Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.10.2025 року у справі №761/32897/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 761/32897/21

провадження № 61-10945св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року в складі судді Романишеної І. П. та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Національний банк України, про визнання неправомірними дій та зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язання за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 07 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № LVH9GK00000139, за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути до 04 грудня 2026 року кредит у розмірі 33 120,00 дол. США, відсотки за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, сплатити неустойку (пеню, штрафи). Щомісячний платіж - 325, 58 дол. США.

На забезпечення виконання вказаного договору в цей же день укладений іпотечний договір № LVH9GK00000139, предметом якого є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , та укладено два договори поруки: від 07 грудня 2006 року № LVH9GK00000139/1 із ОСОБА_3 ; від 07 грудня 2006 року № LVH9GK00000139/2 із ОСОБА_4

12 травня 2021 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинив виконавчий напис № 611 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 . Сумою заборгованості, яку зазначив АТ КБ «ПриватБанк», було: заборгованість за кредитом - 22 673,47 дол. США; заборгованість за відсотками - 16 700,20 дол. США; комісія - 3 724,51 дол. США; пеня - 21 278,07 дол. США, а всього 64 376,25 дол. США.

04 червня 2021 року державний виконавець Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Залізничного ВДВС) виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

23 квітня 2021 року набув чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» (далі - Закон № 1381-ІХ).

22 липня 2021 року на підставі норм Закону № 1381-IX позивач направив до АТ КБ «ПриватБанк» заяву про проведення реструктуризації заборгованості за кредитним договором відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». До заяви додано всі передбачені Законом документи.

Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 06 серпня 2021 року № 20.1.0.0./7-210728/5281 у проведенні реструктуризації зобов`язання за кредитним договором відмовлено з підстав пропуску строків звернення із заявою про реструктуризацію, які встановлені законодавством України.

Вважає відмову у проведенні реструктуризації зобов`язання за кредитним договором необґрунтованою, адже ним було подано заяву в установлений Законом строк (22 липня 2021 року) рекомендованим листом з повідомленням, що підтверджується чеком ДП «Укрпошта» та поштовою накладною з номером відправлення 0411107671560, та отримано відповідачем 26 липня 2021 року.

ОСОБА_1 просив:

визнати неправомірною відмову в проведенні реструктуризації відповідно до Закону № 1381-ІХ;

зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» провести реструктуризацію за кредитним договором № LVH9GK00000139, укладеним 07 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , відповідно до Закону № 1381-ІХ;

визнати заборгованість за кредитним договором від 07 грудня 2006 року № LVH9GK00000139, яка належить реструктуризації за Законом № 1381-ІХ, у сумі 357 653,94 грн, а щомісячний платіж за умовами реструктуризації у сумі 2 980,50 грн (120 місяців) за тілом кредиту та розміром процентів за користування кредитом за період з дати проведення реструктуризації в розмірі 9,27 % річних;

затвердити план реструктуризації відповідно до Закону № 1381-ІХ за кредитним договором № LVH9GK00000139, укладеним 07 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що у листі відповідача від 06 серпня 2021 року підставою для відмови у проведенні реструктуризації стало те, що позивач пропустив строк для подання відповідної заяви.

Суд погодився з твердженням позивача про те, що ним дотримано встановлений строк для подання заяви, адже він надіслав на адресу відповідача поштове відправлення з вмістом заяви та документами для проведення реструктуризації 22 липня 2021 року. Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1381-ІХ реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, тобто до 23 липня 2021 року.

Суд вказав, що з огляду на заявлені вимоги позивача, необхідно встановити дотримання визначених Законом України № 1381-IX вимог, які є передумовою для реструктуризації зобов`язання позивача за кредитним договором, з тих підстав, які обґрунтовано у позові.

Водночас, суд зробив висновок, що з наданих доказів, які містяться в матеріалах справи, не вбачається всіх необхідних передумов для обов`язкової реструктуризації зобов`язання за кредитним договором, визначених пунктами 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1381-ІХ. Так, позивач станом на день звернення до відповідача із заявою (22 липня 2022 року), не надав до суду докази проживання у квартирі, яка є предметом іпотеки в той час, як долучений до матеріалів акт № 444 підтверджує факт проживання в квартирі станом на момент його складання - 07 жовтня 2021 року, тобто після направлення заяви про реструктуризацію.

Крім того, відповідно до довідки про доходи від 17 червня 2021 року

№ МГ-00000001 позивач станом на червень 2021 року працює у ТОВ «Максімум ГРУП». Це підприємство знаходиться у м. Києві, водночас позивач стверджує, що він проживає у м. Львові у квартирі, яка є предметом іпотеки. Вказане свідчить про суперечність між твердженням позивача та доказами, які містяться в матеріалах справи. Матеріали справи також не містять акт про фактичне місце проживання позивача, який направлявся відповідачу 22 липня 2021 року.

Твердження позивача, що йому на праві приватної власності належить лише квартира, яка є предметом іпотеки, є необґрунтованими. Позивач, починаючи з 2000 року перебуває в шлюбі із ОСОБА_3 , яка є поручителем за кредитним договором, за якою зареєстровано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 . Це право на об`єкт нерухомого майна виникло у ОСОБА_3 під час шлюбу з позивачем. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Жодних документів, які б підтверджували відсутність у позивача права спільної сумісної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, позивач не надав до суду, а лише стверджує, що право власності на об`єкти нерухомого майна належать виключно його дружині. Ураховуючи викладене, суд не з`ясовує та не перевіряє наявність інших правових підстав для проведення реструктуризації за кредитним договором, а виходить виключно з підстав, зазначених у позові.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції встановив, що позивачем дотримано встановлений строк для подання заяви про реструктуризацію заборгованості, адже вона була надіслана 22 липня 2021 року рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу відповідача, тобто протягом трьох місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-ІХ, тобто до 23 липня 2021 року. Рішення суду першої інстанції у вказаній частині відповідачем не оскаржено, тому підстав для його перегляду за апеляційною скаргою позивача немає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що при вирішенні заявлених позовних вимог у суду існує обов`язок встановити дотримання визначених Законом № 1381-ІХ вимог, які є передумовою для реструктуризації зобов`язання позивача за кредитним договором з тих підстав, якими обґрунтовано позов. З наданих суду доказів не вбачається всіх необхідних передумов для обов`язкової реструктуризації зобов`язання за кредитним договором, визначених пунктами 1-2 пункту 7 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1381-ІХ.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кредитор (банк) звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язання за іпотечним кредитом. При цьому доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальної частині рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником

ОСОБА_2. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди у контексті неправомірної відмови AT «КБ «ПриватБанк» в проведенні реструктуризації вийшли за межі позовної заяви та за межі підстав проведення реструктуризації відповідно до Закону України № 1381-IX. При цьому єдиною причиною відмови банку у проведенні реструктуризації було пропуск строків звернення з заявою про реструктуризацію, що встановлені законодавством України. Інших причин відмови банк не зазначав. Таким чином, суди досліджували ті питання, які взагалі не відносяться до підстав для відмови у реструктуризації кредитного договору від 07 грудня 2006 року № LVH9GK00000139, а саме: адресу фактичного місця проживання позивача; відсутність іншого майна, в тому числі й того, що належить йому на праві спільної сумісної власності;

стосовно адреси фактичного місця проживання позивача, яка є іншою, ніж адреса реєстрації вказано, що заборона реєстрації у предметі іпотеки передбачена у пункті 18.12 договору іпотеки від 07 грудня 2006 року № LVH9GK00000139. На цей випадок у Законі України № 1381-IX існує відповідний пункт, що стосується неможливості реєстрації місця проживання позичальника та членів його сім`ї за адресою житла, що перебуває у іпотеці (пункт 2 статті 2 Закону). Відповідно, адреса реєстрації скаржника є іншою, за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач виконав умови Закону щодо подання документів про місце проживання. Відмова з тих підстав, що реєстрація місця проживання у іншому місці за наявності наданого разом із заявою про реструктуризацію офіційного документа про фактичне місце проживання, є незаконною;

Законом № 1381-IX не передбачено, що наявність майна у члена сім`ї перешкоджає здійсненню реструктуризації або може бути підставою відмови щодо її проведенні. Крім того, велика кількість позичальників провели реструктуризацію саме на тих самих умовах із такою самою ситуацією. Перелік підстав щодо відмови у проведенні реструктуризації за нормами Закону є імперативним і наявність будь-якого майна у членів сім`ї позичальника у ньому не зазначено. Будь-які докази щодо наявності іншого нерухомого майна у скаржника в матеріалах справи відсутні, а позивач надав доказ про те, що квартира, яка перебуває у іпотеці є його єдиним майном та житлом. З таким висновком суду першої інстанції погодився й апеляційний суд;

сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з .подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Проте у справі, яка переглядається, суди на наведене належної уваги не звернули та не з`ясували джерел походження коштів, за які було придбано майно;

дружина позивача, ОСОБА_3 , не є стороною у цій справі, до участі у справі її не залучено, що порушує її особисті права. Більш того, жодна сторона не заявляла клопотань щодо залучення її як сторони;

відомості, зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, - це офіційне підтвердження того, що ОСОБА_1 володіє на праві приватної власності нерухомим майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 - на праві приватної власності нерухомим майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 ;

суди встановили преюдиційний факт щодо визначеного майнового права на квартиру, яка не є предметом спору, не є предметом іпотеки та належить особі, яка не є стороною у цій справі. Це надалі при розгляді будь- якого спору за майном ОСОБА_3 можуть визнаватись встановленим фактом, який не підлягатиме доказуванню та відповідно, оспорюванню. Якщо предмет позову стосується іншої особи, крім визначеного стороною відповідача, то незалучення останнього та/або розгляд справи та прийняття судового рішення, яке зачіпає права та інтереси іншої зацікавленої особи є процесуальною підставою для відмови в позові та/або скасуванні судового рішення без дослідження правильності та аргументованості його прийняття.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 08 серпня 2024 року указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року відмовлено, відкрито касаційне провадження у справі № 761/32897/21 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2024 року матеріали справи № 761/32897/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 вересня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційної оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 209/800/22, від 24 квітня 2024 року в справі № 753/18665/21, від 26 листопада 2019 року в справі № 922/643/19, від 10 грудня 2019 року в справі № 910/6356/19, від 21 листопада 2022 року в справі № 754/16978/21, від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року в справі № 552/91/18, 554/9144/17, від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19, від 19 січня 2022 року в справі № 359/861/19, від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 та у постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 370/443/13; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 07 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № LVH9GK00000139, за умовами якого позичальникові надано кредитні кошти на строк по 04 грудня 2026 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 33 120,00 дол. США на наступні цілі: купівля житла - 27 600,00 дол. США, 5 520,00 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом - 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

На забезпечення виконання вказаного договору між цими ж сторонами 07 грудня 2006 року укладений договір іпотеки № LVH9GK00000139, предметом якого є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 32,6 кв. м, житловою - 17,5 кв. м, що належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності.

07 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 укладений договір поруки № LVH9GK00000139/1, відповідно до умов якого остання зобов`язується солідарно відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань у повному обсязі, що виникли з кредитного договору.

07 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 укладений договір поруки № LVH9GK00000139/2, відповідно до умов якого вона зобов`язалась солідарно відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань у повному обсязі, що виникли із кредитного договору.

22 липня 2021 року ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку заяву про реструктуризацію за кредитним договором від 07 грудня 2006 року № LVH9GK00000139, до якої надав: копію кредитного та іпотечного договору, копії договорів поруки, копії паспортів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та карток платників податків ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , копію студентського квитка, копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , лист про кількість зареєстрованих осіб у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , акт про фактичне місце проживання ОСОБА_1 , довідки про доходу, розрахунок заборгованості, який підлягає реструктуризації тощо.

Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 06 серпня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-210728/5281 банк повідомив позичальника про відмову у реструктуризації за кредитним договором від 07 грудня 2006 року № LVH9GK00000139 у зв`язку з пропуском строку звернення із заявою про реструктуризацію, що встановлені Законом.

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 .

Згідно з інформаційною довідкою від 17 червня 2021 року № 262159762 за ОСОБА_3 починаючи з 16 червня 2016 року на праві власності зареєстровано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 червня 2007 року №2590.

Відповідно до акта від 07 жовтня 2021 року № 444 комісія в складі майстрів по експлуатації житлового фонду ЛКП «Сяйво» на момент виходу за адресою: АДРЕСА_1 встановила, що ОСОБА_1 проживає за вказаною адресою без реєстрації.

12 травня 2021 року приватний нотаріус Бондар І. М. вчинив виконавчий напис № 611 стосовно звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаного виконавчого напису вбачається, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, підлягають задоволенню вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 1 803 968,52 грн.

На виконання вказаного виконавчого напису державним виконавцем Залізничного ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04 червня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмови банку в проведенні реструктуризації, про визнання заборгованості за кредитним договором, яка належить реструктуризації, та про затвердження плану реструктуризації

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див., зокрема, постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу.

Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 372/3603/21 (провадження № 61-11901св23) зроблено висновок про те, що позовна вимога зобов`язати банк здійснити реструктуризацію заборгованості за кредитним договором спрямована на захист цивільного права споживача, тому обраний спосіб захисту є ефективним та забезпечує реальне поновлення та захист його порушеного права щодо реструктуризації наявного кредитного боргу. Пред`явлення окремої вимоги про визнання неправомірними дій банку щодо відмови в задоволенні заяви про здійснення реструктуризації кредитної заборгованості не є обов`язковим, оскільки суд незалежно від наявності такої вимоги повинен надати оцінку правомірності дій банку.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 465/4230/22 (провадження № 61-16265сво23) зазначено, що

«Верховний Суд тривалий час та послідовно впроваджує в судову практику принцип, що процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу.

Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.

З метою проведення реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який набрав чинності 23 квітня 2021 року, належним способом захисту прав позичальника є вимога про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення чи невизнання, не потребує пред`явлення додаткових вимог.

Натомість не є такими вимоги про визнання відмови банку незаконною, неправомірними дій банку та інші подібні, оскільки такі вимоги не призведуть до захисту прав позичальника».

Позовна вимога зобов`язати банк здійснити реструктуризацію заборгованості за кредитним договором спрямована на захист цивільного права споживача, тому обраний спосіб захисту є ефективним та забезпечує реальне поновлення та захист його порушеного права щодо реструктуризації наявного кредитного боргу. Пред`явлення окремої вимоги про визнання неправомірними дій банку щодо відмови в задоволенні заяви про здійснення реструктуризації кредитної заборгованості не є обов`язковим, оскільки суд незалежно від наявності такої вимоги повинен надати оцінку правомірності дій банку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року в справі № 372/3603/21 (провадження № 61-11901св23)).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду ОСОБА_1 , крім іншого, просив визнати неправомірною відмову банку в проведенні реструктуризації, визнати заборгованість за кредитним договором, яка належить реструктуризації, та зобов`язати затвердити план реструктуризації;

суди вважали вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем було дотримано встановлений строк для подання заяви про реструктуризацію заборгованості, проте не вбачається всіх необхідних передумов для обов`язкової реструктуризації зобов`язання за кредитним договором, визначених пунктами 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1381-ІХ;

суди не врахували, що належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх;

належним способом захисту прав позичальника у спірних правовідносинах в цій справі є вимога про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення чи невизнання, не потребує пред`явлення додаткових вимог. Водночас вимоги про визнання неправомірною відмови банку в проведенні реструктуризації, про визнання заборгованості за кредитним договором, яка належить реструктуризації, та про затвердження плану реструктуризації не є належними, адже їх задоволення не призводить до захисту прав позичальника.

За таких обставин судам слід було відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною відмови банку в проведенні реструктуризації, про визнання заборгованості за кредитним договором, яка належить реструктуризації, та про затвердження плану реструктуризації саме у зв`язку з обранням неналежного способу захисту. Тому судові рішення у відповідній частині слід змінити в мотивувальній частині.

Щодо вимог про зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» провести реструктуризацію за кредитним договором

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі

№ 519/2-5034/11).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування» метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

У статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року. Цим законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:

- наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;

- відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;

- виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків:

- у разі смерті позичальника (або особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) протягом строку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, спадкоємець, до якого перейшли права та обов`язки позичальника, може подати заяву про проведення реструктуризації протягом двох місяців з дня одержання відповідного свідоцтва про право на спадщину;

- у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі;

- у разі залучення позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) у встановленому законодавством порядку до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях у період, що припадає на тримісячний строк з дня набрання чинності цим пунктом, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня завершення такого залучення.

У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.

У абзаці 2 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» законодавцем встановлено два варіанти строків для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили: заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», але не пізніше двох місяців з дня набрання законної силирішенням суду в такій справі.

Згідно з підпунктом 4 пункту 7 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у заяві про проведення реструктуризації зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) позичальника; найменування кредитодавця (повне або скорочене); інформація про дату укладення договору, яким передбачені зобов`язання, щодо реструктуризації яких подається заява; інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника); інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса); інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання майнового поручителя та про всі наявні у його власності на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса), - у разі наявності майнового поручителя; документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - на вимогу кредитора), розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя).

Отже, підпунктом 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» визначено перелік документів, які додаються до заяви про реструктуризацію.

У разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом. При цьому, нормами вказаного закону передбачено, що документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - надаються на вимогу кредитора).

Згідно з підпунктом 12 пункту 7 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації. Кредитор зобов`язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу.

Отже, цим Законом на кредитора покладено обов`язок провести реструктуризацію заборгованості за договором про споживче кредитування у випадку подання позичальником відповідної заяви.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21 (провадження № 61-4935св22) зазначено, що «відповідно до абзацу 2 підпункту 3 пункту 7 Закону № 1734-VIII законодавець встановив два варіанти строків для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили: заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV Закону № 1734-VIII або не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі. Абзац підпункту 3 пункту Закону № 1734-VIII встановлює позичальникові додатковий строк - до двох місяців на звернення із заявою про реструктуризацію і не обмежує його права на звернення із такою заявою у тримісячний термін з дня набрання чинності пунктом 7 розділу IV Закону № 1734-VIII».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2025 року в справі № 758/17078/21 (провадження № 61-5185ск24) зазначено, що «заявник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві про проведення реструктуризації інформації. У разі якщо заявник не зазначив у заяві про проведення реструктуризації об`єкт нерухомого майна, віднесений до об`єктів житлового фонду, що на момент підписання заяви належав на праві власності позичальнику (особі, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майновому поручителю, або заявник зазначив недостовірну інформацію про зареєстроване на момент підписання заяви місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майнового поручителя, або заявник зазначив недостовірну інформацію про фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або майнового поручителя, то в разі встановлення однієї з цих обставин судом або в разі підтвердження однієї з таких обставин наявними у кредитора офіційними документами (виданими суб`єктами, уповноваженими відповідно до закону видавати такі документи), це є підставою для відмови у проведенні передбаченої цим пунктом реструктуризації. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції виходив лише з причин пропуску строків, не досліджуючи інших причин відмови банком ОСОБА_1 у проведенні реструктуризації».

Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Аналіз норм глави 26 ЦК України дає підстави для висновку, що частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав, оскільки частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року в справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (частина перша статті 181 ЦК України).

Касаційний суд зауважує, що

потрібно виокремлювати три групи об`єктів, які відносяться до нерухомості в українському законодавстві: 1) це власне земельні ділянки з іншими природними об`єктами; 2) об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До таких, зокрема, належать житловий будинок, будівля, споруда; 3) об`єкти, на яких відповідно до закону поширено режим нерухомої речі. До таких, зокрема, віднесено повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;

частка в праві спільної власності та об`єкт нерухомості є відмінними об`єктами цивільних прав. Парламентом вжито словосполучення «об`єкти житлового фонду» об`єкти нерухомого майна. Тому, з урахуванням груп об`єктів нерухомості, в заяві про реструктуризацію необхідна вказівка про кожен окремий об`єкт житлової нерухомості, який зареєстрований на праві власності за позичальником.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду ОСОБА_1 , крім іншого, просив зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» провести реструктуризацію за кредитним договором № LVH9GK00000139, укладеним 07 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , відповідно до Закону № 1381-ІХ;

суди встановили, що:

- позивач отримав споживчий кредит в іноземній валюті. ОСОБА_1 скористався змінами, внесеними до Закону України «Про споживче кредитування» і подав до банку заяву про реструктуризацію заборгованості за його зобов`язанням;

- позивач дотримався встановленого строку для подання заяви про реструктуризацію заборгованості, оскільки вона була надіслана 22 липня 2021 року рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу відповідача, тобто протягом трьох місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-ІХ, тобто до 23 липня 2021 року.

- під час перебування в шлюбі із позивачем, ОСОБА_3 , яка є поручителем за кредитним договором, набула у власність нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

при вирішенні заявлених позовних вимог у суду існує обов`язок встановити дотримання визначених Законом № 1381-ІХ вимог, які є передумовою для реструктуризації зобов`язання позивача за кредитним договором;

суди вказали, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу. Така презумпція існує допоки не спростована. Крім того, позивач не надав суду доказів на підтвердження тієї обставини, що квартиру за адресою: АДРЕСА_2 було придбано його дружиною за рахунок коштів, що належали їй особисто. За відсутності доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке було набуто ними в період шлюбу, вважається, що таке майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Таким чином, оскільки у позивача у власності наявне інше житлове нерухоме майно (на праві спільної сумісної власності), то доводи про те, що предмет іпотеки використовується ним як місце його постійного проживання не є достатньою підставою для задоволення заявлених позовних вимог;

потрібно виокремлювати три групи об`єктів, які відносяться до нерухомості в українському законодавстві: 1) це власне земельні ділянки з іншими природними об`єктами; 2) об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До таких, зокрема, належать житловий будинок, будівля, споруда; 3) об`єкти, на яких відповідно до закону поширено режим нерухомої речі. До таких, зокрема, віднесено повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Частка в праві спільної власності та об`єкт нерухомості є відмінними об`єктами цивільних прав. Парламентом вжито словосполучення «об`єкти житлового фонду» об`єкти нерухомого майна. Тому, з урахуванням груп об`єктів нерухомості, в заяві про реструктуризацію необхідна вказівка про кожен окремий об`єкт житлової нерухомості, який зареєстрований на праві власності за позичальником;

крім того, факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Квартира за адресою: АДРЕСА_2 придбана дружиною позивача та зареєстрована в Реєстрі за нею;

отже, позивач за змістом підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не повинен був зазначати у заяві про проведення реструктуризації інформацію про об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду, зареєстровані на ім`я дружини.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання провести реструктуризацію грошового зобов`язання за кредитним договором немає, оскільки у спірних правовідносинах відсутні всі необхідні передумови для обов`язкової реструктуризації зобов`язання за кредитним договором, передбачених пунктами 1-2 пункту 7 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки встановлені підстави для скасування судових рішень, колегія суддів інші підстави касаційного оскарження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Отже, касаційну скаргу слід задовольнити частково;

судові рішення в частині вимог про зобов`язання провести реструктуризацію за кредитним договором скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог;

судові рішення в частині вимог про визнання неправомірною відмови банку в проведенні реструктуризації, визнання заборгованості за кредитним договором, яка належить реструктуризації, та про затвердження плану реструктуризації змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 5 068,08 грн, які з огляду на результат касаційного розгляду справи підлягають стягненню із АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» провести реструктуризацію за кредитним договором скасувати.

Позовну вимогу ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про зобов`язання провести реструктуризацію за кредитним договором задовольнити.

Зобов`язати Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» провести реструктуризацію за кредитним договором № LVH9GK00000139, укладеним 07 грудня 2006 року між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , відповідно до Закону України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті».

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмови банку в проведенні реструктуризації, визнання заборгованості за кредитним договором, яка належить реструктуризації, та затвердження плану реструктуризації змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Стягнути із Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 5 068,08 грн.

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко