Стаття 351. Допит обвинуваченого

Кримінальний процесуальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

8288

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

{Частина перша статті 351 із змінами, внесеними згідно із Законом № 314-VII від 23.05.2013 }

2. Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді - "так" чи "ні".

3. У разі здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинувачених, якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмотивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого приміщення в порядку, передбаченому статтею 336 цього Кодексу.

4. У судовому засіданні обвинувачений має право користуватися нотатками.

443/723

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Проведення допиту обвинуваченого під час «спрощеного» розгляду справи є обов’язковим (ВС/ККС у справі № 426/14810/18 від 17.12.2020)

Новий Кримінальний процесуальний кодекс продовжуючи логіку КПК України 1960 року із подальшими змінами, які до нього було внесено в рамках так званої «малої судової реформи», визначив так званий спрощений порядок розгляду справ, який полягає у тому, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку (ч. 3 ст. 349 КПК України).

При цьому частина четверта вказаної статті прямо вказує на те, що допит обвинуваченого здійснюється обов’язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених частиною третьою статті 323 та статтею 381 цього Кодексу.

Вочевидь таке обмеження законодавцем було вжито з метою дотримання прав особи, яку притягнуто до кримінальної відповідальності, а також для того щоб суд міг бути впевнений у тому, що особа вірно розуміє суть обвинувачення.

Однак у даному випадку суд вирішив зовсім «упростити» розгляд справи, що і призвело до скасування рішень постановлених у ній.

У цій справі особу було засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України. Апеляційний суд будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи не знайшов та вирок місцевого суду залишив буз зміни.

На дані рішення стороною захисту було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що місцевим судом при розгляді справи було допущено порушення ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки обвинувачена заперечувала викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи та не давала згоду на проведення судового розгляду у спрощеному порядку, не провів допиту обвинуваченої у розумінні ст. 351 КПК України.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами адвоката погодився та задовольняючи скаргу вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасував, а справу направив на новий судовий розгляд.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що за нормами ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково.

Проте, відповідно до матеріалів справи, зокрема, аудіозапису судового засідання в порушення вимог закону судом не допитано обвинувачену стосовно обставин вчинення злочинного діяння, зокрема, щодо часу, місця, способу його вчинення, переліку та вартості викраденого майна, а лише зазначено у вироку, що нею вони не оспорюються. Безпосередній допит обвинуваченої місцевим судом не проводився.

Таким чином, суд першої інстанції, вживши всіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в правильності розуміння учасниками судового розгляду тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та правомірно визнавши недоцільним дослідження доказів у повному обсязі, не здійснив допит обвинуваченої, показання в ході якого мали бути покладені в якості доказу в обґрунтування вироку.

Факт визнання обвинуваченою правильності обставин вчинення злочинного діяння, наведених у обвинувальному акті, як слідує із аудіозапису судового засідання, не може вважатись допитом обвинуваченої судом у розумінні ст. 351 КПК України.