Стаття 228. Порядок з’ясування обставин справи та дослідження доказів

1. Істотною відмінністю заочного провадження від звичайного є встановлення особливого порядку перегляду заочного рішення судом першої інстанції за ініціативою відповідача. Інші особи заяву про перегляд заочного рішення подавати не можуть.

На нашу думку, це є істотною перепоною до широкого застосування заочного розгляду справи, оскільки позивачі часто не дають згоду на таке вирішення справи, розуміючи, що в такому випадку відповідачі отримують додаткову можливість перегляду заочного рішення (тим же судом), якої в них немає.

2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії. Таким чином момент початку перебігу строку подання заяви про перегляд заочного рішення законодавець прив’язує до факту отримання його копії відповідачем, а не до дня проголошення рішення суду (як це є, наприклад, щодо апеляційного оскарження).

Оскільки відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення рекомендованим листом із повідомленням, то днем отримання його копії слід вважати число, зазначене у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Десятиденний строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, як строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням відповідача у разі його пропущення з поважних причин в порядку, передбаченому ст.73 ЦПК.

3. Буквальне тлумачення положень ЦПК (ст.228 та ст.232) приводить до висновку, що відповідачеві пропонується лише спеціальний порядок перегляду заочного рішення. За загальним правилом, він позбавлений права на апеляційне оскарження заочного рішення. Лише в разі постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідачеві надається право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку. Як зазначає Д.Д. Луспеник, в такий спосіб закон повністю реалізовує принцип процесуальної відповідальності відповідача, який належним чином повідомлявся про час і місце судового засідання, за неявку без поважних причин до суду. Ця процесуальна відповідальність полягає, по-перше, в ухваленні судом заочного рішення за його відсутності, по-друге, обмежує відповідача в загальному порядку оскарження рішення, так як він, бажаючи оскаржити рішення, спочатку повинен подати заяву про перегляд заочного рішення, довівши встановлені в законі обставини, і лише потім, при несприятливому для нього вирішенні його заяви, оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку[120].

ВС України в узагальненні практики ухвалення та перегляду заочних рішень констатував, що в апеляційних судів склалася неоднакова практика щодо постановлення ухвал у випадку, якщо відповідач оскаржує в апеляційному порядку заочне рішення без попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення. Деякі апеляційні суди у таких випадках відмовляють у прийнятті апеляційної скарги; наявна також практика, коли апеляційний суд повертає апеляційну скаргу відповідачу; в окремих випадках апеляційні суди залишають відповідну заяву без розгляду. На підставі системного аналізу норм статей 294 297 ЦПК України, ВС України визнав правильною практику, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги відповідачу, якщо він не звертався до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про його перегляд.[121]