УХВАЛА

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 587/430/16-ц

провадження № 61-31707св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловська І. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Сумська місцева прокуратура Сумської області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокуратури Сумської області на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 12 липня 2017 року у складі судді Дашутіна І. В. та на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Сумська місцева прокуратура Сумської області звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_4 отримав в оренду земельну ділянку державної власності площею 46 га строком на 7 років з порушенням вимог земельного законодавства. У листопаді 2014 року ОСОБА_4, звертаючись до Головного управління Держземагентства у Сумській області із заявою про відведення йому вказаної земельної ділянки в оренду, вказав, що метою отримання на позаконкурсній основі земельної ділянки державної власності є ведення ним фермерського господарства. Однак в порушення вимог статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" ОСОБА_4 не зареєстрував фермерського господарства та з відповідною заявою про його створення до уповноважених органів не звертався.

Також за період з 2015 року до 2016 року не сплачував орендної плати за користування отриманою ним в оренду земельною ділянкою. Таким чином, ОСОБА_4, звертаючись до Головного управління Держземагентства у Сумській області із заявою про отримання в оренду землі, не мав реальних намірів на ведення фермерського господарства в розумінні статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про отримання ним в користування земельної ділянки державної власності поза встановленою процедурою, визначеною статтею 134 ЗК України.

У зв'язку з викладеним прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Сумській області від 24 грудня

2014 року № 18-5645/16-14-СГ про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 46 га; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Сумській області від 08 травня 2015 року № 18-773/16-15-СГ про надання ОСОБА_4 в оренду земельної ділянки площею 46 га (кадастровий номер НОМЕР_1) на території Низівської селищної ради Сумського району; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки на території Низівської селищної ради Сумського районуплощею 46 га (кадастровий номер НОМЕР_1), укладений 08 травня 2015 року між Головним управлінням Держземагентства у Сумській області та ОСОБА_4; зобов'язати ОСОБА_4 повернути вказану земельну ділянку до земель запасу державної власності.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 12 липня

2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року, позовну заяву Сумської місцевої прокуратури Сумської області до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки залишено без розгляду.

Судові рішення мотивовані тим, що Сумська місцева прокуратура Сумської області, звертаючись до суду з позовом, необґрунтовано вказала про відсутність органу уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах, та не обґрунтувала підстав для звернення до суду в якості позивача. Вказано, що Держгеокадастр України на виконання повноважень у сфері розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності має право у позасудовому порядку скасувати повністю або частково акт Головного управління, а також має законодавчо встановлене право на звернення до суду у сфері розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та здійснення державного нагляду в сфері землеустрою. Тому твердження прокурора про відсутність органу, уповноваженого державою на виконання функцій розпорядника земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та здійснення державного нагляду у цій сфері, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Сумської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Сумській області має право звертатися до суду з порушеними прокуратурою питаннями, оскільки предметом позову є накази Головного управління Держземагентства у Сумській області, які відповідач права скасовувати не має. Крім того, відповідач, на відміну від державних інспекторів, не має права на звернення з позовами до суду.

Зазначає, що оскільки Головне управління Держгеокадастру у Сумській області є відповідачем, права на звернення до суду, з огляду на предмет і підстави заявленого прокуратурою позову, не має, тому орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, відсутній, і Сумська місцева прокуратура у даній справі є позивачем.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судами встановлено, що Сумська місцева прокуратура, звертаючись до суду з позовом в порядку статті 45 ЦПК України 2004 року, обґрунтовувала свої вимоги тим, що наказами Головного управління Держземагентства у Сумській області безпідставно надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності площею 46 га та в подальшому передано йому цю ділянку в оренду.

При цьому прокуратура послалась на те, що Головне управління Держземагентства у Сумській області реорганізовано шляхом його приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру та утворено Головне управління Держгеокадастру у Сумській області.

Оскільки вбачаються порушення інтересів держави, а у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції і Головне управління Держгеокадастру у Сумській області зазначено відповідачем, то прокурор вважав, що в даному випадку набуває статусу позивача.

Статтею 6 Конституції Українипередбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцієюмежах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 2 статті 2 ЦК Українипередбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі Частиною 2 статті 2 ЦК Українинабуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною 2 статті 3 ЦПК України2004 року у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Частиною 1 статті 46 ЦПК України2004 року органи та інші особи, які відповідно до Частиною 1 статті 46 ЦПК Українизвернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 45 ЦПК України2004 року з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно з абзацом другим частини 1 статті 45 ЦПК Українипрокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до абзацу третього частини 2 статті 45 ЦПКУкраїни 2004 року прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами 2 або 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами першим, другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"прокурор здійснює представництво в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті

23 Закону України "Про прокуратуру").

З аналізу вище вказаних норм вбачається, що прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів держави в суді, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.

Зі змісту позовної заяви Сумської місцевої прокуратури Сумської області встановлено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, не зазначив державний орган, в інтересах якого ним заявлено позов з тих підстав, що цей орган, а саме Головне управління Держгеокадастру України у Сумській області, яке є правонаступником Головного управління Держземагентства у Сумській області, зазначений відповідачем у цій справі.

Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при постановлені оскаржуваних ухвал неправильно застосували положення частин 3 , 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та дійшли помилкового висновку, що прокурор належним чином не мотивував своїх підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави та не обґрунтував, відсутність державного органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції держави, залишивши поза увагою ту обставину, що в одній справі Головне управління Держгеокадастру України у Сумській області одночасно не може бути і позивачем, і відповідачем.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року, прийнятій за наслідками розгляду касаційної скарги заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від

24 липня 2018 року у справі за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго", товариства з обмеженою відповідальністю "Еліз" про визнання недійсним рішення тендерного комітету, оформленого протоколом розгляду тендерних пропозицій, визнання переможцем відкритих торгів, визнання недійсним договору поставки від 04 вересня 2017 року, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшла висновку, що прокурор звертаючись до суду з позов в інтересах держави та зазначаючи, що державний орган до компетенції якого віднесені відповідні повноваження відсутній, повинен не лише обґрунтувати чому відсутній такий орган, але й надати відповідні докази того, що прокурором були вчинені всі необхідні дії для того, щоб встановити такий орган (справа № 924/1256/17).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року, прийнятій за наслідками розгляду касаційної скарги сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення Господарського суду Полтавської області від 09 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі за позовом заступника прокурора Харківської області до Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом та зазначаючи, що державний орган до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не має таких повноважень щодо звернення до суду з позовом, та вирішила вищезазначений спір по суті (справа № 917/1461/17).

У постанові Верховного Суду від 26 липня 2018 року, прийнятій за наслідками розгляду касаційної скарги заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від

19 березня 2018 року у справі за позовом прокурора міста Чернівці до Чернівецької міської ради, обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37", треті особи: Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради, Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, ОСОБА_6, про визнання незаконним та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, звільнення та повернення земельної ділянки, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, мав не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів.

Також в постанові вказано, що правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", " публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідають (справа № 926/1111/15).

Зазначене свідчить про неоднаковезастосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення цих правових питань з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах викликає необхідність формування єдиної правозастосовної практики, що підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Згідно з частиною 2 статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частиною 6 статті 403, частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу за позовом Сумської місцевої прокуратури Сумської області до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П.

Штелик