1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
2. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.
3. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача.
4. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням учасника справи розглядається спочатку.
5. До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Відповідач після залишення судом позову без розгляду стягнув з позивача витрати на послуги адвоката при цьому розмір таких витрат суд визначив самостійно (ВГСУ від 20 липня 2016 року, справа № 910/31680/15)
Навіть коли відповідач виграє суд, тобто у задоволенні позову суд відмовляє, в нього завжди залишається проблема витрачання часу та грошей на адвокатів. Наприклад, громадяни чи маленькі фірми іноді на практиці зустрічаються із самодурами – керівниками, які примушують юристів своїх підприємств подавати неправильні або необгрунтовані позови з метою «не виграємо, так хоч по судам затягаємо», а потім до ВСУ оскаржувати все, що тільки можливо. Так, подібне судове переслідування змушує відповідача нести незаплановані витрати на юридичну допомогу. При цьому питання компенсації витрат на юридичні послуги або гонорари адвокатів остаточно в судовій практиці не вирішено.
Ця справа надзвичайно цікава наступним. Позивач подав позов, проте суд першої інстанції залишив його без розгляду, суд апеляційної – погодився. Тобто, спір по суті судами не розглядався не кажучи вже про рішення. Проте обидва суди відмовили відповідачу у задоволенні клопотання відповідача про покладення на позивача витрат на послуги адвоката, хоча підтверджуючи документи таких витрат судам були надані.
ВГСУ скасував попередні рішення і визначив, що була неправильно застосована ст. 49 ГПК України (розподіл судових витрат) і слід було застосувати частину другу ст. 81 ГПК України та ст. 48 ГПК України, яка передбачає, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому ЗУ «Про адвокатуру».
Головним сюрпризом у цій справі стало те, що ВГСУ самостійно визначив розмір витрат відповідача на послуги адвоката, які підлягають сплаті позивачем, заяву якого було залишено судом без розгляду. Незважаючи на платіжне доручення відповідача про перерахування адвокату 30 000,00 грн, ВГСУ вирішив, що позивачу буде достатньо відшкодувати відповідачу за клопіт 5000,00 грн., "а решта - вибачайте".
Отже, подаємо тільки обгрунтовані позови і дотримуємось порядку подання позову, передбаченого ГПК України