266
є
. У ч. 1 ст. 99 даються визначення поняття документа-доказу у кримінальному провадженні. Документ-доказ повинен відповідати вимогам належності і допустимості (ст. 84 КПК). У документі повинно бути вказано конкретне джерело відомостей про обставини та факти, що підлягають доказуванню з тим, щоб у випадку необхідності його можна було перевірити процесуальним шляхом.
2. Посадові та службові особи, які викладають дані в документах, повинні відповідати вимогам, що до них пред'являються, і їх компетенції. Компетенція суб'єкта, що підписує документ, похідна від компетенції того органу, який він представляє, і складається з таких елементів: сфери і галузі застосування повноважень цього органу; повноважень особи у цьому органі. Особа, яка складає офіційний документ, є посадовою чи службовою особою, що діє в межах наданих їй повноважень.
Джерелом доказу документа є автор документа. Правове положення джерела доказів у цьому випадку визначається компетенцією автора документа, яка обмежується межами його функцій. Документи можуть мати офіційний
-267
характер, коли вони виходять від державних органів організацій (акти ревізій, документальних перевірок тощо). Авторами документів можуть бути і громадяни, коли представляються угоди, розписки та інші акти, пов'язані з реалізацією прав та обов'язків. У діяльності слідчих органів мають місце факти отримання від громадян відео-, звукозаписів про факти злочинної діяльності. При вирішенні питання про залучення їх до провадження як доказів необхідно керуватися рішенням Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 р. за поданням СБУ "Про офіційне тлумачення ч. З ст. 62 Конституції України", згідно з яким ініціативне використання громадянином технічних засобів для фіксації злочинного діяння розцінюється як порушення конституційних прав особи і є підставою для визнання таких доказів недопустимими. Документи, що виходять від некомпетентного органу, посадової і службової особи, від неналежного громадянина не можуть бути доказами.
4. Документ-доказ має зміст і форму. Зміст документа - це дані, які відображені в ньому у відповідній формі. Форма документа - це його зовнішні ознаки, матеріал, на якому він виготовлений - на папері, тканині, фотоплівці, кінострічці, магнітній стрічці, з допомогою букв, телеграфних і типографських знаків, креслень, цифр, малюнків, зображень і іншими способами, що забезпечують однозначне розуміння змісту документа колом осіб, для яких він призначений.
5. Як вбачається зі змісту ст. 99 КПК, документи можуть виникати у зв'язку з кримінальним провадженням і поза його межами.
6. Вимоги, що пред'являються до документів-доказів у кримінальному провадженні: а) дані, що зафіксовані в документах, повинні мати значення для кримінального провадження (ст. 91 КПК); б) документи повинні мати дані, носії яких відомі і можуть бути перевіреними, необхідні реквізити, дату, місце складення і реєстрації (прізвище, ім'я та по батькові посадовця, який його склав, необхідні підписи, штампи, печатки, супроводжувальні листи тощо), анкетні дані громадянина, який його представив і джерело інформації; в) повинен бути дотриманий встановлений КПК порядок збирання доказів.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (ККС/ВС у справі № 288/1418/17 від 14.04.2021)
Так, в касаційній скарзі вона зазначала, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно визнано допустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту. На думку захисника, до протоколу не було додано оригіналу технічного носія інформації зафіксованої процесуальної дії, а додано лише копії відеозапису на дисках. Щодо наведеного ВС вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Читати повністюЕлектронні докази, на жаль, і до сьогодні викликають спори у судах. У цій справі захисник засудженої просила скасувати обвинувальний вирок суду першої інстанції посилаючись, серед іншого, на процесуальні порушення під час досудового розслідування та судового розгляду.