Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи

Кримінальний процесуальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

86895

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

2. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

3. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

{Частина третя статті 233 в редакції Закону № 720-IX від 17.06.2020 }

311/723

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Обшук у службовому кабінеті МАЄ відбуватись на підставі ухвали слідчого судді (ВС/ККС у справі № 761/27114/14-к від 24.02.2021)

Під час проведення досудового розслідування кримінальних проваджень про злочини пов’язані із наданням або отриманням неправомірної вигоди, незаконним обігом наркотичних речовин або зброї найважливішим моментом є законність проведення слідчих дій під час яких фіксується самий факт вчинення кримінального правопорушення та вилучення предмету злочину. Адже у разі визнання згаданих слідчих (розшукових) дій такими, що проведено із порушеннями порядку встановленого кримінальним процесуальним законодавством їх результати судом із великою імовірністю будуть визнано недопустимими, що потягне за собою постановлення виправдувального вироку, який за словами Генерального прокурора є сором.

Однак, правоохоронці вперто порушують кримінальне процесуальне законодавство чим успішно користується сторона захисту.

Так, у даній справі посадову особу було виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України. Апеляційний суд визнав виправдувальний вирок обґрунтованим.

Мотивуючи свої рішення суди послались, зокрема, на те, що огляд місця події, яким є службовий кабінет виправданого, був фактично його обшуком однак будь-якого дозволу слідчим суддею на проведення вказаної слідчої дії надано не було.

На вказані рішення прокурором було подано касаційну скаргу з тих мотивів, що вказаний кабінет не належить до володіння чи власності виправданого, а отже, відсутність ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку в ньому не порушує нічиїх прав та не може бути підставою для визнання доказу недопустимим.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами сторони обвинувачення не погодився.

Так, у своїй постанові ККС послався на те, що за нормами ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

При цьому обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ч. 2 ст. 234 КПК України).

Одночасно відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Отже законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

З метою захисту прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні у системному тлумаченні ч. 2 ст. 233 КПК України під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном). Тобто фактичне володіння не варто ототожнювати з правом власності. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», зарахування до «іншого володіння» офісних та службових приміщень, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення незалежно від форм власності відповідає й прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Посилання прокурора на те, що дозволу слідчого судді на огляд місця події, а саме службового кабінету, який на праві власності належить державі, не потребувалося, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ця позиція суперечить положенням КПК України і практиці ЄСПЛ (рішення від 26 липня 2007 року в справі «Пєєв проти Болгарії»).

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що з клопотанням про дозвіл на обшук чи огляд службового кабінету сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталася. При цьому посилання на відсутність заперечень з боку виправданого щодо проведення такого огляду не свідчить про його добровільну згоду на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.

Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що фактично у володінні посадовця здійснювався обшук із застосуванням технічних засобів.

Такий висновок підтверджується безпосередньо прокурором, який вказує у касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано недопустимим доказом фактичні дані отримані внаслідок проведення саме обшуку, а не огляду.