Стаття 256. Наслідки закриття провадження у справі

Цивільний процесуальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

9264

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз’яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об’єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу.

{Частина перша статті 256 в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020 }

2. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

257/520

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: До переліку документів, що підтверджують право громадянина на визнання його учасником бойових дій, входить рішення суду про встановлення факту участі особи в бойових діях (ВССУ, справа № 357/8179/16-ц, 31.05.17)

Військово-політична ситуація в Україні створює нові виклики і в судовій практиці. Прикладом цього може слугувати ця справа. Дружина військовослужбовця ВСУ звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просила встановити юридичний факт загибелі чоловіка при виконанні обовязку військової служби 02.02.2015 року на території Донецької області в с. Рідкодуб, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заінтересованими особами заявниця визначила Міністерство соціальної політики України та Російську Федерацію.

Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у відкритті провадження на підставі ч. 4 ст. 256 ЦПК України , оскільки «з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право».

З таким рішенням погодився і суд апеляційної інстанції, який, зокрема, зазначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, підлягають розгляду в судовому порядку, якщо діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, а також при неможливості іншим шляхом отримати або відновити відповідні документи. Відповідно до роз'яснень викладених в абз. 3 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення у разі коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

ВССУ, розглянувши касаційну скаргу, скасував попередні судові рішення, а справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Своє рішення касаційний суд мотивував, зокрема тим, що п. 14 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій визначено, що у разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення, таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій.

Таким чином, до переліку документів, що підтверджують право громадянина на визнання його учасником бойових дій, входить рішення суду про встановлення факту участі особи в бойових діях, а тому висновки судів про неможливість розгляду спірного питання у порядку окремого провадження є помилковими.