Стаття 89. Визнання доказів недопустимими

Аналізуйте судовий акт:  Надання адвокатом неефективної правової допомоги є підставою для визнання доказів недопустимими (ВС/ККС у справі № 199/5500/15-к від 11.02.2021)

 Право на захист від обвинувачення є одним з основних прав обвинуваченого. Вказане право гарантоване як Конституцією України (ст. 59) так і Європейською конвенцією (ст. 6).

При цьому Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що право на захист повинно реалізовуватись реально, а самий захист від кримінального переслідування не може бути ефемерним.

Отже, адвокат реалізуючи свої повноваження захисника у кримінальному процесі повинен займати активну позицію, не допускати пасивності, вчасно та ефективно реагувати на порушення прав свого підзахисного з боку держави.

Практична реалізація вказаного принципу знайшла своє відображення у постанові Касаційного кримінального суду, яке пропонується до уваги.

У даній справі особу було засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. Апеляційний суд переглянувши вирок місцевого суду будь-яких порушень нор матеріального та процесуального права не виявив.

Засудженим на вказані судові рішення було подано касаційну скаргу, яку серелд іншого було вмотивовано тим, що під час розгляду справи його право на захист було порушено і таке констатовано навіть матеріалами перевірки, проведеної кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, за результатами якої його захисника було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Надаючи оцінку вказаним доводам ККС у свої постанові вказав наступне.

У матеріалах справи міститься копія рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, яким до адвоката, який здійснював захист засудженого, застосовано дисциплінарне стягнення за те, що при наданні правової допомоги вона діяла пасивно, не провела конфіденційного побачення з клієнтом, не заявляла жодних клопотань під час проведення першочергових слідчих дій в інтересах свого підзахисного, не оскаржувала в апеляційному порядку ухвалу суду про обрання підзахисному міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином на початковому етапі досудового розслідування до вступу в кримінальне провадження іншого захисника засуджений хоча і користувався правовою допомогою адвоката, однак така допомога носила символічний характер і не була кваліфікованою, ефективною правничою допомогою, тобто мало місце порушення права засудженого на захист.

У зв’язку із цим суд виключив докази, здобуті за участю захисника попереждього, та похідні від них докази (протокол слідчого експерименту з СD-диском фіксування, показання понятих і в цій частині слідчого, висновок додаткової судово-медичної експертизи), визнавши їх недопустимими, отриманими з порушенням права на захист. Ураховуючи встановлене, суд першої інстанції за відсутності допустимих доказів виправдав за пред`явленим обвинуваченням за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Доказ отриманий внаслідок проведення НСРД за відсутності ухвали слідчого судді чи постанови прокурора у випадку проведення такої НСРД як контроль за вчиненням злочину, є недопустимим (Вінницький міський суд від 13.01.2017р., № 127/23772)

Досить резонансна у Вінницькій області справа. На час затримання адвоката була маса публікацій у місцевих засобах масової інформації з подачі правоохоронних органів «клеймящих позором» «продажных адвокатов и судей». Однак як виявилось не все так однозначно.

 Адвоката обвинувачували за ч. 2 ст. 190 – «шахрайство, що завдало значної шкоди потерпілому» та за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України – «підбурювання до замаху на  надання неправомірної вигоди службовій особі».

Суд першої інстанції, на мою думку, досить об’єктивно вирішив цю справу, обґрунтовуючи свою позицію практикою ЄСПЛ (справи «Бочаров проти України», «Мирилашвілі проти Росії», «Волохи проти України»), вказавши на порушення кримінального процесуального законодавства, а саме: проведення огляду грошових коштів неуповноваженою особою, порушення порядку здійснення контролю за вчиненням злочину – відсутність постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, рішення прокурора про використання імітаційних грошових коштів та протоколу їх виготовлення, а також судового рішення, на підставі якого було здійснено зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (п. 4 ч. 1 ст. 271, ч. 1 ст. 273, ч. 2 ст. 273, ч. 1 ст. 251 КПК України КПК України). Вся ця сукупність порушень стала підставою для визнання доказів, отриманих внаслідок НСРД, недопустимими відповідно до ст.ст. 87, 89 КПК України.

Окрім того, суд вказав, що стороною обвинувачення не доведено, що адвокат саме спонукала потерпілого до дачі неправомірної вигоди суддям Апеляційного суду Вінницької області в якості способу вчинення шахрайства. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що адвокатом було виконано взяті на себе зобов'язання - досягнуто скасування рішення суду.