Якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не має статусу виконавчого документа - сторона має право звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди (ВС КГС № 911/1070/20 від 05.08.2021 р.)

Фабула судового акту: За загальним правилом статті 193 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". Таким чином, якщо зобов’язана сторона її не виконує - інша сторона має право подати таку для її примусового виконання, в порядку виконання рішень. А що ж робити якщо ухвала не відповідає вимогам до виконавчого документа, а мирова угода не виконується боржником? ВС КГС підтвердив попередні позиції щодо вирішення цього питання.

ТОВ заборгувала банку за договором гарантії. Банком було подано позов, і судами задоволено його вимоги про стягнення із ТОВ сум боргу. На етапі виконання рішення сторони вирішили укласти мирову угоду. Постановою апеляційного суду було її затверджено.

Проте, мирова угода боржником не виконувалась. Банк намагався звернути стягнення за мировою угодою подавши постанову про затвердження мирової угоди на примусове виконання до приватного виконавця. Проте - за позовом боржника постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження була скасована в судах. Пояснювалось це тим, що резолютивна частина постанови про мирову угоду не містить тексту затвердженої мирової угоди та строку пред'явлення виконавчого документа до виконання - тому не відповідає вимогам до виконавчого документу, і - відповідно, статусу такого не має.

Отже, Банк звернувся до господарського суду з позовом до боржника про спонукання його до виконання мирової угоди затвердженої постановою апеляційного господарського суду, шляхом стягнення відповідної заборгованості.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково. Відмовив лише в частині задоволення позову щодо сплати заборгованості з певного періоду - оскільки щодо цього періоду сплив строк позовної давності. Щодо всього іншого було прийнято рішення про стягнення, при чому, суд пояснював це тим, що мирова угода не виконана та не відповідає статусу виконавчого документа, тому вимоги Банку «про спонукання та стягнення» є обґрунтованими та правомірними. Апеляційна інстанція залишила рішення без змін. Боржник подав касаційну скаргу.

ВС КГС погодився із доводами суддів попередньої інстанції. На обґрунтування правомірності вимог щодо задоволення позову Банку про спонукання до виконання мирової угоди та стягнення боргу зазначив:

Мирова угода у розумінні змісту статей 202, 203 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є правочином, а, отже, і підставою виникнення прав та обов`язків для сторін, що її уклали, і згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України підлягає обов'язковому виконанню.

Відповідно до статті 193 ГПК виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент затвердження мирової угоди) - були викладені вимоги до змісту виконавчого документу, серед яких строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Постанова апеляційного суду, якою була затверджена вказана мирова угода у цій справі такого не містила. Необхідно зважати - що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не міг був виданий, оскільки провадження зі справи припинено.

Отже у цій справі, ВС КГС, керуючись цим та попередніми позиціями вказав, що: У разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов`язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом і підлягає виконанню виконавчою службою. У таких випадках, позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах.

Якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам до виконавчого документа, і відповідно - не має статусу виконавчого документа (як у цій справі постанова апеляційного суду), то сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого, господарський суд видає наказ.

Аналізуйте судовий акт: Мирова угода може бути затверджена під час касаційного перегляду судового рішення, зокрема й при розгляді справи Великою Палатою Верховного Суду (ВП ВС, справа № 910/12230/16, 11.12.18);

Касаційне оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про визнання мирової угоди ЦПК України не передбачає (ВСУ у справі 6-2718цс15 від 10 лютого 2016р.);

Можливість затвердження мирової угоди в господарському процесі на стадії апеляційного розгляду судової справи;

ВС/КГС: Щодо заборони вчиняти виконавчі дії стосовно підприємств державної власності, зокрема, щодо АТ "Укрзалізниця" (ВС/КГС у справі № 904/3535/19 від 18.01.2021 р).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1070/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Кондратова І.Д., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр"

на рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Щоткін О.В.)

від 25.09.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Мальченко А.О.; судді: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.)

від 24.03.2021

у справі № 911/1070/20

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр"

про спонукання до виконання мирової угоди,

за участю представників учасників справи:

позивача - Карманський В.Б., Слєсаренко Я.В.

відповідача - Навальнєва Н.М.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" (далі - ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр") про спонукання відповідача до виконання мирової угоди від 05.11.2015, затвердженої постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12 (далі - мирова угода), шляхом стягнення з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованості у розмірі 807 285,99 доларів США.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем мирової угоди від 05.11.2015, затвердженої постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12, а також відсутність у вказаної постанови статусу виконавчого документа відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/1070/20 позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" 777 164 доларів США 99 центів заборгованості та 2 102,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі №19/037-12 про затвердження мирової угоди відповідачем не виконана та не відповідає статусу виконавчого документа, так як не відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", тому вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" про спонукання відповідача виконати умови зазначеної мирової угоди шляхом стягнення заборгованості є обґрунтованими та правомірними. При цьому суд, врахувавши правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, дійшов висновку, що виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Крім зазначеного судом першої інстанції враховано подану ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача, внаслідок чого місцевий господарський суд визнав, що по платежам, які охоплюються періодом з 30.07.2016 по 30.03.207 пропущено строк позовної давності, а відтак в частині зобов`язання спонукати відповідача виконати мирову угоду шляхом стягнення 30 121,00 доларів США відмовлено. Щодо платежів, які відповідно до графіку погашення мали бути здійснені в період з 30.04.2017 по 30.06.2019 на загальну суму 777 164 доларів США, позивачем строк не пропущено.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/1070/20 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/1070/20, ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" подало касаційну скаргу, якою просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3.2. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження визначено, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не застосовано висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2015 у справі № 926/1678/14, окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20, у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №179/1341/15-ц (щодо застосування статті 61 Конституції України, пункт 2 статті 175 Господарського процесуального кодексу України); постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-274цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20 (щодо застосування частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України); не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 14.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.09.2017 у справі №6-1445цс17, постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №308/3824/16-ц (щодо стягнення боргу в іноземній валюті); у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 22.05.2018 у справі №908/1064/17, від 17.07.2018 у справі №911/4006/16, від 14.08.2018 у справі №922/1425/17, від 11.10.2018 у справі №908/1125/17 (щодо застосування строку позовної давності).

Також вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми Господарського процесуального кодексу України щодо розгляду справи поза межами заявлених позовних вимог, оскільки спір вирішено не по суті заявлених позивачем вимог про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення, а суд самостійно змінив позовні вимоги, обрав інший предмет позову та задовольнив вимоги про стягнення суми.

Крім того, судами попередніх інстанцій порушено норми Закону України "Про судовий збір", оскільки у даній справі розглядався спір майнового характеру, а судами стягнуто судовий збір, як за одну немайнову вимогу.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

У червні 2012 року заступник прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та АБ "Укргазбанк" до ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" про стягнення 826 320,23 доларів США та 555 218,00 грн за договором про надання гарантії № 91 від 12.12.2005, з яких: заборгованість за гарантією в розмірі 826 320,23 доларів США; заборгованість по несплаченій комісійній винагороді за обслуговування гарантії в розмірі 52 966,42 грн; 13 663,01 грн пені за несвоєчасну сплату комісії за обслуговування гарантії; 488 588,57 грн пені за несвоєчасне відшкодування грошових коштів по гарантії.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.03.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 у справі № 19/037-12 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на користь АБ "Укргазбанк" 826 320,23 доларів США, що по курсу НБУ становить 6 602 298,64 грн заборгованості за гарантією; 52 996,42 грн заборгованості по несплаченій комісійній винагороді за обслуговування гарантії; 13 663,01 грн пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди за обслуговування гарантії; 488 588,57 грн пені за несвоєчасне повернення грошових коштів по гарантії. Стягнуто з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" в доход Державного бюджету України 64 380,00 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2015 відмовлено в задоволенні спільної заяви АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами на стадії виконання рішення Господарського суду Київської області № 19/037-12 від 27.03.2013.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 ухвалу Господарського суду Київської області від 29.12.2015 у справі №19/037-12 скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами в процесі виконання рішення Господарського суду Київської області № 19/037-12 від 27.03.2013 задоволено. Затверджено мирову угоду в редакції, укладеній 05.11.2015 між АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр".

Мирова угода від 05.11.2015, затверджена постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12 (далі - мирова угода) містить наступні умови:

"1. Сторони домовились укласти дану мирову угоду на стадії виконавчого провадження ВП № 41405255 відкритого 10.01.2014 Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на підставі наказу Господарського суду Київської області від 04.06.2013 у справі № 19/037-12 про стягнення з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на користь АБ "Укргазбанк" заборгованості у сумі 826 320,23 доларів США, що по курсу НБУ становить 6 602 298,64 грн - заборгованості за гарантією № 91; 52 996,42 грн - заборгованості по несплаченій комісійній винагороді за обслуговування гарантії; 13 663,01 грн - пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди за обслуговування гарантії; 488 588,57 грн - пені за несвоєчасне повернення грошових коштів по гарантії.

2. Боржник - ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" визнає, що його заборгованість перед стягувачем - АБ "Укргазбанк" з урахуванням здійснених погашень, на підставі наказу Господарського суду Київської області від 04.06.2013 у справі № 19/037-12 про стягнення заборгованості за договором про надання гарантії № 91 від 12.12.2005 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2014 ВП № 41405255 становить 819 480,99 доларів США - заборгованості за гарантією № 91; 555 248,00 грн, що складається з сум заборгованості по несплаченій комісійній винагороді за обслуговування гарантії, пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди за обслуговування гарантії, пені за несвоєчасне повернення грошових коштів по гарантії.

3. З моменту затвердження даної мирової угоди Господарським судом Київської області боржник зобов`язується погасити стягувачу заборгованість в розмірі 819 480,99 дол. США заборгованості за гарантією № 91 та 555 248,00 грн, що складається з сум заборгованості по несплаченій комісійній винагороді за обслуговування гарантії, пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди за обслуговування гарантії, пені за несвоєчасне повернення грошових коштів по гарантії в строк до 30.06.2019 згідно погодженого сторонами графіку погашення заборгованості.

4. Сторони погодились, що заборгованість погашається боржником щомісячно з урахуванням графіку, зазначеного в пункті 3 мирової угоди, при умові, що погашення заборгованості протягом перших 9 місяців в іноземній валюті буде здійснюватись шляхом перерахування позичальником на поточний рахунок національної валюти в розмірі 50 500,00 грн, з подальшою купівлею іноземної валюти, і якщо після конвертації гривні у валюту зобов`язання за виконавчим документом сума погашення буде меншою ніж передбачено графіком в пункті 3 цієї мирової угоди, непогашена сума коштів, яка буде виникати за рахунок курсової різниці по платежу згідно графіка, переноситься на останній місяць погашення по графіку. У випадку, якщо дата погашення, зазначена в графіку, який наведений в пункті 3 цієї мирової угоди, припадає на неробочий день, боржник зобов`язаний внести платіж в останній робочий день, що передує такому неробочому дню.

5. При сплаті заборгованості, яка зазначена в рішенні суду в гривні, та складається з сум заборгованості по несплаченій комісійній винагороді за обслуговування гарантії, пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди за обслуговування гарантії, пені за несвоєчасне повернення грошових коштів по гарантії згідно графіку, зазначеного в пункті 3 цієї мирової угоди, в першу чергу кошти направляються на погашення заборгованості по несплаченій комісійній винагороді за обслуговування гарантії в розмірі 52 996,42 грн, в другу чергу погашається пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди за обслуговування гарантії в розмірі 13 663,01 грн, а надалі кошти направляються на погашення пені за несвоєчасне повернення грошових коштів по гарантії в розмірі 488 588,57 грн.

6. Сторони зобов`язуються щомісячно проводити звірку розрахунків по проведеним платежам не пізніше 10-го числа наступного місяця, згідно графіку, зазначеного в пункті 3 цієї мирової угоди, з врахуванням умов викладених в пункті 4 цієї мирової угоди, шляхом підписання відповідного акту звірки взаєморозрахунків.

7. Дана мирова угода підлягає затвердженню Господарським судом Київської області.

8. Ухвала суду про затвердження цієї мирової угоди оформлюється у відповідності з вимогами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", має статус виконавчого документу у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" та може бути пред`явлена стягувачем до примусового виконання до органів Державної виконавчої служби у випадку порушенням боржником умов цієї угоди, зокрема у випадку невиконання або неналежного виконання боржником графіку, зазначеного в пункті 3 цієї мирової угоди, в межах строків передбачених чинним законодавством.

9. Дана мирова угода вступає в законну силу з дня набрання ухвалою Господарського суду Київської області про затвердження цієї мирової угоди законної сили і діє до остаточного виконання боржником прийнятих на себе зобов`язань.

10. Ухвала суду про затвердження цієї мирової угоди є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно статті 12 та пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

11. Всі спори та розбіжності, що виникають між сторонами за цією мировою угодою, підлягають врегулюванню шляхом взаємних консультацій та переговорів.

12. Боржник та стягувач заявляють, що умови цієї мирової угоди не суперечать Закону та не порушують права чи свободи інших осіб та держави. У разі порушення боржником строків погашення заборгованості, що визначені пунктом 3 та враховуючи умови викладені в пункті 4 цієї мирової угоди, АБ "Укргазбанк" має право примусово стягнути заборгованість в повному обсязі.

13. Вказана мирова угода складена українською мовою у трьох аутентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін та Господарського суду Київської області.».

У пункті 3 мирової угоди від 05.11.2015 сторонами погоджено графік погашення заборгованості, у тому числі у валюті, а саме: до 30.11.2015 - 2124,00 дол. США; до 30.12.2015 - 2124,00 дол. США; до 30.01.2016 - 0,00 дол. США; до 29.02.2016 - 0,00 дол. США; до 30.03.2016 - 2124,00 дол. США; до 30.04.2016 - 2124,00 дол. США; до 30.05.2016 - 2124,00 дол. США; до 30.06.2016 - 2124,00 дол. США; до 30.07.2016 - 2124,00 дол. США; до 30.08.2016 - 2124,00 дол. США; до 30.09.2016 - 2124,00 дол. США; до 30.10.2016 - 5800,00 дол. США; до 30.11.2016 - 5800,00 дол. США; до 30.12.2016 - 5800,00 дол. США; до 30.01.2017 - 0,00 дол. США; до 28.02.2017 - 0,00 дол. США; до 30.03.2017 - 5800,00 дол. США; до 30.04.2017 - 5800,00 дол. США; до 30.05.2017 - 5800,00 дол. США; до 30.06.2017 - 5800,00 дол. США; до 30.07.2017 - 5800,00 дол. США; до 30.08.2017 - 5800,00 дол. США; до 30.09.2017 - 9080,00 дол. США; до 30.10.2017 - 9080,00 дол. США; до 30.11.2017 - 9080,00 дол. США; до 30.12.2017 - 9080,00 дол. США; до 30.01.2018 - 0,00 дол. США; до 28.02.2018 - 0,00 дол. США; до 30.03.2018 - 9080,00 дол. США; до 30.04.2018 - 9080,00 дол. США; до 30.05.2018 - 9080,00 дол. США; до 30.06.2018 - 9080,00 дол. США; до 30.07.2018 - 9080,00 дол. США; до 30.08.2018 - 13080,00 дол. США; до 30.09.2018 - 74961,29 дол. США; до 30.10.2018 - 81800,53 дол. США; до 30.11.2018 - 81800,53 дол. США; до 30.12.2018 - 81800,53 дол. США; до 30.01.2019 - 0,00 дол. США; до 28.02.2019 - 0,00 дол. США; до 30.03.2019 - 81800,53 дол. США; до 30.04.2019 - 81800,53 дол. США; до 30.05.2018 - 81800,53 дол. США; до 30.06.2019 - 87600,52 дол. США. Всього - 819480,99 дол. США.

На виконання мирової угоди ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" сплачено на користь АБ "Укргазбанк" у валюті кредиту 12 195,00 доларів США, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, а саме: № 5 від 22.07.2016 на суму 8 138,00 доларів США; № 10 від 08.08.2016 на суму 2 000,00 доларів США; № 14 від 06.09.2016 на суму 2 057,00 доларів США.

Зазначені оплати також враховані та відображені АБ "Укргазбанк" у розрахунку заборгованості ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" за договором про надання гарантії № 91 від 12.12.2005, який долучено до позовної заяви.

Як зазначає позивач, відповідач своїх зобов`язань за мировою угодою належним чином не виконав, у зв`язку з чим АБ "Укргазбанк" звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12.

ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" 18.04.2019 звернулось до Господарського суду Київської області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Київського області Говорова Павла Володимировича, в якій просив суд визнати незаконною постанову приватного виконавця виконавчого округу Київського області Говорова Павла Володимировича щодо відкриття виконавчого провадження на примусове виконання постанови про затвердження мирової угоди у справі № 19/037-12.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2019 у справі №19/037-12, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.01.2020, скаргу ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на дії приватного виконавця виконавчого округу Київського області Говорова Павла Володимировича у справі № 19/037-12 задоволено. Визнано незаконною постанову приватного виконавця Говорова Павла Володимировича № 58471104 від 22.02.2019 щодо відкриття виконавчого провадження про примусове виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 про затвердження мирової угоди у справі № 19/037-12 про стягнення з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на користь АБ "Укргазбанк" коштів у розмірі 819 480,99 дол. США заборгованості за гарантією № 91 та 555 248,00 грн, що складає суми заборгованості по несплаті комісійної винагороди за обслуговування гарантії, пені за несвоєчасне повернення грошових коштів по гарантії, що на момент відкриття виконавчого провадження відповідно до офіційного курсу валют НБУ еквівалентно 21 798 844,89 грн.

Задовольняючи скаргу ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр", суди виходили з того, що резолютивна частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12, якою затверджено мирову угоду в редакції, укладеній 05.11.2015 між АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр", в порушення пунктів 4, 6 частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент ухвалення вказаної постанови КАГС), не містить тексту затвердженої мирової угоди та строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12 про затвердження мирової угоди відповідачем не виконана та не відповідає статусу виконавчого документа, позивач звернувся до суду з позовом про спонукання ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" до виконання мирової угоди від 05.11.2015, затвердженої постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12, шляхом стягнення з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на користь АБ "Укргазбанк" заборгованості в розмірі 807 285,99 доларів США.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не застосовано висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2015 у справі № 926/1678/14, окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20, у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №179/1341/15-ц (щодо застосування статті 61 Конституції України, пункт 2 статті 175 Господарського процесуального кодексу України); постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-274цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20 (щодо застосування частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України); не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 14.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.09.2017 у справі №6-1445цс17, постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №308/3824/16-ц (щодо стягнення боргу в іноземній валюті); у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 22.05.2018 у справі №908/1064/17, від 17.07.2018 у справі №911/4006/16, від 14.08.2018 у справі №922/1425/17, від 11.10.2018 у справі №908/1125/17 (щодо застосування строку позовної давності).

У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови від 19.06.2018 у справі №922/2383/16).

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.3. ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" вважає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не було враховано висновки щодо застосування статті 61 Конституції України, пункт 2 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №179/1341/15-ц, у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2015 у справі № 926/1678/14, окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20; щодо застосування частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-274цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20; не враховано висновки щодо стягнення боргу в іноземній валюті у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 14.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.09.2017 у справі №6-1445цс17, постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №308/3824/16-ц.

У справі, що переглядається, суди виходили з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Мирова угода у розумінні змісту статей 202 203 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є правочином, а, отже, і підставою виникнення прав та обов`язків для сторін, що її уклали, і згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України підлягає обов`язковому виконанню.

За змістом частин 1-4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка діяла на момент затвердження мирової угоди постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12), умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмета позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до частин 1-4 статті 192 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до статті 193 Господарського процесуального кодексу України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20 викладено правову позицію, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент затвердження мирової угоди) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема: постанови судів у господарських справах у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент затвердження мирової угоди) у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов`язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою. Отже, за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах.

При цьому, якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого, господарський суд видає наказ.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі № 19/037-12 про затвердження мирової угоди не відповідає статусу виконавчого документа, оскільки її резолютивна частина, в порушення пунктів 4, 6 частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" не містить тексту затвердженої мирової угоди та строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, що також встановлено ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2019 у справі №19/037-12, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.01.2020.

Також судами встановлено, що на час звернення з даним позовом до господарського суду відповідач у повному обсязі не виконав умови мирової угоди, у зв`язку з чим заборгованість ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" за мировою угодою, затвердженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у справі №19/037-12, становить 807 285,99 доларів США.

Судами попередніх інстанцій враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, де зазначено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Також судами обох інстанції враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц викладено правовий висновок стосовно того, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Судами встановлено, що відповідно до умов укладеної між сторонами мирової угоди (пункт 3) з моменту її затвердження боржник зобов`язується погасити стягувачу заборгованість в розмірі 819 480,99 дол. США. При цьому, згідно з графіком сторони погодили внесення відповідачем щомісячного платежу в доларах США.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів щодо задоволення вимоги позивача про спонукання відповідача до виконання мирової угоди шляхом стягнення заборгованості, визначеної у доларах США.

У справі №6-274цс-15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором, мотивуючи позов тим, що відповідачі добровільно не виконують умови мирової угоди та не сплачують кошти, Верховний Суд України, залишивши в силі заочне рішення міськрайонного суду про стягнення з відповідачів заборгованості на користь позивачки виходив з того, що у разі невиконання однією із сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні указаного позову.

У справі №179/1241/15-ц за позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4 про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення боргу, Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком апеляційного суду щодо правильності обраного способу захисту порушеного права, проте, встановивши, що за умовами мирової годи відповідач зобов`язувався погасити перед ВАТ "Ощадбанк" заборгованість в розмірі 812 531,28 грн, не погодилася із стягненням судом апеляційної інстанції на користь банку коштів в розмірі 1 502 207,76 грн. З огляду на що справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У справі №916/661/20 за позовом ОСОБА_5 до Кредитної спілки "Перше кредитне товариство" про спонукання до виконання мирової угоди Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у справах про банкрутство, провадження в яких здійснювалося до набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства, інститут мирової угоди відрізнявся від мирової угоди у позовному провадженні та був передбачений як різновид судової процедури щодо боржника у справі про його банкрутство. Невиконання боржником своїх договірних зобов`язань у строки, зазначені у мировій угоді, затвердженій у процедурі банкрутства, може мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до боржника про стягнення заборгованості в розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні. Судами попередніх інстанцій встановлено, що провадження у справі про банкрутство відповідача КС "Перше кредитне товариство" припинено, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні дані про наявність будь-якого провадження у справі про банкрутство відповідача. З огляду на викладене, встановивши, що спір між фізичною особою ОСОБА_5 та кредитною спілкою виник у цивільних правовідносинах внаслідок невиконання відповідачем цивільного зобов`язання зі сплати заборгованості (повернення депозиту) у строки, розстрочені в мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Одеської області у справі про банкрутство кредитної спілки, Велика Палата погодилася із висновками судів, що такий спір має бути вирішеним за предметною та суб`єктною юрисдикцією у порядку цивільного судочинства за вимогою про стягнення з боржника заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім зобов`язання з повернення коштів за депозитним договором у строки, передбачені мировою угодою, а не про спонукання до виконання мирової угоди.

З огляду на викладене, аналіз висновків, зроблених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 911/1070/20, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом України у справі №6-274цс15, та Верховним Судом у справах №179/1341/15-ц та №916/661/20, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Також слід зауважити, що постанова Вищого господарського суду України від 15.09.2015 у справі № 926/1678/14 та окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20, на які ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" посилається у касаційній скарзі, не є тими судовими рішеннями, невідповідність висновкам яких щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а отже зазначені посилання колегією суддів відхиляються.

Що стосується доводів ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо стягнення боргу в іноземній валюті у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 14.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.09.2017 у справі №6-1445цс17, постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №308/3824/16-ц, колегія суддів зазначає, що висновки у зазначених справах є неактуальними з огляду на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справах №373/2054/16-ц та №761/12665/14-ц та врахованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні. В зв`язку з чим зазначені доводи до уваги не приймаються.

5.4. ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" вважає, що судом апеляційної інстанції не застосовано висновки щодо застосування строку позовної давності викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 22.05.2018 у справі №908/1064/17, від 17.07.2018 у справі №911/4006/16, від 14.08.2018 у справі №922/1425/17, від 11.10.2018 у справі №908/1125/17.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами мирової угоди оплата мала відбуватись щомісячно впродовж періоду з листопада 2015 року по червень 2019 року, відтак, момент настання строку виконання зобов`язання та відповідно строк позовної давності щодо пред`явлення цих вимог слід встановлювати щодо кожного місяця відповідного року.

Відповідачем в рахунок погашення заборгованості за мировою угодою було сплачено 12 195,00 доларів США, у зв`язку з чим заборгованість, визначена графіком погашення зі строком оплати в період з 30.11.2015 по 30.06.2016, вважається повністю сплаченою.

Позивачем пред`явлено вимогу про зобов`язання виконати вимоги мирової угоди шляхом стягнення з товариства боргу в сумі 807 285,99 доларів США, тобто по платежам, що охоплюються періодом з 30.07.2016 по 30.06.2019.

З огляду на викладене, станом на день звернення до суду (23.04.2020) позивачем, з урахуванням статті 257, частини п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України пропущено строк позовної давності для пред`явлення позову за вимогами по сплаті платежів, що мали бути здійснені у період з 30.07.2016 по 30.03.2017.

Враховуючи подану ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" заяву про застосування судом наслідків спливу позовної давності при наявності порушеного права на отримання вказаних коштів у зазначені періоди за мировою угодою, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність відмови в позові в частині зобов`язання спонукати відповідача виконати мирову угоду шляхом стягнення з відповідача 30 121,00 доларів США боргу. Щодо платежів, які, відповідно до графіку погашення, мали бути здійснені в період з 30.04.2017 по 30.06.2019 на загальну суму 777 164,99 доларів США, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не пропустив строк, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що умови мирової угоди встановлюють окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами, право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу, а відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Наведене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, та висновкам Касаційного господарського суду, викладеним у постановах від 11.07.2018 у справі №911/2728/17, від 12.09.2018 у справі №910/16481/16 та від 25.09.2018 у справі №915/765/17.

У справі №908/1125/17 за позовом ТОВ ВКП "Норт" до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про спонукання до виконання мирової угоди, Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про застосування наслідків спливу позовної давності, виходив з того, що оскільки пунктом 2 мирової угоди від 13.08.2008 визначено строк у 30 робочих днів, протягом якого з дня набрання чинності ухвалою суду про затвердження мирової угоди Дніпрорудненська міська рада зобов`язалася надати товариству в оренду земельну ділянку та укласти договір оренди, та зважаючи на набрання 13.08.2008 законної сили ухвалою місцевого суду про затвердження мирової угоди, дійшов висновку, що саме по закінченню 30-денного строку слід обраховувати початок перебігу трирічного строку позовної давності. Тоді як у справі, що переглядається, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваній постанові у даній справі, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеного Верховним Судом у справі №908/1125/17, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

У справі №910/31767/15 за позовом Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження, Верховний Суд, направлячи справу на новий розгляд зазначив, що судами не дотримані вимоги частини першої статті 261 Цивільного кодексу України та суди не зазначили конкретної дати початку перебігу позовної давності, не встановили дату, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У справі №908/1064/17 за позовом Військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод" до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області та ТОВ "Укрзапчасть" про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки, судами попередніх інстанцій встановлено, що строк позовної давності не пропущено.

У справі №911/4006/16 за позовом ОСОБА_6 до ТОВ "Агрохолдинг" про визнання недійсним рішень загальних зборів учасників товариства, Верховний Суд не погодився із висновком судів попередніх інстанцій про дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні з позовом та зазначив, що суди прийняли до уваги лише обставини, пов`язані з моментом, коли позивач довідався про порушення свого права та залишили поза увагою обставини, пов`язані з моментом, коли позивач, який вважає себе учасником товариства, міг (мав можливість) дізнатися про порушення свого права.

У справі №922/1425/17 за позовом Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до Харківської міської ради та АТЗТ "Гея" про визнання недійсним рішення Верховний Суд загалом погодився із судом першої інстанції про застосування позовної давності за заявою товариства, проте зазначив, що судом не враховано положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції чинні до 15.01.2012) та не застосовано пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень ЗаконуУкраїни "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" та неправильно визначив як початок перебігу строку позовної давності, так і момент його спливу.

У справі №57/314-6/526-2012 за позовом ТДВ "Трикотажна фабрика "Киянка" до ТОВ "Візард" та Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників та скасування державної реєстрації змін до установчих документів, Верховний Суд погодився із висновками судів, що для юридичної особи, яка є учасником іншої юридичної особи під час оскарження рішень загальних зборів, днем початку перебігу позовної давності слід вважати день загальних зборів, на яких був присутнім орган або особа, яка відповідно до установчих документів чи закону виступає від її імені, оскільки від збігається із днем, коли ця юридична особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

З викладеного вбачається, що висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за суб`єктним складом учасників, ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за фактичними обставинами справи, ні за сферою правового регулювання. До того ж судові рішення у справах №910/31767/15, №911/4006/16 Верховним Судом були скасовані та зазначені справи були направлені на новий розгляд, що у наведеному випадку не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах, адже за результатами такого розгляду мають бути встановлені обставини та досліджені докази, які не були, відповідно, встановлені та досліджені під час попереднього судового розгляду, що вплине і на правові висновки судів у таких справах.

5.5. Щодо доводів касаційної скарги стосовно майнового характеру спору, колегія суддів зазначає наступне.

У справі, яка переглядається, предметом позову є спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованості у розмірі 807 285,99 доларів США.

У постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 917/672/17 зазначено те, що мирова угода підпадає під ознаки зобов`язання у цивільно-правовому розумінні з усіма наслідками, що з цього випливають. Наступне затвердження мирової угоди судом не змінило правового характеру цієї угоди, оскільки зазначені процесуальні дії суду були лише однією з форм завершення розгляду справи судом і ніяк не позначалися на правовій природі укладеної сторонами мирової угоди.

Також, в постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/9978/15 зазначено, що зобов`язання зі сплати коштів, які виникли з умов мирової угоди та стягнення яких присуджено рішенням суду, є грошовими, оскільки за змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів.

У разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов`язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у Законі України "Про виконавче провадження", то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди. Аналогічна права позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №914/2699/15, від 03.07.2018 у справі №903/644/16.

З огляду на викладене, враховуючи майновий характер мирової угоди, укладеної між АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр", колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги щодо необхідності сплати судового збору як за майнову вимогу. Проте зазначене не є безумовною підставою скасування судових рішень.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ПАТ АБ "Укргазбанк" за подання позовної заяви сплачено судового збору в розмірі 2102,00 грн. Належна сума судового збору, яку позивач мав би сплатити при поданні позовної заяви складає 298 481,86 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/1070/20 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" 777 164 доларів США 99 центів заборгованості та 2102,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

З огляду на викладене та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь Державного бюджету України 11 046,76 грн недоплаченої суми судового збору за подання позову, та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" на користь Державного бюджету України 285 333,10 грн недоплаченої суми судового збору за подання позову.

Згідно із підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Як вбачається з матеріалів справи, з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" та просив рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/1070/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ АБ "Укргазбанк" у задоволенні позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" відмовлено, рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/1070/20 залишено без змін.

Враховуючи вимоги апеляційної скарги та положення норм Закону України "Про судовий збір", належна сума судового збору, яку ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" повинен був сплатити за подання апеляційної скарги складає 431 017,65 грн. Проте судовий збір за подання апеляційної скарги ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" сплатило лише у розмірі 3 153,00 грн. Тобто, заявником апеляційної скарги у даній справі не доплачено судовий збір в сумі 427 864,65 грн (з урахуванням вимог апеляційної скарги).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексусудом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" в частині оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.3. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.4. Відповідно до приписів частини першої статті 311 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

6.5. Враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм Закону України "Про судовий збір" при сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність змінити рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі №911/1070/20 та стягнути в дохід Державного бюджету України зі сторін недоплачений судовий збір.

7. Судові витрати

7.1. Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлено ставку судового збору, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

7.2. Частиною першою статті 9 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

7.3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" звернулося із касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021, в якій скаржник просив судові рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

До касаційної скарги ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" були подані докази сплати судового збору у розмірі 4 204,00 грн, а належна сума судового збору за касаційний перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції в даному випадку складає 574 690,20 грн.

У ході касаційного розгляду справи було встановлено, що ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" при поданні касаційної скарги недоплачено судовий збір у сумі 570 486,20 грн.

7.4. З урахуванням викладеного, а також того, що у зв`язку із закриттям касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника, з ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" до Державного бюджету України підлягає стягненню сума недоплаченого судового збору у розмірі 570 486,20 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 236, 238, 240, пунктом 5 частини 1 статті 296 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" в частині оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/1070/20 змінити, доповнивши її резолютивну частину наступними пунктами:

"Стягнути з ПАТ АБ "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, код ЄДРПОУ 23697280) на користь Державного бюджету України 11 046,76 грн недоплаченої суми судового збору за подання позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" (08622, Київська область, Васильківський район, с. Плесецьке, Гранкар`єр, код ЄДРПОУ 03577160) на користь Державного бюджету України 285 333 (двісті вісімдесят п`ять тисяч триста тридцять три) гривні 10 копійок недоплаченої суми судового збору за подання позову."

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі №911/1070/20 змінити, доповнивши її резолютивну частину наступним пунктом:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" (08622, Київська область, Васильківський район, с. Плесецьке, Гранкар`єр, код ЄДРПОУ 03577160) на користь Державного бюджету України 427 864 (чотириста двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 65 копійок недоплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги."

4. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" (08622, Київська область, Васильківський район, с. Плесецьке, Гранкар`єр, код ЄДРПОУ 03577160) на користь Державного бюджету України 570 486 (п`ятсот сімдесят тисяч чотириста вісімдесят шість) гривень 20 копійок недоплаченої суми судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання даної постанови.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді І. Кондратова

О. Мамалуй