1. Суд, маючи підстави для рішення про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, проводить безпосередню підготовку до судового розгляду, мета якої полягає в організаційному забезпеченні його нормального перебігу.
2. Підготовка до конкретного судового розгляду полягає в тому, що суд з урахуванням думок учасників підготовчого судового засідання попередньо визначає найбільш зручні дату та місце проведення судового розгляду, причому
669
місцем повинно бути, як правило, спеціально обладнане приміщення - зал судових засідань; встановлює, чи немає підстав для здійснення кримінального провадження в закритому судовому засідання впродовж усього судового провадження або його окремих частин виключно у випадках, передбачених ч. 2 ст. 27 КПК; з'ясовує, хто персонально повинен брати участь у майбутньому судовому розгляді; на підставі клопотань учасників судового провадження вирішує питання про судовий виклик (ст. 134 КПК) певних осіб до суду для допиту, витребування конкретних речей і документів для дослідження в ході судового розгляду, а також вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду, наприклад: доручає забезпечити виклик додаткового наряду охоронців порядку з урахуванням особливим умов майбутнього судового розгляду; доручає встановити додатковий екран для демонстрації відеозаписів; вирішує питання про влаштування приїжджих учасників судового розгляду тощо.
3. У зв'язку з підготовкою до судового розгляду суд за клопотанням учасників судового провадження може обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, а саме: судовий виклик, привід (ст. ст. 134 140 КПК), накладення грошового стягнення (ст. 144 КПК), тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148 153 КПК), відсторонення від посади (ст.ст. 154 158 КПК), тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПК), тимчасове вилучення майна (ст.ст. 167 169 КПК), арешт майна (ст. 170 КПК). Особливу увагу слід приділити питанню про зміну чи скасування запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого (ст. 176 КПК). З'ясовуючи питання стосовно запобіжного заходу, суд повинен враховувати не лише положення, передбачені в КПК, а й вимоги п.п. З і 4 ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. У кожному випадку прийняття рішення про обрання, заміну чи скасування заходу забезпечення кримінального провадження суд виносить ухвалу. При розгляді з цього приводу клопотань учасників судового провадження суд повинен чітко дотримуватись процедур, передбачених Розділом II КПК "Заходи забезпечення кримінального провадження".
Якщо учасники підготовчого судового засідання щодо якихось із заходів забезпечення кримінального провадження чи всіх заходів разом клопотань не заявлять, то застосування не змінених або не скасованих окремих з них чи всіх разом продовжується. Важливо зазначити, що клопотання заявлені і не задоволені під час досудового розслідування можуть бути заявлені знову під час підготовчого судового засідання та в разі необхідності - і в ході судового розгляду.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Запобіжний захід, який був визначений особі на стадії досудового розслідування, не може автоматично подовжуватися після передачі матеріалів кримінальної справи до суду загальної юрисдикції (справа № 1-28/2017, 23.11.17)
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України «Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
Норму останнього речення цієї статті Конституційний Суд України визнав неконституційною оскільки вона не відповідає статті 55, частині першій статті 126 та пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України.
За висновком КСУ продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить вимогам обов’язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність (ч.2 ст. 29 Конституції України).
КСУ також зазначив, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов’язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.
Мотивуючи своє рішення, КСУ, крім того, зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини тримання під вартою без відповідного судового рішення, особливо протягом періоду після закінчення слідства та до початку судового розгляду, а також на підставі судових рішень, винесених на стадії судового розгляду, які не містять визначених строків подальшого тримання під вартою, суперечить вимогам статті 5 Конвенції (пункт 98 рішення від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), що полягають у запобіганні свавільному чи невиправданому позбавленню свободи (пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини від 3 жовтня 2006 року у справі «МакКей проти Сполученого Королівства»).
Таким чином запобіжний захід, який був визначений особі на стадії досудового розслідування, не може автоматично подовжуватися після передачі матеріалів кримінальної справи до суду загальної юрисдикції.