Ухвала

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 522/1528/15-ц

провадження № 61-16218св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2016 року у складі судді Сальникової Н. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2016 року у складі колегії суддів: Барановської Л. В., Панченка М. М., Побірченко Т. І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 01 грудня 2007 року між банком та Приватним малим підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Влад" (далі - ПМП "ВКФ "Влад") було укладено договір банківського рахунку № 693/Ю01.-83,

а 05 грудня 2007 року додаткову угоду № 1 про надання овердрафту в сумі 243
140,00 грн з кінцевим терміном погашення заборгованості до 04 грудня 2008 року.

11 листопада 2008 року з метою забезпечення своїх зобов'язань між банком, ПМП "ВКФ "Влад" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 06-09/2383, відповідно до якого поручитель зобов'язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ПМП "ВКФ "Влад" зобов'язань щодо повернення овердрафту, сплати відсотків за користування овердрафтом та інших платежів у розмірі та у випадках, передбачених додатковою угодою № 1 до договору банківського рахунку № 693/Ю01.1-83.

30 жовтня 2009 року банком пред'явлено до суду позовні вимоги до позичальника та поручителів про повернення простроченої заборгованості.

Позивач просила: визнати припиненим договір поруки від 11 листопада 2008 року № 06-09/2383, а також визнати недійсним договір поруки від 11 листопада 2008 року № 06-09/2383, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк "), ПМП "ВКФ "Влад" та ОСОБА_1, у частині укладення третейської угоди

у формі третейського застереження, яке викладено у пункті 5.2 договору поруки № 06-09/2383.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано припиненою поруку за договором від 11 листопада 2008 року № 06-09/2383, укладеним між АКБ СР "Укрсоцбанк ", ПМП "ВКФ "Влад" та ОСОБА_1.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АКБ СР "Укрсоцбанк ", ПМП "ВКФ "Влад" про визнання договору поруки від 11 листопада 2008 року № 06-09/2383 частково недійсним у частині укладення третейської угоди у формі третейського застереження, яке викладено у п. 52 договору поруки, відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов частково, керувалися тим, що строк повернення заборгованості встановлено до 04 грудня 2008 року, або

в інший термін погашення у випадках, передбачених додатковою угодою. Проте сторонами договору інший термін погашення заборгованості не узгоджено.

А тому порука має акцесорний характер та припинилась після припинення забезпеченого нею зобов'язання. Третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду,

є одним із способів реалізації права на захист своїх прав, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині, так як на час виникнення спірних правовідносин закон не містив заборони на укладення третейської угоди.

Аргументи учасників справи

У серпні 2016 року ПАТ "Укрсоцбанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Суворовського районного суду м.

Одеси від 24 березня 2013 року встановлено дійсність оспорюваного договору поруки, на підставі якого було стягнуто заборгованість. Крім того, заборгованість не погашена, а порука припиняється із припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Судові рішення оскаржуються в частині визнання договору поруки припиненим, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Відзив іншим учасником справи на касаційну скаргу не подано.

Рух справи

УхвалоюВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження

в цій справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

05 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Суди встановили, що 01 грудня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" та ПМП "ВКФ "Влад" укладено договір банківського рахунку № 693/Ю01.1-83, а 05 грудня 2007 року додаткову угоду про надання овердрафту в сумі 243 140,00 грн з кінцевим терміном погашення заборгованості до 04 грудня 2008 року.

30 жовтня 2009 року АКБ СР "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом вимогами про стягнення заборгованості до ПМП "ВКФ "Влад" та поручителів: ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня

2011 року у справі № 2-262/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року, позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за додатковою угодою про надання овердрафту від 05 грудня 2007 року по договору банківського рахунку від

01 грудня 2007 року № 693/Ю01.1-83 у сумі 375 224,15 грн.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Згідно ухвали апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року

у справі № 2-262/11 заочне рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2011 року оскаржив ОСОБА_2 ОСОБА_1 це судове рішення не оскаржувала. Зі змісту зазначеного судового рішення відомо, що питання щодо припинення поруки згідно частини 4 статті 559 ЦК України по договорах з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції вирішував та відповідні доводи відхилив.

Частиною 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення

з позовом до суду) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що "строк дії поруки (будь-який із зазначених

у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ГПК України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя".

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року

(справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

За змістом постанов Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 640/3422/16-ц (провадження № 61-21548св18), Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/5111/16-ц (провадження № 61-29904св18) та від 27 грудня 2019 року у справі № 752/5010/17 (провадження № 61-22429св18), із врахуванням правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від

31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), зроблено висновки, що позов щодо припинення поруки задоволенню не підлягає, якщо зазначені позивачем підстави такого припинення виникли до ухвалення судового рішення про стягнення кредитної заборгованості

з поручителя.

Аналогічний висновок про те, що у випадку наявності рішення суду, яке набрало законної сили та яким задоволено вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає, міститься, зокрема,

у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 23 листопада 2018 року у справі № 922/5787/15.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-172цс15, згідно якого положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки

з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, в яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Аналогічні по суті висновки були викладені і у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року

(справа № 6-1199цс16), від яких відступила Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Разом з цим, викладений у цій постанові Великої Палати Верховного Суду висновок про те, що порука не поширюється на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, не в повній мірі узгоджується з наведеним відступом, що призводить до його різного розуміння та тлумачення судами, у тому числі Касаційним цивільним судом.

Зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 372/3/16-ц (провадження № 61-9064св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № 757/306/17-ц (провадження № 61-32050св18), також із врахування правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від

31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), зроблено інший висновок, що наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості з позичальника та поручителя не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо припинення поруки, якщо

у судових рішеннях про стягнення заборгованості питання щодо припинення поруки не вирішувалося.

А за змістом постанови Першої судової палати касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 15 травня 2019 року справі № 522/1361/15-ц (провадження № 61-6978св18), яка ухвалена за тих же як у цій справі обставин справи - щодо іншого поручителя ОСОБА_2, із врахуванням висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня

2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), колегія суддів зробила протилежний висновок про те, що положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки може застосовуватися і у випадку наявності рішення суду про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, з підстав, що виникли до його ухвалення.

При цьому, як вже зазначено, у справі про стягнення заборгованості між тими

ж сторонами питання щодо припинення поруки судом вирішувалося.

Отже, існує різний підхід до розуміння та тлумачення спірних правовідносин під час розгляду аналогічних справ, з урахуванням наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від наведених висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від

31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), шляхом їх уточнення та визначення, що у разі ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості, суд не може розглядати питання про визнання поруки припиненою повторно у іншій справі

з тих самих підстав, правовідносин та зобов'язань, що виникли до ухвалення такого рішення, виходячи з принципу правової визначеності.

Такий підхід має застосовуватись незалежно від того, чи питання чинності поруки вирішувалось судом при ухваленні рішення суду у справі про стягнення,

у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості, враховуючи, що це питання входить до предмету доказування у таких справах незалежно від доводів сторін.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня

1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба

в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Викладене свідчить про наявність виключної правової проблеми, оскільки різне розуміння правового висновку Великої Палати Верховного під час розгляду аналогічних справ порушує принцип правової визначеності.

Колегія суддів також вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості таких справ, які розглянуті та які перебувають на розгляді в Касаційному цивільному суді. Потенційно справи про припинення поруки, за наявності рішення суду у справі про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості, можуть перебувати на розгляді не тільки у суді касаційної, але й судах апеляційної та першої інстанції, а також виникнути у майбутньому, у тому числі у господарській юрисдикції.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати справу № 522/1528/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук