Стаття 11. Відкритість інформації щодо справи

Кодекс адміністративного судочинства України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

4038

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

2. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, які подали апеляційну чи касаційну скаргу на відповідне рішення, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії судових рішень в порядку, передбаченому цим Кодексом.

3. Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) або будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого, є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

{Частина третя статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1416-IX від 27.04.2021 }

4. У разі постановлення судом ухвали про розгляд справи у закритому судовому засіданні інформація щодо справи не розкривається, окрім відомостей про сторони, предмет позову, дату надходження позовної заяви, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого.

5. При розкритті інформації щодо справи, визначеної частинами третьою та четвертою цієї статті, не можуть бути оприлюднені такі відомості:

1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;

2) реєстраційні номери транспортних засобів;

3) номери рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, номери платіжних карток, електронних гаманців в емітентах електронних грошей;

{Пункт 3 частини п’ятої статті 11 в редакції Закону № 2888-IX від 12.01.2023 }

4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні.

Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.

11/404

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Презумпція вручення адресату листа з суду добросовісним працівником поштового зв’язку може бути підставлена під сумнів та спростована доказами, які доводять неможливість такого вручення (ВС/КАС, справа №222/1402/16-а від 20 березня 2019р.)

Справа начебто проста, класичне поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, але містить багато цікавих висновків із термінами із призабутої теорії, таких як «правова презумція» та принцип правової визначеності.

Прокурор подав до суду позов проти органу місцевого самоврядування, яким просив скасувати розпорядчі рішення цього органу, які стосувалися надання дозволів із земельних питань третій особі. Суд першої інстанції задовольнив такий позов, суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін.

І хоча третя особа і була включена до суб’єктного складу учасників справи, саме провадження якось відбувалося без її участі. Насамперед, постанова суду першої інстанції не була отримана третьою особою поштою, і, таким чином, третя особа пропустила строк на апеляційне оскарження. У клопотанні третьої особи про поновлення строку на апеляційне оскарження було відмовлено, оскільки матеріали справи начебто містили документи від відділення поштового зв’язку, які підтверджували, що третя особа отримувала лист від суду із постановою суду першої інстанції. На думку суду апеляційної інстанції третя особа також повинна була письмово звернутися до відділення поштового зв’язку, щоб з’ясувати яким чином це поштове відправлення було «вручено йому».

Надалі третя особа звернулася до суду касаційної інстанції із скаргою, в якій наполягала на порушенні її права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. ВС скасував рішення суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для розгляду скарги третьої особи на рішення суду першої інстанції по суті.

А тепер цікаве. «Все претензии к почте!» - такий зухвалий вислів ми частенько чуємо від працівників канцелярії суду, які брешуть, що направляли нам листами певні документи, а насправді цього не вчиняли або робили неправильно.

Іншими словами діє презумпція добросовісності виконання працівником поштового відділення своїх обов’язків. І така презумпція дійсно має надзвичайно важливе значення, адже поштове відділення в принципі незалежний посередник між судом і учасниками справи. При цьому напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом.

Проте, третьою особою були надані документи , які підтверджують неможливість отримання ним поштового відправлення від суду, оскільки в той час третя особа фізично знаходилася за кордоном.

Слід також додати, що повідомлення про вручення постанови суду першої інстанції, на відміну, наприклад, від повідомлення про вручення судової повістки, не потребує особистого підпису та зазначення прізвища адресатом на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення. Тобто, до суду повертається повідомлення про вручення тільки із написом про вручення відповідального працівника пошти.

За таких обставин ВС у цій справі і приходить до висновку, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення – листа, в якому начебто була постанова суду першої інстанції, не може бути достовірним доказом отримання третьою особою рішення суду першої інстанції.

Тобто, за наявності доказів правова презумція добросовісності виконання поштовим працівником своїх обов’язків щодо вручення рекомендованих поштових відправлень адресату може бути спростована.

Водночас ВС підкреслює, що процесуальний строк оскарження покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. Такі причини повинні бути обґрунтованими та мати суттєве значення. Зокрема, відповідно до ст. 11 КАС України особа має право знати про судове рішення у справі, якщо вона є стороною або третьою особою у справі. Оскільки третя особа не знала про рішення суду першої інстанції у справі, принцип правової визначеності однозначно порушений.