Стаття 139. Розподіл судових витрат

Кодекс адміністративного судочинства України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

7011

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. При задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

{Частину першу статті 139 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2325-VIII від 13.03.2018 }

2. При задоволенні позову суб’єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

3. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

4. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

5. У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

7. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

8. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

9. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов’язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

10. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи.

11. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

139/400

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Докази сплати адвокату гонорару для його відшкодування відтепер не потрібні (ВС/КАС у справі № 280/2635/20 від 21.01.2021)

Не так давно аналіз судового рішення Касаційного адміністративного суду, у якому суд висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат викликав жвавий інтерес серед професійного середовища.

І це не є дивним адже впевнений, що питання оплати гонорару є одним із важливіших для адвоката, а його відшкодування за рахунок сторони, що «програла» - для клієнта.

У вирішенні даних питань прогресивним є саме Касаційний адміністративний суд, який поступово відходить від позиції штучної формалізації відносин адвоката та його клієнта (як це було у рішенні, про яке я згадав вище).

Рішенням ж, що пропонується до уваги повністю відповідає вказаній позиції та певним чином її розширює. Однак, на мою думку, у даному рішенні КАС недостатньо обґрунтував свої висновки, але головне результат!

У даній справі вирішувався спір, який виник між покупцем нерухомості та органом Пенсійного фонду щодо повернення позивачу помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1 % від вартості об`єкта купівлі-продажу.

Суд першої інстанції вказані вимоги задовольнив, однак відмовив у стягнення з ПФУ витрат на правову допомогу наданої позивачу адвокатом. Таку є позицію поділив і апеляційний суд.

Приймаючи вказане рішення суди послались на те, що матеріали справи не містять доказів фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу, оскільки до матеріалів справи не надано жодного документу, який підтверджує їх перерахування на користь особи, яка надавала правничу допомогу.

Однак КАС був іншої думки.

Приймаючи рішення про часткове стягнення витрат на правову допомогу суд касаційної інстанції послався на те, що за положеннями ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В матеріалах даної справи містяться акти надання послуг у яких вказано вид правової допомоги, час протягом якого надавалась кожна послуга та її вартість.

Кодекс адміністративного судочинства містить норми, які визначають процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Отже за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень).

При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

Аналізуйте судовий акт: Для стягнення витрат на професійну правничу допомогу номер справи у договорі, звіті, акті виконаних робіт, платіжному дорученні вказувати бажано, проте необов’язково (ВС/КАС у справі №520/8309/18 17 від березня 2020 р.)

ЖАДІБНА ТА ЗАЗДРІСНА! – у нас об’єднана палата ВС/КАС та інші нижчі судді у цій справі. Інакше не можна зрозуміти їх логіку у вирішенні питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу з митного органу.

Позовна заява на 35 АРКУШАХ із аналізом практики ВС, персональна участь адвоката у п’яти засіданнях при розгляді справи судом першої інстанції, додаткові письмові пояснення, відповідь на відзив, тощо…. І за це все співмірною сумою із складністю справи та виконаними адвокатом роботами вважається лише 20 000,00 грн. Заявлено було – 143 910,00 гривень. Ганьба!

Але справа не про це.

Митний орган, який програв справу, оскаржив додаткове рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу посилаючись на стаття 139 КАС України та попередню практику ВС, про те що в документах поданих на підтвердження понесення витрат позивачем не вказано номер конкретною справи, яку він програв.

Зокрема позивачем були подані:

- Договір про надання професійної правничої допомоги адвоката, який передбачав широкий спектр послуг консультації, правовий супровід господарської діяльності, представництво в будь-яких судах, допомога адвоката без обмежень;

- Попередній (орієнтовний) розрахунок вартості послуг;

- Платіжне доручення про сплату 143 910,00 гривень;

- Звіт про виконані роботи та акти виконаних робіт;

Водночас кожен раз суд встановлював, що у п’яти судових засіданнях інтереси позивача представляв адвокат на підставі вказаного договору.

Але номер справи дійсно ніде не був зазначений. Наскільки він взагалі потрібний? І як про нього можна знати до моменту подання позову до канцелярії суду.

У цій справі позиція судів усіх трьох інстанцій з цього приводу наступна. До уваги беруться не лише документи подані позивачем на підтвердження понесених витрат, наприклад акти виконаних робіт за увесь період протистояння із митним органом, а переважно участь адвоката у судових засіданнях та складання адвокатом процесуальних документів для цих засідань.

Таким чином, зазначення номеру справи у таких документах є бажаним, але необов’язковим.