Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №607/4188/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 607/4188/21

провадження № 61-15995св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Кременецька міська рада, Тернопільська міська рада, Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вишневецького, 12», ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ярмусем Віктором Дмитровичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2024 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у складі колегії суддів:Хома М. В., Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Кременецька міська рада, Тернопільська міська рада, Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вишневецького, 12», ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що він є власником 1/2 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , що зареєстрована за його дружиною ОСОБА_5 , яке знаходиться на другому поверсі двохповерхового будинку, який прибудовано до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 і будувалось ТОВ «Домобудівник» на замовлення КП Фірма «Тернопільбудінвестзамовник». Над приміщенням № НОМЕР_3 знаходиться горище, яке перебуває у спільній сумісній власності всіх власників (жильців) багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (далі - горище). ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 незаконно зареєстрував та оформив право власності на горище, яке знаходиться над приміщенням позивача, а саме нежитлове приміщення загальною площею 107,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 2091888261101.

Право володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями, в тому числі і горищем, мають усі співвласники житлового будинку, а з документації, яка наявна в КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник», ТОВ «Домобудівник» та ОСББ «Вишневецького,12», будь-якого приміщення за номерами № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 не будувалось та в експлуатацію не вводилось, поштову адресу не присвоєно, а тому воно не вважається закінченим будівництвом. Зазначене нежитлове приміщення не має вікон і дверей, до нього не підведено воду, газ, електрику та не встановлено відповідні лічильники.

Позивач, як співвласник будинку, та його дружина ОСОБА_5 , не давали згоди на оформлення права власності на горище, що знаходиться над їх приміщенням. Окрім цього, відсутнє рішення ОСББ «Вишневецького,12» та всіх співвласників будинку з цього питання. Державним реєстратором Великомлинівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчук О. М. (далі - державний реєстратор) не отримано оригіналу чи належним чином завіреної копії рішення Тернопільської міської ради про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на приміщення № НОМЕР_2, декларації про початок та закінчення будівництва. Неправомірні дії державного реєстратора полягали в оформленні права власності на горище без будь-яких законних підстав для реєстрації у встановленому законом порядку. При цьому, на державного реєстратора покладено обов`язок до прийняття відповідного рішення встановити відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Державним реєстратором не отримано відповідної інформації від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, з метою прийняття рішення щодо державної реєстрації прав власності на нежитлове приміщення за номером № НОМЕР_2.

Просив суд:

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Великомлинівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчука О. М., індексний номер 52482822 від 02 червня 2020 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення загальною площею 107,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 2091888261101;

скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення загальною площею 107,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2091888261101, проведену державним реєстратором, на підставі рішення, індексний номер 52482822 від 02 червня 2020 року, номер запису про право власності 36720896;

скасувати запис 2091888261101 від 02 червня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора, проведений на підставі рішення, індексний номер 52482822 від 02 червня 2020 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення загальною площею 107,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 36720896.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що як вбачається із постанови Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 607/14871/20, яка перебуває в загальному доступі, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишено без змін. Верховний Суд виснував, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що захист порушених прав позивача, який вважає себе співвласником майна, відчуженого за спірними правочинами, можливий лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувачів цього майна з підстав, передбачених статтями 387 388 ЦК України, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним. З огляду на відмову в задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, безпідставними є доводи касаційної скарги про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійними та порушення порядку проведення державної реєстрації права власності на спірні приміщення. Визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20 липня 2020 року не призведе до повернення горища у спільну власність співвласників будинку, оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, яка передбачає правові наслідки недійсності правочину, у випадку застосування судом двосторонньої реституції об`єкти договорів купівлі-продажу повертаються їх продавцю, а державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірні приміщення не припиняється. Отже, задоволення заявлених позивачем позовних вимог не призведе до поновлення його порушених прав. До цього рішення також є окрема думка судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суду Пророка В. В.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції, і зміст зазначених правових норм свідчить про те, що, на відміну від частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, редакція частини другої статті 26 цього закону, яка була чинною на час звернення позивача до суду із позовом, та встановлювала такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Таким чином, з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Такий спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19 та інших.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування запису 2091888261101 від 02 червня 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора до задоволення не підлягають.

Порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно. При цьому відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Відповідний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18(914/608/20).

Разом з тим, на час розгляду справи судом встановлено, що майно, щодо якого вчинено спірну реєстрацію, має власників, зокрема ними є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , їх право власності зареєстровано нотаріусом на підставі укладених з відповідачем договорів купівлі-продажу, що сторонами визнається. Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини щодо порушення права власності позивача, яке, як він зазначає, відбулося у результаті державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення за номером № НОМЕР_2, та що за ОСОБА_1 на момент звернення із позовом не визнавалось та не реєструвалось право власності на відповідне майно, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації цього майна, розцінюється судом як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову не призведе до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно, оскільки це майно має власника і на день ухвалення судом рішення не витребувано позивачем від нього.

Крім того, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було саме неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Враховуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у пункті 74 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, за встановлених судом обставин суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, а тому відмовляє у задоволенні позову, оскільки майно, яке ОСОБА_2 набув на підставі спірних рішень державного реєстратора ним було відчужене шляхом укладення договорів купівлі-продажу, які є чинними, як і право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартири за адресою АДРЕСА_2 , за номером АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 .

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував: що нежитлове приміщення відсутнє та не будувалось, у встановлений законом спосіб не вводились в експлуатацію, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 «квартирами» не користуються, так як квартири фактично відсутні, відсутня сплата будь-яких комунальних платежів, і в даному випадку не може бути застосований віндикаційний позов до відсутнього нерухомого майна, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки право власності на спірні квартири було зареєстроване за ОСОБА_2 , який відчужив указані об`єкти нерухомості третім особам по справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу, тому заявлені ОСОБА_1 вимоги не призведуть до відновлення порушеного права. У справі, що переглядається, застосування такого способу захисту як скасування рішення державного реєстратора, призведе до необхідності звернення до суду із новим позовом.

Оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із обранням ним неналежного способу захисту, з чим погоджується колегія суддів, тому доводи апеляційної скарги щодо неправомірності дій ОСОБА_2 та державного реєстратора апеляційним судом не переглядаються.

Аргументи учасників справи

23 листопада 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення судів скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що ОСОБА_1 вже звертався до відповідачів із позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_6 та скасування записів про реєстрацію права власності, у якому йому відмовлено, оскільки визнання договору недійсним не відповідає змісту позовних вимог та не поновить прав. Також суди вказували, що правовстановлюючі документи та рішення державного реєстратора на день укладення договорів купівлі-продажу і на момент ухвалення рішення не скасовані та є чинними, а також обранням неналежного способу захисту своїх прав, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом. У справі ж, що переглядається, предмет позову є неправомірні дії відповідача та державного реєстратора, які пов`язані з незаконними реєстраційними діями, а не з витребуванням нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Суди не врахували, що нежитлове приміщення за номером АДРЕСА_4 та квартири за АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 фізично відсутні. Позивач, як співвласник будинку, та дружина ОСОБА_5 , а також ОСББ «Вишневенького, 12» і інші співвласники житлового будинку, не давали згоди на оформлення права власності на горище, що знаходиться над його приміщенням, окрім цього відсутнє рішення ОСББ «Вишневенького, 12» та всіх співвласників будинку з цього питання. Нежитлове приміщення не вводилось в експлуатацію, поштову адресу не присвоєно, а тому не вважається закінченим будівництвом. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. З 2012 року по 2020 рік відсутні будь-які реєстраційні документи на горище, так як воно не відповідало ДБН для реєстрації в реєстрі прав власності як окреме приміщення.

З поданих документів у державного реєстратора не було правових підстав для реєстрації нежитлового приміщення № НОМЕР_2, так як реєстрація проводилась не за місцем знаходження, а подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом.

ОСОБА_2 не подано документи щодо користування земельною ділянкою, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, рішення органу місцевого самоврядування про реєстрацію права власності та присвоєння адресного номера, будівельного паспорта на будинок, а документи щодо реєстрації (набуття) права власності на приміщення суперечить один одному. Неправомірні дії державного реєстратора полягають в незаконному оформленню права власності на горище.

Суди не врахували, що згідно повідомлення Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради № 1345/04 від 10 серпня 2020 року інформація, яка б стосувалась надання дозволу на перепланування, реконструкцію з добудовою, переобладнання горища в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 відсутня; відділ державного архітектурно будівельного контролю Тернопільської міської ради № 152/27 від 11 серпня 2020 року також повідомив про відсутність будь-яких документів дозвільного характеру в період з 2016 року щодо об`єкта за вказаною адресою. Державним реєстратором не отримано відповідної інформації від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав з метою прийняття рішення щодо державного реєстрації прав власності на нежитлове приміщення за номером № НОМЕР_2.

Суди встановили, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, однак не врахували усіх обставин справи, за яких не може бути застосований віндикаційний позов до відсутнього нерухомого майна. А заявлений позов про визнання неправомірних дій державного реєстратора та скасування записів відновить порушені права позивача, а також співвласників житлового будинку та ОСББ «Вишневенького, 12».

Суди не врахували, що у справі № 607/14871/20 встановлено як підставу для відмови позову той факт, що державна реєстрація за ОСОБА_2 є чинною та не скасованою, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України: від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 910/4224/21, від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19, від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11, від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц, від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від12 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована під номером ТП14311090601 від 01 грудня 2011 року, багатоквартирний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_2 , загальною площею 3 122,85 кв. м, житловою площею - 1 668,12 кв. м, здано в експлуатацію.

28 грудня 2011 року між ТОВ «Домобудівник» (виконавець) та ОСОБА_2 (дольовик) укладено договір про дольову участь у фінансуванні житлового будівництва, згідно з яким виконавець приймає у дольову участь, а дольовик фінансує будівництво нежитлового приміщення № НОМЕР_2, загальною площею 107,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

27 лютого 2012 року Тернопільським МБТІ на замовлення КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» виготовило технічний паспорт на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок АДРЕСА_2 . В загальних відомостях зазначено: рік побудови - 2011; кількість поверхів - 6+мн.; площа забудови - 2 386,6 кв. м; об`єм будинку - 54 676 кв. м; загальна площа - 14 863,7 кв. м; житлова площа - 5 437,3 кв. м; площа нежитлових приміщень - 582,8 кв. м; площа балконів, лоджій і терас - 844,4 кв. м; кількість квартир (шт.) - 144; кількість житлових кімнат (шт.) - 312; матеріал стін - цегла; відсоток зносу - 0.

Відповідно до акту приймання-передачі приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_2 від 26 лютого 2013 року ТОВ «Домобудівник» передало ОСОБА_2 приміщення № НОМЕР_2, загальною площею 107,3 кв. м у зазначеному житловому будинку.

29 червня 2016 року згідно з актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, укладеного між ПП «Тернопіль-сервісбуд» та ОСББ «Вишневецького,12», останньому було передано активи житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , загальна площа будинку (частини будинку) - 14863,7 кв. м, а саме 144 квартири, житловою площею 5 437,3 кв. м, загальною площею 11 295 кв. м.

26 травня 2020 року на групу нежитлових приміщень № НОМЕР_2 ТОВ «Бізнес-Сервіс «Нерухомість» складено технічний паспорт на замовлення ОСОБА_2 , де зазначено, що загальна площа приміщення № НОМЕР_2 становить 107,3 кв. м.

02 червня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на нежитлове приміщення № НОМЕР_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно від 02 червня 2020 року, індексний номер: 211085924, виданим державним реєстратором Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчук О. М.

14 липня 2020 року ТОВ «Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області» надало висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_7 , виготовлено технічні паспорти на квартиру АДРЕСА_8 , та квартиру АДРЕСА_9 .

17 липня 2020 року державним реєстратором Монастириської міської ради Тернопільської області Савкою С. В. зареєстровано за ОСОБА_2 право приватної власності: на квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею 52,5 кв. м, житловою площею 26 кв. м.

20 липня 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив належну продавцю однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 52,5 кв. м, житловою площею 12 кв. м. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О. О.

20 липня 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 (продавець) продав, а ОСОБА_4 (покупець) купила належну продавцю однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 52,2 кв. м, житловою площею 26 кв. м.

10 серпня 2020 року управління містобудування, архітектури та кадастру за № 1345/04 надало відповідь на адвокатський запит адвоката Ярмуся В. Д., яким повідомило, що інформація, яка б стосувалась надання дозволу на перепланування, реконструкцію, реконструкцію з добудовою, переобладнання горища в житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 - відсутня.

11 серпня 2020 року за № 152/27 відділ державно-архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради на адвокатський запит Ярмуся В. Д. повідомив, що відділом в період з 2016 року документи дозвільного характеру щодо об`єкту за адресою АДРЕСА_2 не видавались.

Відповідно до акту обстеження житлового будинку від 02 лютого 2021 року комісія жильців багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 провели огляд житлового будинку за цією адресою та встановили наступне: нежитлового приміщення за номером АДРЕСА_4 , загальною площею 107,3 кв. м, - не виявлено; житлової квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 52,5 кв. м, житлова 12.0 кв. м, - не виявлено; житлової квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 52,5 кв. м, житлова 12.0 кв. м, - не виявлено.

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 19 червня 2003 року № НОМЕР_1 . ОСОБА_5 належить на праві приватної власності нежитлове приміщення № НОМЕР_3, загальною площею 107,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20 березня 2013 року, індексний номер: 1404280, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 березня 2013 року за № 24460261101.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСББ «Вишневецького 12», ОСОБА_5 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , скасування рішень та записів про реєстрацію права власностіза ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 52,5 кв. м, житловою площею 12 кв. м, та за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 52,2 кв. м, житловою площею 26 кв. м.

Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 607/14871/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишено без змін. Верховний Суд виснував, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що захист порушених прав позивача, який вважає себе співвласником майна, відчуженого за спірними правочинами, можливий лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувачів цього майна з підстав, передбачених статтями 387 388 ЦК України, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним. Первинна реєстрація права власності на нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 107,3 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 відбулася за рішенням державного реєстратора Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області Смолінчука О. М., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно від 02 червня 2020 року, індексний номер: 211085924. Визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20 липня 2020 року не призведе до повернення горища у спільну власність співвласників будинку, оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, яка передбачає правові наслідки недійсності правочину, у випадку застосування судом двосторонньої реституції об`єкти договорів купівлі-продажу повертаються їх продавцю, а державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірні приміщення не припиняється. Отже, задоволення заявлених позивачем позовних вимог не призведе до поновлення його порушених прав.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та інші).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження

№ 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. (частина друга статті 382 ЦК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року

№ 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що:

«ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)). Належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

Вабзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення Закону № 1952-IV регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення. Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав. Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем. При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 607/4154/21 (провадження № 61-14404св24) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано, що:

«враховуючи обставини справи, що переглядається, зокрема, недоговірний характер правовідносин між сторонами спору, відчуження відповідачем майна на користь третіх осіб ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до пред`явлення позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_2 прав на нерухоме майно є неналежним способом захисту. Також колегія суддів погоджується з аналогічним висновком і щодо вимог про скасування записів про державну реєстрацію речового права, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить - не спроможний надати особі ефективний захист її прав. Доводи касаційної скарги указаних висновків не спростовують. Аргументи заявника про фактичну відсутність квартир, оскільки їх не було збудовано, не було введено в експлуатацію, а тому скасування державної реєстрації, яка стала підставою для первісного вибуття спірного майна з власності співвласників житлового будинку, призведе до відновлення порушеного права, - необґрунтовані та спростовуються таким.

Таким чином, за фактичних обставин цієї справи, вирішальне значення для неможливості застосування обраного позивачем способу захисту своїх прав є факт юридичного вибуття майна з володіння на користь третіх осіб. Крім того, позивач ОСОБА_1 визначив власників спірного майна ОСОБА_4 , ОСОБА_7 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. З огляду на це, заявлені позивачем вимоги до відповідача ОСОБА_2 не призведуть до відновлення порушеного права, оскільки не скасують право власності вказаних третіх осіб. Для досягнення даної мети особі, право якої порушено, необхідно звертатися до фактичного власника спірного майна з віндикаційним позовом, що передбачає витребування майна з чужого володіння.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Протилежні доводи касаційної скарги спростовуються усталеним підходом до розгляду подібних справ».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 як співвласник спільного майна багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 звернувся з цим позовом, оскільки вважав, що ОСОБА_2 незаконно зареєстрував та оформив право власності на спільне горище будинку як на нежитлове приміщення за номером АДРЕСА_4 , право володіння, користування та розпорядження яким як допоміжним приміщенням мають усі співвласники житлового будинку. Доказів будівництва і введення в експлуатацію будь-якого приміщення за номером АДРЕСА_4 з документації, яка наявна в КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник», ТОВ «Домобудівник» та ОСББ «Вишневецького,12» немає, співвласники будинку за указаною адресою згоди на оформлення права власності на горище не надавали;

враховуючи обставини цієї справи, зокрема, недоговірний характер правовідносин між сторонами спору, відчуження ОСОБА_2 спірного майна на користь інших осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за якими зареєстроване право власності на спірне майно до моменту звернення позивача до суду, суди дійшли правильного висновку про те, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та державної реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_2 , запису про проведену державну реєстрацію права не відновлює порушених прав позивача, оскільки не скасують право власності вказаних осіб, тому є неналежними способами захисту. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником (співвласником) майна, що було саме неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. При визначенні належного способу захисту суди також врахували висновки Верховного Суду від 27 липня 2022 року у пов`язаній справі № 607/14871/20 за позовом ОСОБА_1 . Висновки, наведені в оскаржених судових рішеннях, не суперечать висновкам, викладеним у наведених в касаційній скарзі постановах Верховного Суду;

разом з тим суди не в повній мірі врахували особливості спірних правовідносин за позовом співвласника стосовно захисту прав спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку (приміщення загального користування), підтвердження права власності на яке власниками (співвласниками) квартир в цьому будинку не потребує здійснення додаткових дій, тому помилково послались на те, що за ОСОБА_1 на момент звернення із позовом не визнавалось та не реєструвалось право власності на відповідне майно, задоволення такого позову не призведе до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно за позивачем, і таке майно на день ухвалення судом рішення не витребувано позивачем, відчуження ОСОБА_2 спірного майна шляхом укладення договорів купівлі-продажу, які є чинними, як і право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 . Наведені обставини не мають значення для визначення належного способу захисту прав у спірних правовідносинах, яким є віндикаційний позов до останнього набувача (набувачів), за відсутності потреби пред?явлення додаткових вимог;

крім того, суди не звернули уваги, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно звернуті лише до ОСОБА_2 , за якими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є належними відповідачами. Суди не врахували, що пред`явлення позову до неналежного відповідачає самостійною підставою для відмови в позові. Будь-яких матеріально-правових вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в цій справі ОСОБА_1 не заявив. Тому в задоволенні позову до цих відповідачів судам належало відмовити у зв?язку з їх пред?явленням до неналежних відповідачів.

Тому суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , проте частково помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 607/4154/21, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко