Стаття 292. Правові наслідки визнання активів необґрунтованими

Цивільний процесуальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

2774

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. Активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.

2. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість.

3. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов’язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

{Частина третя статті 292 із змінами, внесеними згідно із Законом № 263-IX від 31.10.2019 }

4. Стягнення в дохід держави активів, визнаних судом необґрунтованими, або інших активів відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", крім випадків здійснення такого стягнення в порядку, встановленому Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".

{Частина четверта статті 292 в редакції Закону № 263-IX від 31.10.2019 }

293/525

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Кредитор одного з подружжя при поділі їх майна є особою, яка має право на апеляційне оскарження, оскільки суд вирішив питання про його права і обов'язки (№ 6-1844цс16 від 06.09.2017)

Рішенням суду першої інстанції здійснено поділ майна подружжя.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням особа, яка не була стороною у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та обов'язки подала апеляцію на вказане рішення мотивуючи це тим, що він є кредитором сторін у справі, тому поділ вказаного майна унеможливить повернення йому в майбутньому коштів, які він позичав чоловіку позивача та які останній використовував в інтересах сім’ї. У зв'язку із цим поділу полягало не тільки майно, а й борги подружжя.

Слід зауважити, що раніше, місцевим судом з чоловіка позивача було стягнуто борг на користь заявника. Під час розгляду вказаної цивільної справи, з метою забезпечення позову наклдено арешт на майно, яке належало чоловіку позивача, а у подальшому іншим рішенням суду щодо поділу майна подружжя право власності на це майно визнано за позивачем.

Судом апеляційної інстанції апеляційне провадження у справі закрито. З даним рішенням погодився і суд касаційної інстанції. Апеляційний суд зазначив, що заявником не надано доказів на підтвердження того, що позичені ним грошові кошти було використано в інтересах сім'ї, окрім того, борг було стягнуто лише з чоловіка позивача.

З даними доводами ВСУ не погодився та, скасовуючи рішення апеляційного та касаційного судів посилаючись на п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 вказав, що однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом ч. 1 ст. 292 ЦПК право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відсутність у кредитора права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов’язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.