Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 725/5630/15-ц

провадження № 61-3252св19

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: виконавчий комітет Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року у складі судді Стоцької Л. А., додаткове рішення Першотравневогорайонного суду м. Чернівці від 30 червня 2016 року у складі судді Стоцької Л. А. та постанову Чернівецького апеляційного суд від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 у якому просила: визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року № 753/23 «Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку», від 14 жовтня 2014 року № 518/17 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року № 753/23», містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року № 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати незавершений будівництвом індивідуальний житловий будинок за вказаною адресою самочинним будівництвом; усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом знесення ОСОБА_2 самочинного будівництва - вказаного житлового будинку.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконкому Чернівецької міськради від 05 жовтня 1999 року. Рішеннями виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року № 753/23 «Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку»; від 14 жовтня 2014 року № 518/17 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року № 753/23» ОСОБА_2 надано містобудівні умови та обмеження будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

На обґрунтування порушення її прав посилалась на порушення освітлення квартири, порушення протипожежних відстань, що ставить під загрозу пожежну безпечність будинку у якому вона проживає. З огляду на те. Що він є дерев`яним. Вважає зазначені порушення істотними та такими, що впливають на її право користування належною їй на праві власності квартирою. Зазначала, що порушення будівельних норм та правил встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 5 квітня 2012 року у справі № 2-а-20/12 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення про надання ОСОБА_2 містобудівних умов.

Посилаючись на те, що будівництво здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, та на порушення її права власності, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року № 753/23 «Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку». Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Чернівецької міськради від 14 жовтня 2014 року № 518/17 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року № 753/23». Визнано незаконними та скасовано містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року № 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнано незавершений будівництвом індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом самочинного будівництва.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом знесення ОСОБА_2 самочинного будівництва - незавершеного індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незавершений будівництвом двоповерховий цегляний житловий будинок АДРЕСА_1 не відповідає вимогам Державних будівельних норм України (далі - ДБН) та Правил використання та забудови територій м. Чернівці, чим порушуються права ОСОБА_1 , як власника квартири АДРЕСА_2 . Отже, оскаржувані акти органу місцевого самоврядування і містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року № 990/15 не відповідають вимогам чинного законодавства.

Додатковим рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 , виконкому Чернівецької міськради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 487,20 грн та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 3 435 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , виконкому Чернівецької міськради в дохід держави судовий збір у розмірі 974,40 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року скасовано у частині визнання незаконними та скасування рішень виконкому Чернівецької міськради: від 27 листопада 2012 року № 753/23 «Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку»; від 14 жовтня 2014 року № 518/17 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27 листопада 2012 року № 753/23». Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконкому Чернівецької міськради про визнання незаконними та скасування указаних рішень органу місцевого самоврядування закрито.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до статті 16 ЦПК України у редакції, чинній на момент постановлення ухвали, не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Оскільки предметом спору є законність рішень органу місцевого самоврядування, тому вказаний позов з урахуванням вимог статті 3 КАС України у редакції, чинній на момент постановлення ухвали, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим провадження необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 205, частини другої статті 206 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконкому Чернівецької міськради, ОСОБА_2 про визнання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки незаконними, їх скасування, визнання будівництва самочинним, усунення перешкод у користуванні власністю відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вирішення вимог щодо знесення спірного незавершеного будівництвом індивідуального житлового будинку є неналежним способом захисту порушеного права позивача відповідно до статті 16 ЦК України. Крім того, висновки суду першої інстанції про невідповідність будівництва вимогам закону, містобудівним умовами та обмеженням на завершення будівництва індивідуального житлового будинку, затверджених рішенням від 10 квітня 2015 року № 990/15 не відповідають обставинам справи.

Рух справи після постановлення зазначених судових рішень.

Зазначені судові рішення у касаційному порядку оскаржено ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року за касаційною скаргою відкрито провадження і справа витребувана з суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

12 лютого 2018 року справу передано на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду у Верховному Суді.

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої палати Верховного Суду у зв`язку з оскарженням судових рішень з підстав юрисдикції спору.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на розгляд до апеляційного суду.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року у частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання незавершеного будівництвом індивідуального житлового будинку об`єктом самочинного будівництва не оскаржувалися, судом касаційної інстанції не переглядалися рішення апеляційного суду в цій частині.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що як рішення органу місцевого самоврядування, так і дії власника земельної ділянки, який зводить житловий будинок, взаємопов`язані і, на думку позивачки, порушують її цивільні права. Розгляд єдиного спору у судах двох юрисдикцій створює перешкоди для захисту прав позивачки і ускладнює судові розгляд, а тому, якщо позовні вимоги про скасування рішень органу влади або місцевого самоврядування пов`язані з захистом цивільного права, то вони підлягають спільному розгляду у суді цивільної юрисдикції.

Скасовуючи рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року Верховний Суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, апеляційний суд відмовивши у задоволенні позовних вимог про знесення самочинного будівництва виходив з того, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, а місцевий суд не встановив, чи є можливість проведення перебудови спірного об`єкта та чи відмовляється ОСОБА_2 від її проведення. Верховний суд зазначив, що апеляційний суд міг встановлювати обставини справи, досліджувати нові докази у справі, у тому числі й вирішувати питання щодо призначення у справі повторної або додаткової експертизи та самостійно встановити наявність або відсутність можливості захисту прав позивача шляхом перебудови самочинного будівництва.

Не встановлення обставини щодо можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва не може бути підставою для відмови у захисті порушених прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки висновком судової будівельно-технічної експертизи № 315 від 09 червня 2016 року встановлено численні порушення незвершеного будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 будівельних норма і правил, які неможливо усунути шляхом перебудови будинку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом знесення ОСОБА_2 житлового будинку повністю.

При цьому апеляційний суд виходив також з того, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування вищевказаних обставин, не заявлялося клопотань про призначення повторної експертизи, у тому числі щодо можливості перебудови існуючого будинку у відповідності до будівельних норм та санітарних і протипожежних правил.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року, додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 червня 2016 року та постанову Чернівецького апеляційного суд від 16 січня 2019 року, у якій просив скасувати ці рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув належної правової уваги на те, що будівництво житлового будинку здійснювалося не на підставі робочого проекту, який за результатами будівельно-технічної експертизи не відповідав вимогам ДБН, а на підставі будівельного паспорта та декларації про початок виконання будівельних робіт, які ним було отримано після ухвалення судом першої інстанції судового рішення. Разом із тим, апеляційний суд у порушення норм процесуального права відмовив у прийнятті нових доказів на підтвердження його права на забудову.

Судом проігноровано той факт, що 19 вересня 2018 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації та 27 вересня 2018 року зареєстровано право власності на спірний будинок.

Крім того, апеляційний суд у порушення норм процесуального права не звернув увагу на те, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу направлено на новий розгляд лише в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом знесення самочинного будівництва, а тому безпідставно залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання будівництва самочинним..

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У березні 2019 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_2 та залишити без змін оскаржувані судові рішенні.

При цьому посилається на безпідставність доводів касаційної скарги, які не спростовують законних і обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилання відповідача на те, що на даний час зареєстровано право власності на спірний будинок, який не є самочинним будівництвом, не відповідає дійсності, оскільки будинок не забезпечений інженерною мережею, а тому не придатний до експлуатації, а всі будівельні роботи проводилися під час тривалого періоду розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

Зазначена квартира загальною площею 49,3 кв. м є єдиним та постійним місцем проживання позивача, розташована на першому поверсі будинку. Згідно з технічним паспортом на вказану квартиру вікно її житлової кімнати виходить до земельної ділянки, на якій здійснено будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 якому знаходиться ця квартира, розташований на межі земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Будівництво здійснюється на земельній ділянці, яка належить відповідачу на праві власності.

Також установлено, що у травні 2011 року ОСОБА_1 уже зверталася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким надано ОСОБА_2 дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 . Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 квітня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено з тих підстав, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як власника суміжного будинковолодіння, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 надані з порушенням будівельних норм, оскаржуване рішення прийняте без згоди позивача, а будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 впритул до будинку АДРЕСА_2 .

У подальшому рішенням виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року № 753/23 дозволено Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міськради надати містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 за умови отримання згоди ОСОБА_1 - співвласниці квартири АДРЕСА_2 .

10 грудня 2013 року рішенням виконкому Чернівецької міськради № 667/21 внесено зміни до зазначеного рішення від 27 листопада 2012 року № 753/23 та пункт 1 викладено у наступній редакції: «Дозволити Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради надати містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 за умовою дотримання розриву між будинками не менше 1 метра та рекомендувати отримати згоду сусіда».

14 жовтня 2014 року повторно внесено зміни до рішення від 27 листопада 2012 року № 753/23 та пункт 1 викладено у остаточній редакції: «Дозволити Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради надати ОСОБА_2 містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Таким чином, в остаточній редакції оскаржуваного рішення дозволено відповідачу завершити будівництво будинку без отримання згоди ОСОБА_1 та дотримання розриву між будинками не менше 1 метра.

На підставі вказаних рішень органу місцевого самоврядування 10 квітня 2015 року ОСОБА_2 складені та надані містобудівні умови та обмеження № 990/15.

Відповідно до оглянутих судом у судовому засіданні містобудівних умов та обмежень № 990/15 площа земельних ділянок на АДРЕСА_1 зазначена у розмірі 0,02213 га та 0,0175 га, що не відповідає державному акту на земельну ділянку від 06 лютого 2001 року серії І- ЧВ №024586, виданого відповідачу та, відповідно до якого у приватній власності відповідача перебуває земельна ділянка площею 0,0213 га.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 09 червня 2016 року № 315 пункт 5 розділу «загальні дані» містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року № 990/15 не відповідає державному акту на право приватної власності на земельну ділянку від 06 лютого 2001 року серії І- ЧВ №024586. Фактична площа земельної ділянки, на якій проводиться будівництво незавершеного індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , не відповідає пункту 6 містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року № 990/15. Робочий проект на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 не відповідає вимогам будівельних норм і правил, правилам ДБН, а розташування за цим проектом нового незавершеного будівництвом двоповерхового цегляного житлового будинку, який будується впритул до житлового двоповерхового дерев`яного житлового будинку АДРЕСА_2 , призведе до порушення експлуатації останнього та квартири АДРЕСА_2 , яка в ньому розташована . Будівництво здійснено без дотримання протипожежних вимог, не забезпечено безпечної експлуатації житлового будинку АДРЕСА_2 , порушено норми інсоляції, забезпечення належним природним освітленням квартири АДРЕСА_2 , які не відповідають нормам. Стіна збудованого незавершеного двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 фактично збудована по межі суміжної ділянки АДРЕСА_2 таким чином, що стікання атмосферних опадів з покрівлі та карнизу будинку АДРЕСА_1 буде на територію земельної ділянки АДРЕСА_2 . При будівництві та проектуванні індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 мають місце порушення будівельних норм і правил, які не відповідають вимогам ДБН.

Відповідно до висновків експерта привести у відповідність до норм ДБН будівництво на вул. Боярка шляхом перебудови не є можливим, оскільки у даному випадку необхідне капітальне руйнування частин приміщень, що в решті призведе до повної руйнації будинку.

За висновками експертизи зазначені порушення є істотними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, крім іншого, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів тощо.

Частинами 4 та 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з положеннями статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Пунктом 8 частини 1 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

З огляду на зазначені вимоги законодавства та встановлені фактичні обставини справи щодо наявних при забудові порушень, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав наявними правові підстави для визнання недійними та скасування містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, оскільки орган місцевого самоврядування надавав містобудівні умови та обмеження, які містять дані, що не відповідають правоустановчим документам і ДБН; проектна документація складена з порушенням вимог ДБН, а незавершений будівництвом житловий будинок зведено таким чином, що порушуються права одного із власників квартири , розташованої на суміжній земельній ділянці з земельною ділянкою відповідача, на нормальні умови проживання.

Щодо позовних вимог про усунення перешкоду користуванні квартирою шляхом знесення самочинного будівництва

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовній спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Таким чином, за змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою.

Такий висновок узгоджується з нормами ст. ст. 3, 15, 16, 391 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, згідно з якими власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тому суд повинен встановити, чи були порушені або не визнані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічна правова позиція викладена у висновку Верховного Суду України, що викладений у постанові №6-180цс14 від 19 листопада 2014 року.

Отже, побудова об`єкту нерухомості з істотним порушенням будівельних норм та правил є самостійною ознакою самочинного будівництва, а виникнення на нього права власності не позбавляє права зацікавленої особи, права якої порушено, на знесення такого будівництва та обов`язку особи. Що здійснила таке будівництво його знесення при порушені прав інших осіб та при неможливості його перебудови.

Оскільки, як встановлено судами, висновком судової будівельно-технічної експертизи № 315 від 09 червня 2016 року визначені численні порушення при здійснені будівництва індивідуального житлового будинку за АДРЕСА_1 будівельних норм і правил, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом знесення ОСОБА_2 житлового будинку на АДРЕСА_1 , врахувавши при цьому роз`яснення, дані у судовому засіданні експертом, з яких вбачається, що привести у відповідність до норм ДБН будівництво на вул. Боярка не є можливим, оскільки у даному випадку необхідне капітальне руйнування частин приміщень, що призведе до повної його руйнації.

Посилання ОСОБА_2 на те, що на даний час відповідач вже завершив будівництво будинку, набув право власності на нього, а суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв докази на підтвердження зазначеного факту, колегія суддів відхиляє, оскільки ці обставини не існували на час розгляду справи судом першої інстанції і можуть бути предметом розгляду на стадії виконання судового рішення.

Крім того, відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права здійснюються в межах наданих договором або законодавством. При здійснені своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб. Дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом не допускається. У разі недодержання особою при здійснення своїх прав цих вимог суд може застосувати інші наслідки передбачені законом.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд у порушення норм процесуального права безпідставно залишив без змін рішення суду першої інстанції в повному обсязі, у тому числі в частині відмови у визнанні будівництва самочинним не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки відповідно до змісту постанови Чернівецького апеляційного суд від 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання незавершеного будівництвом індивідуального житлового будинку об`єктом самочинного будівництва не переглядалося.

Та обставина, що судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог про визнання будівництва самочинним не скасовано, не впливає на правильність постанови апеляційного суду, оскільки закон не пов`язує захист прав від порушень спричинених таким будівництвом зі встановленням такого факту, як факту, що має юридичне значення. Факт самочинності будівництва при заявлених позовних вимогах у цій справі є складовою фактичних обставин справи, встановлених судом на підставі наявних у справі доказів, та висновків суду які суд повинен зробити при розгляді цих позовних вимог.

При розгляді даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин між сторонами, застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну оцінку наявним у справі доказам.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки щодо прав та обов`язків сторін, що відповідають встановленим на підставі доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу заявника, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків судів та не дають підстав вважати, що ними порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року, додаткове рішення Першотравневогорайонного суду м. Чернівці від 30 червня 2016 року та постанову Чернівецького апеляційного суд від 16 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик