ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2589/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 (головуючий - Зубченко І. В., судді Гребенюк Н. В., Чернота Л. Ф.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖОР",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Печенізької районної державної адміністрації Харківської області,

про скасування рішення про державну реєстрацію.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2019 року Харківська міська рада (далі - Харківська міськрада, Міськрада) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖОР" (далі - ТОВ "ВОЯЖОР", Товариство) про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С. В. від 18.06.2019 (індексний номер 47394896) про державну реєстрацію змін до об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літ."А-1" по вул. Жутівській, 118 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта 1452243363101) (далі - рішення держреєстратора від 18.06.2019, оспорюване рішення), з посиланням на положення статей 321, 374 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 6, 26, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 2, 3, 5, 18, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) у порушення вимог закону самочинно побудовані навіси літ. "Б-1", літ. "Г-1", літ. "Д-1" (далі - спірні об`єкти, спірні навіси) внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно без прийняття їх до експлуатації; 2) зміни внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) на підставі довідки від 25.04.2019 № 106 і технічного паспорту від 25.04.2019, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" (далі - ТОВ "НТБ Київ"), тоді як відповідач не надавав державному реєстратору інші документи, необхідні для внесення змін до Реєстру, тобто реєстрація змін до об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 1452243363101) по вул. Жутівській, 118 у м. Харкові з додаванням спірних навісів взагалі проведена без будь-яких правових підстав; 3) у зв`язку з проведеною реєстраційною дією спірні об`єкти набули статусу нерухомого майна в обхід порядку прийняття об`єктів містобудування в експлуатацію, внаслідок чого на теперішній час Міськрада позбавлена можливості вжиття будь-яких заходів державного архітектурно-будівельного контролю стосовно спірних навісів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 (суддя Жиляєв Є. М.) позов задоволено повністю.

4. Рішення мотивоване положеннями статей 16, 181, 182, 331, 334 ЦК України, статей 26, 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 3, 5, 18, 31 Закону України № 1952 (в редакції, чинній до 16.01.2020), пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та ї обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), з урахуванням яких місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) у забудовника (відповідача) відсутній документ, що підтверджує прийняття спірних навісів до експлуатації, у зв`язку з чим реєстрація прав на них проведена з порушенням вимог чинного законодавства; 2) зареєструвавши право власності на спірні об`єкти, Товариство фактично оминуло законодавчо встановлену процедуру будівництва, чим позбавило контролюючі органи можливості будь-якого реагування; 3) станом на момент складання Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міськради (далі - Інспекція) акта перевірки від 20.06.2019 № 434/461-А у Реєстрі вже були зареєстровані відомості про спірні навіси і тим самим державою визнано право власності на них, а у такому випадку перевірка обмежується порівнянням зареєстрованих прав на об`єкт з його фактичною конфігурацією, оскільки Інспекція не наділена повноваженнями перевіряти об`єкт будівництва після проведення державної реєстрації прав на нього.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

6. Постанова мотивована положеннями статей 13, 15, 16 ЦК України і статей 4, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з посиланням на які апеляційний суд виходив з того, що позивач обрав і підтримав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами чинного законодавства та не спроможний призвести до відновлення порушеного права, а також позивач не довів належними доказами порушення відповідачем прав і законних інтересів Харківської міськради як власника земельної ділянки та органу, якому делеговано повноваження зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Харківська міськрада звернулася з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції положень статті 376 ЦК України, статей 80, 83, 152 ЗК України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 26, 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) та статей 73, 74, 76, 236 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційний суд не врахував викладеного у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 916/82/18 (з подібного спору) правового висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, що зумовлено відсутністю документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) суд апеляційної інстанції також не врахував викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: а) від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 правового висновку про те, що у разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав; такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації; б) від 06.06.2018 у справі № 826/12559/16, від 13.11.2018 у справі № 826/12122/17, від 27.11.2018 у справі № 820/3534/17, від 15.05.2019 у справі № 815/993/18, від 03.07.2019 у справі № 201/835/16-ц правового висновку про те, що визнання незаконними (протиправними) рішень суб`єкта владних повноважень, які особа (права якої порушено) вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, є способом захисту її цивільних прав та інтересів; в) від 19.06.2019 у справі № 823/216/17, від 04.09.2019 у справі № 814/378/16 правового висновку про те, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна; 3) існує необхідність відступити від правової позиції щодо застосування положень статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) у подібних правовідносинах, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, зважаючи на те, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України № 1952 у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, станом на час ухвалення оскаржуваної постанови зазначений закон вже не визначав такого способу захисту порушених прав та інтересів позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, отже, починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України № 1952; 4) оспорюване рішення стосувалося змін до існуючих записів про вже зареєстровані речові права та жодним чином не мало наслідком створення нових записів, тобто позивач жодним чином не ставив під сумнів законність внесення первинних записів до Реєстру, вказуючи лише на протиправність внесених змін до цих записів; 5) зазначений спір виник у зв`язку із захистом Харківською міськрадою прав територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку, на якій Товариство неправомірно збільшило загальну площу її забудови на 1309,1 м2 за рахунок спорудження спірних навісів без дозволів Міськради.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

22.06.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду касаційної скарги у цій справі на іншу дату з причин хвороби і перебування на стаціонарному лікуванні директора ТОВ "ВОЯЖОР" ОСОБА_3 , який бажає взяти безпосередню участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє зазначене клопотання як необґрунтоване, оскільки заявник не надав жодних доказів на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання Верховного Суду іншого повноважного представника Товариства - адвоката Леонової Т. О., яка вже приймала участь у засіданні суду апеляційної інстанції та направляла до Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17" адвокатський запит щодо надання інформації стосовно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому чинний ГПК України не передбачає обов`язку сторони брати участь у судовому процесі виключно у порядку самопредставництва, а також не обмежує кількість представників учасника справи.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міськради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 922/2589/19, призначено розгляд справи у судовому засіданні, а також зазначено, що про дату і час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково у зв`язку з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою на усій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 03.04.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2020 визначено 23.06.2020 датою розгляду касаційної скарги Харківської міськради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 922/2589/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11. Рішенням Харківської міськради від 27.02.2008 № 34/08 Товариству з обмеженою відповідальністю "Іннтект" надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,42 га по вул. Жутівській, 118, (Жовтневий район) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ."А-1", проте вказане рішення не було реалізовано.

Відтак земельна ділянка за цією адресою перебуває у власності територіальної громади м. Харкова.

12. Інспекцією на підставі наказу від 02.01.2019 № 1 та звернення ОСОБА_4 від 26.04.2019 (направлення від 03.06.2019 № 434-Н; направлення від 18.06.2019 № 461-Н) проведено позапланову перевірку на об`єкті: "Об`єкт будівництва по вул. Жутівській, 118, у м.Харкові" (термін перевірки з 04.06.2019 до 18.06.2019, з 19.06.2019 по 20.06.2019)

З акта перевірки від 20.06.2019 № 434/461-А вбачається, що Інспекцією питання щодо дотримання містобудівного законодавства не розглядалося, про що зазначено у розділі VI Акту "Перелік питань щодо проведення заходу державного нагляду (контролю)". У графі "відповіді на питання" у всіх рядках стоїть відмітка про те, що питання "не розглядалося".

13. Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру щодо об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1452243363101) нежитлова будівля літ."А-1" загальною площею 352,4 м2 по вул. Жутівській, 118 у м. Харкові належить на праві приватної власності ТОВ "ВОЯЖОР" на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "ВОЯЖОР" від 23.11.2017.

14. 18.06.2019р. у Державному реєстрі зареєстровані наступні зміни: до нежитлової будівлі літ."А-1" площею 352,4 м2 за адресою: м. Харків, вул. Жутівська, 118 додано: навіс літ."Б-1", навіс літ."Г-1" та навіс літ."Д-1".

Зазначена реєстраційна дія проведена державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіним С. В. (індексний номер рішення: 47394896, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1452243363101).

15. Відповідні зміни внесені до Реєстру на підставі довідки від 25.04.2019 № 106 і технічного паспорту від 25.04.2019, виданих ТОВ "НТБ Київ". Інші документи для внесення змін до Реєстру державному реєстратору не надавалися.

Позиція Верховного Суду

16. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у межах вимог касаційної скарги наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

17. Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

18. Частиною 2 статті 5 Закону України № 1952 (в редакції, чинній на час прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019) передбачено, що у разі якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

19. Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на час прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019) проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Таким чином, проведенню державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна має передувати прийняття його до експлуатації.

20. Частинами 1, 2 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на час прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019) встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Форма акта готовності об`єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України. Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

21. Згідно з пунктом 41 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

22. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

23. Частинами 3 і 5 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній на час прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019) передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав, про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна відповідний запис скасовується. Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

24. У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє як такі, що не мають істотного значення для справи, доводи скаржника про те, що оспорюване рішення стосувалося змін до існуючих записів про вже зареєстровані речові права та жодним чином не мало наслідком створення нових записів, тобто позивач жодним чином не ставив під сумнів законність внесення первинних записів до Реєстру, вказуючи лише на протиправність внесених змін до цих записів.

25. Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що апеляційний суд не врахував викладеного у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 916/82/18 (з подібного спору) правового висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, що зумовлено відсутністю документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, оскільки предмет і підстави позову, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та їх правове регулювання у цій справі та справі № 916/82/18 є однаковими, а відтак свідчать про виникнення спорів у зазначених справах з подібних правовідносин.

26. Водночас Верховний Суд не може погодитися з передчасним висновком суду апеляційної інстанцій про недоведеність порушення прав позивача як власника земельної ділянки внаслідок прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019 з огляду на таке.

27. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

28. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

29. З матеріалів справи не вбачається, суди попередніх інстанцій не встановили та Товариство не довело надання йому Міськрадою у користування земельної ділянки, на якій споруджено спірні навіси, натомість суди зазначили, що наразі земельна ділянка, розташована за адресою: м. Харків, вул. Жутівська, 118, перебуває у власності територіальної громади м. Харкова, оскільки рішення Харківської міськради від 27.02.2008 № 34/08, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Іннтект" надавалася згода на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,42 га за цією адресою з метою експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ."А-1", залишилося нереалізованим.

30. У порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції під час розгляду справи належним чином не спростував висновок місцевого суду про прийняття держреєстратором оспорюваного рішення з метою легалізації спірних навісів як об`єктів самочинного будівництва, оскільки спірні об`єкти не були прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

31. Крім того апеляційний суд не перевірив і не надав правової оцінки доводам скаржника про те, що зазначений спір виник у зв`язку із захистом Харківською міськрадою прав територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку, на якій Товариство неправомірно збільшило загальну площу її забудови на 1309,1 м2 за рахунок спорудження спірних навісів без дозволів Міськради.

32. Зважаючи на викладене касаційна інстанція також відхиляє суперечливий висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем належними доказами, зокрема, складеним Інспекцією актом перевірки від 20.06.2019 № 434/461-А, факту порушення відповідачем прав і законних інтересів Харківської міськради як власника земельної ділянки, оскільки суд першої інстанції правильно зауважив, що станом на момент оформлення акта перевірки від 20.06.2019 № 434/461-А у Реєстрі вже були зареєстровані відомості про спірні навіси і тим самим державою визнано право власності Товариства на них, а у такому випадку перевірка обмежується порівнянням зареєстрованих прав на об`єкт з його фактичною конфігурацією, оскільки Інспекція не наділена повноваженнями перевіряти об`єкт будівництва після проведення державної реєстрації прав на нього.

33. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), отримала підтвердження під час касаційного провадження, а тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

34. У свою чергу, колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, пред`явивши позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора, Міськрада обрала неналежний і неефективний спосіб захисту своїх прав, який не спроможний призвести до відновлення порушеного права, з огляду на таке.

35. Апеляційний суд, ухвалюючи постанову від 05.02.2020, послався на висловлену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а правову позицію про те, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (яке оспорюється у даній справі) із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому після внесення такого запису скасування рішення державного реєстратора не може бути належним способом захисту права чи інтересу позивача. За певних умов таким належним способом захисту права могло б бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній до 16.01.2020).

36. Таким чином, при вирішенні спору апеляційний суд фактично застосував до спірних правовідносин положення пункту 1 частини 2 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній до 16.01.2020), відповідно до якого у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

37. Проте колегія суддів вважає наведені посилання та висновки суду апеляційної інстанції помилковими і такими, що не відповідають чинному законодавству в сфері реєстрації речових прав і не можуть призвести до відновлення порушеного права, зважаючи на наступне.

38. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

39. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

40. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

41. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

42. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

43. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

44. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

45. Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

46. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

47. Таким чином, колегія суддів вважає, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

48. Крім того, Верховний Суд враховує, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

49. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

50. Зважаючи на те, що рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у цій справі скасовано апеляційним судом 29.01.2020, тобто станом на 16.01.2020 не набрало законної сили, колегія суддів не виключає наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивача буде позбавлено можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваній постанові, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірні навіси.

51. За таких обставин касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника про те, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України № 1952 у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, станом на час ухвалення оскаржуваної постанови зазначений закон вже не визначав такого способу захисту порушених прав та інтересів позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, отже, починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України № 1952.

52. Разом з тим колегія суддів відхиляє необґрунтоване твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: а) від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 правового висновку про те, що у разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав; такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації; б) від 06.06.2018 у справі № 826/12559/16, від 13.11.2018 у справі № 826/12122/17, від 27.11.2018 у справі № 820/3534/17, від 15.05.2019 у справі № 815/993/18, від 03.07.2019 у справі № 201/835/16-ц правового висновку про те, що визнання незаконними (протиправними) рішень суб`єкта владних повноважень, які особа (права якої порушено) вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, є способом захисту її цивільних прав та інтересів; в) від 19.06.2019 у справі № 823/216/17, від 04.09.2019 у справі № 814/378/16 правового висновку про те, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна, оскільки, по-перше, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

По-друге, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

53. З огляду на вищенаведене касаційна інстанція зауважує, що у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

54. За таких обставин суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення місцевого суду керувався саме наведеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а правовими висновками щодо застосування у подібних правовідносинах положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020), а не попередніми правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 826/12559/16, від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 13.11.2018 у справі № 826/12122/17, від 27.11.2018 у справі № 820/3534/17, від 15.05.2019 у справі № 815/993/18, від 03.07.2019 у справі № 201/835/16-ц, на які помилково посилається скаржник.

55. Зважаючи на те, що з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваної постанови матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, касаційна інстанція вважає, що наразі відсутні підстави для застосування апеляційним судом до спірних правовідносин у цій справі, які не є подібними з відносинами у справах №№ 925/1265/16, 915/127/18, 367/2022/15-ц, 802/1340/18-а, норми частини 2 статті 26 Закону України № 1952, яка вже втратила свою чинність.

56. Зважаючи на викладене колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про необхідність відступу від правової позиції щодо застосування положень статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) у подібних правовідносинах, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, оскільки неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 Закону України № 1952) виключає їх подібність.

57. Отже, інша наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає необхідність скасування оскаржуваної постанови саме з цієї підстави.

58. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

59. Оскільки скаржник належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), то оскаржувана постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

60. З наведених раніше мотивів касаційна інстанція відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

62. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України.

63. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

64. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), отримала підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупністю з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваної постанови і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

65. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

66. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустив саме суд апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

67. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

68. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 922/2589/19 скасувати.

Справу № 922/2589/19 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков