00.00.0000
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, -

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу;

14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

{Стаття 115 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008 , № 1707-VI від 05.11.2009 }

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Навіть якщо удари одного із злочинців і не були смертельні, він є співвиконавцем та засуджується за умисне вбивство за попередньою змовою групи осіб (ВС/ККС у справі № 733/249/16-к від 24 жовтня 2018 р.)

Раскольников Достоевского из романа «Преступление и наказание» ужаснулся бы узнав об этом глубоко ужасном и абсолютно бессмысленном преступлении – двойном убийстве бабушек 95 лет и 89 лет, которое было совершенно группой преступников – двумя «женщинами» и одним несовершеннолетним, ради завладения незначительными ценностями убитых и их деньгами в сумме 6519,96 гривен.

Убийцы – «женщины» на основании статьи пункта 12, части 2, статьи 115 КК Украины - "умышшленное убийство" приговорены судом к пожизненному заключению с конфискацией имущества, а несовершеннолетний к 15 годам лишения свободы без конфискации. Преступники были также признаны виновными по статье 187 КК Украины – «разбой», а «женщины» по статье 307 КК Украины – «вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность».

Для юристів ця справа відзначається детальним описом того, хто є співвиконавцями при умисному вбивстві вчиненому за змовою групою осіб, та що має значення при кваліфікації діянь співвиконавців та призначення покарання обвинуваченим.

Так, касаційні скарги засуджених серед іншого обґрунтовувалися тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не було розмежовано хто з засуджених які тілесні ушкодження завдав потерпілим та ступінь їх тяжкості, внаслідок чого була дана неправильна оцінка діям кожного із злочинців окремо та неправильно призначено покарання. Кожен захисник наголошував на тому, що в діях його підзахисного не було умислу на вбивство, а був лише умисел на розбій чи заволодіння майном потерпілих. Засуджені визнавали у суді лише змову між собою на заволодіння майном потерпілих, а не змову на вбивство потерпілих. Тому, вважали, що має бути інша кваліфікація їх діянням та новий розгляд у суді першої інстанції.

З цього приводу Верховний Суд залишаючи вирок без змін надав ґрунтовне та зрозуміле роз’яснення.

Як було встановлено слідством та судом кожен із потерпілих отримав щонайменше 30 ударів у життєво важливі органи різними знаряддями, в тому числі сокирою, металевою завісою, палкою. Побиття потерпілих тривало біля години протягом якого засуджені та потерпілі перебували у будинку потерпілих разом, а усі тілесні ушкодження були прижиттєві. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілі померли у власному будинку від механічної асфіксії (були задушені). За таких обставин суд не потребує розмежування хто із засуджених і в які частини тіла наносив удари потерпілим. Засуджені є співвиконавцями і несуть рівну відповідальність за скоєний злочин.

Так, умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Ще один важливий висновок ВС: Якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. п. 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і ч. 4 ст. 187 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)

Непогана Постанова ВС, яка детально роз’яснює на юридичному рівні, що ж таке «необхідна самооборона», і чому вона відсутня в діях особи, навіть якщо не ця особа почала бійку та отримала від жертви тілесні ушкодження, підкріпленні висновком судово-медичної експертизи.

Саме на «юридичному рівні», тому що на побутовому особливо в стані алкогольного сп’яніння, напевне самий досвідчений юрист це не врахує.

Отже, застілля. Три товариша по чарці п’ють, а потім два з них - потерпілі ображають третього - нападник, а той їм відповідає. Далі, один із потерпілих обхоплює руками за шию нападника і душить. Нападник хапає зі столу ніж і тричі б’є першого потерпілого у груди та живіт. Другий потерпілий нападає на нападника , проте отримує від нього також декілька ударів ножом. Після нанесення поранень нападник вважає, що вбив обох товаришив по чарці та втикає з квартири. На щастя обидва потерпілі виживають завдяки швидкій медичній допомозі.

Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції нападника раніше засудженого умовно було засуджено до десяти років позбавлення волі за пунктом 1, частини 2, ст. 115 КК України – «умисне вбивство двох або більше осіб» та за ч. 2, ст. 15 КК України. – «замах на злочин».

У касаційній скарзі нападник наполягав на тому, що здійснював самооборону і посилався на нанесення ньому одним із потерпілих тілесних ушкоджень. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення таку касаційну скаргу і роз’яснив наступне.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

ВС також підкреслив, що той факт, що нападник втік, підтверджує, що він мав злочинний умисел на вбивство двох людей, а смерть потерпілих на щастя не настала не з волі нападника, а завдяки діям одного з потерпілих, який зміг викликати лікарів. Саме тут, тут слід застосовувати ст. 15 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Виправдовуючи особу у вчиненні умисного вбивства за недоведеністю, суд, зазначив, що висновок психофізіологічної експертизи достовірності показань обвинуваченого із застосуванням поліграфа, є недопустимим (ВССУ у справі № 5-2095км15)

Справа має певний інтерес з огляду на те, що одним з доказів винуватості обвинуваченого під час кримінального провадження слугував, зокрема, висновок психофізіологічної експертизи достовірності показань обвинуваченого з застосуванням поліграфа. Оцінюючи цей доказ, суди, в тому числі, і ВССУ певною мірою виклали теорію питання, яке викликає чималий інтерес як фахівців, так звичайних громадян, а саме:

Відповідно до пункту 6.8.1. розділу IV «Психологічна експертиза» «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, предметом опитування із застосуванням спеціального технічного засобу - комп’ютерного поліграфа є отримання лише орієнтувальної інформації щодо: ступеня ймовірності повідомленої опитуваною особою інформації; повноти наданої опитуваною особою інформації; джерела отриманої опитуваною особою інформації; уявлень опитуваної особи про певну подію; іншої орієнтувальної інформації, необхідної для конструювання версій розслідування певних подій.

Крім того, відповідні опитування, як різновид медико-психологічних дослідів, можуть проводитися тільки за наявності письмової згоди особи, яка їх проходитиме. В матеріалах справи така згода обвинувачено на проведення психофізіологічного дослідження відсутня.

Суд також вказав на відсутність даних про те, що особа, яка проводила відповідне дослідження, включена до Державного реєстру атестованих судових експертів як експерт та наявності у неї кваліфікації «поліграфолога».

Аналізуйте судовий акт: ВСУ визначив різницю між умисним вбивством - ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони - ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

Питання правильної кваліфікації злочину завжди стратегічне при звинуваченні, а при загибелі потерпілого – життєвоважливе для підсудного. Інколи дуже складно правильно кваліфікувати діяння підсудного і розрізнити: умисне вбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство при перевищенні меж самооборони (ст. 115 КК) та необхідну самооборону (ст. 36 КК). ВСУ у цій справі скасував рішення касаційного суду ВССУ і направив справу на новий розгляд до касаційного суду саме із питання неправильної кваліфікації вбивства.

ВСУ не погодився із кваліфікацію загибелі потерпілого як умисне вбивство і зазначив наступне.

На відміну від умисного вбивства, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

У цій справі у підсудного виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання. Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Слід додати , що обов'язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: