Ухвала

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 359/3373/16-ц

провадження № 61-27365св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство",

відповідачі: Щасливська сільська рада Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "Березова роща ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба",

треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга Світлана Геннадіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у складі судді Борця Є. О. та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство", звернувся з позовом до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Щасливська сільська рада), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща" (далі - ТОВ "Березова роща"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн" (далі - ТОВ "Сілквей комунікейшн"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" (далі - ТОВ "Зелена садиба"), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга С. Г., про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV припинено право Державного підприємства "Бориспільський лісгосп" (далі - ДП "Бориспільський лісгосп") на користування земельною ділянкою площею 10,0 га та передано цю земельну ділянку до земель запасу Щасливської сільської ради.

Рішеннями Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV - № 153.87-16-XXIV у власність ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 передані земельні ділянки площею по 0,25 га, а у власність ОСОБА_17 та ОСОБА_21 - земельні ділянки площами 0,145 га та 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в с.

Проліски Бориспільського району Київської області. На підставі цих рішень 21 квітня 2004 року зазначеним особам видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії КВ № 071981 - № 071984 та № 111502 - № 111508. У такий спосіб ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 приватизували земельні ділянки площею по 0,25 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0001 - 3220888000:03:001:0002,3220888000:03:001:0004 - 3220888000:03:001:0008,3220888000:03:001:0010 - 3220888000:03:001:0011, а ОСОБА_17 та ОСОБА_21 - земельні ділянки площами 0,145 га та 0,12 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0003 та 3220888000:03:001:0009 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.

22 та 29 грудня 2004 року ОСОБА_23, діючи від імені ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22 та ОСОБА_15, уклав з ОСОБА_7 договори купівлі - продажу, за якими він відчужив у власність ОСОБА_7 земельні ділянки площею по 0,25 га з кадастровими номерами undefined - undefined,undefined - 3220888000:03:001:0006 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.

22 грудня 2004 року ОСОБА_24, діючи від імені ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21, уклав з ОСОБА_5 договори купівлі - продажу, за якими він відчужив у власність ОСОБА_5 земельні ділянки площею 0,25 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0007 - undefined,undefined - 322088800:03:001:0011, а також площами 0,145 га та 0,12 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0003 та 322888000:03:001:0009 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.

24 травня 2005 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 видані державні акти на право власності на земельні ділянки № 284109 та № 284110 серії ЯБ. У такий спосіб ОСОБА_7 набув прав власності на земельні ділянки площами 0,5 га та 0,75 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0012 та 3220888000:03:001:0013, а ОСОБА_5 - на земельні ділянки площами 0,145 га та 1,12 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0003 та 3220888000:03:001:0014 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.

16 травня 2007 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_6 договори купівлі - продажу, за яким вони відчужили у власність ОСОБА_6 вказані земельні ділянки. 25 червня 2007 року йому видані державні акти на право власності на земельні ділянки № 781577, № 781578 та № 781580 серії ЯД, а також № 613497 серії ЯЕ.

Після цього ОСОБА_6 передав придбані ним земельні ділянки до статутних фондів ТОВ "Березова роща" та ТОВ "Сілквей комунікейшн".

Рішеннями УДР ГТУЮ у Київській області від 28 грудня 2015 року 27581652 та № 27578999, № ~organization0~ та від 31 грудня 2015 року № 27737520 за ТОВ "Березова роща" та ТОВ "Сілквей комунікейшн" зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки.

Крім того, рішенням Щасливської сільської ради від 27 травня 2010 року № 1052-35-V затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в с. Проліски Бориспільського району Київської області.

На підставі цього рішення серпня 2010 року їм були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 008261 - № 008264. У такий спосіб ОСОБА_8 приватизував земельну ділянку площею 0,8210 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0018, а ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 - земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0019 - 3220888000:03:001:0020 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.

01 жовтня 2010 року ОСОБА_25, діючи від імені ОСОБА_8, уклав з ОСОБА_9 та ОСОБА_1 договір купівлі - продажу, за яким він відчужив в їх власність земельну ділянку площею 0,8210 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0018 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с.

Проліски Бориспільського району Київської області. На підставі цього договору 30 грудня 2011 року ОСОБА_9 був виданий державний акт на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338371, а ОСОБА_1 - державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 та № 338381. У такий спосіб ОСОБА_9 набув право власності на земельну ділянку площею 0,6210 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, а ОСОБА_1 - на земельні ділянки площею по 0,10 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0023 та 3220888000:03:001:0024 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.

Рішеннями Щасливської сільської ради від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI - № 1607-24-VI затверджені проекти землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, набутих у власність ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_10, з "ведення особистого селянського господарства" на "під будівництво готельно - ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту". Після цього ОСОБА_9 та ОСОБА_10 уклали з ОСОБА_2 договори купівлі - продажу, за якими вони відчужили у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020 та площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 га з цільовим призначенням під будівництво готельно - ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту, розташовані в с.

Проліски Бориспільського району Київської області. Однак припинення права ДП "Бориспільський лісгоп" на користування земельною ділянкою площею 10,0 га відносилось до повноважень Кабінету Міністрів України, а не Щасливської сільської ради. Крім того, органи лісового господарства не надавали згоду на переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор вважав, що приватизація земельних ділянок проведена з порушеннями частини 9 статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 42 Лісового кодексу України (далі - ЛК України). Власники земельних ділянок, які незаконно приватизували ці об'єкти нерухомого майна, не мали права відчужувати земельні ділянки та змінювати їх цільове призначення.

З урахуванням вищевикладеного, прокурор просив:

- визнати недійсними рішення Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV та № 153.77-16-XXIV - № 153.87-16-XXIV, від 27 травня 2010 року № 1052-35-V та від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI - №1607-24-VI;

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки від 27 серпня 2010 року серії ЯЛ № 008261 - № 008262, від 30 грудня 2011 року серії ЯМ № 338380 - № 338381, свідоцтва про право власності на земельні ділянки від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125646 - № 125647, від 04 січня 2016 року серії СТВ № 125863-125864;

- визнати недійсними рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу від 29 липня 2013 року № 4476870 та № 4475393, рішення реєстраційної служби Бориспільського МРУЮ від 22 квітня 2013 року № 1855673 та № 1856869, рішення УДР ГТУЮ у Київській області від 28 грудня 2015 року № 27581652 та № 27578999, від 31 грудня 2015 року № ~organization1~ та № 27737520;

- витребувати з чужого незаконного володіння відповідачів земельні ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

В ході розгляду цивільної справи перший заступник прокурора Київської області подав заяви про часткову зміну предмета позову та просив додатково визнати недійсними договори іпотеки спірних земельних ділянок, які укладені 19 липня 2016 року між ТОВ "Сілквей комунікейшн ", ТОВ "Березова роща" та ТОВ "Зелена садиба".

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено.

Ухвалюючи указане судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:

- площа земельної ділянки, на яку припинено право користування ДП "Бориспільський лісгосп", становила 10,0 га, в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства, тому приватизація частин вказаної земельної ділянки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проведена з порушенням вимог частини 9 статті 149 ЗК України та частини другої статті 42 ЛК України в редакції, чинній на той час;

- Кабінет Міністрів України та ДП "Бориспільське лісове господарство" дізнались про порушення свого права наприкінці 2003 року, тому перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із цим позовом з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, тому у задоволенні його позовних вимог про визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV, №153.77-16-XXIV - № 153.87-16-XXIV та від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, а також державних актів на право власності на земельні ділянки від 27 серпня 2010 року серії ЯЛ № 008261 - № 008262 належить відмовити;

- рішення Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV - № 153.87-16-XXIV та № 1052-35-V від 27 травня 2010 року недійсними не визнані, тому й відсутні підстави вважати, що державні акти на право власності на земельні ділянки від 21 квітня 2004 року серії КВ № 071981 - № 071984, № 111502 - № 111508 та від 27 серпня 2010 року серії ЯЛ №008261 - № 008264 видані безпідставно та є недійсними;

- ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мали право розпоряджатись приватизованими ними земельними ділянками та відчужити їх у власність ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_1. В свою чергу ОСОБА_7 та ОСОБА_5 також мали право розпоряджатись придбаними земельними ділянками та відчужити їх у власність ОСОБА_6, а ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - у власність ОСОБА_2. Після цього ОСОБА_6 набув право розпоряджатись придбаними земельними ділянками та передати їх до статутних фондів ТОВ "Березова роща" та ТОВ "Сілквей комунікейшн". Як і попередні власники земельних ділянок, ТОВ "Березова роща" та ТОВ "Сілквей комунікейшн" мали право передати земельні ділянки в іпотеку ТОВ "Зелена садиба". Ці обставини свідчать про те, що договори купівлі-продажу земельних ділянок та договори іпотеки, укладені вказаними особами, не суперечать частині 1 статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- рішення Щасливської сільської ради від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI - № 1607-24-VI не суперечать актам цивільного законодавства та не порушують жодного права держави на спірні земельні ділянки, тому підстави для визнання недійсними цих рішень органу місцевого самоврядування відсутні;

- оскільки підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не визнані недійсними, держава в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Бориспільський лісгосп" не є ані власником, ані володільцем спірних земельних ділянок, то перший заступник прокурора Київської області не має права вимагати витребування спірних земельних ділянок із законного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ТОВ "Березова роща" та ТОВ "Сілквей комунікейшн";

- визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та державних актів на право власності на земельні ділянки через 12 років буде ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, нівелюватиме юридичну визначеність та остаточність спірних правовідносин, а також поставить відповідачів в тяжке матеріальне становище;

- пред'явлення першим заступником прокурора Київської області до суду цього позову аналогічного до позову поданого ним в грудні 2014 року, зі збільшенням кількості відповідачів та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, та частковою зміною юридичних підстав позову, свідчить про зловживання заступником прокурора Київської області правом на звернення до суду.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року - без змін. Виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на зловживання першим заступником прокурора Київської області правом на звернення до суду.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Також апеляційний суд дійшов висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на зловживання першим заступником прокурора Київської області правом на звернення до суду, з огляду на те, що вказане питання вирішується у іншому порядку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2018 року перший заступник прокурора Київської області із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Також у касаційній скарзі викладено клопотання заявника про розгляд справи за участю прокурора Генеральної прокуратури України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- у порушення вимог статей 78, 79, 89, 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не сприяли всебічному і повному з'ясуванню усіх обставин справи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин неправильно застосували положення ЦПК України щодо наслідків спливу позовної давності, що обмежило право Кабінету Міністрів України та ДП "Бориспільське лісове господарство" на судовий захист порушених інтересів і, загалом, Українського народу, який є згідно зі статтею 13 Конституції України власником землі та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України;

- безпідставно дійшли висновку про обізнаність ДП "Бориспільське лісове господарство" та Кабінету Міністрів України станом на кінець 2003 року, як позивачів у справі, про порушення норм земельного та лісового законодавства;

- залишили без належної правової оцінки клопотання Кабінету Міністрів України та прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду з даним позовом, та не навели будь-яких мотивів про відсутність підстав для його поновлення;

- не врахували те, що в силу положень статей 330, 387, 658 ЦК України право власності дійсного власника майна презюмується і не припиняється із втратою майна. Це право підлягає захисту протягом всього часу наявності в особи титулу власника майна, а єдиним обмеженням права власності у часі є інститут набувальної давності, який передбачає право особа, яка добросовісно заволоділа майном, отримати його у власність зі спливом певного строку, встановленого законом, якщо дійсний власник не звернеться до цього часу з вимогою про витребування майна. Застосування позовної давності до віндикаційного позову призводить до правової невизначеності, за якої суд погоджується, що позивач є дійсним власником майна, що є предметом спору, а відповідач, в свою чергу, є володільцем майна, яке підлягає витребуванню з вимогою власника; правовий титул законного власника майна належним чином не припинений, у набувача майна на законних підставах право власності не виникло;

- проігнорували те, що перебування майна у володінні особи, яка не є його законним власником, фактично є триваючим порушенням права до моменту припинення у законному порядку правового титулу дійсного власника майна - позивача за віндикаційним позовом, а останній протягом всього часу, з моменту вибуття майна з його володіння до втрати правового титулу, залишається законним власником майна та має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, тому позовна давність до вимоги про витребування майна не застосовується;

- не врахували те, що звернення прокурора до суду в спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

У жовтні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, який поданий в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_26, ОСОБА_3, у якому посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. У відзиві викладено клопотання про розгляд справи за його участю.

У жовтні 2018 року ТОВ "Березова роща" засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу прокурора, в якому викладає доводи стосовно незгоди з касаційною скаргою, вважає що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 травня 2018 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року передано на розгляд судді-доповідачу Карпенко С. О.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області у даній справі; витребувано матеріали справи № 359/3373/16-ц із Бориспільського міськрайонного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2018 року матеріали справи № 359/3373/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1111/0/226-20 у зв'язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області та матеріали справи № 359/3373/16-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Судувід 18 червня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотань першого заступника прокурора Київської області та ОСОБА_2 про розгляд справи за участю сторін; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного у складі Верховного Суду вважає, що справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісового фонду (стаття 19 ЗК України, тут і далі - в редакції, яка була чинною на час вибуття земельної ділянки з державної власності).

Згідно зі статтею 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статі 56 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно з частиною 1 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених частиною 1 статті 84 ЗК України (пункт "ґ" частини 4 статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (стаття 56 ЗК України).

Відповідно до вимог стаття 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісового фонду, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

Згідно із частиною 2 статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Так, згідно з вимогами частини 6 статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до частини 9 статті 149 ЦПК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частини 9 статті 149 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 42 ЛК України (в редакції, чинній час, переведення лісових земель до інших категорій) має провадитись за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Судами першої та апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що площа земельної ділянки, на яку було припинено право користування ДП "Бориспільський лісгосп", становила 10,0 га, вилучення земельної ділянки з такою площею відносилось до виключних повноважень Кабінету Міністрів України, а не Щасливської сільської ради.

В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що приватизація земельних ділянок за приватними особами проведена з порушенням частини 9 статті 149 ЗК України та частини другої статті 42 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам

ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

У цій справі для відновлення порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки, прокурор, зокрема заявив вимогу про їх витребування від кінцевих набувачів.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині 1 статті 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а Статті 387 і 388 ЦК України не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, встановивши, що заступник прокурора Київської області пред'явив свій позов щодо визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради та витребування земельних ділянок після спливу позовної давності, про застосування якої просили відповідачі, дійшли висновку про те, що у задоволенні його позову слід відмовити.

Водночас суди вважали, що для відновлення права власності держави на незаконно вилучені землі лісового фонду ефективним способом захисту є віндикаційний позов.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 183/1615/16 (провадження № 61-14809св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 363/1266/18 (провадження № 61-6405св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 367/3529/15-ц (провадження № 61-3082св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 372/1884/17 (провадження № 61-6079св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц (провадження № 61-18599св18), від 29 квітня 2020 року у справі № 372/3917/15 (провадження № 61-42954св18) та ін.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 368/1158/16-ц, у постанові від 30 травня 2018 року, погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісового фонду із незаконного володіння приватної особи в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності держави на землі цієї категорії.

Разом з тим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04 лютого 2020 року по справі № 911/3311/17, дійшов протилежного висновку та зазначив про те, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний, позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки

Аналогічний правовий висновок також наведено Верховним Судом у складі колегій суддів Касаційного господарського суду і у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17 та 911/3897/17, та від 03 вересня 2020 року у постанові № 911/3449/17.

Зазначене свідчить про неоднакове застосування Касаційним господарським та Касаційним цивільним судом норм права у подібних правовідносинах.

З преамбули статті 6 параграфа 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/999 "Совтрансавто-Холдінг проти України", а також рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути постановлено під сумнів.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вимогу про витребування земельної ділянки лісового фонду на користь держави слід розглядати як віндикаційний позов, до якого можна застосувати позовну давність, а тому відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у раніше прийнятих постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17, № 911/3311/17,911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство", до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга Світлана Геннадіївна, про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об'єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у раніше прийнятих постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17,911/3311/17,911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В.

Яремко