Стаття 94. Оцінка доказів

Аналізуйте судовий акт: Якщо наявність та/або добровільність згоди володільця на огляд ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію (ВС ККС справа № 175/1261/18 від 04.11.2021 р.)
 За вироком районного суду Дніпропетровської області особу було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. 

Шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, більш суворим покаранням призначеним за іншим вироком визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Особу засуджено за те, що він назбирав рослини конопель, які визначив для себе як наркотичний засіб, і незаконно перевіз їх за місцем свого проживання на, де незаконно зберігав без мети збуту. Потім він незаконно перевіз наркотичний засіб до ТРЦ де біля входу до магазину «Цитрус» був зупинений працівниками поліції для складання протоколу за ч. 2 ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з розпиванням пива у заборонених законом місцях. 

У подальшому він добровільно дістав із кишені свого пальта і видав працівникам поліції поліетиленовий пакет, всередині якого знаходилась подрібнена речовина рослинного походження зеленого кольору, що виявилася - канабісом (в перерахунку на висушену речовину 46,552 г), який він, вчиняючи злочин, повторно незаконно придбав, зберігав і перевозив без мети збуту. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Суд апеляційної інстанції НЕ повинен досліджувати усі докази змінюючи кваліфікацію та ухвалюючи новий вирок, якщо він не оцінює їх по іншому ніж суд першої інстанції (ВСУ у справі № 5-465кс(15)16 від 20.04.2017р.)

Судом першої інстанції особу засуджено за ч.1, ст. 118 КК України – «умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони»  до обмеження волі на строк три роки. Судом апеляційної інстанції цей вирок скасовано, кваліфікацію злочину змінено на ч. 1, ст. 115 КК України «умисне вбивство» та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років. Тобто, відбулось кардинальне погіршення становища засудженого. 

У касаційній скарзі на вирок захисник засудженого зазначав, що апеляційний суд погодившись із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи безпосередньо не дослідив докази у справі під час апеляційного перегляду, тому не мав права давати інші кваліфікацію діям засудженого. Тобто, допустився порушення ст. 23 КПК України не досліджуючи всі та в повному обсязі докази та здійснюючи при цьому їх переоцінку, яка мала наслідком ухвалення нового вироку. 

ВССУ та ВСУ залишили вирок суду апеляційної інстанції без змін з огляду на таке. Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ за своїм внутрішнім переконанням на засадах належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття рішення. В даному випадку захист наполягає на порушенні принципу безпосередності дослідження доказів під час ухвалення вироку.     

Проте, незважаючи на ст. 23 КПК України  (безпосередність дослідження показань, речей та документів) у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити докази, в тому числі прослухати запис судового засідання в суді першої інстанції.

Однак якщо б висновки суду апеляційної інстанції, що є відмінними від висновків суду першої інстанції, стосувалися сутнісних ознак доказів – достовірності, належності, допустимості – і саме це зумовило б перекваліфікацію дій особи на іншу статтю (частину статті) КК, то тоді суд апеляційної інстанції зобов’язаний був би дослідити докази з дотриманням вимог статті 23 КПК України.