Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 122. Перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху

Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз’їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв’язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п’ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, а саме: примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" -

тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), а так само створення перешкод водіям транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), у зупинці або стоянці -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Суб’єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб’єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

{Стаття 122 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 7542-11 від 19.05.89, № 1369-12 від 29.07.91, № 1818-12 від 15.11.91; Законами № 3785-12 від 23.12.93, № 55/97-ВР від 07.02.97, № 2350-III від 05.04.2001; в редакції Закону № 586-VI від 24.09.2008; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3163-VI від 17.03.2011, № 4438-VI від 23.02.2012, № 721-VII від 16.01.2014 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014; в редакції Закону № 767-VII від 23.02.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 596-VIII від 14.07.2015, № 2109-VIII від 22.06.2017, № 2262-VIII від 21.12.2017, № 2754-VIII від 11.07.2019}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: У разі, якщо на фотознімку TruCAM не зафіксовано особу водія та місце зйомки, штраф є незаконним (Перший апеляційний адміністративний суд у справі № 234/8827/20 від 27 жовтня 2020 р)

Питання законності використання пристроїв TruCam постало у практиці судів, про що було зазначено, зокрема, у нашій попередній публікації. Так, кожен такий пристрій повинен пройти експертизу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

В справі, що нижче пропонується до уваги судом зазначено ще й інші аспекти, які потрібно врахувати, аби притягнення водія до відповідальності вважалося законним.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 122 КупАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху більше як на 50 км/год.).

Водій, керуючи транспортним засобом, рухався зі швидкістю 118 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 68 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР.

Порушення позивачем Правил дорожнього руху виявлено та зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС001013).

Доказами, якими Відповідач підтвердив вчинення Позивачем правопорушення став фотознімок з лазерного вимірювача швидкості руху TRUCAM LTI 20/20 № ТС001013, на якому зафіксовано автомобіль марки «Renault Duster», відповідний державний номер, а також вказано швидкість його руху - 118 км/год, дату та час руху.

Апеляційним судом підтримано рішення суду першої інстанції, яким оскаржувано постанову скасовано, оскільки, серед іншого, на вказаному фотознімку з лазерного вимірювача швидкості руху TRUCAM LTI 20/20 № ТС001013:

  • не зафіксовано особу, яка перебуває за кермом цього автомобілю. Відповідачем не надано відеозапису з лазерного вимірювача швидкості руху TRUCAM LTI 20/20 № ТС001013;
  • не зафіксований дорожній знак 5.45 або знак 5.46, тому неможливо встановити - чи рухався Позивач у межах населеного пункту чи ні.

Таким чином, судом зроблено висновок, що накладення адміністративного стягнення у даному випадку є неправомірним.

Аналізуйте судовий акт: При розгляді справ про порушення правил паркування біля зупинок маршрутного транспорту обов’язковим є вимірювання дистанції. Відео з нагрудної камери доказом у даному випадку бути не може (ВС/КАС у справі № 199/1441/17 від 03.06.2020)

Допустимість та належність доказів вчинення правопорушень у наріжним каменем при розгляді справ про порушення Правил дорожнього руху, а також при розгляді судами позовів про визнання дій працівників поліції протиправними в частині притягнення водіїв до адміністративної відповідальності.

У даній справі водія було притягнуто до адмінвідповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за те, що він нібито здійснив зупинку належного йому автомобіля ближче ніж 30 метрів від зупинки громадського транспорту, чим порушив вимоги п. 15.9 (е) ПДД.

Водій із таким рішенням поліцейського не погодився та подав до суду позов в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд з позовними вимогами водія погодився та у своїй постанові зазначив, що будь-яких дій по вимірюванню відстані зупинки автомобіля позивача від зупинки маршрутних транспортних засобів або від дорожнього знаку такої зупинки не було проведено. При цьому відеозапис з нагрудної камери поліцейського не є належним доказом по справі.

З такими висновками погодився і Касаційний адміністративний суд переглядаючи цю справу за касаційною скаргою поліцейського.

Так, згідно позицією КАС стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», остання може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Проте у даній справі будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано.

При цьому відеозапис з нагрудної камери відповідача не є належним доказом у справі, оскільки ним не було зафіксовано будь - яких дій відповідача по вимірюванню відстані зупинки автомобіля позивача від зупинки маршрутних транспортних засобів або від дорожнього знаку такої зупинки.

Аналізуйте судовий акт: Відео-фотофіксація перевищення швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення такого контролю (8-й апеляційний адмінсуд у справі № 166/224/20 від 25.06.2020)

Дуже суперечливе судове рішення, у якому, на мою думку, суд не досить вірно витлумачив норми Закону України «Про національну поліцію». Але ж саме суд є тим органом, який як застосовує право так і тлумачить його норми.

Отже, у даній справі водія було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за перевищення швидкості у межах населеного пункту.

Водієм дану постанову поліцейського було оскаржено у порядку адмінсудочинства.

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що жодних доказів вчинення правопорушення, окрім надання позивачу для перегляду зображення на приладі «TruCam» працівником поліції надано не було, а також те, що у момент фіксації працівником поліції перевищення позивачем швидкості останній перебував поза межами населеного пункту.

Задовольняючи вимоги водія суд послався на те, що посадовими особами поліції не надано доказів на підтвердження проходження пристроєм «TruCam» повірки, яким зафіксовано швидкість автомобіля, яким рухався позивач, а також, не спростовані доводи позивача про використання інспектором під час вимірювання швидкості пристрою TruCam шляхом утримання в руці, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля з руки або обох рук з урахуванням вірогідної похибки, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху керованого позивачем автомобіля.

Управління патрульної поліції на таке рішення суду подало апеляційну скаргу ,яку вмотивувало тим, що фіксація порушення здійснена сертифікованим пристроєм, згідно геотегов правопорушення вчинено саме в межах населеного пункту.

Однак апеляційний суд такі доводи слушними не визнав та в обґрунтування своїх висновків послався, зокрема, на наступне.

Відповідно до положень ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція як один з превентивних заходів може застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засоби фото- і кінозйомки, відеозапису.

Водночас згідно ст. 40 згаданого Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Тобто, положення Закону України «Про Національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

При цьому контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Однак відповідач не надав суду доказів проведення контролю швидкості руху автомобіля, яким керував позивач, в межах дії дорожнього знаку 5.70 ПДР.

Аналізуйте судовий акт: Примусова евакуація автомобіля на спеціальний майданчик дозволяється лише у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху (ВС/КАС у справі № 520/1186/19 від 24.02.2020)

Досить велика кількість водіїв стикалась з примусовою евакуацією належних їм автомобілів у зв’язку із порушеннями правил паркування.

Такі водії вимушені розшукувати свій автомобіль, сплачувати не тільки штраф за порушення Правил дорожнього руху, а й зберігання автомобіля на штрафмайданчику, його примусову евакуацію.

Але ж чи завжди дії працівників поліції у таких випадках є законними? У яких саме випадках дозволено евакуювати автомобіль?

У даній справі водій звернувся до суду із позовом до інспектора патрульної служби, у якому просив суд скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та закрити провадження у справі, а також визнати протиправними дії інспектора патрульної поліції щодо складання акта огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик.

Доводи позовної заяви зводились до того, що відповідачем було протиправно притягнуто позивача до відповідальності, оскільки відповідачем під час винесення оскаржуваної постанови не встановлено конкретну особу, яка вчинила правопорушення. А з відеоносія, яким зафіксовано дану подію, не вбачаєься порушення транспортним засобом правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Судом першої інстанції позов задоволено повністю. Однак, суд апеляційної інстанції вказане рішення змінив та у задоволенні вимог водія про визнання протиправними дії інспектора патрульної поліції щодо складання акта огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик відмовив, оскільки на думку суду працівник поліції, отримавши звернення від громадянина про вказане порушення паркування, що спричинило перешкоди для руху пішоходів, відповідно до вимог ст. 265-2 КупАП зобов’язаний був прореагувати на такий виклик та вчинити відповідні дії спрямовані на припинення правопорушення.

Таке рішення і стало підставою для подання водієм касаційної скарги.

Вирішуючи справу та надаючи оцінку законності судовим рішенням Касаційний адміністративний суд із рішенням районного суду погодився.

Мотивуючи своє рішення КАС послався на те, що відповідно до частини 1 статті 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема частинами третьою, четвертою і п`ятою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Згідно з частиною 3 статті 265-2 КУпАП у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик.

Тобто, виключною підставою для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик дозволяється лише у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху.

Проте, у даній справі відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного вище адміністративного правопорушення, та в свою чергу з відео носія дослідженого судом, яким зафіксовано дану подію, не вбачається порушення транспортним засобом правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Аналізуйте судовий акт: Перелік підстав за яких дозволено ВИМУШЕНУ зупинку є вичерпним та телефонний дзвінок до нього НЕ входить (ВС/КАС у справі № 524/10050/16-а від 04.06.2020)

У даній справі водія було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки за ст. 122 КУпАП за те, що він здійснив зупинку на перехресті з круговим рухом, що є порушенням Правил дорожнього руху.

Однак, водій вирішив відстояти в суді свою правоту та подав позовну заяву про визнання дій працівника поліції протиправними та скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що поліцейським не правильно зазначено фабулу порушення, останній не впевнився у дорожній обстановці, що потягло невірне застосування норм чинного законодавства, а належних доказів на підтвердження вчинення правопорушення не зважаючи на норми ст. 280 КУпАП патрульним не зібрано. Одночасно на думку водія Правила дорожнього руху України він не порушував і не створював загрози безпеці дорожнього руху.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд вимоги позивача було задоволено та постанову скасовано.

На вказані рішення патрульним подано касаційну скаргу, яку Касаційним адміністративним судом задавлено та у позові відмовлено.

В обґрунтування такого рішення КАС послався на те, що позивач, зупинившись саме на перехресті, порушив підпункт 15.9 «ґ» ПДР України. Порушення позивачем саме вказаного підпункту ПДР України зазначено поліцейським в постанові.

Одночасно згідно з пунктом 1.10 ПДР України вимушена зупинка - це припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Враховуючи зазначене визначення, КАС зроблено висновок про те, що телефонний дзвінок не може бути підставою для «вимушеної зупинки».

Аналізуйте судовий акт: Відповідальності за порушення ПДР підлягає ВИКЛЮЧНО водій, а не особа, яка просто сидить за кермом (ВС/КАС 204/8036/16-а від 19.02.2020)

Наполегливості працівників патрульної поліції щодо оскарження рішень адміністративних судів про визнання їх постанов про притягнення водії до адмінвідповідальності протиправними можна лише позаздрити.

Але ж прикрим є те, що оскаржуючи вочевидь законні рішення та намагаючись стягнути копійчаний штраф поліція витрачає і власний час і, головне, бюджетні кошти.

У даній справі громадянина за постановою патрульного було притягнуто до адмінвідповідальності у вигляді штрафу в сумі 510 грн. за порушення правил паркування (ст. 122 КУпАП).

Постанову патрульного було оскаржено в порядку адміністративного судочинства.

У позові громадянин зазначив, що в той день він не керував авто, а тільки підійшов до нього та авто було припарковано так, як його припаркував член сім`ї. Поліцейський наказав пред’явити свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та посвідчення водія, на що позивач вказав, що він не керував транспортним засобом, проте відповідач не звертав на це уваги. Зазначає, що жодних доказів на підтвердження порушення ним ПДР та вчинення адміністративного правопорушення відповідач не надав.

Суди першої та апеляційної інстанцій з такими доводами погодились - визнали постанову протиправною та скасували останню.

Згадані рішення поліцією було оскаржено у касаційному порядку.

Однак КАС скаргу не задовольнив та залишив рішення судів попередніх інстанцій в силі.

Мотивуючи своє рішення КАС вказав, що за нормами ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Водночас поліцейським під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не встановлено працівником поліції суб’єкта відповідальності за вказане правопорушення, тобто особи, яка безпосередньо несе адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів.

Так, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Однак відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем порушення правил дорожнього руху, та не доведено що позивач є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення.

Аналізуйте судовий акт: Якщо пішохід ступив ногою на перехід, то водій в будь якому випадку повинен загальмувати та дати дорогу, інакше порушення пп. 18,1 ПДР та штраф за ст. 122 КУпАП (ВС/КАС, справа №751/4821/17, від 04 грудня 2019 р.)

Ця справа ілюструє, яке невиправдано затратне для народу правосуддя в Україні. Очевидна ситуація – водій не загальмував пере пішохідним переходом, по якому проїзджу частину переходив пішохід. Чи порушив пп. 18. 1 ПДР України. Інспектор патрульної поліції на підставі відеозапису порушення винесла постанову про притягнення водія до адміністративної відповідальності за частиною першої ст. 122 КУпАП та наклав штраф у сумі 255,00 грн.

Процесуальне законодавство дозволяє тричі оскаржувати штраф в 255,00 грн. за правилами адміністративного судочинства. При цьому постанова інспектора винесена у липні 2017 року, а постанова суду касаційної інстанції у грудні 2019 року.

Якою нісенітницею займаються державні мужі 2, 5 роки вирішуючи питання законності накладення штрафу у 255,00 гривень, і в решті – решт приходячи до висновку, що такий штраф накладено правильно.

Все ж таки ми загралися із правом особи на апеляційне та касаційне оскарження, треба його обмежити…

Аналізуйте судовий акт: А все ж таки інспектор патрульної поліції МАЄ право на місці зупинки ТЗ виносити постанову про притягнення водія до адмін. відповідальності за ст. 122 КУпАП за порушення ПДР! (Одеський апеляційний адмінсуд у справі № 489/2363/16-а)

Здоровий глузд переміг і постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі № 489/2363/16-а скасовано судом апеляційної інстанції. Таким чином, інпектор патрульної поліції все ж таки має право зупиняти транспортний засіб та накладати на водія стягнення передбачене за ст. 122 КУпАП саме на місці зупинки ТЗ а не за місцезнаходженням відділу поліції. І це не порушує процесуальних прав водія, зокрема права на захист чи ознайомлення з матеріалами адмінпровадження чи не дай Боже права на перекладача.

Суд апеляційної інстанції також спростував довод водія, з яким погодився суд першої інстанції, про те, що у випадку притягнення особи до відповідальності за ст. 122 КУпАП необхідно складати протокол про адмінправопорушення, а вже на підставі адмінпротоколу виносити постанову про притягнення до адмінвідповідальності. І оскільки такого протоколу немає в матеріалах справи винесення постанови, що оскаржується є притиправним. Суд застосував до спірних правивідносин ІНСТРУКЦІЮ з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджену Наказом МВС України № 1395 від 7 листопада 2015р., яка передбачає винесення інспектором адмінпоставнови без складання протоколу.

Суд також підкреслив, що водієм не надано суду жодних доказів щодо НЕ скоєння ним правопорушення, хоча і зазначив про ст. 71 КАС України. Судом взяті до уваги письмові показання свідків, які підтверджують факт скоєння водієм правопорушення.

Отже, позиція « я не порушував ПДР, а ви доведіть, що це не так» при цьому «я буду мовчати та не подавати суду свої докази» для скасування адмінпостанови через суд поки що не працює.

Аналізуйте судовий акт: Без доказів фото- чи відеофіксації та без явки інспектора в суд та надання ним пояснень щодо накладення на водія штрафу довести за правилами адмінсудочинства порушення ПДР виявляється неможливо (Дзержинський райсуд м. Харкова)

Однією з найулюбленіших позицій правозахисника, який оскаржує діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, є частина 2 ст. 71 КАСУ, яка передбачає, що «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову». На жаль суди практично не застосовують цей принцип на практиці, і позивачу доводиться доказувати протиправність дій суб’єкта владних повноважень навіть при його систематичній неявці до суду та неподанні на вимогу суду витребуваних документів.

Читайте статтю: Застосування судами принципу змагальності сторін або історія оскарження рішення Одеської міської ради прийняте у далекому 1981 році (адміністративне судочинство)

Але в цій справі все було правильно. Позивач зупинив інспектор патрульної служби оскільки він їхав смугою руху для громадського транспорту, позначеною дорожнім знаком 5.11, чим порушив вимоги п. 17.1 Правил дорожнього руху. Інспектором був складений протокол, і на позивача постановою накладено штраф, передбачений ч. 3, ст. 122 КУпАП в розмірі 510,00 грн. Інших доказів порушення правил ПДР в справі немає.

За правилами адмінсудочинства позивач оскаржив штраф до суду. В суд не з’явився ні позивач, ні відповідач (інспектор). Проте, суд розглянув позов, скасував постанову про накладення штрафу, провадження у справі закрив.

Так, суд взяв до уваги пояснення позивача викладені у постанові про накладення штрафу, що він не рухався по смузі громадського транспорту, а рухався у загальному потоці автомобілістів. Суд підкреслив, що жодних доказів фото- чи відеофіксації руху позивача у смузі громадського транспорту інспектором не надано, показань свідків на користь позиції інспектора у справі немає. Отже, інспектор не довів законність своєї постанови.

Слава частині 2, ст. 71 КАС України! Невже минають часи, коли суддя при розгляді подібного позову на п’яту неявку інспектора до суду і без надання інспектором жодних витребуваних документів у справу, дивиться тобі у вічі і каже: «так усі говорять, а я довіряю інспектору»?..

Аналізуйте судовий акт: Інспектор патрульної поліції НЕ має право на місце зупинки ТЗ виносити постанову про притягнення водія до адмін. відповідальності за ст. 122 КУпАП за порушення ПДР (Ленінський районний суд м. Миколаєва від 04 жовтня 2016 р., №489/2363/16-а)

Дана справа розглядалась за правилами адміністративного судочинства – КАС України в порядку позовного провадження, а не за правила КУпАП.

Інспектор патрульної поліції виніс постанову про притягнення водія до адміністративної відповідальності за ст. 122 КУпАП- "перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху", якою наклав на водія штраф в розмірі 255,00 грн. Ця постанова була винесена на місці заупинки транспортного засобу.

Водій оскаржив накладення штрафу у суді, і суд визнав дії інспектора протиправним, а постанову скасував. В основу обґрунтування рішення суду було покладено рішення КС України у справі № 5-рп/2015, яким розтлумачено ст. 276 КУпАП наступним чином: "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.»

Суд прийшов до висновку, що інспектор не мав право виносити адмінпостанову на місті зупинки автомобілю, повинен був це здійснити в приміщенні управління поліції, з розглядом клопотань водія, роз’ясненням йому прав та надання можливості водію скористатись правовою допомогою.

Хоча це рішення начебто і захищає права водія, насправді на наш погляд водій порушив Правила дорожнього руху. Проте суд скасував постанову про притягнення до адмінвідповідальності водія у зв’язку з рядом процесуальних порушень інспектора при її винесенні.

Отже, вирішувати «не слишком ли суд заигрался с процедурой» Вам.

Аналізуйте судовий акт: Без доказів перевищення швидкості та надання їх суду вина водія є недоведеною, тому склад адміністративного правопорушення за ст. 122 КУпАП в діях водія відсутній (Дзержинський районний суд м. Харкова, суддя Шестак О. І.)

У відношенні водія автомобілю інспектором ДАІ була складена постанова про накладення на нього адміністративного стягнення за ст. 122 КУпАП – перевищення швидкості, яку він оскаржив до суду. Інспектор ДАІ в судове засідання не з‘явився, пояснень та доказів не надав. Суд встановив, що у справі відсутні докази, які підтверджують перевищення швидкості водієм. Єдиним доказом, який вказує на перевищення швидкості є протокол про адміністративне правопорушення, складений інспектором ДАІ, проте суд прийшов до висновку, що цей доказ не доводить вину позивача, тому в діях водія відсутній склад адміністративного правопорушення. У підсумку, суд визнав постанову про накладення адмінстягнення нечинною та скасував її.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0