Постанова

Іменем України

29 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 612/553/15-ц

провадження № 61-22051св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_6, на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 02 березня 2016 року у складі судді: Мороза О. І., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року у складі суддів: Пшенічної Л. В., Кіпенко І. С., Шаповал Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_5 про визнання договору недійсним та витребування земельної ділянки.

Позовна заява обґрунтована тим, що йому належить земельна ділянка розташована на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області. Позивач дізнався, що ділянку ще з 2011 року самовільно захопив ФОП ОСОБА_5 Цією та іншими земельними ділянками ФОП ОСОБА_5 користується, посилаючись на начебто укладений договір про спільну діяльність без створення юридичної особи (договір простого товариства) від 02 квітня 2011 року з фізичними особами, колишніми членами сільськогосподарського виробничого кооперативу «Харківська овочева фабрика» (далі - СВК «Харківська овочева фабрика»). Вказував, що договір існує в трьох різних версіях, які надавалися до різних органів. Договір підписаний лише ФОП ОСОБА_5 Після уточнення позову просив визнати недійсним в частині договір про спільну діяльність без створення юридичної особи від 02 квітня 2011 року, укладений між ФОП ОСОБА_5 та членами колективу СВК «Харківська овочева фабрика», витребувати земельну ділянку № НОМЕР_2, право на яку посвідчене державним актом серії НОМЕР_1, із чужого незаконного володіння.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 02 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.

Рішення суду першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що відсутні підстави для визнання договору недійсним та витребування земельної ділянки. При цьому апеляційний суд вказав, що позов про витребування земельної ділянки є передчасним, оскільки при встановлені меж земельної ділянки в натурі та закріплення її межовими знаками позивач не буде позбавлений можливості звернутися до суду з зазначеними вимогами.

У червні 2016 року позивач надіслав касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_6, в якій просив оскаржені рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суди при вирішенні справи не врахували, що він є власником спірної земельної ділянки. З приводу укладення договору ФОП ОСОБА_5 до нього звертався, але позивач відмовився. В графі договору, де має бути його підпис, підпис виконаний не ним. В будь-яких інших договірних стосунках із ФОП ОСОБА_5 він не перебуває і від нього коштів, послуг тощо не отримував. Оскільки ФОП ОСОБА_5 як недобросовісний володілець незаконно, без відповідної правової підстави, заволодів та продовжує володіти земельною ділянкою ОСОБА_4, то він має право витребувати своє майно у ФОП ОСОБА_5 Самовільно зайняті ділянки підлягають поверненню власникам землі. Для використання земельної ділянки він не зобов'язаний звертатися для отримання будь-якого дозволу від ФОП ОСОБА_5

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 липня 2016 року відкрите касаційне провадження у справі.

У вересні 2016 року відповідач надіслав заперечення на касаційну скаргу, підписані представником ОСОБА_7, та просив оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу відхилити.

Заперечення обґрунтовані тим, що договір було укладено на один рік і він не стосується ОСОБА_4, оскільки той його не підписував. Ніякі розрахунки з ним не проводилися. Допускає, що в графі, де значиться начебто підпис ОСОБА_4, помилково виконаний підпис особою, яка зазначена в додатку вище. В аналогічному договорі за 2015 рік підпис ОСОБА_4 відсутній. Земельна ділянка ОСОБА_4 перебуває в спільному масиві з іншими земельними ділянками, які використовуються ФОП ОСОБА_5 Ділянка на місцевості не визначена. Для її самостійного використання ОСОБА_4 має встановити межеві знаки. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не укладався.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно яке є індивідуально визначеним.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди встановили, що договір від 02 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 не був укладений. ОСОБА_4 не підписував й будь-які інші правочини з ФОП ОСОБА_5, кошти чи послуги від нього не отримував.

Суди встановили, що земельна ділянка позивача знаходиться у загальному масиві інших земельних ділянок. Доказів того, що позивач має технічну документацію про встановлення меж земельної ділянки в натурі та закріплення її межовими знаками, не надано.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, підписану його представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 2 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель