Історія справи

Постанова ВССУ від 25.02.2026 року у справі №638/9535/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 638/9535/15-ц

провадження № 61-17517св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в особі Харківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року у складі колегії суддів:Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., до якої приєдналася ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року прокурор Дзержинського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом про приведення об`єкту самочинної реконструкції у первісний стан.

Просив суд:

зобов`язати ОСОБА_1 привести у попередній стан, тобто такий, що існував до початку реконструкції, нежитлові приміщення підвалу № 2-1, 2-2, 2-3 та 1 поверху 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11 загальною площею 286,3 кв. м в літ. «А-2» на АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_2 привести у попередній стан, тобто такий, що існував до початку реконструкції, нежитлові приміщення цокольного поверху № 3-1, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 в літ. «А-2» загальною площею 127,6 кв. м на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що з матеріалів зазначеної справи вбачається, що відсутні дві з обов`язкових та визначальних обставин, які дають позивачу право на звернення до суду із позовом про знесення самочинного будівництва, а саме винесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та встановлення факту невиконання відповідачем вимог зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення.

Крім того, станом на день розгляду справи власниками нежитлових приміщень підвалу на АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень цокольного поверху на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 11 січня 2018 року позивач подав заяву про зміну предмету позову, при цьому не зазначив відповідачами співвласників нежитлових приміщень - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Оскільки позовні вимоги були пред`явлені не до всіх відповідачів, суд відмовив у задоволенні позову про приведення нежитлових приміщень у попередній стан.

Короткий зміст рішень апеляційного суду

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 червня 2023 року клопотання керівника Харківської обласної прокуратури про залучення третіх осіб задоволено; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 березня 2023 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в особі Харківської міської ради задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 привести у попередній стан, тобто такий, що існував до початку реконструкції, нежитлові приміщення підвалу № 2-1, 2-2, 2-3 та 1 поверху 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11 в літ. «А-2»загальною площею 286,3 кв. м на АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 привести у попередній стан, тобто такий, що існував до початку реконструкції, нежитлові приміщення цокольного поверху № 3-1, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 в літ. «А-2» загальною площею 127,6 кв. м на АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір за подання апеляційної скарги по 913,50 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки власником земельної ділянки є Харківська міська рада, земельна ділянка не була відведена для реконструкції, що була проведена за відсутності дозвільних документів, декларація про готовність об`єкта до експлуатації - скасована (наказ від 22 серпня 2017 року № 222), суд помилково вважав, що підстави для задоволення позову відсутні.

Судова колегія також не погоджується з висновком суду про неможливість вирішення спору щодо окремих співвласників самочинно реконструйованого об`єкту. Згідно з матеріалами справи саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснили самочинне будівництво. За висновками постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 826/7203/17 вимоги позову органу державного архітектурно-будівельного контролю про знесення самочинно збудованого об`єкта з подальшою компенсацією цією особою витрат, пов`язаних з таким знесенням, можуть бути звернені лише до особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Аргументи учасників справи

07 грудня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову апеляційного скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі; стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 90 000,00 грн на професійну правничу допомогу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що правовий висновок Верховного Суду щодо неповного визначення суб`єктного складу учасників справи та не залучення до розгляду справи всіх належних відповідачів у правовідносинах щодо приведення об`єкту самочинної реконструкції у первісний стан відсутній.

Водночас, питання щодо визначення належного відповідача у справах про знесення самочинного будівництва у разі переходу права власності до іншої особи було предметом дослідження у справі № 755/3782/17 та у справі № 620/1053/19.

В рішенні суду першої інстанції як одну з підстав відмови в задоволенні позову керівника Шевченківської окружної прокуратури правильно зазначено те, що позовні вимоги пред`явлені не до всіх відповідачів.

Позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 826/7203/17, на яку посилається суд апеляційної інстанції, є не релевантною правовідносинам у цій справі, оскільки Верховний Суд в указаній постанові виснував щодо застосування статті 38 Закону України №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» у справах за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю, а не Харківської міської ради як власника земельної ділянки.

Співвласники нежитлових приміщень мають юридичний інтерес рівноцінний інтересам учасників справи (відповідачам), оскільки судове рішення у цій справі безпосередньо стосується їх прав та інтересів власників, адже задоволення позову та виконання судового рішення матимуть наслідком знищення об`єктів права приватної власності, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виключає можливість вирішення цього спору без залучення відповідних осіб до участі у розгляді справи в якості відповідачів та виключає можливість залучення їх в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог (указане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 617/1845/19).

Тобто, з огляду на те, що співвласники нежитлових приміщень у цій справі повинні були бути залученими до розгляду справи як відповідачі, суд апеляційної інстанції, залучивши цих співвласників третіми особами, що не заявляють самостійних вимог, порушив статті 51, 52, пункт 1 частини першої статті 365 ЦПК України.

Також відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України апеляційним судом у випадку залучення особи, яка входить до кола належних відповідачів, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Існує стала позиція Верховного Суду про те, що власник земельної ділянки може звертатися з позовом про знесення самочинного будівництва в порядку частини четвертої статті 376 ЦПК України, однак при цьому обов`язковому застосуванню підлягають також положення статті 391 ЦК України, та встановленню підлягає факт порушення самочинною забудовою прав власника земельної ділянки.

Матеріали справи не містять відомостей з Державного земельного кадастру та Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджують право власності Харківської міської ради на земельну ділянку, на якій нібито розміщені спірні нежитлові приміщення. Суд апеляційної інстанції без наявності в матеріалах справи будь-яких доказів, що підтверджують право власності Харківської міської ради на земельну ділянку, на якій розміщені спірні нежитлові приміщення, ґрунтуючись виключно на припущеннях при прийнятті оскаржуваної постанови, виходив з того, що Харківська міська рада є власником такої земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції порушення прав позивача відповідачами шляхом спорудження нежитлових приміщень не перевірив, що свідчить про незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, висловлених в постановах від 10 грудня 2021 року по справі № 354/628/16, від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц, від 17 січня 2022 року по справі № 442/4338/17 щодо необхідності встановлення факту порушення самочинною забудовою прав власника земельної ділянки.

Позивачем не було надано до суду жодного доказу, спроможного підтвердити наявність підстав для представництва Харківської міської ради прокуратурою, а також здійснення самочинної реконструкції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельній ділянці, що належить Харківській міській раді, доказів того, що приведення об`єкту самочинної реконструкції у первісний стан є можливим та не зашкодить будівлі в цілому та не порушить права третіх осіб.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 354/601/15-ц Верховний Суд вказує на те, що невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України. Зазначена позиція є сталою в судовій практиці України.

Прокурор не навів обґрунтувань, які б свідчили про те, що Харківська міська рада та Департамент, а також Інспекція державного архітектурно будівельного контролю в Харківській області, до компетенції яких віднесені повноваження із захисту інтересів держави, не здійснюють (тобто, вони усвідомлюють порушення інтересів держави, мають відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертаються) або неналежним чином здійснюють свої повноваження (має відповідні повноваження, але не може сам реалізувати своє право на судовий захист), що спонукає прокурора виступити на захист держави шляхом звернення з позовом до суду. В матеріалах справи відсутні докази того, що прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомляв про це відповідного суб`єкта владних повноважень (Харківську міську раду).

Отже, апеляційним судом не встановлено виключного випадку, за наявності якого прокурор може представляти інтереси держави в суді у цій справі, а також відсутні підстави, які перешкоджають захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого законодавством віднесені відповідні повноваження. Відтак прокурор при звернені до суду з позовною заявою та уточненою позовною заявою не довів підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді, чим порушив статті 19, 131-1, пункт 3 частину першу статті 129 Конституції України, частину третю статті 56, статтю 257 ЦПК України, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру».

У січні 2024 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив, в якому просила касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Зазначає, що як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, погоджується з тим, що апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, не врахував та не застосував при цьому наведені в касаційній скарзі правові позиції касаційної інстанції, порушив норми процесуального та матеріального права.

У січні 2024 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова подав до Верховного Суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Зазначає, що в судовому засіданні 27 березня 2023 року в суді першої інстанції прокурор заявляв клопотання про залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Судом вказане клопотання було відхилено у зв`язку з тим, що справа перебувала на стадії судового розгляду.

Розгляд справи здійснювався за правилами ЦПК України, які діють з 15 грудня 2017 року. Проте, судом не закривалось підготовче провадження у справі, отже клопотання про залучення третіх осіб заявлено відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України - в межах підготовчого провадження.

Таким чином судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено у задоволенні такого клопотання.

Оскільки вимоги позову органу державного архітектурно-будівельного контролю про знесення самочинно збудованого об`єкта з подальшою компенсацією цією особою витрат, пов`язаних з таким знесенням, можуть бути звернені лише до особи, яка здійснила (здійснює) будівництво (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 826/7203/17), а у справі, що розглядається, реконструкцію приміщень здійснювали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , декларацію про що було скасовано органом архітектурно-будівельного контролю (наказ від 22 серпня 2017 року № 222), то належними відповідачами є саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Більш того, оскільки спірні об`єкти є самовільним будівництвом, останні не є об`єктами цивільних прав, а тому за договорами купівлі-продажу право власності на останні до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не перейшло.

Тому на стадії апеляційного провадження прокурором заявлено клопотання про залучення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів. Враховуючи, що рішення суду про приведення об`єкту самочинної реконструкції у первісний стан може вплинути на права та обов`язки власників спірного об`єкту нерухомості, які набули його після здійснення реконструкції, судова колегія залучила ухвалою від 29 червня 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Оскільки нові співвласники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не здійснювали самочинне будівництво, а лише придбали частку права на нерухоме майно, тому їх визначено у справі в якості третіх осіб, а не співвідповідачів.

Об`єкт «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення: АДРЕСА_1 » (Замовники - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) є самочинним будівництвом, як такий, що реконструйований без належно затвердженого проекту та з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Окрім цього згідно відкритих даних, розміщених на офіційному сайті Харківської обласної військової адміністрації та Харківської міської ради, зокрема історико-архітектурного опорного плану міста Харкова, затвердженого Наказом Міністерства культури, молоді та спорту України від 27 лютого 2020 року № 1199, спірний об`єкт збудовано в межах охоронної зони пам`ятки місцевого значення без отримання належних дозволів, оскільки жодних прав на земельну ділянку замовники не мали, що є підтвердженням будівництва із порушенням містобудівного законодавства.

Прокурором подано позов 29 червня 2015 року з урахуванням законів, які діяли на той час, - стаття 121 Конституції України (в редакції 02 березня 2014 року), стаття 36-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року (в редакції 2015 року), які не передбачали «виключного випадку», а також попереднього звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень. Підставою для представництва інтересів держави в суді стала та обставина, що порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації прав законного власника та розпорядника спірної земельної ділянки.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є орган місцевого самоврядування - Харківська міська рада, інтереси якого порушено відповідачами.

Крім того, узаконення права власності на самочинне будівництво у вказаний спосіб порушує визначений чинним законодавством порядок будівництва об`єктів нерухомості та державної реєстрації речових прав на них, нівелює роль цілої системи органів державної влади та контролю, які здійснюють повноваження у цій сфері та покликані забезпечувати відповідність забудови вимогам закону. Крім того, відсутність висновків компетентних органів, які б підтверджували додержання позивачем при будівництві архітектурних, екологічних, санітарних, протипожежних та іншим норм ставить загрозу надійність та безпечність експлуатації самочинно збудованих споруд.

Тому посилання відповідача на чинні норми Конституції України (стаття 131-1) та Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року (стаття 23) є необґрунтованим.

Вказана будівля експлуатується без введення в експлуатацію.

Тому єдиним вірним способом поновлення порушених інтересів держави є звільнення земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва.

У січні 2024 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 , в якій просила касаційну скаргу задовольнити; всі судові витрати у справі покласти на позивачів.

У лютому 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду письмові пояснення, в яких просить стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 90 000,00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Доводи відзиву на касаційну скаргу керівника окружної прокуратури не спростовують наведених ним правових позиції Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу керівник окружної прокуратури вказує на те, що прокурором подано позов 29 червня 2015 року з урахуванням законів, які діяли на той час, які не передбачали виключного випадку, а також попереднього звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень. Вказана позиція прокуратури є помилковою, оскільки норми права, на які посилається керівник окружної прокуратури, станом на момент подання позову (29 червня 2015 року) передбачали необхідність дотримання процедури обґрунтування прокурором підстав для звернення до суду.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження - суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 388/351/20; від 09 серпня 2023 рок у справі № 569/2325/21, від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17, від 31 січня 2022 року у справі № 620/1053/19, від 06 березня 2019 року у справі № 825/1475/16, від 11 січня 2023 року у справі № 645/6452/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 233/1775/21, від 18 листопада 2022 року у справі № 562/2210/17, від 16 листопада 2022 року у справі № 761/2815/21, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/7203/17, від 28 червня 2023 року у справі № 617/1845/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 441/950/16-ц, від 27 липня 2022 року у справі № 450/2524/17, від 21 червня 2023 року у справі № 380/11364/21, від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 02 червня 2022 року у справі № 354/601/15-ц, від 10 грудня 2021 року у справі № 354/628/16-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 127/23136/17, від 31 січня 2019 року у справі № 309/3989/14, від 21 жовтня 2020 року у справі № 420/228/19, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 540/1808/19, від 27 вересня 2023 року у справі № 638/8317/18, від 01 березня 2023 року у справі № 285/3873/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 755/4511/19, від 17 березня 2021 року у справі № 210/1554/14-ц; у постанові Верховного Суду України: від 19 квітня 2017 року у справі № 129цс176. Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року заяву ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року задоволено. Зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року в частині зобов`язати ОСОБА_2 привести у попередній стан, тобто такий, що існував до початку реконструкції нежитлові приміщення цокольного поверху №3-1, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 в літ. «А-2», загальною площею 127,6 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року прийнято заяву ОСОБА_4 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24).

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2026 року поновлено касаційне провадження у справі; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Судивстановили, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Харкова у справі № 638/9535/15-ц, про визнання права власності на нежитлові приміщення цокольного поверху № № 2-1, 2-2, другого поверху № № 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, загальною площею 299,3 кв. м в будівлі літ. «А-2» по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та на нежитлові приміщення першого поверху № № 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, загальною площею 70,8 кв. м в зазначеній будівлі за ОСОБА_2 , ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірне майно є самочинним будівництвом, а тому не може бути об`єктом права власності.

Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт на об?єкті «Реконструкція квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торговельно-офісні приміщення по АДРЕСА_1 » за номером ХК 083151120437 від 23 квітня 2015 року та декларація про готовність об?єкта до експлуатації ХК 143152250892 від 26 серпня 2015 року.

26 серпня 2015 року за № ХК 143152250892 Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції у Харківській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації реконструйованої квартири АДРЕСА_5 та нежитлових приміщень в літ. «А-2» під торгівельно-офісні приміщення на АДРЕСА_1 . Замовники: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Наказом Інспекції Департаменту територіального контролю Харківської міської ради № 222 від 22 серпня 2017 року скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 23 квітня 2015 року серія та номер: ХК 083151120437 та реєстрацію декларації про готовність об?єкта до експлуатації № XK 143152250892 від 26 серпня 2015 року.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2022 року у справі № 638/8317/18 у задоволенні позовної заяви Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Попрас Ю. В., про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання договорів купівлі-продажу недійсними відмовлено. Постановою Харківського апеляційного суду від 22 березня 2023 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2022 року залишено без змін.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27 березня 2023 року: право власності на нежитлові приміщення підвалу № 2-1, 2-2, 2-3 та першого поверху 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11 в літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 - 1/2 частки та ОСОБА_1 - 1/2 частки; право власності на нежитлове приміщення цокольного поверху № 3-1, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, в літ. «А-2» по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 - 1/3 частка, ОСОБА_4 - 1/3 частка та ОСОБА_2 - 1/3 частка.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками нежитлових приміщень з 22 квітня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог прокурора до ОСОБА_2 .

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частини першої, друга статті 4 ЦПК України)

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частини четверта, сьома статті 376 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, провадження № 12-31гс22, пункт 8.10).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження

№ 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див, зокрема постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) вказано, що «обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

У справі, що переглядається:

прокурор відповідачами у цій справі визначив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у тому числі при поданні заяви про зміну предмету позову 11 січня 2018 року, зазначивши, що саме ці особи здійснили самочинне будівництво. При цьому інших співвласників нежитлових приміщень як співвідповідачів до участі у справі не залучив;

суди встановили, що відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який надано позивачем, співвласниками спірних нежитлових приміщень цокольного поверху в літ. «А-2» на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є з 22 квітня 2016 року;

апеляційний суд не врахував, що право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва (привести його у попередній стан) має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку. Отже, відповідачем за такою вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач (набувачі));

тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що оскільки позовні вимоги були пред`явлені не до всіх співвласників, які мали б відповідати за пред`явленими вимогами у цій справі, це є підставою для відмови у задоволенні позову про приведення нежитлових приміщень у попередній стан;

проте суд першої інстанції не врахував, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи. Оцінка ж доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належного суб`єктного складу відповідачів;

тому суд першої інстанції помилково одночасно вирішував спір по суті, у зв`язку з чим рішення суду в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , належить змінити в мотивувальній частині, а постанову апеляційного суду в цій частині скасувати.

Оскільки встановлено підстави для зміни рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 лише в мотивувальній частині, скасування постанови апеляційного суду про задоволення позову прокурора в цій частині, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 .

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному (касаційному) порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження

№ 61-9060св22), постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження

№ 61-3480сво21) вказано, що «Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) зазначено, що «у справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що «ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

У справі, що переглядається, прокурор пред`явив окремі вимоги до ОСОБА_1 про зобов`язання привести у попередній стан нежитлові приміщення підвалу та 1 поверху, співвласником яких також є ОСОБА_3 , та до ОСОБА_2 про зобов`язання привести у попередній стан нежитлові приміщення цокольного поверху, співвласником яких також є ОСОБА_4 . Аналіз аргументів касаційної скарги ОСОБА_2 ,до якої приєдналася ОСОБА_4 , свідчить, що заявники не навели переконливих доводів, яким чином судові рішення в частині задоволених позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , порушують їх права та інтереси за умови, що ОСОБА_1 та інший співвласник нежитлових приміщень підвалу та 1 поверху- третя особа ОСОБА_3 , не оскаржили судові рішення, тобто погодилися з ними в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 привести їх у попередній стан.

Така процесуальна поведінка відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 свідчить про їх згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 про зобов`язання привести у попередній стан нежитлові приміщення підвалу та 1 поверху на АДРЕСА_1 .

Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 касаційний суд залишає без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині змінити в мотивувальній частині, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини друга статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина перша статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)).

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. … саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що «фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку».

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції, становить 90 000 грн.

У письмових поясненнях, поданих у лютому 2024 року, ОСОБА_2 просить стягнути з Харківської обласної прокуратури на його користь судові витрати у розмірі 90 000,00 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу. Долучив: копію договору про надання Адвокатським об`єднанням «АРХОНТ» правничої допомогиОСОБА_2. від 24 листопада 2023 року № 02/2411/2023; копію додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 24 листопада 2023 року № 02/2411/2023, згідно з п. п. 2, 3 якої гонорар Адвокатського об`єднання за ведення справи № 638/9535/15 в суді касаційної інстанції встановлюється у фіксованому розмірі та становить 90 000,00 грн. Гонорар Адвокатського об`єднання сплачується Клієнтом на підставі рахунка-фактури, але не пізніше 90 календарних днів після ухвалення в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду рішення суду у справі № 638/9535/15; копію звіту № 01/2024 до договору про надання правничої допомоги від 24 листопада 2023 року № 02/2411/2023; копію ордеру про надання правничої допомоги адвокатом Бєлокриницьким А. О. ОСОБА_2 , виданого Адвокатським об`єднанням «АРХОНТ»; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Бєлокриницьким А. О.; докази надсилання пояснень з додатками іншим учасникам справи.

З урахуванням того, що касаційну скаргу задоволено частково, то з Харківської обласної прокуратури необхідно стягнути на користь ОСОБА_2 частину судових витрат на сплату судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 1 223,00 грн.

Оскільки ОСОБА_2 документально підтвердив понесені витрати на правничу допомогу, а заперечень щодо вказаної заяви про стягнення судових витрат з Харківської обласної прокуратури або клопотання про зменшення їх розміру не надійшло, наявні підстави для часткового задоволення заяви з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві, на суму 45 000,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_2 судових витрат скасувати.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 березня 2023 року в зазначеній частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 1 223,00 грн судових витрат на сплату судового збору та 45 000,00 грн на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко