Стаття 27. Підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача

Аналізуйте судовий акт: ЦПК імперативно встановлює, що визначення підсудності здійснюється з урахуванням саме зареєстрованого місця проживання, а НЕ фактичного. (ОП ВС КЦС №554/7669/21 від 24.06.2024 р.)
 Справа стосувалася поновлення звільненого працівника на посаді та виплати йому середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Його було звільнено за скороченням штату, проте сам працівник вважав що його було звільнено незаконно з порушенням процедури і з облаштуванням скорочення штату для цього.

Але це рішення є цікавим з огляду на вибір територіальної підсудності позивачем. Справа в тому, що він обґрунтував вибір цього суду на підставі фактичного його проживання у цій місцевості (яке не збігалось із зареєстрованим). На доведення фактичного місця проживання він подав договір оренди. Нагадаю, у цих видах справ у позивачів є вибір «альтернативи» позиватися у своїй місцевості, окрім подання позову за місцем реєстрації відповідача.

Відповідач подав клопотання про передачу справи за підсудністю до іншого суду, однак перша інстанція відмовила. Потім, на рівні апеляційної інстанції, суд не прийняв доводи відповідача, який вказував, що фактичне місце проживання не має значення, для вибору підсудності.

Проте, ці аргументи були зважені на рівні ОП ВС КЦС, і прийняті як вірні, а вибір позивачем суду за фактичним проживанням - неправильним. ОП ВС КЦС пояснила наступне: Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Цивільний позов проти приватного виконавця подається за місцем його проживання (перебування), а не за місцем здійснення його професійної діяльності ( ВС/КЦС у справі № 757/53167/18-ц від 09 вересня 2020 р.)

Сумна історія про визначення підсудності розгляду позову проти приватного виконавця як з огляду на її тривалість, так і з огляду на остаточний вердикт. Два роки нашій судовій системі знадобилося на те, щоб лише визначити місце розгляду такого позову, і тільки через буде розпочато слухання справи по суті в суді першої інстанції.

Історія розпочалася з того, що приватний виконавець виконуючи рішення суду, наклав арешт на кошти, які накопичувалися на рахунку для зарахування пенсій (за програмою «Картка киянина»), і під час дії арешту стягнув їх. Оскільки такий арешт був скасований рішенням суду, боржник вважає, що пенсійні кошти отримані приватним виконавцем безпідставно і в порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України звернувся із цивільним позовом до приватного виконавця про їх стягнення.

Боржник подав позов за місцем здійснення професійної діяльності приватного виконавця, і суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийняв таких позов. Проте ВС скасував ці рішення і визначив, що у такому випадку позов повинен подаватися у відповідності до ст. 27 ЦПК України за місцем проживання відповідача, як фізичної особи.

До того ж суд касаційної інстанції погодився з тим, що суд першої інстанції має усі можливості на підставі частини 6, ст. 187 ЦПК України з’ясувати дійсне проживання приватного виконавця і, таким чином, правильно визначити підсудність.

Очевидно, що на практиці застосування такого підходу абсолютно нелогічне, і тут потрібне втручання законодавця. Адже приватний виконавець може заарештовувати пенсійні кошти у Києві, а мати місце проживання в Ужгороді, чи навіть в ОРДЛО та роками ухилятися від відвідувань судових засідань як відповідач за місцем проживання...