Стаття 161. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

Цивільний процесуальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

23004

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. Судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

{Пункт 3 частини першої статті 161 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1089-IX від 16.12.2020 }

4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;

7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

{Пункт 7 частини першої статті 161 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1089-IX від 16.12.2020 }

2. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

162/525

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Звернення із заявою про видачу судового наказу не перериває строк позовної давності за заявленою вимогою; переривання строку відбувається лише при поданні позову з цією вимогою (ВП ВС у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 р.)

У цивільному судочинстві наказне провадження з’явилося вже після прийняття Цивільного кодексу України, який почав діяти з 1 січня 2004 року. Тому питання позовної давності щодо здійснення наказного провадження та видачі судових наказів главою 19 ЦК України прямо не врегульовано.

В даному випадку ми розглядаємо проблему переривання строків позовної давності за цивільною вимогою у випадку звернення стягувача до суду із заявою про видачу судового наказу. Чи переривається строк позовної давності за такою вимогою – чи ні?

Наказне провадження це різновид спрощеного цивільного провадження, яке здійснюється без виклику сторін, розпочинається з моменту подання стягувачем заяви про видачу судового наказу та закінчується видачею або відмовою у видачі судового наказу. При цьому судовий наказ одночасно вже є і рішенням суду, і виконавчим документом. Участь боржника у наказному провадженні можлива лише, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання його копії. Тому боржник позбавлений права до видачі судового наказу заявити про закінчення строку позовної давності, у випадку якщо це має місце.

Стаття 161 ЦПК України передбачає перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ. Водночас стягувач має право подавати за такими вимогами як і заяву про видачу судового наказу, так і позовну заяву в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.

Велика Палата ВС узагальнила, що фактично існують два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Водночас пункт 5, ст. 165 ЦПК України визначає підставою для відмови у видачі судового наказу сплив строку позовної давності, який повинен встановити і застосувати суд без заяви боржника.

У справі, що розглядається, стягувач звернувся із заявою в порядку пункту 3, ст. 161 ЦК України про видачу наказу про стягнення боргу із житлово-комунальних послуг. Суд не прийняв цю заяву через наявність спору про право. Пізніше стягувач подав вже позовну заяву із аналогічною вимогою, проте втратив час, і у відношенні частини суми боргу вже сплив строк позовної давності. Боржник під час розгляду позову зробив заяву про застосування строку позовної давності, і суд з цієї підстави відмовив у стягненні.

ВП ВС розглядаючи касаційну скаргу відступила від декількох відомих постанов ВС у цій царині і застосувавши статтю 264 ЦК України прийшла до наступного висновку. Подання заяви про видачу судового наказу не може використовуватися стягувачем, як підстава для переривання строку позовної давності за вимогою вказаною у такій заяві (чи її частиною).