УХВАЛА

21 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 910/3009/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Матвійчука Олексія Юрійовича

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Літвінова М. Є.

від 30.01.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Калатай Н. Ф., Мартюк А. І., Пашкіна С. А.

від 22.05.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни

до Національного банку України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії

за участю представників:

позивача: Бойченко О. В.

відповідача: Бойко С. М.

третьої особи: Герасименко Т. В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач), з урахуванням уточненої позовної заяви про:

- визнання протиправними дій Правління Національного банку України щодо прийняття постанови № 219 "Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" у заставу Національному банку України";

- скасування Постанови № 219 "Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" у заставу Національному банку України";

- зобов'язання Національного банку України повернути на рахунок Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153047 шт.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), так як відповідно до ч. 4 ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач в супереч нормам ст.ст. 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Також відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,5% від суми реалізації, чим порушено норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна. Перелік документів, на підставі яких здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним. Строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився.

Пункт 4 оскаржуваної постанови НБУ суперечить нормам ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів. За умовами спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, а відтак, відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або звертати стягнення в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва, ухваленим 30.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 910/3009/18 у позові відмовлено повністю.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Матвійчука Олексія Юрійовича звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.

Києва від 30.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №910/3009/18 повністю та задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач зазначив, що суд першої та апеляційної інстанції невірно розтлумачили положення ч. 4 ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" та положення договорів застави, оскільки при укладення вказаних договорів позивач не був неплатоспроможним банком, з огляду на що, до договорів застави правомірно було включено умови п. 2.2.2, однак після призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вказана умова суперечить ч. 4 ст. 73 Закону України "Про Національний банк України"; відповідач не має право вживати заходів, що передбачені ст. 73 Закону України "Про Національний банк України ", наявна не "неможливість списання", а відсутність права списувати кошти.

Національний банк України неправомірно здійснв списання облігацій, що належали ПАТ "ВіЕйБі Банк". Отже суд першої та апеляційної інстанції неправильно розтлумачили, застосували положення ч. 4. ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 526 ЦК України.

Також, відповідач в супереч нормам ст.ст. 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження; суд першої і апеляційної інстанції вказані аргументи не спростував та не надав належної оцінки.

Необґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відшкодування третій особі витрат на утримання та продаж такого майна здійснюється лише у разі продажу заставленого майна, а при зверненні стягнення на заставлене майно шляхом набуття його у власність відшкодування витрат третій особі не передбачено, оскільки процедура реалізації майна була відповідачем порушена, третя особа має отримати витрати в розмірі 0,05% від суми реалізації, такий обов'язок відсутній, якщо позивачем дотримано всіх вимог законодавства щодо реалізації заставного майна.

Враховуючи договірні умови, відповідач мав прийняти постанову щодо зверненні стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу у відповідності до вимог чинного законодавства та договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або ж звертати стягнення в судовому порядку, натомість прийняв неправомірну постанову та неправомірно придбав у власність облігації позивача, проте судами проігноровано аргументи позивача та нормативно-правові акти, на які здійснено посилання.

Станом на 01.09.2016 відбулись певні зміни щодо цінних паперів, які були набуті відповідачем у власність, а саме: цінні папери, строк погашення яких вже настав, погашені, та було здійснено погашення частини номінальної вартості цінних паперів, строк погашення яких не настав, але передбачено поступове погашення згідно умов їх розміщення, а відтак, в результаті дій відповідача, він неправомірно набув у власність купонний дохід від державних облігацій, який не є предметом застави та належить позивачу. Відповідачем в оскаржуваній постанові порушено порядок погашення заборгованості, проте судами проігноровано аргументи позивача та нормативно-правові акти, на які здійснено посилання.

Отже, в результаті дій заставодержателя (відповідача), Національний банк України неправомірно набув у власність купонний дохід від державних облігацій України, який не є предметом застави та належить ПАТ "ВіЕйБіБанк".

Купонний дохід за державними облігаціями України, що був отриманий Національним банком України, нарахований за період, коли цінні папери були власністю позивача та задовго до списання останніх з рахунку позивача.

Також, позивачу мають бути повернуті отримані Національним банком України суми грошових коштів, що надійшли від часткового погашення номінальної вартості облігацій та купонний дохід від цінних паперів, строк погашення яких ще не настав.

З огляду на викладене, оскаржувані рішення та постанова прийняті у супереч ч. 4 ст. 238 та ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4. ст. 73 Закону України "Про Національний банк України", ст.ст. 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. 526 Цивільного кодексу України. За результатами вищевказаних порушень судом першої та апеляційної інстанції було прийнято незаконні судові рішення у даній справі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25.09.2019 прийняв справу № 910/3009/18 з касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Матвійчука Олексія Юрійовича до провадження.

30.10.2019 позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу справи № 910/3009/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему.

На думку скаржника, справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо чіткого законодавчого врегулювання питання щодо права Національного банку України здійснювати звернення стягнення на заставне майно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, який виводиться Фондом з ринку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За твердженням позивача правова проблема існує також щодо обов'язку Національного банку України дотримуватись вимог ст. 24, ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" під час звернення стягнення на заставне майно.

Позивач зазначає, що виникає також питання щодо обов'язку Національного банку України погоджувати звернення стягнення на заставне мано з уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. На думку позивача, реалізація заставного майна має бути здійснена відповідно до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за принципом, що міститься в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - ліквідатор здійснює реалізацію заставного майна і погашає вимоги кредитора.

19.11.2019 відповідач також подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу справи № 910/3009/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему. Відповідач зазначає, що виключна проблема полягає саме у порядку реалізації прав заставодержателя та застосування ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, дослідивши подані позивачем та відповідачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, заслухавши думку представників сторін у справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про передачу справи №910/3009/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

При цьому правова проблема має бути наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які вже існують; відсутня стала судова практика у відповідних питаннях; поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; а вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідно, можна дійти висновку про виключність цієї правової проблеми.

На думку колегії суддів виключною правовою проблемою, для вирішення якої ця справа направляється на розгляд до Великої Палати, є застосування ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо наявності чи відсутності обов'язку Національого банку України як заставодержателя затвердження/погодження з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб способу, порядку, складу та умов звернення стягнення на заставне майно.

Так статтею 73 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що:

- Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення (ч. 1);

- переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади (ч. 2);

- частини 1 і 2 цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (ч. 4).

Виходячи зі змісту ст. 73 Закону України "Про Національний банк України", з огляду на віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, відповідач обмежений у реалізації прав, вказаних у ч.ч. 1, 2 ст. 73 Закону України "Про Національний банк України".

П. 6.14. Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку" (в редакції станом на момент вчинення Національним банком України звернення стягнення на заставлене майно) майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень).

Згідно ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

За приписами ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

П. 2.2.2 спірних договорів застави державних облігацій сторонами погоджено, що відповідач має право у разі невиконання позивачем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткове неповернення або несвоєчасне повернення) та неможливості списання відповідно до ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку позивача та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність відповідача і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору.

Національний банк України зазначає, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлене право заставодержателя звернути стягнення на заставне майно у порядку, встановленому договором застави, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним у правовідносинах кредитора з банком, що ліквідується, а тому Національний банк України вважає, що він як кредитор та заставодержатель цінних паперів, обгрунтовано звернув стягнення на цінні папери та його дії відповідають умовам п. 2.2.2. договорів застави.

Аналізуючи п. 3 ст. 51 та ч. 3 ст. 52 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" та враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що застосування ст. 52 є виключною правовою проблемою, оскільки законодавцем в п. 3 ст. 51 та ч. 3 ст. 52 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що заставодержатель має право звернути стягнення на заставне майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом, тобто заставодержателю надано альтернативу у якому порядку звертати стягнення на заставне майно у встановленому законодавством або договором застави.

В даному випадку Національний банк України звернув стягнення у порядку встановленому договором застави.

Проте, у свою чергу Публічне акціонерне товариство "ВіЕйБі Банк" зазначає про відсутність такого права у заставодержателя згідно положень пункту 3 статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення необхідно затвердження/погодження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси.

Якщо виходити з такого правозастосування положень частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то право заставодержателя на звернення стягнення буде ілюзорним та таким, що суперечитиме інституту забезпечення в цілому, адже фактично для реалізації свого права на задоволення заставодержателем вимог за рахунок предмету застави потрібна буде згода на це заставодавця.

Крім того, як зазначено Національним банком України правозастосування положень статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є важливим для Національного банку, як кредитора останньої інстанції для банків та одного з найбільших кредиторів банків, які наразі ліквідуються, в забезпечення виконання зобов'язань якому надана велика кількість активів таких банків.

З огляду на викладене вище можна дійти висновку про виключність цієї правової проблеми.

Зазначене створює передумови для формування різних правових позицій судів усіх рівнів та порушення балансу прав та інтересів сторін у господарському процесі.

Вирішення такої правової проблеми необхідне для дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі, а також для забезпечення задекларованого у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завдання господарського судочинства щодо справедливого вирішення судом спору та гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, більшістю від складу суду, що розглядає справу, та може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що на даний час питання щодо порядку застосування статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" має виключне значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність передачі справи №№910/3009/18 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Матвійчука Олексія Юрійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Передати справу №910/3009/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Матвійчука Олексія Юрійовича на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Надіслати копію ухвали особам, які беруть участь у справі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець