з
1. Свобода особи від самовикриття та викриття близьких родичів і членів сім'ї - засада кримінального провадження, яка грунтується на конституційній нормі (ч. 1 ст. 63 Конституції України): "Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом". Своєю чергою, наведена норма-засада кореспондує ч. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, яка встановлює: "Кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення як мінімум на такі гарантії: ... не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним". Ця засада у кримінальній процесуальній доктрині та судовій практиці ще іменується привілеєм проти самовикриття та викриття близьких родичів та членів сім'ї у вчиненні кримінального правопорушення. У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ця засада як привілей проти самообвинувачення та обвинувачення близьких родичів та членів сім'ї спеціально не сформована у вигляді окремої норми. Проте прецедентна практика Європейського суду з прав людини, грунтуючись на основі поняття справедливої процедури, про яку йдеться у ст. 6 Конвенції, визнає "право кожного, кому пред'явлено кримінальне звинувачення, ... зберігати мовчання та не давати показань у підтвердження своєї винуватості" ("Функе проти Франції", 1993 р.; "Саундерс проти Сполученого Королівства", 1996 p.). Поняття ж справедливої процедури охоплює захист обвинуваченого від примусу з боку влади, забороняє стороні обвинувачення використовувати докази, одержані всупереч волі обвинуваченого, за допомогою примусу чи насильства.
2. Частина 1 коментованої статті-засади забороняє примушувати особу визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у його вчинені (привілей проти самовикриття) за допомогою протизаконних способів і методів. Цю заборону містять й інші засади кримінального провадження, зокрема, засада законності (див. коментар до ст. 9 КПК); засада поваги до людської гідності (див. коментар до ст. 11 КПК) тощо. Аналогічно й ч. З цієї статті забороняє примушувати будь-яку особу давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення її близькими родичами чи членами сім'ї (привілей проти обвинувачення близьких родичів та членів сім'ї).
3. Щодо поняття "близьких родичів" та "членів сім'ї" див. п. 1 ст. З КПК та коментар до неї.
4. Реалізація коментованої статті-засади у кримінальному провадженні здійснюється за допомогою процесуального механізму, передбаченого КПК, який, зокрема, включає: а) визначення кола учасників провадження, на яких поширюється ця засада (ними є свідки, підозрювані, обвинувачені, потерпілі); б) наділення кожного з цих учасників кримінального провадження відповідними процесуальними правами, реалізація яких дає їм можливість захищати, як правило, свій інтерес, зокрема, правом не давати показань та не відповідати на запитання з приводу тих обставин, які можуть стати підставою для підозри або обвинувачення їх чи близьких родичів та членів сім'ї у вчиненні кримінального правопорушення (п.п. 4, 5 ч. З ст. 42; ч. 8 ст. 224 КПК); в) покладення на слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд обов'язку під час проведення допитів (на їх початку) ознайомити допитувану особу з її процесуальними правами та обов'язками і роз'яснити їх; г) обов'язково роз'яснити і процесуально зафіксувати право допитуваної особи відмовитися від давання показань, а також відповідати на запитання щодо обставин, які дають підставу підозрювати цю особу або її близьких родичів чи членів сім'ї у вчиненні кримінального правопорушення; ґ) у разі відмови підозрюваного давати показання, відповідати на запитання, особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити відразу після отримання такої заяви (ч. 4 ст. 224 КПК). Нероз'яснення допитуваній особі права на свободу від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї тягне за собою недопущення таких показань як доказу в кримінальне провадження.
5. Свобода від самообвинувачення охоплює не лише право особи не свідчити (не давати показань) проти себе, а й право не давати будь-яких інших відомостей, які можуть бути використані проти неї, зокрема, документів, речових доказів тощо. Проте прецедентна практика Євросуду не вважає порушенням привілею від самообвинувачення використання стороною обвинувачення інших доказів, які можуть бути отримані від обвинуваченого всупереч його волі, в тому числі й шляхом примусу, зокрема: вилучення документів, речових доказів, отримання зразків для експертного дослідження (крові, інших біологічних
\
виділень тощо) за умови, що такі дії вчинені у згоді із законом, переслідували правомірну мету та були пропорційними необхідності її досягнення.
6. Обмеження засади свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів і членів сім'ї у кримінальному провадженні шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить досудове розслідування, становить склад злочину, передбаченого ст. 373 КК України "Примушування давати показання", кваліфікуючою обставиною якого є примушування із застосуванням насильства або зі знущанням над особою.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Чи можна притягнути свідка до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань? (Виправдувальний вирок по справі №607/12163/20 від 26.04.2021)
Свобода від самовикриття - одна із основоположних засад кримінального судочинства, що закріплена у ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України. ЇЇ дотримання забезпечує реалізацію принципу презумпції невинуватості. З огляду на зазначені норми особа, що дає показання як свідок має право не свідчити проти себе та близьких (родичів).
Інколи, під час допиту слідчі вдаються до спорів, стосовно того, чи стосується конкретне питання безпосередньо допитуваного свідка чи його родича і відповідно, чи є законною відмова від надання відповіді на підставі ст. 63 Конституції України.
До суду звернувся прокурор із обвинуваченням за ст. 385 ККУ. Згідно до формулювання обвинувального акту, прокурор звинувачував свідка у тому, що під час допиту у останньої виник злочинний умисел, спрямований на відмову від давання показань за відсутності поважних причин, які перешкоджали би виконанню цього обов`язку.
Так, під час допиту слідчий пояснив права та обов’язки свідка, в тому числі попередив і про відповідальність за відмову від дачі показань.
Також слідчий пояснив у зв’язку із чим викликано свідка, зокрема, допит стосувався обставин порушення встановленого порядку відпуску (за відсутності у покупця відповідного рецепту на купівлю) наркотичних засобів провізором аптеки, якою володіє свідок як ФОП.
Однак, суд дослідивши матеріали кримінального провадження дійшов до висновку про необгрунтованість обвинувального акту та вирішив, що складу правопорушення у діях обвинуваченої не було, тому вона підлягає виправданню.
Так, судом було встановлено, що свідка допитували декілька разів, два із трьох разів свідок давала показання, а незаконну відмову від давання показань інкриміновано щодо останнього допиту.
Як вбачається із матеріалів справи, слідчий допитував свідка щодо особи, яка не була її близьким родичем, тому вважав відмову від дачі показань незаконною.
Однак, особа, якої стосувався допит працювала на свідка, як найманий працівник.
У зв’язку із чим, надання показань щодо незаконної діяльності працівниці могло призвести до позбавлення свідка ліцензії.
Суд погодився із аргументами сторони захисту про те, що протокол допиту свідка свідчить про те, що свідок скористалась імунітетом від самовикриття, закріпленим як в національному, так і міжнародному законодавстві. Зміст протоколу допиту підтверджує, що питання слідчого зводились до підприємницької діяльності свідка, а тому остання правомірно відмовилась від дачі показань відносно себе.
У протоколі допиту свідок роз’яснила, що надання показів щодо оцінки дій працівниці, нею розцінювалось як таке, що може мати негативні наслідки для подальшої підприємницької діяльності, тобто становить загрозу для неї особисто.
Суд погодився, що зміст протоколу допиту (питання поставлені слідчим) підтверджує, що метою допиту насправді було збирання доказів проти свідка, для ініціювання щодо неї іншого кримінального провадження (тобто використання показань свідка як основного джерела обвинувальних доказів проти неї самої).
Враховуючи у сукупності всі досліджені обставини справи, суд визнав свідка невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.385 КК України і виправдав, у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаного кримінального правопорушення.