Ухвала

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 372/1684/14-ц

провадження № 61-19843св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області,

відповідачі: Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року у складі судді Зінченка О. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Березовенко Р. В.,

у справі за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року прокурор в інтересах державив особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області звернувся до суду із позовом до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням 27-ої сесії 5-го скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024. На підставі вказаного рішення 16 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036760, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010833100364. Цим же рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3746 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023. На підставі вказаного рішення 16 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036759, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за №
010833100366.21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок № 3918,3911 із ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які стали власниками земельних ділянок в рівних частках. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року № 3918 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024. Крім того, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року № 3911 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023. В подальшому, 03 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу належної їм на праві спільної власності (в рівних частинах) земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024 площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства з ОСОБА_5, який зареєстровано в реєстрі за № 2282. За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, однак державний акт на право власності на земельну ділянку в управлінні Держземагенства Обухівського району Київської області відсутній. Земельна ділянка, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023, належала ОСОБА_6, яка зареєструвала право власності в реєстраційній службі на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664864, виданого 25 липня 2008 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 березня 2014 року за № 19520045. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 20 березня 2015 року відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 на користь ОСОБА_7

Передача земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2008 році Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області відбулася з порушенням норм діючого законодавства, оскільки сільська рада розпорядилася землею, яка знаходиться поза її межами, оскільки в даному випадку розпоряджатися землею мала право Обухівська районна державна адміністрація Київської області (т. 1 а. с. 4).

25 листопада 2016 року прокурор подав заяву про уточнення підстав позову, в якій зазначив, що відповідно до інформації Київського державного підприємства "Київгеоінформатика", земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 площею 0,3746 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває у власності ОСОБА_7 та земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024 площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває у власності ОСОБА_5, за матеріалами космічної зйомки станом на 2008 рік (на момент відведення спірних земельних ділянок у власність) є землями водного фонду та розташовані в межах 100 метрової захисної смуги Блакитного озера.

Таким чином спірне рішення 27-ої сесії 5-го скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею 0,2212 га ОСОБА_1 та в частині передачі земельної ділянки площею 0,3746 га ОСОБА_2 прийнято з порушенням вимог статей 19, 20, 58, 60, 61, 84 ЗК України та статей 88,89 ВК України (т. 3 а. с. 225-228).

Вказана заява прокурора про уточнення підстав позову прийнята судом першої інстанції (т. 3 а. с. 229).

Прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення 27-ої сесії 5-го скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею 0,2212 га ОСОБА_1 та в частині передачі земельної ділянки площею 0,3747 га ОСОБА_2, а також витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_7 з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 та ОСОБА_5 з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024 (т. 3 а. с. 195).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позовні вимоги прокурора є доведеними, однак при зверненні до суду ним пропущено строки позовної давності, про застосування якої просили відповідачі, що є підставою для відмови в позові.

Суд першої інстанції також зазначив про те, що ОСОБА_7 не набув процесуального статусу відповідача у цій справі (т. 3 а. с. 245).

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доводам прокурора, що Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держземагенства в Київській області не брали участі у процедурі оформлення права власності на спірні землі відповідачів, а отже не знали та не могли знати про порушення прав держави прийняттям оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування до моменту пред'явлення прокурором позову, а тому строк позовної давності для них не пропущено.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2017 року Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської

області надіслала заперечення на касаційну скаргу у якому зазначається, що судами першої та апеляційної інстанцій було обґрунтовано застосовано норми процесуального права, доцільно застосована позовна давність за заявою відповідачів та правильно визначено момент, з якого розпочався перебіг позовної давності.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 372/1684/14-ц та витребувано її з Обухівського районного суду Київської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2,2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

07 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

На підставі ухвали Верховного Суду від 13 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням 27-ї сесії 5-го скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024. На підставі вказаного рішення 16 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036760, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за №
010833100364.

Цим же рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3746 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023.

На підставі вказаного рішення 16 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036759, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за №
010833100366.

21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок № 3918,3911 із ОСОБА_3 та ОСОБА_4. відповідно. Вказані земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належали в рівних частинах.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року № 3918 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0024.

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року № 3911 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:027:0023.

03 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу належної їм на праві спільної власності (в рівних частинах) земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024, площею 0,2212 га, для ведення особистого селянського господарства з ОСОБА_5, який зареєстровано в реєстрі за № 2282. За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, однак державний акт на право власності на згадану земельну ділянку в управлінні Держземагенства в Обухівському районі Київської області відсутній.

Крім того, стосовно земельної ділянки із кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 була проведена реєстрація права власності на ім'я ОСОБА_6 в реєстраційній службі на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664864, виданого 25 липня 2008 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 березня 2014 року № 19520045.

20 березня 2015 року земельна ділянка із кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 була продана ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_7, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позиція колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Предметом спору у справі, що розглядається, є:

- визнання незаконним та скасування рішення 27-ої сесії 5-го скликання Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року в частині передачі земельної ділянки площею 0,2212 га ОСОБА_1 та в частині передачі земельної ділянки площею 0,3747 га ОСОБА_2;

- витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області земельних ділянок з незаконного володіння: ОСОБА_7 з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 та ОСОБА_5 з кадастровим номером undefined.

Відмовляючи у позові за пропуском строку позовної давності суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позовні вимоги є доведеними.

Встановивши відповідні фактичні обставини справи, які не вправі переоцінити суд касаційної інстанції, суд першої інстанції погодився з доводами прокурора про те, що спірні земельні ділянки:

- знаходились за межами сільської ради,

- належать до земель водного фонду.

Отже, судом встановлено порушення Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області статті 17 та пункту 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції на час виділення земельних ділянок), оскільки право розпорядження землями за межами населених пунктів належало відповідним органам виконавчої влади.

У порушення вимог статей 60, 61, 84 ЗК України та статей 88,89 ВК України у приватну власність громадян були передані земельні ділянки водного фонду.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У науці цивільного права негаторний позов визначають як позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України).

Можна зробити висновок, що негаторний позов - це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. І умовами його пред'явлення є: 1) позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред'явлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на наведені визначення Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зробила висновок, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права у розумінні положень частини 1 статті 317 ЦК України.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння.

Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

У цій справі прокурор з урахуванням уточнення позовних вимог, заявив як вимогу про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про виділення фізичним особам спірних земельних ділянок, так і вимогу про їх витребування від останніх набувачів.

Одне із головних правових питань, яке належить вирішити суду касаційної інстанції при вирішенні цього спору по суті - чи поширюється строк позовної давності на вимоги прокурора.

При вирішенні цього питання суд обмежений рамками, визначеними нормами процесуального законодавства та практикою Великої Палати Верховного Суду.

Виходячи із висновків щодо застосування норм права, висловлених у п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), згідно яких власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку, обидві позовні вимоги у цій справі можна розглядати як складові пред'явленого прокурором негаторного позову.

При цьому, з урахуванням висновку, зробленого у п. 83 цієї ж постанови Великої Палати Верховного Суду ("суд знає закони"), посилання прокурора у позовній заяві на норми матеріального права, що передбачають право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння, формулювання ним вимоги у прохальній частині заяви віндикаційного характеру щодо "витребування" земельної ділянки, а не знесення парканів, споруд чи іншим способом усунення перешкод, не суперечить застосуванню судом норм матеріального права, що регулюють інститут негаторного позову в цивільному праві України.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від вищезгаданого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), з огляду на наступне.

Однією із перших постанов Великої Палати Верховного Суду, в якій зроблено висновок про те, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця), є постанова від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).

До 2018 року судова практика йшла тим шляхом, що позови про витребування (повернення) незаконно виділених земельних ділянок розглядалися судами як віндикаційні на підставі статей 387, 388 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16). З моменту прийняття Цивільного кодексу України норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини, особливих змін не зазнали.

Європейський суд з прав людини зауважує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

Відхід від роками виробленої практики щодо можливості оспорювання в судовому порядку незаконних рішень органів місцевого самоврядування та державної влади, непоширення позовної давності на вимоги про витребування земельних ділянок, на думку колегії суддів, суперечить принципу правової визначеності.

Також правові висновки, висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), суперечать принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц), який системно проваджується у практику Верховного Суду.

З одного боку, зроблено висновок, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, а з іншого - земельні ділянки витребовуються від громадян, які є їх власниками згідно записів у відповідних державних реєстрах.

Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України. Проте це твердження істинне лише у випадку обмежувального тлумачення поняття "водний фонд", адже заволодіння землями під морями, річками та безпосередньо під іншими об'єктами водного фонду є неможливим, проте землі прибережних захисних смуг можуть вибути із володіння держави як де-факто (огородження парканом і тд) так і де-юре (реєстрація права власності у відповідних державних реєстрах).

З огляду на зміст позовної заяви, її вимоги та встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає, що поданий прокурором позов у частині вимоги про витребування спірних земельних ділянок у державну власність є віндикаційним позовом.

Слід наголосити, що суд не виступає законодавцем, а застосовує закон. У законі, який регулює спірні правовідносини, вказане питання досить чітко врегульоване.

Обов'язком Верховного Суду є формування судової практики, заповнення прогалин у законодавстві з дотриманням принципу верховенства права.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що на позови прокурора, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі статті 257 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Слід зазначити, що ця цивільна справа уже двічі скасовувалася судом касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Востаннє - судове рішення про часткове задоволення позову було скасоване з підстав незастосування судом строку позовної давності, який повинен обчислюватися з моменту, коли стало відомо про порушене право особам, в чиїх інтересах прокурор пред'явив позов.

Також конкретизації потребує правовий висновок про відсутність позовної давності при зверненні з негаторним позовом, оскільки відповідна підстава відсутня у статті 268 ЦК України, якою передбачено перелік вимог, на які не поширюється позовна давність.

Вищенаведеними обставинами підтверджується наявність передумов для застосування механізму, передбаченого частиною 4 статті 403 ЦПК України.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права, висловленого Великою Палатою Верховного Суду 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) підтверджується також тим, що незважаючи на наявність значної кількості справ цієї категорії у провадженні суду касаційної інстанції, з відкритих джерел, зокрема Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається відсутність у суду єдиного розуміння і тлумачення вказаного висновку щодо застосування норм права.

Керуючись частиною 4 статті 403, частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська