації.

Уникайте репостів «емоційного розпалу». Поширення чужих образливих оціночних суджень у стані емоційного збудження може коштувати судового позову та вимог про відшкодування моральної шкоди.

Пам’ятайте про видимість реакцій. Хоча «лайк» під постом у більшості випадків не призведе до суду, він усе одно формує ваше публічне цифрове портфоліо. Алгоритми соцмереж часто показують ваші вподобання колегам, роботодавцям чи бізнес-партнерам, що несе репутаційні ризики.

Контролюйте простір під своїми публікаціями. Якщо ви є адміністратором популярної сторінки або групи, ви можете нести відповідальність за непривабливі коментарі третіх осіб, якщо вчасно їх не видалите після звернення потерпілого.

Віртуальний простір перестав бути зоною юридичного вседозволеності. Судові системи європейських держав та України крок за кроком адаптують класичні інститути цивільного права до реалій цифрового світу, нагадуючи нам, що свобода слова в інтернеті нерозривно пов'язана із цивільною відповідальністю за кожну дію на екрані, осільки сторінка користувача в соціальній мережі — це приватний цифровий простір, своєрідний віртуальний дім.

Коли ми заходимо в гості, ми дотримуємося правил ввічливості і не переставляємо меблі без дозволу, не смітимо і не повчаємо господарів. Так само і в інтернеті, повага до чужих кордонів, тактовність у коментарях та дотримання цифрового етикету не лише захищають від юридичних ризиків, а й зберігають нашу власну людську гідність. Культурна дискусія завжди прикрашає гостя, а повага до господаря сторінки — це основа здорового спілкування в мережі.

Автор статті: Ірина Володимирівна ШАПОВАЛОВА, адвокат