Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

Кримінальний процесуальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

53573

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

{Назва статті 303 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 }

1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора:

1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування;

{Пункт 1 частини першої статті 303 із змінами, внесеними згідно із Законами № 314-VII від 23.05.2013 , № 2213-VIII від 16.11.2017 }

2) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;

{Пункт 2 частини першої статті 303 із змінами, внесеними згідно із Законом № 314-VII від 23.05.2013 }

3) рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;

4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, одним із близьких родичів або членом сім’ї, коло яких визначено цим Кодексом, та/або захисником померлого, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;

{Пункт 4 частини першої статті 303 в редакції Закону № 314-VII від 23.05.2013 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2462-IX від 27.07.2022 }

5) рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;

6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;

7) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;

8) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником;

{Пункт 9 частини першої статті 303 виключено на підставі Закону № 767-VII від 23.02.2014 }

9 - 1 ) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником;

{Частину першу статті 303 доповнено пунктом 9 - 1 згідно із Законом № 2213-VIII від 16.11.2017 }

10) повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;

{Частину першу статті 303 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 - зміни не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін - див. пункт 4 § 2 розділу 4 Закону }

11) відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9 - 1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.

{Частину першу статті 303 доповнено пунктом 11 згідно із Законом № 2548-VIII від 18.09.2018 }

2. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

3. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.

{Текст статті 303 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 }

394/723

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Слідчий суддя зобов`язав слідчого повідомити про підозру фігуранту у кримінальному провадженні, а отже вийшов за межі своїх процесуальних повноважень (ВС ККС, справа № 188/1146/22 від 05.05.2023 р.)
На жаль, практика неможливості зобов’язати сторону обвинувачення діяти активно і процесуально вірно в ході кримінального провадження набирає обертів. То не можна слідчому судді зобов’язати їх визнати особу потерпілою, то не можна зобов’язати закрити кримінальне провадження (всі ці рішення аналізувались на порталі Протокол та додаються нижче). При чому, поза увагою залишається суть вимоги сторони захисту, яка очевидно, що має достатньо аргументів, якщо слідчий суддя задовольняє такі. Заради концепції “невтручання у дискреційні повноваження” сторони обвинувачення, ВС, фактично, створює для сторони захисту “патову ситуацію” позбавляючи останню інструментів легального впливу на порушення сторони обвинувачення. Відповідно до рішення в цій справі, до всіх цих "практик", додається неможливість зобов’язати слідчого повідомити про підозру відповідного фігуранта справи.

Так, адвокат подав клопотання слідчому, з проханням повідомити про підозру фігуранту справи. Слідчий відмовив у задоволенні такого. Ухвалою слідчого судді було скасовано постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про повідомлення про підозру та зобов`язано слідчого - здійснити це, а саме - повідомити про підозру фігуранту у кримінальному провадженні. Апеляційний суд на скаргу прокурора відмовив у відкритті провадження, водночас із цим не погодився ВС ККС, який вказав:

Перелік рішень, дій і бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначено у ст. 303 КПК України.

Забезпечуючи ефективний доступ до правосуддя, за результатами розгляду скарги представника потерпілого - адвоката на бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні слідчий суддя, відповідно до положень ст. 307 вказаного Кодексу, міг: скасувати рішення слідчого, зобов`язати слідчого вчинити певну дію,зобов`язати припинити певну дію, відмовити в задоволенні скарги. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає слідчому судді повноважень вторгатися в дискреційні повноваження слідчого та прокурора в кримінальному провадженні, визначені положеннями ст. 276, 278 КПК України. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Право обрати ту чи іншу форму закінчення досудового розслідування належить до виключних повноважень прокурора в кримінальному провадженні (ВС ККС № 757/17760/22-К від 18.07.2023 р.)
Чергове рішення ВС ККС, у розрізі неухильної практики можливості оскарження рішень слідчих суддів, які зобов’язують сторону обвинувачення діяти легально в рамках досудового розслідування. Ця справа хоча і стосувалась оскарження закриття для сторони обвинувачення апеляційного провадження (ВС відновив таку можливість), але цитований в назві висновок все ж таки прозвучав, і знову, переніс важливі питання у рамки “дискреційних повноважень сторони обвинувачення”, поставивши знову сторону захисту в патову ситуацію.

Так, в цій справі, ухвалою слідчого судді було задоволено скаргу адвоката на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні. Зобов`язано уповноважену особу Офісу Генерального прокурора розглянути клопотання адвоката про закриття кримінального провадження та проінформувати адвоката. Також, зобов`язано прокурора Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні вчинити дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (прийняти рішення про закриття провадження по строкам). Встановлено уповноваженому прокурору для прийняття відповідного процесуального рішення процесуальний строк у три календарних дні з моменту отримання ухвали за результатом розгляду клопотання.

Сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу. Але ухвалою апеляційного суду, на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою у зв`язку з тим, що вказане рішення слідчого судді відповідно до приписів ст. 309 КПК оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Була подана касаційна скарга на ухвалу. І ВС ККС підтримав доводи прокурора. ВС вказав:

У п.1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК). Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Ухвала слідчого судді про зміну підслідності НЕ оскаржується (ВС/ККС у справі № 757/55167/20-к від 23.12.2020)

Наприкінці грудня вже минулого 2020 року суспільство сколихнула новина про те, що Печерський районний суд м. Києва змінив підслідність так званої «справи Татарова» передавши повноваження на проведення досудового розслідування від «найефективнішого антикорупційного» органу – НАБУ до Державного бюро розслідувань.

При цьому ініціатором такого інформаційного вибуху стало саме НАБУ, яке на мою думку, окрім PR акцій та штучного роздмухування суспільного резонансу ні на що інше не здатне.

Отже, давайте спробуємо розібратись у цих перипетіях.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Генерального прокурора зобов’язано вирішити спір про підслідність та доручити здійснення досудового розслідування іншому органу.

Хочу звернути увагу на те, якими ж саме мотивами керувався суд при винесенні такого рішення.

В ухвалі слідчого судді зазначено, що певні особи, однією з яких ймовірно є Татаров О.Ю. нібито дали хабаря заступнику директора Державного-науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, а останній даний хабар прийняв.

Вказаній службовій особі було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Проаналізувавши матеріали справи та положення ст. 216 КПК України суд прийшов до висновку про те, що посада заступника директора ДНДКЦ не відноситься до переліку посад, визначених у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини, а тому дана справа не є підслідною НАБУ у зв’язку із чим наявні підстави для передачі даної справи для розслідування в інший орган.

На згадане рішення Генеральним прокурором було подано апеляційну скаргу. Натомість у відкритті апеляційного провадження за згаданою скаргою було відмовлено.

Але Генеральний прокурор вирішила продемонструвати свою наполегливість та подала касаційну скаргу у якій поставила питання про скасування вказаної вище ухвали слідчого судді.

Однак Касаційний кримінальний суд також відмовився відкривати касаційну провадження за цією скаргою.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що виключний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1, 2 ст. 309 КПК України і ухвали слідчих суддів, які стосуються спорів про підслідність у цьому переліку не містяться.

Водночас повноваження слідчого судді у сфері захисту прав та законних інтересів учасників процесу не обмежується випадками, зазначеними у ст. 303 КПК України, так як законодавець не може передбачити усі випадки, коли порушуються права та законні інтереси особи і виникає потреба у їх поновленні судом під час досудового розслідування.

Отже, в аспекті положень ст. 309 КПК України ухвала слідчого судді про задоволення скарги на бездіяльність прокурора та зобов`язання вчинити певні дії, постановлена за правилами ст. 307 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню, а тому Верховний Суд визнав неспроможними доводи касаційної скарги Генерального прокурора, яка обґрунтовувала протилежний підхід.

Аналізуйте судовий акт: Законодавство не передбачає виключення відомостей з ЄРДР, а позови з таким предметом суди НЕ можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства (ВП/ВС у справі № 807/1456/17 від 26 березня 2019 р.)

Казуїстика – так скаже пересічена людина про подібне рішення Великої палати ВС, хоча начебто формально воно вірне. Проте на нашу думку все ж таки обмежує права людини, тому мабуть слово ще за ЄСПЛ.

Із запровадження ЕРДР на підставі ст. 303 КПК України є вже добре відпрацьований механізм оскарження невнесення відомостей до цього реєстру працівником правоохоронних органів, тобто за правилами кримінального судочинства. А от як виключити неправильні чи незаконні відомості з ЕРДР – процедура неврегульована. Працівники правоохоронних органів в принципі цього ніколи не будуть робити та виявилося, що і суд за правилами будь-якого судочинства на це не має права.

Очевидно, що відомості внесені до ЕРДР, зокрема щодо пред’явлення обвинувального акту, якщо вони незаконні, прямо обмежують права особи. Наприклад, при наявності таких відомостей неможливе перебування та просування на державній чи дипломатичній службі, ускладняється влаштування у комерційні структури, погіршується репутація у бізнес середовище, тощо.

Позивач розуміючи безперспективність оскарження відмови вилучення з ЕРДР на підставі ст. 303 КПК України звернувся до адміністративного суду із позовом проти органу поліції про виключення з ЕРДР відомостей про пред’явлення йому обвинувального акту. Характерно, що суд першої інстанції задовільнив такий позов, проте суди апеляційної та касаційної інстанції скасували це рішення та закрили провадження у справі.

Велика Палата ВС констатувала наступне. Виключення з ЕРДР запису, яким констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає. А сам факт фіксації процесуальної дії не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин.

Окрім цього дії чи бездіяльність працівника правоохоронного органу щодо внесення чи невнесення інформації в ЕРДР не є здійснення публічно-владних та управлінських функцій, тому не підлягають оскарженню за правилами адміністративного судочинства. Водночас стаття 303 КПК України передбачає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Серед цього переліку немає такої бездіяльності «як невилучення запису з ЕРДР», тому даний спір не може розглядатися за правилами кримінального судочинства.

Отже, ЕРДР це як інтернет. Якщо про тебе щось в нього потрапило, то вже залишиться назавжди. Тому слідкуємо за своєю поведінкою….