ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/8387/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В,Я.,

за участі помічника судді Шевченко Я. А. (за дорученням судді)

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - М. Є. Літвінова) від
04.12.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Л. Г.

Сітайло, судді: С. А. Пашкіна, С. І. Буравльов) від 04.03.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рантьє Плюс"

до 1. Акціонерного товариства "РВС Банк"

2. Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро Чуйко Ганни Георгіївни

про скасування рішення про державну реєстрацію.

Учасники справи:

представник позивача - Земляна І. О., адвокат, Кібець С. В., адвокат, Зубченко О. Є., адвокат,

представник відповідача-1 - Цибіков О. О., адвокат,

представник відповідача-2 - Бровко О. М., адвокат.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.27.06.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рантьє Плюс" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Акціонерного товариства "РВС Банк" (далі - Відповідач-1) та до Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро Чуйко Ганни Георгіївни (далі - Відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення Відповідача-2 про державну реєстрацію прав і обтяжень, індексний номер 46336266 від 05.04.2019 (далі - Рішення-1), на підставі якого за Відповідачем-1 здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0882 га за адресою: місто Київ, провулок Рильський, 6, кадастровий номер 8000000000:91:176:0017 (далі - Земельна ділянка); та про визнання та скасування рішення Відповідача-2 про державну реєстрацію прав і обтяжень, індексний номер 46336366 від 05.04.2019 (далі - Рішення-2), на підставі якого за Відповідачем-1 здійснено державну реєстрацію права власності на будівлю торговельно-офісного комплексу (літ. Д) площею 5367,40 кв. м, розташованого за адресою: місто Київ, провулок Рильський, 6 (далі - Будівля).

1.2. Позовна заява мотивована прийняттям Відповідачем-2 оскаржуваних рішень щодо реєстрації права власності на спірне майно за Відповідачем-1, як іпотекодержетелем цього майна за договорами іпотеки від 18.05.2007, що задовольнив за умовами договорів іпотеки забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на майно, однак на порушення прав Позивача як власника спірного майна (Будівлі та Земельної ділянки), оскільки це майно було придбано Позивачем без обтяжень за договорами купівлі-продажу від 24.07.2012, укладеними в період чинності судових рішень у справі 42/254 про визнання недійсними укладених договорів іпотеки від 18.05.2007; а Відповідач-1, задовольняючи свою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (спірне майно), не дотримав встановлену законом процедуру задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки не направив у встановлений законом строк Позивачу як іпотекодавцю повідомлення з вимогою усунути порушення зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Позивач уточнив, що відновлення дії договорів іпотеки 18.05.2007 та статусу спірного майна як переданого в іпотеку Відповідачу-1 відбулось через втрату чинності рішення місцевого суду від 15.11.2011 (про визнання недійсними договорів іпотеки), ухваленого у справі 42/254, на підставі ухвали апеляційного суду від
25.01.2019 (у межах перегляду судового рішення за скаргою особи, яка не є учасником справи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд") про закриття провадження у цій справі через відмову позивача на стадії апеляційного оскарження від вимог про визнання недійсними договорів іпотеки 18.05.2007.

Позивач також вказує, що Рішення-2 прийняте за невідповідності зареєстрованої площі Будівлі із площею в договорі іпотеки, а спірні рішення прийняті в період чинності договорів від 24.07.2012 купівлі-продажу Позивачем спірного майна та укладеного Позивачем договору від 20.08.2012 -про передачу цього майна в іпотеку Компанії PRESAN LTD, які не є сторонами справи № 42/254, у якій не ухвалювалось рішення щодо здійснення державної реєстрації на будівлю та Земельну ділянку за Відповідачем-1.

1.3.19.07.2019 Позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в який просив визнати протиправними та скасувати оскаржувані рішення Відповідача-2 та визнати відсутнім у Відповідача-1 права власності на Земельну ділянку та Будівлю.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1.04.12.2019 Господарський суд міста Києва прийняв рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020) про часткове задоволення позовних вимог: визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень та про відмову в решті вимог.

2.2. Рішення судів мотивовані відсутністю підстав відповідно до закону для прийняття Відповідачем-2 оскаржуваних рішень через існування суперечності між речовими правами на спірне майно, заявленими Відповідачем-1 на підставі договорів іпотеки від 18.05.2007 внаслідок постановлення 25.01.2019 у справі № 42/254 ухвали (про відмову від позову про визнання цих договорів недійсними), та речовими правами Позивача на це майно згідно з договорами купівлі-продажу від
24.07.2012, а також через суперечності наведених прав Відповідача-1 та зареєстрованим Компанією PRESAN LTD обтяженням речових прав на спірне майно як на предмет іпотеки, що був переданий в іпотеку Позивачем.

Суди також виходили з обставини недійсності договорів іпотеки від 18.05.2007 згідно з рішеннями у справі № 42/254, що набрали законної сили, оскільки ухвалу
25.01.2019 у цій справі про закриття провадження через прийняття відмови від позову про визнання недійсними договорів іпотеки, прийняту у межах апеляційного провадження, на яку посилався Відповідач-1, скасовано, а ухвалою від 28.11.2019 у справі № 42/254 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" на рішення від 15.11.2011 у справі № 42/254 про визнання недійсними договорів іпотеки, що набрало законної сили за результатами апеляційного та касаційного провадження у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання відсутнім у Відповідача-1 права власності на спірне майно, суди вказали на неналежний спосіб захисту, який у спірних правовідносинах не призведе до поновлення прав Позивача.

3. Встановлені судами обставини

3.1.18.05.2007 між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство "Сведбанк") (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджестік" (позичальник) було укладено кредитний договір №6/42353/Н-191206/К (кредитний договір), відповідно до умов якого банк має право надати позичальникові грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором (п.1.1).

Відповідно до пунктів 5.1,5.1.1,5.1.2 кредитного договору, виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором забезпечується іпотекою земельної ділянки за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 6 та іпотекою будівлі торгово-офісного центру за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 6.

3.2.18.05.2007 Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство "Сведбанк") (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджестік" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №14/42353/Н-150206/I, посвідчений 18.05.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. за реєстровим номером 4372, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджестік" передало Акціонерному комерційному банку "ТАС-Комерцбанк" в іпотеку Земельну ділянку.

18.05.2007 між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство "Сведбанк") (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджестік" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №15/42353/Н-150206/I, посвідчений 18.05.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. за реєстровим номером 4374, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджестік" передало іпотекодержателю в іпотеку Будівлю.

3.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від
28.12.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012) визнані недійсними іпотечні договори №14/42353/Н-150206/І, 15/42353/Н-150206/І від 18.05.2007, укладені між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" як правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджестік".

3.4.24.07.2012 Позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауштоффе" (продавець) Будівлю на підставі договору купівлі-продажу нежилої будівлі від 24.07.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зарембою О. В. за реєстровим № 802, та Земельну ділянку - на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.07.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зарембою О. В. за реєстровим №801.

Ці договори є чинними, в установленому законом порядку недійсними не визнавались, доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачами суду не надано.

Згідно з витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав № 35016692 від 01.08.2012 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на придбану Позивачем Будівлю.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №4317420 від 03.06.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на придбану Позивачем Земельну ділянку.

3.5.20.08.2012 у Державному реєстрі іпотек здійснено реєстрацію іпотеки об'єктів нерухомого майна - Будівлі та Земельної ділянки, строк виконання зобов'язання 13.07.2022, іпотекодержатель - Компанія PRESAN LTD (реєстраційний номер компанії НЕ 273330), іпотекодавець - Позивач; підстава обтяження - договір іпотеки, 1792,20.08.2012, реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поліщук О. Ю., реєстраційний номер 12895231 (копія витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек №37460135 від 20.08.2012 в матеріалах справи).

20.08.2012 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено реєстраційні записи:

- щодо Будівлі: тип обтяження - заборона на нерухоме майно; підстава обтяження - договір іпотеки, 1792,20.08.2012; власник - Позивач; обтяжувач - Компанія PRESAN LTD (реєстраційний номер компанії НЕ 273330); реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поліщук О. Ю.; реєстраційний номер 12895863 (копія витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №37460352 від 20.08.2012 наявна в матеріалах справи);

- щодо Земельної ділянки: тип обтяження - заборона на нерухоме майно; підстава обтяження - договір іпотеки, 1792,20.08.2012; власник - Позивач; обтяжувач - Компанія PRESAN LTD (реєстраційний номер компанії НЕ 273330); реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поліщук О. Ю.; реєстраційний номер 12895993 (копія витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №37460490 від 20.08.2012 наявна в матеріалах справи).

3.6. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2019 у справі № 42/254 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" як правонаступника Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" про визнання недійсними іпотечних договорів №14/42353/Н-150206/І, 15/42353/Н-150206/І від 18.05.2007, укладених між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджестік" було поновлено строк на подання апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "Голденграунд", відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2019 у справі № 42/254 заяву Відповідача-1 про заміну сторони правонаступником задоволено.

Замінено відповідача у справі №42/254 з Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" на його правонаступника - Відповідача-1, заяву позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" про відмову від позову у справі №42/254 задоволено, прийнято відмову від позову позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" у справі №42/254, визнано нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі №42/254, провадження у справі №42/254 закрито.

3.7.19.02.2019 Відповідач-1 на підставі ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2019 у справі № 42/254 та договорів іпотеки від
18.05.2007 № 14/42353/Н-150206/I та № 15/42353/Н-150206/I звернувся із заявою до державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" з метою відновлення прав іпотекодержателя, внаслідок чого Відповідач-2 19.02.2019 прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і зареєстрував іпотеку та заборону відчуження щодо Земельної ділянки та Будівлі.

3.8.05.04.2019 Відповідач-1 звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі договорів іпотеки від 18.05.2007 № 14/42353/Н-150206/I та № 15/42353/Н-150206/I, у зв'язку з чим за Рішенням-1 Відповідач-2 здійснив державну реєстрацію права власності на Земельну ділянку Відповідачем-1 та за Рішенням-2 - на Будівлю.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, підставою прийняття 05.04.2019 Відповідачем-2 рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне майно за Відповідачем-1 є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2019 у справі № 42/254, якою визнано нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011, яким було визнано недійсними договори іпотеки від 18.05.2007 № 14/42353/Н-150206/I та № 15/42353/Н-150206/I, укладені між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджестік".

3.9. Постановою Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 42/254 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2019 та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2019 у справі № 42/254 скасовано, справу №42/254 у скасованій частині направлено на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду на стадію розгляду питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №42/254 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1.13.04.2020 Відповідач-1 подав касаційну скаргу, а 14.07.2020 - пояснення до касаційної скарги, у яких просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 і передати справу повністю або частково на новий розгляд для продовження розгляду.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1 Апеляційний суд неналежним чином дослідив та безпідставно поставив під сумнів докази у справі, а саме докази дотримання Відповідачем-1 передбаченої законом процедури пред'явлення ним як іпотекодержателем - письмової вимоги боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Меджестік" (нарочно), оригінали яких перебували у Відповідача-2, а також письмової вимоги іпотекодавцю - Позивачу (засобами поштового зв'язку).

5.2 Суди дійшли помилкового висновку про непроведення Відповідачем-1 перед зверненням стягнення на предмет іпотеки оцінки предмету іпотеки з огляду на наданий у справі звіт про незалежну експертну грошову оцінку від 29.03.2019.

5.3 Суди дійшли помилкового висновку про існування суперечностей між існуючими правами на спірне майно з огляду на існування станом на дату звернення Відповідача-1 із заявами про реєстрацію речових прав на Будівлю та Земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинних записів про реєстрацію іпотеки від 19.02.2019, не врахувавши позицію Верховного Суду в постанові від 13.06.2018 у справі № 752/10760/13-ц про право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки і у разі виключення запису про іпотеку на підставі незаконного судового рішення, оскільки передача в іпотеку спірного майна Компанії PRESAN LTD є наступною іпотекою та не є підставою для відмови Відповідачу-1 як іпотекодержателю у державній реєстрації права власності на це майно.

5.4 Суди, задовольняючи вимоги про скасування оспорюваних рішень, а не про скасування запису про проведену реєстрацію права згідно з оспорюваними рішеннями, не врахували в цій частині обраний Позивачем неналежний спосіб захисту порушених прав у спірних правовідносинах з огляду на відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 та від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

У поясненнях до касаційної скарги скаржник доповнив зазначений аргумент посиланням на норми частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції змін, що набули чинності з 16.01.2020, відповідно до яких для реального настання для Позивача наслідків щодо відновлення прав у спірних правовідносинах йому слід було заявити одночасно вимоги про скасування рішення державного реєстратора та вимогу про визнання (зміну чи припинення) цим рішенням речових вимог, чого Позивачем здійснено не було.

5.5 Суди не врахували також неналежний статус Відповідача-2, оскільки державний реєстратор у спорах про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має залучатись як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (правові позиції Великої Палати Верховного Суду у постановах від 29.08.2018 у справі № 686/17779/16-ц та від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц).

5.6 Суди першої і апеляційної інстанцій проігнорували факт неналежного повідомлення Відповідача-2 про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки в матеріали справи містять докази направлення ухвал суду Відповідачу-2, які були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку із відмітками "за закінченням встановленого терміну зберігання", що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

6. Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

6.1 Скаржник, посилаючись на ухвалу апеляційного від 25.01.2019 у справі № 42/254, у якій він є учасником, зловживає своїми процесуальними правами, свідомо повідомляючи суду завідомо неправдиві відомості стосовно цієї справи, з огляду на скасування вказаної ухвали постановою Верховного Суду від 10.10.2019, про що зазначено у наданих Позивачем у цю справу поясненнях та встановлено судами в оскаржуваних судових рішеннях.

6.2 Аргументи скаржника про обрання Позивачем неналежного способу захисту порушених прав при зверненні з вимогами про скасування оспорюваних рішень Відповідача-2 спростовуються позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, а аргументи про неналежний статус Відповідача-2 - позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від
19.06.2019 у справі № 824/1751/14-а.

6.3 Інші аргументи у відзиві на касаційну скаргу аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях.

7. Позиція Відповідача-2, викладена у поясненнях на касаційну скаргу

7.1 Позивач обрав належний спосіб захисту порушених прав у спірних правовідносинах - при зверненні з вимогами про скасування оспорюваних рішень Відповідача-2.

7.2 Аргументи скаржника щодо неналежного способу захисту права у спірних правовідносинах викладені без врахування існуючої практики з вирішення спорів у подібних правовідносинах.

8. Касаційне провадження

8.1 Суд відхиляє подане 16.06.2020 представником Відповідача-1 клопотання про закриття провадження у справі, що мотивоване відсутністю предмету спору через здійснення нотаріусом на вимогу Позивача на підставі оскаржуваних судових рішень перереєстрації за Позивачем майна, що є предметом спору, з прийняттям нотаріусом про це рішень, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 313 ГПК України.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом цього спору є рішення Відповідача-2 про державну реєстрацію права Відповідача-1 на Земельну ділянку та Будівлю.

Між тим виникнення на стадії апеляційного або касаційного провадження нових обставин не може бути підставою для скасування на підставі частини 1 статті 313 ГПК України законного та обґрунтованого рішення суду першої та/або апеляційної інстанції та закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, оскільки суперечить закріпленим в статті 300 ГПК України нормам щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Допущення такої можливості судом апеляційної або касаційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

У зв'язку із викладеним, оскільки закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору можливе у разі, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань, тоді як спірні рішення про державну реєстрацію права власності Відповідача-1 на Земельну ділянку та Будівлю, що вичерпують свою дію після їх реалізації, оспорені в судовому порядку з точки зору їх законності, а тому не свідчать про відсутність між сторонами спору неврегульованих питань та про припинення існування предмета спору та у розумінні пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

До того ж саме скасування оспорюваних рішень держреєстратора згідно з оскаржуваними судовими рішеннями стали підставою для подальшого здійснення нотаріусом на вимогу Позивача перереєстрації за ним права на майно, щодо якого виник спір, з прийняттям нотаріусом про це рішень, тому ці дії нотаріуса, що вчинені після ухвалення та на підставі оскаржуваних судових рішень, є новими обставинами у справі стосовно оскаржуваних рішень у розумінні частин 1 та 2 статті 300 ГПК України, у зв'язку із чим не можуть враховуватись касаційним судом під час здійснення касаційного провадження у цій справі.

У зв'язку з викладеним відсутні підстави для задоволення клопотання Відповідача-1 та закриття провадження у справі згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 та згідно з частиною 1 статті 313 ГПК України.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується із аналогічними аргументами Позивача в письмових запереченнях проти закриття провадження у справі.

9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо наслідків здійснення подвійної державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об'єкт

9.1 Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1 та 2 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

9.2 За змістом статей 572, 574, 575 ЦК України та статей 1,3,4,5,6,7,9,11,12 Закону України "Про іпотеку" передача за договором в іпотеку нерухомого майна власником в забезпечення виконання перед кредитором (іпотекодержателем) як власних зобов'язань, так і зобов'язань третьої особи (правовідносини з майнового поручительства) є однією із способів (форм) розпорядження власником нерухомим майном, що є предметом іпотеки, з реалізацією при цьому власником - іпотекодавцем як стороною договору іпотеки права вільно обирати контрагента та умов цього договору (стаття 627 ЦК України - свобода договору): зокрема іпотекодержателя, тобто особи, перед якою за визначених законом підстав іпотекодавець буде відповідати власним нерухомим майном; а також зобов'язання, в забезпечення виконання якого іпотекодавець передає власне конкретно-визначене майно.

9.3 Частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на 05.04.2019 - дату прийняття оспорюваних рішень Відповідача-2) (далі - Закон про державну реєстрацію № 1952) передбачено, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених Частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі.

9 1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

Отже, одним з обов'язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від відповідних органів, які відповідно до чинного на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 19 постанови від 04.02.2020 у справі № 914/520/18.

9.4 У статті 24 Закону про державну реєстрацію наведено перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав.

Зокрема, у пункті 5 частини 1 цієї статті зазначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

9.5 За змістом викладених норм - щодо підстав та порядку здійснення державної реєстрації прав та обтяжень на майно, та з урахуванням висновку в пункті 9.2 Суд дійшов висновку, що за відсутності передбачених законом підстав для заміни іпотекодержателя (статті 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518, 519 ЦК України тощо) та за умови чинності матеріально-правої підстави для реєстрації речового права: права власності на майно за конкретною особою, права обтяження іпотекою за конкретною особою (договору іпотеки тощо) та чинності рішень/записів про державну реєстрацію як права власності, так і права обтяження іпотекою за конкретною особою, подальше здійснення державної реєстрації права власності на майно за іншим іпотекодержателем в межах задоволення того самого або іншого/відмінного зобов'язання (учасником якого іпотекодавець не є ні як боржник, ні як майновий поручитель) порушує закріплені, зокрема статями 316, 317, 319 ЦК України права власника на нерухоме майно, у тому числі права розпорядитись цим майном як предметом іпотеки у межах забезпечення виконання визначеного/обраного власником конкретного зобов'язання.

Необхідність цієї позиції виправдовується тим, що подальше звернення стягнення на предмет іпотеки у межах задоволення вимог за зобов'язанням, стороннім для іпотекодавця, позбавить його, всупереч встановленому законом порядку, права власності на це майно (предмет іпотеки) без права та можливості в подальшому задовольнити за рахунок предмета іпотеки вимогу за зобов'язанням, у правовідносинах за яким він брав участь та задля забезпечення виконання якого передав в іпотеку це майно.

9.6 Суди встановили, а сторони не заперечили обставини придбання Позивачем за договорами купівлі-продажу від 24.07.2012 Земельної ділянки та Будівлі, чинність цих угод та відсутність доказів визнання їх недійсними в установленому законом порядку; обставини реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Позивача на вказане майно (пункти 3.4,3.5), а також обставини подальшої передачі Позивачем як іпотекодавцем вказаних об'єктів нерухомості в іпотеку Компанії PRESAN LTD зі здійсненням за цією особою державної реєстрації прав обтяження іпотекою 20.08.2012 (пункт 3.6).

Суди також встановили обставини визнання недійсними рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012) договорів іпотеки від 18.05.2007 № 14/42353/Н-150206/І, № 15/42353/Н-150206/І, укладених між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" як правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меджестік", про передачу в іпотеку Будівлі та Земельної ділянки (пункт 3.3,3.9).

При цьому Суди встановили обставини чинності рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254:

- через скасування постановою Верховного Суду від 10.10.2019 ухвали Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2019 та ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2019: про задоволення заяви та прийняття відмови від позову у справі № 42/254, про визнання нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 та про закриття провадження у цій справі;

- та через відмову ухвалою Північного апеляційного господарського суду від
28.11.2019 у справі № 42/254 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254 (пункт 3.6).

9.7 Таким чином наявність наведеної суперечності між заявленим 19.02.2019 Відповідачем-1 (як правонаступником Публічного акціонерного товариства "Сведбанк") до державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" у межах задоволення вимог іпотекодержателя права власності на Будівлю та Земельну ділянку на підставі ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2019 у справі №42/254, договорів іпотеки від 18.05.2007 №14/42353/Н-150206/I та № 15/42353/Н-150206/I та вже зареєстрованим правом власності Позивача на Будівлю та Земельну ділянку, а також правом Компанії PRESAN LTD як іпотекодержателя цього ж нерухомого майна, у розумінні положень пункту 5 частини 1 статті 24 Закону про державну реєстрацію є підставою для відмови у державній реєстрації права власності Відповідача-1 на Будівлю та Земельну ділянку у межах задоволення вимог іпотекодержателя.

9.8 Отже держреєстратором (Відповідачем-2) допущене неналежне виконання своїх обов'язків під час розгляду поданої Відповідачем-1 19.02.2019 заяви про державну реєстрацію права власності та прийняття оскаржуваних рішень про реєстрацією за Відповідачем-1 як іпотекодержателем права власності на Земельну ділянку та Будівлю, через неврахування держреєстратором (Відповідачем-2) фактів реєстрації права власності Позивача на це майно та реєстрації іпотеки на це майно за Компанією PRESAN LTD, що призвело до подвійної державної реєстрації права власності на одні й ті самі об'єкти - Будівлю та Земельну ділянку.

Адже одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об'єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів Позивача, за яким (на відміну від Відповідача-1) право власності на Земельну ділянку та Будівлю зареєстровано на підставі чинних та не скасованих правовстановлюючих документів та не припинялося.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 07.08.2019 у справі № 193/11/17 та від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц.

9.9 Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з висновками судів в оскаржуваних рішеннях про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування оскаржуваних рішень держреєстратора, якими здійснено незаконну (подвійну) державну реєстрацію за Відповідачем-1 права власності на Земельну ділянку та Будівлю у межах задоволення вимог іпотекодержателя на підставі недійсних договорів іпотеки.

Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти
5.1-5.3).

9.10 Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.4) про обрання Позивачем у спірних правовідносинах неналежного способу захисту порушеного права через вимогу Позивача про скасування оспорюваних рішень держреєстратора, а не запису про проведену реєстрацію права згідно з цими рішеннями з огляду на таке.

9.11 Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

9.12 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України про державну реєстрацію № 1952 викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1,2,3 частини 3 якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначених правових норм переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону про державну реєстрацію № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак скаржник помилково вважає неправильним застосування Позивачем такого способу судового захисту, оскільки цей спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати Позивачу відновлення порушеного права, а тому не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

При цьому Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

Правильність цієї позиції підтверджується нормами пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Таким чином, зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції у цій справі (від
04.12.2019) в силу положень частини 2 статті 241 ГПК України ("Набрання рішенням законної сили") набрало законної сили з прийняттям 04.03.2020 постанови апеляційного суду про залишення його без змін, тобто станом на 16.01.2020 не набрало законної сили, Суд не виключає наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин Позивача буде позбавлено можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, зазначений скаржником, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на Будівлю та Земельну ділянку.

Водночас Суд відхиляє аргументи скаржника щодо невідповідності заявлених та розглянутих судом позовних вимог положенням частини третьої статті 26 Закону про державну реєстрацію в редакції змін, що набули чинності з 16.01.2020, оскільки на порядок викладення позовних вимогу у спірних правовідносинах вимоги наведеної редакції Закону не поширюються з огляду на подання позову у цій справі до набрання чинності норм зазначеної редакції Закону про державну реєстрацію.

Отже у Позивача були відсутні підстави викласти позовні вимоги відповідно до закону, який ще набрав чинності, а право Позивача заявити в апеляційному суді позовні вимоги відповідно до вимог чинної редакції частини 2 статті 26 Закону про державну реєстрацію № 1952 обмежено положеннями частини 5 статті 269 ГПК України - позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються не розглядаються).

9.13 За таких обставин Суд частково погоджується з доводами скаржника (пункт
5.4) - в частині посилання на норми статті 26 Закону про державну реєстрацію № 1952 у новій редакції.

Однак, через викладення цієї норми у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, та який станом на час ухвалення оскаржуваної постанови вже не визначав такого способу захисту порушених прав та інтересів Позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом про державну реєстрацію №
1952.

9.14 Поряд з викладеним слід зазначити про таке.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Отже, зважаючи на істотну зміну з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного суду матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для врахування, зокрема апеляційним судом при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 та від 29.05.2019 від 367/2022/15-ц) щодо застосування норми частини 2 статті 26 Закону України № 1952 в редакції, яка вже втратила свою чинність, оскільки через наведену зміну законодавства має місце неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 Закону України № 1952), що виключає подібність правовідносин у наведених справах з правовідносинами у цій справі.

Дійшовши цього висновку, суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.4) щодо необхідності врахування при вирішенні спірних відносин правових позицій Великої Палати Верховного Суду в постановах від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 та від
29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

Аналогічного висновку Суд дійшов стосовно протилежних аргументів Позивача у відзиві на касаційну скаргу - з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (пункт 6.2) та стосовно аргументів скаржника (пункт 5.5) про неналежний статус Відповідача-2, якого мало бути залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спор, викладених з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у постановах від 29.08.2018 у справі № 686/17779/16-ц та від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц.

9.15 Крім цього Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.6) щодо неналежного повідомлення Відповідача-2 про розгляд справи в суді першої інстанції з огляду на таке.

Стверджуване скаржником порушення стосується Відповідача-2, який не є скаржником у цій справі, підтримує позицію Позивача (розділ 7 цієї постанови), погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями та не вважає, що стосовно нього з боку суду допущене стверджуване Відповідачем-1 порушення процесуальних прав у цій справі.

Між тим, у розумінні пункту 3 частини 3 статті 277 та пункту 5 частини 1 статті 310 ГПК України таке процесуальне порушення, як розгляд справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, є підставою для скасування судового рішення (рішень), якщо воно стосується того учасника справи, який подав та обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

А тому, оскільки Відповідач-1 не обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою як неналежне повідомлення судом саме його про розгляд справи в суді першої інстанції, то у Відповідача-1 відсутнє право вимагати скасування оскаржуваних рішень з передачею справи на новий розгляд з підстав неповідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції іншого учасника- Відповідача-2, який касаційну скаргу не подавав і не обґрунтовує порушення своїх прав у цій справі такою підставою.

9.16 У зв'язку із викладеним доводи скаржника щодо неправомірності скасування судами оскаржуваних рішень Відповідача-2 не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

9.17 Висновки судів про часткове задоволення позовних вимог та скасування судами оскаржуваних рішень Відповідача-2, з урахуванням доповнення цих висновків мотивами, наведеними в цій постанові, зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.

У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

9.18 З урахуванням положень частини 3 статті 332 ГПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії), Суд поновлює виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у цій справі, виконання яких було зупинено ухвалою Суду від 28.04.2020.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 910/8387/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк