Стаття 93. Збирання доказів

Аналізуйте судовий акт: Недопустимим є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні (ВС/КЦС у справі № 642/2581/17 від 09.12.2020)

Досить цікаве судове рішення у якому Касаційний цивільний суд висловив свою позицію щодо застосування норм законодавства про захист честі, гідності та ділової репутації підприємства завданої органом досудового розслідування, а також предметної юрисдикції вирішення таких спорів.

У даній справі органом досудового слідства на адресу низки підприємств, які є контрагентами позивача було направлено вимоги в порядку ст. 93 КПК України у яких зазначено, що вказане підприємство у своїй роботі задля надання податкової вигоди реальному сектору економіки щодо незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та завищення валютних витрат з податку на прибуток підприємства створили фіктивні підприємства, через які підроблює прибуткові документи.

Звісно таке формулювання викликало незадоволення позивача, який вирішив відновити свої порушені права у судовому порядку шляхом подання до місцевого загального суду позовної заяви про захист честі, гідності та ділової репутації підприємства зазначивши у ньому відповідачами начальника органу досудового розслідування, Головне управління Національної поліції в області та територіальний підрозділ НП.

При цьому визначення відповідачем начальника органу досудового розслідування позивач вмотивував тим, що саме ця особа підписуючи згадані вище листи і розповсюджувала недостовірну інформацію.

Суд першої інстанції частково задовольнив такі позовні вимоги – Головне управління Національної поліції зобов’язано спростувати дані вказані у листах направлених контрагентам позивача шляхом направлення на їхню адресу відповідних листів із спростування свої тверджень, а також визнав таку інформацію недостовірною.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу начальника слідчого підрозділу та у цій частині провадження у справі закрив з тих підстав, що спір в цій частині підлягає розгляду у порядку господарського судочинства оскільки вказана посадова особа розсилала усі листи-вимоги саме як начальник відділення слідчого відділу.

Не погоджуючись із такими висновками суду апеляційної інстанції позивачем до Касаційного цивільного суду було подано скаргу, яку вмотивовано тим, що закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог, апеляційний суд не звернув уваги на те, що до господарської юрисдикції відносяться спори між юридичними особами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності. В даному випадку, ГУ НП не відноситься до суб’єктів господарювання, оскільки за статутом є юридичною особою, але за видом - державним органом.

Вирішивши доводи скарги КЦС рішення судів скасував та провадження у справі закрив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що у відповідності до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. В свою чергу сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим кодексом (ч. 2 ст. 93 КПК України).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.

Отже такі відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні і, відповідно, не є цивільними. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у вимозі, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу досудового розслідування або слідчого чи начальника слідчого підрозділу.

Аналізуйте судовий акт: Висновок позапланової ревізії, яку призначено стороною обвинувачення навіть на підставі ухвали слідчого судді, є неналежним доказом (ВС/ККС у справі № 335/2108/17 від 27.04.2020)

 Касаційні суди неодноразово висловлювались щодо висновків позапланових ревізій, які проводяться за ініціативою органу досудового розслідування та прокурора.

Суть питання зводилась до того – чи може слідчий суддя за ініціативою сторони обвинувачення взагалі давати дозвіл на проведення такої, чи підлягає такі ухвали апеляційному оскарженню тощо.

Постанові ,яку запропоновано до уваги, Касаційний кримінальний суд більш глибоко підійшов до надання оцінки висновкам таких ревізій з точку зору їх належності як доказу.

У даній справі місцевим судом з яким погодився і апеляційний суд постановив виправдувальний вирок стосовно посадової особи комунального підприємства, який обвинувачувався за ч.ч. 2, 4 ст. 191 КК України.

Підставами для постановлення таких рішень стало те, що основний доказ у справі, а саме висновок позапланової ревізії проведеної за ініціативою органу обвинувачення за дозволом слідчого судді не може бути визнано допустимим доказом з огляду на те, що нормами Кримінального процесуального кодексу України визначено виключний перелік питань, які відносяться до компетенції слідчого судді і питання надання дозволу на проведення позапланових ревізій до нього не входить.

На такі рішення прокурором було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що судами безпідставно визнано недопустимим акт позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства.

Під час розгляду вказаної скарги прокурор Офісу Генерального прокурора такі доводи не підтримав з тих підстав, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку про відсутність будь-яких доказів винуватості виправданого у вчиненні кримінальних правопорушень.

В свою чергу ККС залишив вказані рішення в силі та у своїй постанові зазначив про таке.

За нормами ст. 92 КПК України обов’язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.

Одночасно відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, регламентованих цим Кодексом.

Виходячи із наведеного такого способу збирання доказів стороною обвинувачення, як призначення позапланової ревізії, законом не визначено.

Так, Кримінальний процесуальний кодекс України не встановлює отримання доказів шляхом призначення позапланової ревізії ані слідчими суддями, ані прокурорами, слідчими - результати таких ревізій, призначених у межах розслідування кримінального провадження, є недопустимими доказами і відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України не повинні бути використані під час процесуальних/судових рішень у межах кримінального провадження.