1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:
допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;
за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.
6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Стаття 232 ГК України визначає строк та порядок нарахування пені, а не строк та порядок закінчення позовної давності щодо пені, який визначається статтями 254, 258 ЦК України (ВС/КГС у справі 902/959/19 від 20 серпня 2020р.)
Здавалося б проста і зрозуміла річ – нарахування пені за порушення строків виконання господарського зобов’язання, а все одно виникають спори, суди приймають неправильні рішення і справа доходить до ВС.
Предметом спору у цій справі є сума пені, тобто правильність її нарахування та обчислення строку позовної давності для її стягнення внаслідок порушення орендарем строків оплати орендної плати орендодавцю обладнання.
Суд касаційної інстанції скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВС сформулював декілька практичних висновків.
Так ВС підтвердив, що законодавець надав право сторонам у господарському договорі самостійно визначати розмір штрафних санкцій (пені, штрафу) та граничні строки їх нарахування у випадку порушення стороною прийнятого на себе зобов’язання. У випадку відсутності таких спеціальних умов у договорі, дії частина 6, статті 232 ГК України, яка передбачає, що строк нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Водночас вказана стаття не стосується застосування строку позовної давності, щодо пені, і це питання регулюється ст., ст. 254, 258 ЦК України. Так, згідно ст. 258 ЦК України до вимог щодо стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
Відтак пеня нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
До того ж, якщо строк нарахування пені в порядку, передбаченому ст. 232 ГК України може бути змінений за згодою сторін, то спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ЦК України, зокрема його початок, перебіг та закінчення – ні. Перебіг позовної давності завжди розпочинається на наступний день після дня, в який зобов’язання повинно було бути виконаним.
Окрім того суд касаційної інстанції ще раз підтвердив, що Акт звіряння розрахунків навіть підписаний уповноваженими представниками сторін ще не є беззаперечним доказом боргу, вказані в такому Акті цифри повинні бути підтвердженні первинними документами.