Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.04.2025 року у справі №370/1762/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 370/1762/23

провадження № 61-9978св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року у складі судді Білоцької Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Верланова С. М., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у якому просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 3222785800:04:003:0069, площею 0,1827 га, що розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Макарівська селищна рада (Макарівський район, Ніжиловицька сільська рада), шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 ;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 3222785800:04:003:0073, площею 0,1825 га, що розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Макарівська селищна рада (Макарівський район, Ніжиловицька сільська рада), шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_2 ;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 3222785800:04:003:0074, площею 0,0913 га, що розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Макарівська селищна рада (Макарівський район, Ніжиловицька сільська рада), шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_3 ;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 3222785800:04:003:0080, площею 0,1824 га, що розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Макарівська селищна рада (Макарівський район, Ніжиловицька сільська рада), шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_7 ;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 3222785800:04:003:0084, площею 0,0912 га, що розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Макарівська селищна рада (Макарівський район, Ніжиловицька сільська рада), шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_4 ;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2021 року з індексним номером 58536852 із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_5 на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222785800:04:003:0076, та скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_6 на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222785800:04:003:0076;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер номером 3222785800:04:003:0076, площею 0,1825 га, що розташована за адресою: Київська область, Бучанський район Макарівська селищна рада (Макарівський район, Ніжиловицька сільська рада), шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Позовну заяву мотивував тим, що розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації від 14 вересня 2007 року № 3373 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 73 громадянам - власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) для ведення особистого селянського господарства, зокрема: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . На підставі вищевказаного розпорядження Макарівської районної державної адміністрації видано державні акти на земельні ділянки вказаним особам. Відомості про право власності на вказані земельні ділянки до Реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачами не вносилися.

Зазначав, що на час звернення з цим позовом вказані особи залишалися власниками земельних ділянок, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру.

Переконував, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та на час відведення перебували у постійному користуванні Забуянського лісництва Державного підприємства «Макарівське лісове господарство» (далі - ДП «Макарівське лісове господарство») Водночас зазначені земельні ділянки накладаються на квартал 46 виділи 23, 24 Забуянського лісництва ДП «Макарівське лісове господарство» та обліковуються як лісові ділянки на особливо охоронних частинах заказників площею 2,2 га.

Вказував на те, що розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 14 вересня 2007 року № 3373 в частині передачі у власність відповідачам земельних ділянок лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства прийняте всупереч вимогам пункту «ґ» частини четвертої статті 84, частини другої статті 56 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). За інформацією філії «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» у підприємства відсутня інформація щодо надання згоди ДП «Макарівський лісгосп» на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення у виділах 23, 24 кварталу 46 Забуянського лісництва. Також відсутня інформація щодо прийняття органами державної влади чи місцевого самоврядування рішень про вилучення зазначених земельних ділянок.

Отже, ні землекористувач, ні розпорядник земельних ділянок дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування Забуянського лісництва ДП «Макарівське лісове господарство» не надавали, у зв`язку з чим розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 14 вересня 2007 року № 3373 суперечить вимогам частини п`ятої статті 116, частини дев`ятої статті 149, статті 151 ЗК України.

У зв`язку із зазначеним заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено. У задоволенні заяви представника відповідачів адвоката Дяченка С. В. про постановлення окремої ухвали відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння держави, право власності на них зареєстроване за відповідачами, то заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірних земельних ділянок у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельними ділянками.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що представником відповідачів адвокатом Дяченком С. В. у його клопотанні про постановлення окремої ухвали не наведено достатніх підстав для постановлення окремої ухвали щодо прокурора, тому у задоволенні такого клопотання представника відповідачів слід відмовити.

Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено. Стягнуто з Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 судові витрати на правничу/правову допомогу у розмірі по 10 000,00 грн на кожного.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки матеріалами справи повністю підтверджено факт надання адвокатом правової допомоги, понесення відповідачами по справі судових витрат на оплату його послуг, розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, суд не вважає завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та співмірність з наданими адвокатськими послугами, а також враховуючи, що судом було винесено рішення у справі № 370/1762/23, яким у задоволенні позовних вимог прокурора - відмовлено, тому заява про ухвалення додаткового рішення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року залишено без задоволення. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року залишено без змін. Додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року скасовано, заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення витрат за надання правничої допомоги залишено без розгляду.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції по суті спору, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. Водночас апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельними ділянками. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Разом з тим, скасовуючи додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року та ухвалюючи нове судове рішення про залишення заяви відповідачів про стягнення витрат за надання правничої допомоги без розгляду,апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки у цій справі відповідачі подали до суду докази на підтвердження понесених витрат на надання правничої допомоги з пропуском встановленого п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та у їх заяві про стягнення витрат за надання правничої допомоги відсутнє посилання на обставини та підстави пропуску такого строку, то з урахуванням вимог абзацу третього частини восьмої статті 141 ЦПК України є підстави для залишення такої заяви без розгляду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора по суті спору та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неврахування судами попередніх інстанції правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, та у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3574/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що спірні земельні ділянки не відповідають визначеним статтями 56 ЗК України 12 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) критеріям, за якими земельні ділянки лісогосподарського признання можуть перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб;

- проігнорували, що зайняття земельних ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені з порушенням ЗК України та ЛК України, а саме з порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади з позбавленням правомочності володіння, слід розглядати як порушення прав, не пов`язане з позбавленням титульного володіння;

- не врахували, що належним та ефективним способом захисту прав власності держави на спірні земельні ділянки є негаторний позов;

- з огляду на встановлення факту приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та виходячи з принципу jura novit curia, мали застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про розгляд справи за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

У серпні 2024 року Дяченко С. В. , який діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , подав до суду відзив, у якому просив у задоволенні касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури відмовити, рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у справі № 370/1726/23 залишити в силі.

Водночас у відзиві на касаційну скаргу адвокат Дяченко С. В. виклав попередній орієнтований розрахунок витрат відповідачів на правову допомогу у суді касаційної інстанції та просив стягнути із Київської обласної прокуратури на користь відповідачів по 2 500,00 грн кожному. На підтвердження вказаного клопотання адвокат надав суду докази.

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури не містить доводів щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року в частині висновків про скасування додаткового рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року та залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення витрат за надання правничої допомоги, то оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, Верховний Суд у цій постанові переглядає рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року по суті спору в цілому та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року лише в частині висновків про залишення без змін цього судового рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 липня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Макарівського районного суду Київської області матеріали справи № 370/1762/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У вересні 2024 року матеріали справи № 370/1762/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Київської міської прокуратури про розгляд справи з викликом сторін; справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Макарівської РДА Київської області від 14 вересня 2007 року № 3373 «Про передачу у власність земельних ділянок власникам земельних частко (паїв) громадянам України в межах Ніжиловицької сільської ради» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 73 громадянам - власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) для ведення особистого селянського господарства, зокрема: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

На підставі вищевказаного розпорядження Макарівської РДА Київської області видано наступні державні акти на земельні ділянки:

- ОСОБА_1 від 29 серпня 2008 року серії ЯЖ № 037074, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010833000300 на земельну ділянку площею 0,1827 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222785800:04:003:0069;

- ОСОБА_2 від 11 вересня 2008 року серії ЯЖ № 037072, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010833000493 на земельну ділянку площею 0,1825 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222785800:04:003:0073;

- ОСОБА_3 від 01 жовтня 2008 року серії ЯЖ № 037073, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010833000548 на земельну ділянку площею 0,0913 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222785800:04:003:0074;

- ОСОБА_4 від 01 жовтня 2008 року серії ЯЖ № 037003, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010833000546 на земельну ділянку площею 0,0912 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222785800:04:003:0084.

Відомості про право власності на вказані земельні ділянки до Реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачами не вносилися. Наразі вказані особи залишаються власниками земельних ділянок, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру.

На підставі розпорядження Макарівської РДА Київської області від 14 вересня 2007 року № 3373 ОСОБА_8 видано державний акт на земельну ділянку від 18 червня 2008 року серії ЯЖ № 037059, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010833000179 на земельну ділянку площею 0,1825 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222785800:04:003:0076 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим 03 червня 2021 року державним нотаріусом Макарівської районної державної нотаріальної контори Київської області Омельчук К. А., спадкоємцями майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 є її доньки: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, кадастровий номер 3222785800:04:003:0076, площею 0,1825 га, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (по 1/2 частини кожній). Підставою внесення запису вказано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58536852 від 03 червня 2021 року.

07 лютого 2022 року начальник Макарівського відділу Києво-Святошинської окружної прокуратури звертався до Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдерждіспроект» (далі - ВО «Укрдержліспроект») з листом про надання інформації про те, чи накладаються на землі лісового фонду земельні ділянки відповідачів.

Згідно з листом ВО «Укрдержліспроект» від 14 лютого 2022 року № 139 та додатків до нього, вищевказані земельні ділянки, кадастрові номери 3222785800:04:003:0074; 3222785800:04:003:0084; 3222785800:04:003:0073; 3222785800:04:003:0069; 3222785800:04:003:0080; 3222785800:04:003:0076; за матеріалами лісовпорядкування 2014 року накладаються на квартал 46, виділ 23, 24 Забуянського лісництва ДП «Макарівське лісове господарство».

Відповідно до інформації філії «Макарівське лісове господарство ДП «Ліси України» від 24 березня 2023 року № 04.1-19/127-23, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року ДП «Макарівський лісгосп» Забуянське лісництво земельні ділянки, кадастрові номери 3222785800:04:003:0074, 3222785800:04:003:0084, 3222785800:04:003:0073, 3222785800:04:003:0069, 3222785800:04:003:0080, 3222785800:04:003:0076 накладаються на квартал 46 виділи 23, 24 та обліковуються як лісові ділянки на особливо охоронних частинах заказників площею 2,2 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування серії І-КВ № 002945, виданим на підставі розпорядження Макарівської РДА Київської області від 18 березня 2004 року № 83, а також проектом організації та розвитку лісового господарства Забуянського лісництва за 2015 рік з таксаційним описом та проектом організації та розвитку лісового господарства Макарівського ДЛГ за 2004 рік з таксаційним описом.

Згідно з вказаним листом від 24 березня 2023 року № 04.1-19/127-23 у підприємства відсутня інформація щодо надання згоди ДП «Макарівський лісгосп» на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення у виділах 23, 24 кварталу 46 Забуянського лісництва. Також відсутня інформація щодо прийняття органами державної влади чи місцевого самоврядування рішень про вилучення зазначених земельних ділянок.

Відповідно до відповіді Архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації Київської області, в розпорядженнях голови, виконуючого обов`язки голови Макарівської РДА Київської області з основної діяльності за 1993-2021 роки, оригінали яких зберігаються в архівному фонді № 207 «Макарівська районна державна адміністрація, смт Макарів Макарівського району Київської області», не виявлено розпоряджень про припинення права постійного користування земельними ділянками, вилучення з постійного користування земельних ділянок лісового фонду ДП Макарівське лісове господарство» на території, зокрема, Ніжиловицької сільської ради Макарівського району Київської області.

Києво-Святошинською окружною прокуратурою на адресу Київської обласної державної адміністрації скеровано листи від 28 березня 2023 року за № 55/1-2059Вих-23 та від 17 квітня 2023 року за № 55/1-2609Вих-23, в яких викладено виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки лісового фонду та запитано про вжиті заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної земельної ділянки у розпорядження держави або повідомлення про неможливість звернення до суду з метою захисту інтересів держави в судовому порядку.

У відповідь на ці листи Київська обласна державна адміністрація листами від 07 квітня 2023 року № 252/31.01/31.02.01/2023 та від 27 квітня 2023 року № 313/31.01/31.02.01/2023 повідомила про невжиття заходів цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду з позовною заявою, оскільки не володіє даними та підтверджуючими документами, які містять достатню інформацію про спірні земельні ділянки, а також доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин.

Листом від 26 червня 2023 року № 55/1-4420 Вих-23 Києво-Святошинська окружна прокуратура повідомила Київську обласну державну адміністрацію про те, що нею підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їй правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.

Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також нормами статей 56 57 ЗК України.

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, їх передача у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, у зв`язку із чим необхідно усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження шляхом: повернення земельних ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа ним, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 (пункт 90). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 (пункти 65-67).

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема, фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише у разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного і негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі положень яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18 (пункт 95) і № 488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18 (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18 (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, провадження № 12-25гс21 (пункт 37).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновок, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України).

Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірних земельних ділянок та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, встановивши, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення незаконно вибули з володіння держави, позивач позбавлений права володіння спірними земельними ділянками, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірних земельних ділянок, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки лісового фонду.

Водночас суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідачів.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, з огляду на встановлення факту приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та виходячи з принципу jura novit curia, мали застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, є необґрунтованими.

Верховний Суд наголошує на тому, що застосування судом принципу jura novit curia («суд знає закони»), безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.

У цій справі прокурор протягом всього часу розгляду справи як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції наполягав на тому, що підставою у цих спірних правовідносинах є приписи статі 391 ЦК України 152 ЗК України та просив захистити порушені права держави шляхом задоволення негаторного позову (про усунення перешкод у користуванні майном шляхом його повернення), тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, розглянувши позов у межах предмета і підстав заявленого позову, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора у зв`язку з обранням ним неефективного способу захисту інтересів держави на землі лісогосподарського призначення.

Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 902/1592/15, від 18 березня 2019 року у справі № 908/1165/17, від 05 червня 2019 року у справі № 909/452/18.

За наведених вище обставин Верховний Суд вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia («суд знає закони») при вирішенні цього спору.

Аргументи касаційної скарги про те, що належним способом захисту прав держави на спірні землі лісогосподарського призначення є негаторний позов, Верховний Суд відхиляє, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений виключно володільцем майна (виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння), яким держава в особі Київської обласної державної адміністрації, в інтересах якої прокурором був пред`явлений цей позов, наразі не є.

Натомість, як свідчать матеріали справи, що переглядається, дійсними володільцями спірних земельних ділянок є саме відповідачі.

Тому прокурор, який діє в інтересах держави як власника спірного майна, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати таке майно від особи, яка є останнім його набувачем, та в такому випадку має бути заявлена вимога саме про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, та у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3574/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається.

У цій справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.

Щодо клопотання представника відповідачів про стягнення витрат на правничу допомогу

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

У відзиві на касаційну скаргу, адвокат Дяченко С. В., який діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , виклав попередній орієнтований розрахунок витрат відповідачів на правову допомогу у суді касаційної інстанції та просив стягнути із Київської обласної прокуратури на користь відповідачів по 2 500 грн кожному за підготовку і подачу відзиву.

На підтвердження вказаного клопотання адвокат надав суду копії: ордера від 09 серпня 2024 року серій АІ № 1656843 на надання правничої допомоги ОСОБА_6 у Верховному Суді адвокатом Дяченком С. В.; ордера від 09 серпня 2024 року серії АІ № 1656844 на надання правничої допомоги ОСОБА_5, у Верховному Суді адвокатом Дяченком С. В.; ордера від 09 серпня 2024 року серії АІ № 1656845 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 у Верховному Суді адвокатом Дяченком С. В.; ордера від 09 серпня 2024 року серії АІ № 1656846 на надання правничої допомоги ОСОБА_4 у Верховному Суді адвокатом Дяченком С. В.; ордера від 09 серпня 2024 року серії АІ № 1656847 на надання правничої допомоги ОСОБА_3 у Верховному Суді адвокатом Дяченком С. В.; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Дяченка С. В. від 08 липня 2016 року серії КС № 5722/10; договору-доручення про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року № 09/08-01пд, укладеного між Адвокатським бюро «Сергій Дяченко & Партнери» та ОСОБА_6 ; договору-доручення про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року № 09/08-02пд, укладеного між Адвокатським бюро «Сергій Дяченко & Партнери» та ОСОБА_4 ; договору -доручення про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року № 09/08-02пд/1, укладеного між Адвокатським бюро «Сергій Дяченко & Партнери» та ОСОБА_5 ; договору -доручення про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року № 09/08-02пд/2, укладеного між Адвокатським бюро «Сергій Дяченко & Партнери» та ОСОБА_1 ; договору-доручення про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року № 09/08-03пд, укладеного між Адвокатським бюро «Сергій Дяченко & Партнери» та ОСОБА_3 ;

підтвердження направлення відзиву у доданих до нього документів: Київській обласній прокуратурі, Києво-Святошинській окружній прокуратурі, Київській обласній державній адміністрації, ОСОБА_2 .

Відповідно до підпунктів 1.1 вказаних договорів-доручень про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року, їх предметом є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням всіх передбачених законодавством засобів захисту прав та законних інтересів клієнта у справі № 370/1762/23 про усунення перешкод у користуванні майном, представництвом інтересів клієнта під час розгляду справи № 370/1762/23 у Верховному Суді, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами з усіма правами, що надані законом позивачеві, відповідачеві, в цивільному процесі, в тому числі з правом подання касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, отримання і пред`явлення до виконання виконавчих документів, отримання копій постанов, рішень, ухвал тощо, інших прав та обов`язків клієнта, крім визнання позову, відмови від позову, укладення мирової угоди, передачі справи на розгляд третейського суду.

Згідно з підпунктами 4.1, 4.3 вказаних договорів-доручень про надання правової допомоги від 09 серпня 2024 року за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.1 договору клієнт або інша особа за його дорученням сплачує адвокату гонорар у розмірі 2 500 грн. За домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати, авансу клієнтами або іншою особою за їх дорученням.

З огляду на надані адвокатом Дяченком С. В., який діє в інтересах відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , докази та прийняте судом касаційної інстанції у цій постанові рішення про залишення без задоволення касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури і без змін оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Верховного Суду погоджується із тим, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції.

Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); відсутністю заперечень сторони позивача на розмір заявлених представником відповідачів витрат, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення заяви адвоката Дяченка С. В. та стягнення з Київської обласної прокуратури на користь відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі по 2 500 грн кожному.

Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Дяченком С. В. відповідачам обсягом послуг у суді касаційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, законних підстав для зменшення розміру суми цих витрат у суду касаційної інстанції немає.

Щодо розподілу інших судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу інших судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє адвокат Дяченко Сергій Вікторович, про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити.

Стягнути із Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Стягнути із Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_3 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Стягнути із Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_4 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Стягнути із Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_5 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Стягнути із Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_6 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець