1. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судвоий акт: Невиконання обов'язку сплати за поставлений товар у зв'язку із відсутністю бюджетного фінансування не звільняє винну сторону договору від обов'язку сплати компенсаційнийх платежів, визначених ст. 625 ЦК України (ВСУ від 12.04.2017 № 3-1601гс16)
Грошові зобов’язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері господарсько-правових відносин.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку між двома суб’єктами господарювання –ТОВ, що поставила товар та комунальним лікувальним закладом, що не сплатило отримане медичне обладнання виник спор щодо стягнення з лікарні суми боргу з урахуванням компенсаційних виплат.
Судом першої інстанції задоволено вимоги продавця товару. Натомість лікувальний заклад в апеляційному порядку оскаржив вказане рішення мотивуючи це тим, що вина покупця у несвоєчасній оплаті товару відсутня, оскільки такий борг утворився внаслідок відсутності бюджетного фінансування установи.
З такими доводами апеляційний суд погодився та скасував рішення в частині стягнення з КП інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми.
Проте ВСУ скасовуючи ухвалу апеляційного суду з аналізу норм ст. 614 (Вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання), ст. 617 (Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання), ст. 218 ГК України (Підстави господарсько-правової відповідальності) зробив висновок, що не вважаються підставами для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов’язання, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.