645
або
. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого судді, прокурора, керівника слідчого органу, слідчого є однією із найважливіших гарантій захисту громадянами своїх прав та свобод від їх порушення як з боку органів, що здійснюють розслідування та судовий контроль у кримінальному провадженні, так і з боку інших осіб, що беруть участь у ньому. Стаття 24 КПК також гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК. У порівнянні з іншими процедурами судовий порядок розгляду скарг забезпечує більшу об'єктивність, більш широкі можливості зацікавлених осіб у відстоюванні своїх інтересів, більшу авторитетність та обов'язковість прийнятого за результатами розгляду скарги рішення.
2. Новелою КПК є чітке визначення кола рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що можуть бути оскаржені під час провадження досудового розслідування, а також надання вичерпного переліку осіб, що мають право оскаржити те чи інше рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора. На наш погляд, обмеження права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що зачіпають права та законні інтереси громадян, лише на тій підставі, що ці особи не визнані в належному порядку учасниками провадження або не віднесені коментованою статтею КПК до осіб, котрі мають право оскаржувати те чи інше рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора, не відповідає основним положенням Конституції України. Адже єдиним критерієм, що дозволяє визначити, які дії чи бездіяльність органу дізнання, слідчого, прокурора, які рішення цих органів та осіб можуть бути оскаржені до суду та хто саме має право на таке оскарження, є обмеженням конституційних прав і свобод громадян, а також перепоною для доступу до правосуддя. В необхідних випадках тут можна керуватись нормами Конституції України, які є нормами прямої дії.
3. Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше одного дня після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування (див. коментар до ст. 214 КПК). Тож, невиконання вимог цієї норми, а саме: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення
646
до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення можуть бути оскаржені до слідчого судді. Фактично, в цьому випадку йдеться про недотримання такої засади кримінального провадження, як публічність, що передбачає обов'язок прокурора, слідчого в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за винятком випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила (див. коментар до ст. 25 КПК). Бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, може бути оскаржена заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
4. Неповернення тимчасово вилученого майна може бути оскаржено до слідчого судді його володільцем (про порядок повернення тимчасово вилученого майна див. коментар до ст. 169 КПК).
5. Пункт 1 ч. 1 ст. 303 КПК передбачає також можливість оскаржувати бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником. У зазначеному випадку можна говорити про необмежене коло дій, які мають вчинити слідчий або прокурор при здійсненні кримінального провадження. При цьому оскарженню підлягає як нездійснення процесуальних дій, які прокурор або слідчий зобов'язані вчинити відповідно до положень КПК, так і порушення строків, що визначені КПК для здійснення окремих процесуальних дій.
6. У випадках, передбачених ст. 280 КПК, слідчий, прокурор має право прийняти рішення про зупинення досудового розслідування. Така постанова може бути оскаржена потерпілим, його представником або законним представником, підозрюваним та його захисником чи законним представником.
7. Подати скаргу до суду на постанову слідчого про закриття кримінальної справи можуть заявник та потерпілий, чи його представник і законний представник. При цьому, якщо оскаржується постанова прокурора про закриття кримінальної справи, то таку постанову можуть оскаржувати заявник, потерпілий чи його представник або законний представник, підозрюваний чи його захисник або законний представник.
8. Згідно з ч. 5 ст. 55 КПК за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано
647
моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням не завдано майнову шкоду, слідчий або прокурор виносить мотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
9. До рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора, що можуть бути оскаржені на стадії досудового розслідування до слідчого судді відносяться і рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки. Постанови про застосування заходів безпеки чи про відмову в їх застосуванні можуть бути оскаржені особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом (див. коментар до ст.ст. 42, 43, 44. 46 56 58 59 61-64 66 68 69 71 КПК).
10. Підозрюваний, його захисник та законний представник, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник мають право подати клопотання слідчому, прокурору про проведення слідчих (розшу-кових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржено особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником.
11. Відповідно до ст. 503 КПК у випадку наявності достатніх підстав вважати, що 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановления вироку, провадиться кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. У такому випадку слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими главою 39 КПК. Однак відповідно до п. 8 коментованої статті рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 КПК, може бути оскаржене підозрюваним, його захисником та законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником.
12. Перелік видів рішень, дій та бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені до слідчого судді на стадії досудового розслідування, є вичерпним. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст.ст. 314-316 КПК.
13. Водночас, ч. З коментованої статті дає підстави стверджувати, що під час підготовчого судового засідання з тих видів рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, передбачених цією статтею, можуть бути оскаржені
648
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Слідчий суддя зобов`язав слідчого повідомити про підозру фігуранту у кримінальному провадженні, а отже вийшов за межі своїх процесуальних повноважень (ВС ККС, справа № 188/1146/22 від 05.05.2023 р.)
Так, адвокат подав клопотання слідчому, з проханням повідомити про підозру фігуранту справи. Слідчий відмовив у задоволенні такого. Ухвалою слідчого судді було скасовано постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про повідомлення про підозру та зобов`язано слідчого - здійснити це, а саме - повідомити про підозру фігуранту у кримінальному провадженні. Апеляційний суд на скаргу прокурора відмовив у відкритті провадження, водночас із цим не погодився ВС ККС, який вказав: Перелік рішень, дій і бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначено у ст. 303 КПК України. Забезпечуючи ефективний доступ до правосуддя, за результатами розгляду скарги представника потерпілого - адвоката на бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні слідчий суддя, відповідно до положень ст. 307 вказаного Кодексу, міг: скасувати рішення слідчого, зобов`язати слідчого вчинити певну дію,зобов`язати припинити певну дію, відмовити в задоволенні скарги. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає слідчому судді повноважень вторгатися в дискреційні повноваження слідчого та прокурора в кримінальному провадженні, визначені положеннями ст. 276, 278 КПК України. Читати повністюНа жаль, практика неможливості зобов’язати сторону обвинувачення діяти активно і процесуально вірно в ході кримінального провадження набирає обертів. То не можна слідчому судді зобов’язати їх визнати особу потерпілою, то не можна зобов’язати закрити кримінальне провадження (всі ці рішення аналізувались на порталі Протокол та додаються нижче). При чому, поза увагою залишається суть вимоги сторони захисту, яка очевидно, що має достатньо аргументів, якщо слідчий суддя задовольняє такі. Заради концепції “невтручання у дискреційні повноваження” сторони обвинувачення, ВС, фактично, створює для сторони захисту “патову ситуацію” позбавляючи останню інструментів легального впливу на порушення сторони обвинувачення. Відповідно до рішення в цій справі, до всіх цих "практик", додається неможливість зобов’язати слідчого повідомити про підозру відповідного фігуранта справи.
Аналізуйте судовий акт: Право обрати ту чи іншу форму закінчення досудового розслідування належить до виключних повноважень прокурора в кримінальному провадженні (ВС ККС № 757/17760/22-К від 18.07.2023 р.)
Так, в цій справі, ухвалою слідчого судді було задоволено скаргу адвоката на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні. Зобов`язано уповноважену особу Офісу Генерального прокурора розглянути клопотання адвоката про закриття кримінального провадження та проінформувати адвоката. Також, зобов`язано прокурора Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні вчинити дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (прийняти рішення про закриття провадження по строкам). Встановлено уповноваженому прокурору для прийняття відповідного процесуального рішення процесуальний строк у три календарних дні з моменту отримання ухвали за результатом розгляду клопотання. Сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу. Але ухвалою апеляційного суду, на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою у зв`язку з тим, що вказане рішення слідчого судді відповідно до приписів ст. 309 КПК оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Була подана касаційна скарга на ухвалу. І ВС ККС підтримав доводи прокурора. ВС вказав: У п.1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК). Читати повністюЧергове рішення ВС ККС, у розрізі неухильної практики можливості оскарження рішень слідчих суддів, які зобов’язують сторону обвинувачення діяти легально в рамках досудового розслідування. Ця справа хоча і стосувалась оскарження закриття для сторони обвинувачення апеляційного провадження (ВС відновив таку можливість), але цитований в назві висновок все ж таки прозвучав, і знову, переніс важливі питання у рамки “дискреційних повноважень сторони обвинувачення”, поставивши знову сторону захисту в патову ситуацію.
Аналізуйте судовий акт: Ухвала слідчого судді про зміну підслідності НЕ оскаржується (ВС/ККС у справі № 757/55167/20-к від 23.12.2020)
Наприкінці грудня вже минулого 2020 року суспільство сколихнула новина про те, що Печерський районний суд м. Києва змінив підслідність так званої «справи Татарова» передавши повноваження на проведення досудового розслідування від «найефективнішого антикорупційного» органу – НАБУ до Державного бюро розслідувань.
При цьому ініціатором такого інформаційного вибуху стало саме НАБУ, яке на мою думку, окрім PR акцій та штучного роздмухування суспільного резонансу ні на що інше не здатне.
Отже, давайте спробуємо розібратись у цих перипетіях.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Генерального прокурора зобов’язано вирішити спір про підслідність та доручити здійснення досудового розслідування іншому органу.
Хочу звернути увагу на те, якими ж саме мотивами керувався суд при винесенні такого рішення.
В ухвалі слідчого судді зазначено, що певні особи, однією з яких ймовірно є Татаров О.Ю. нібито дали хабаря заступнику директора Державного-науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, а останній даний хабар прийняв.
Вказаній службовій особі було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Проаналізувавши матеріали справи та положення ст. 216 КПК України суд прийшов до висновку про те, що посада заступника директора ДНДКЦ не відноситься до переліку посад, визначених у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини, а тому дана справа не є підслідною НАБУ у зв’язку із чим наявні підстави для передачі даної справи для розслідування в інший орган.
На згадане рішення Генеральним прокурором було подано апеляційну скаргу. Натомість у відкритті апеляційного провадження за згаданою скаргою було відмовлено.
Але Генеральний прокурор вирішила продемонструвати свою наполегливість та подала касаційну скаргу у якій поставила питання про скасування вказаної вище ухвали слідчого судді.
Однак Касаційний кримінальний суд також відмовився відкривати касаційну провадження за цією скаргою.
Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що виключний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1, 2 ст. 309 КПК України і ухвали слідчих суддів, які стосуються спорів про підслідність у цьому переліку не містяться.
Водночас повноваження слідчого судді у сфері захисту прав та законних інтересів учасників процесу не обмежується випадками, зазначеними у ст. 303 КПК України, так як законодавець не може передбачити усі випадки, коли порушуються права та законні інтереси особи і виникає потреба у їх поновленні судом під час досудового розслідування.
Отже, в аспекті положень ст. 309 КПК України ухвала слідчого судді про задоволення скарги на бездіяльність прокурора та зобов`язання вчинити певні дії, постановлена за правилами ст. 307 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню, а тому Верховний Суд визнав неспроможними доводи касаційної скарги Генерального прокурора, яка обґрунтовувала протилежний підхід.
Аналізуйте судовий акт: Законодавство не передбачає виключення відомостей з ЄРДР, а позови з таким предметом суди НЕ можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства (ВП/ВС у справі № 807/1456/17 від 26 березня 2019 р.)
Казуїстика – так скаже пересічена людина про подібне рішення Великої палати ВС, хоча начебто формально воно вірне. Проте на нашу думку все ж таки обмежує права людини, тому мабуть слово ще за ЄСПЛ.
Із запровадження ЕРДР на підставі ст. 303 КПК України є вже добре відпрацьований механізм оскарження невнесення відомостей до цього реєстру працівником правоохоронних органів, тобто за правилами кримінального судочинства. А от як виключити неправильні чи незаконні відомості з ЕРДР – процедура неврегульована. Працівники правоохоронних органів в принципі цього ніколи не будуть робити та виявилося, що і суд за правилами будь-якого судочинства на це не має права.
Очевидно, що відомості внесені до ЕРДР, зокрема щодо пред’явлення обвинувального акту, якщо вони незаконні, прямо обмежують права особи. Наприклад, при наявності таких відомостей неможливе перебування та просування на державній чи дипломатичній службі, ускладняється влаштування у комерційні структури, погіршується репутація у бізнес середовище, тощо.
Позивач розуміючи безперспективність оскарження відмови вилучення з ЕРДР на підставі ст. 303 КПК України звернувся до адміністративного суду із позовом проти органу поліції про виключення з ЕРДР відомостей про пред’явлення йому обвинувального акту. Характерно, що суд першої інстанції задовільнив такий позов, проте суди апеляційної та касаційної інстанції скасували це рішення та закрили провадження у справі.
Велика Палата ВС констатувала наступне. Виключення з ЕРДР запису, яким констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає. А сам факт фіксації процесуальної дії не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин.
Окрім цього дії чи бездіяльність працівника правоохоронного органу щодо внесення чи невнесення інформації в ЕРДР не є здійснення публічно-владних та управлінських функцій, тому не підлягають оскарженню за правилами адміністративного судочинства. Водночас стаття 303 КПК України передбачає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Серед цього переліку немає такої бездіяльності «як невилучення запису з ЕРДР», тому даний спір не може розглядатися за правилами кримінального судочинства.
Отже, ЕРДР це як інтернет. Якщо про тебе щось в нього потрапило, то вже залишиться назавжди. Тому слідкуємо за своєю поведінкою….