Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №686/15038/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 686/15038/23

провадження № 61-5664св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та держава російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романішина Олега Олександровича на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2023 року під головуванням судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2024 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з держави російська федерація 3 000 000 грн, з держави Україна 3 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог вказувала, що з 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, а з 24 лютого 2022 року триває повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан. Такі дії російської федерації, окупація частини території України та очевидна бездіяльність держави Україна, яка допустила військовий конфлікт, призвели до порушення її права на мир, безпеку, суверенітет і цілісність території. Накопичення психологічного негативу прискорює природні процеси її старіння. Споглядання зруйнованих об`єктів інфраструктури приносить моральний дискомфорт. Втратила спокійний сон, здригається від виття сирен повітряної тривоги. Зазнала душевних страждань і приниження, перенесла стреси, побоюється за свою безпеку і рідних, були порушені нормальні життєві зв`язки, вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав. Внаслідок дій відповідачів їй заподіяна моральна шкода.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 19 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не надала доказів заподіяння їй моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, доказів бездіяльності держави Україна, що призвели до військового конфлікту, та наявності причинного зв`язку між такою бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Сам лише факт вчинення збройної агресії проти України не є безумовною підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 11 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що за відсутності доказів суд позбавлений можливості оцінити глибину душевних страждань ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги не було.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романішин О. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підставу, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 та № 200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 12 липня 2021 року у справі № 757/31372/18, від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 та у постановах Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20, від 27 червня 2023 року у справі № 916/2851/17, від 23 червня 2022 року у справі № 9901/327/22, від 19 жовтня 2022 року у справі № 9901/330/22.

Суди попередніх інстанцій не дали правової оцінки тому, що агресія є серйозним порушенням норм міжнародного права, яке призводить до виникнення міжнародної відповідальності агресора.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року від держави Україна в особі Кабінету Міністрів України до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення в частині позовних вимог до держави Україна - без змін.

Представник відповідача зазначав, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів, що підтверджують вчинення протиправних дій (бездіяльності) державою Україна щодо позивача, моральної шкоди спричиненою такими діями (бездіяльністю), та причинного зв`язку між протиправними діями (бездіяльністю) та заявленою шкодою, а сам факт військової агресії російської федерації проти України не може бути підставою для визнання протиправних дій (бездіяльності) держави Україна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

21 травня 2024 року цивільна справа № 686/15038/23 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 04 квітня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_1 є громадянкою України. Зареєстрованим місцем її проживання є квартира АДРЕСА_1 .

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України. 24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування (частина третя статті 82 ЦПК України) є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надала належних і допустимих доказів заподіяння їй моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, доказів бездіяльності держави Україна, що призвели до військового конфлікту, та наявності причинного зв`язку між такою бездіяльністю і заподіяною шкодою. Суди зазначили, що сам лише факт вчинення збройної агресії проти України не є безумовною підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з держави Україна у зв`язку з недоведеністю.

У позовній заяві позивач зазначила, що бездіяльність держави Україна в даному випадку призвела до порушення її прав, а саме право на мир, безпеку, суверенітет та цілісність території.

Позивач не зазначила факти (обставини), за яких можна було б стверджувати про порушення державою Україна конкретних обов`язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) щодо забезпечення мира, безпеки, суверенітету та цілісності своєї території, отже, не обґрунтувала вимогу про відшкодування саме державою Україна моральної шкоди з цих підстав, а тому є правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Проте, суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з держави російська федерація.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам позовної заяви й апеляційної скарги позивача про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни вона зазнала душевних страждань, втратила душевний спокій, відчуває безпорадність, розчарування, була вимушена докласти додаткових зусиль для організації свого життя і безпеки.

Під час вирішенні спору судами не надано належної оцінки порушенню прав позивача на життя, свободу пересування, триваючому характеру дій держави-агресора, характеру вимушених змін у житті ОСОБА_1 , глибині душевних страждань, зокрема, впливу збройної агресії російської федерації проти України на нормальні життєві зв`язки позивача, необхідність застосування додаткових зусиль для організації позивачем свого життя з метою забезпечення її безпеки.

Не оцінивши належно доводи ОСОБА_1 щодо завдання їй моральної шкоди, суди не визначили необхідне й достатнє відшкодування для неї.

Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постановах від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22, від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23, від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23, від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23.

Проте, посилання заявника на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 9901/327/22, від 19 жовтня 2022 року у справі № 9901/330/22 не беруться до уваги, оскільки з Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається, що Верховний Суд не ухвалював постанови у зазначених справах.

Разом з тим висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та є передчасними.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу судів на те, що позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зазначила адресу російської федерації - Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ. Проте, посольство російської федерації в Україні за вказаною адресою не здійснює своєї дипломатичної діяльності задовго до початку війни, а з 24 лютого 2022 року дипломатичні відносини України з російською федерацією припинені.

У зв`язку із цим, суд зобов`язаний належно повідомити відповідача про дату судового засідання не за вказаною адресою, а відповідно до судової практики Верховного Суду, а саме згідно із частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки місцевий суд порушив вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому рішення місцевого суду і постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з держави російська федерація підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 141 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романішина Олега Олександровича задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з держави російська федерація скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді А. І. Грушицький

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк