Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, не­безпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь- якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування по­терпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної не­

терпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потер­пілого, -

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

(Стаття 121 у редакції Закону України № 1707-УІ від 5 листопада 2009 р.)

1. Належна кримінально-правова охорона здоров’я людини - важливе завдання кримінального права, успішне виконання якого значною мірою залежить від правиль­ного застосування кримінального закону.
2. До числа злочинів проти здоров’я належать перш за все різні види тілесних ушкоджень. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілес­ного ушкодження. Теорія і практика визначають тілесне ушкодження як протиправ­не заподіяння шкоди здоров ’ю іншої людини, що виражається в порушенні анатоміч­ної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.
3. Безпосереднім об’єктом тілесного ушкодження виступають суспільні відноси­ни, що забезпечують охорону здоров’я людини. Будь-яке тілесне ушкодження неза­лежно від ступеня його тяжкості заподіює певну шкоду здоров’ю людини. Здоров’я звичайно прийнято визначати як нормальне функціонування тканин і органів тіла людини. Разом із тим посягання на здоров’я людини заподіює шкоду суспільним від­носинам, які забезпечують охорону здоров’я людини. В тих випадках, коли заподі­яння шкоди здоров’ю виступає як засіб заподіяння шкоди іншим суспільним відноси­нам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при вчиненні розбою тягне за собою від­повідальність за ч. 4 ст. 187 КК).
4. Здоров’я людини може виступати як об’єкт тілесного ушкодження з моменту початку пологового процесу. Закон рівною мірою охороняє здоров’я будь-якої людини незалежно від того, яким би не було це здоров’я фактично (здоров’я бездоганно здо­рової людини, здоров’я хворого, божевільного, людини, яка перебуває в безнадійному стані внаслідок травм, хвороби тощо), а також незалежно від її моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.
5. Тілесним ушкодженням є посягання на здоров’я іншої людини. Заподіяння са­мому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого за загальним правилом не є злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, коли, порушуючи державні та суспільні інтереси, воно є засобом вчинення іншого злочину. Так, ухи­лення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 КК.
6. З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується: 1) дією або без­діяльністю у вигляді посягання на здоров’я іншої людини; 2) наслідками у вигляді спричинення тілесних ушкоджень; 3) причинним зв’язком між зазначеним діянням та наслідками.

При вчиненні розглядуваного злочину шляхом дії може бути застосовано як фізич­ний вплив на потерпілого (нанесення удару, спричинення опіку та ін.), так і психічний (погроза або залякування, що викликали душевну хворобу та ін.). Для заподіяння ті­лесного ушкодження винний може застосувати м’язові зусилля свого тіла або різні знаряддя (ніж, сокиру тощо), а також привести в дію різні механізми і речовини (пі­столет, отруту та ін.). Винним для цього можуть бути використані природні фактори, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про невчи- нення винним дії, яка б запобігла заподіянню шкоди здоров’ю іншої людини, за умо­ви, що він був зобов’язаний здійснити її та мав можливість зробити це. Такий обов’язок діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, обов’ язок батьків турбуватися про здоров’я дітей); службового становища або професійних обов’язків (наприклад, обов’язок медичного працівника - лікувати хворого); поперед­ніх дій винного (наприклад, поставлення когось у небезпеку покладає на винного обов’язок вжити заходів охорони здоров’я потерпілого) тощо.

1. Необхідною ознакою закінченого складу тілесного ушкодження є настання зло­чинного наслідку у вигляді різної тяжкості шкоди здоров’ю людини. Відсутність та­кого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчене тілесне ушкодження. В таких випадках може виникнути питання про наявність в діях винного ознак замаху на злочин, а у випадках створення умов для вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) або умисного середньої тяжкості тілес­ного ушкодження (ст. 122 КК) - готування до злочину.
2. Для притягнення до відповідальності за заподіяння тілесного ушкодження необ­хідним є встановлення причинного зв ’язку між діянням винного і шкідливими наслід­ками, що настали для здоров’я потерпілого. Це питання повинно вирішуватися слід­чими і судовими органами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відсутність необхідного причинного зв’язку між діянням винного і наслідком, що стався, - шкодою здоров’ю, - означає відсутність складу тілесного ушкодження. Так, Ш. був визнаний винним і засуджений за вчинення хуліганства й умисне заподіяння тілесного ушкодження. Як встановлено у справі, Ш. разом з Д. розпивав спиртні напої. Потім між ними сталася бійка, яка була припинена працівниками міліції. Виходячи з кімнати після бійки, Д. внаслідок сп’яніння упав і одержав струс головного мозку. Вища судова інстанція скасувала вирок в частині засудження Ш. за нанесення Д. ті­лесного ушкодження, визнавши, що це ушкодження не перебувало в причинному зв’язку з діями Ш., бо струс головного мозку у Д. стався внаслідок падіння.

1. Спосіб заподіяння тілесних ушкоджень, за загальним правилом, на кваліфікацію ушкоджень не впливає, за винятком умисного заподіяння тяжкого тілесного ушко­дження способом, що має характер особливого мучення. В таких випадках спосіб є обов’язковою ознакою складу злочину (ч. 2 ст. 121 КК).
2. Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, які виключають протиправність діяння, усуває відповідальність за тілесні ушкодження.

Так, зокрема, не є злочином заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини в стані необхідної оборони за умови, що не були перевищені її межі. Ш. був визнаний винним і засуджений за заподіяння М. тяжкого тілесного ушкодження. Як встановлено у спра­ві, на Ш. і Г. напали хулігани С. та М. Наздогнавши Г., який тікав від них, вони зва­лили його на землю і почали бити ногами. В той момент Ш., захищаючи Г., ударив ножем М. у поперек, заподіявши останньому тяжке тілесне ушкодження. ВСУ дійшов висновку про відсутність у діях Ш. складу злочину, оскільки Ш. завдав удару ножем М., захищаючи Г. від злочинного нападу, тобто діючи в стані необхідної оборони (див. РП. - 1970. - № 12. - С. 94).

Протиправність відсутня й у випадках, коли тілесне ушкодження заподіяне за на­явності інших обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема при затриманні злочинця без перевищення необхідних для цього заходів, у стані крайньої необхід­ності при дотриманні усіх її умов тощо (див. коментар до статей 36-43 КК).

Не можна визнати протиправними й дії лікаря, який під час операції в інтересах пацієнта заподіює певну шкоду його здоров’ю. Заподіяння цієї шкоди, проте, попере­джує настання більш тяжких наслідків. Відповідно до існуючих правил такі операції можуть здійснюватися лише за згодою хворого.

Не мають протиправного характеру й тілесні ушкодження, заподіяні під час спор­тивних змагань (футбол, хокей, бокс, боротьба та ін.), у яких добровільно брав участь потерпілий. При цьому необхідно, щоб такі змагання дозволялися компетентними органами і щоб заподіяння тілесних ушкоджень їх учаснику не було наслідком умис­ного порушення встановлених правил.

Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень може усувати їх проти- правність лише за умови, що цю згоду не було дано для досягнення суспільно небез­печних і, тим більше, злочинних цілей.

1. Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися як в умисній (статті 121-125 КК), так і в необережній вині (ст. 128 КК).
2. У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизна- ченої шкоди здоров’ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фак­тично заподіяне. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, повинно тягти відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.
3. Суб’єктом тілесних ушкоджень, передбачених статтями 121 і 122 КК, можуть бути осудні особи, які досягли 14-річного віку. За вчинення інших видів тілесних ушкоджень відповідальність настає із 16 років.
4. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК класифікуються на три види: тяжкі, середньої тяжкості та легкі. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень здійснюється на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. № 6 (ЮВУ. - 1995. - № 18. - С. 5-9) (далі - Правила).

Відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК проведення судово-медичної експертизи у цих справах є обов’язковим. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушко­джень проводиться згідно з КК та КПК і зазначеними Правилами.