Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 308/3824/16-ц

провадження № 61-1353св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Джуга С. Д., Куштан Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 41 400,00 дол. США, 11 842,03 грн інфляційних втрат, 72 046,53 грн пені, 11 843,26 грн - 3 % річних, 173 454,17 грн подвійної облікової ставки Національного банку України за період користування коштами з 20 листопада 2015 року до 13 квітня 2016 року.

З метою забезпечення позову на час розгляду справи у жовтні 2018 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_6 подав заяву, в якій просив накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_4

Посилався на те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову виконати рішення у даній справі буде неможливо або його виконання буде утрудненим.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано жодних відомостей, які є необхідними для вирішення питання про застосування заходу забезпечення позову, не обґрунтовано, що саме такий вид забезпечення є необхідний і він не спричинить порушення прав та законних інтересів інших осіб, не надано доказів існування високої ймовірності утруднення чи неможливості виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2018 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 24 жовтня 2018 року скасовано та задоволено заяву ОСОБА_3

Накладено арешт на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_4 у межах суми позовних вимог, яка складає 1 256 124,60 грн, а саме: квартиру на АДРЕСА_1, підсобне приміщення за на АДРЕСА_6, підвальні приміщення (позиція I-V), розташовані на вулиці Лінтура Петра, 6 у місті Ужгороді, нежитлові приміщення (літ. Д, Д1), на АДРЕСА_2, будинок на АДРЕСА_3; Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована на АДРЕСА_2, Ѕ частину нежитлової будівлі - магазину, що знаходиться на АДРЕСА_5, Ѕ частину домоволодіння на АДРЕСА_4.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутність заходів забезпечення, про які просить заявник, може ускладнити або зробити неможливим подальше виконання рішення суду в зв'язку з існуванням можливості реалізації відповідачем нерухомого майна.

Короткий зміст касаційної скарги

ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд не навів достатніх підстав для вжиття цих заходів. Крім того, позивач не має на території України зареєстрованого в установленому порядку місця проживання, у нього відсутнє будь-яке нерухоме майно у розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, проте суд не застосував зустрічне забезпечення.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4про стягнення заборгованості за договором позики.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року вищезазначену справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що предметом позову є заборгованість за договором позики, укладеним 20 листопада 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, розмір якої становить 41 400,00 дол. США.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач посилався на те, що відповідач буде вчиняти всі спроби та дії по переоформленню (відчуженню) належного йому майна іншим особам, з метою уникнення будь-якої можливості повернення боргу, та вважав, що можливе відчуження майна може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, у випадку задоволення його (позивача) вимог.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Дійшовши висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який він просив застосувати, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.

Матеріали справи не містять відповідних доказів вартості майна, на яке судом накладено арешт у якості забезпечення позову.

Крім того, суд не врахував норми частини третьої статті 154 ЦПК України, якою встановлені випадки, коли суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення.

Відповідно до пункту 1 частини статті 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Заперечуючи проти заяви про забезпечення позову, відповідач посилався на те, що відповідно до позовної заяви, договору про надання адвокатських послуг від 02 лютого 2016 року, нотаріально посвідченої довіреності позивача від 12 квітня 2016 року позивач є громадянином Російської Федерації, а зареєстрований і проживає в АДРЕСА_7.

Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09 січня 2019 року у ОСОБА_3 на території України відсутнє будь-яке нерухоме майно.

Тобто, позивач не має ні зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) на території України, ні наявного на території України майна у розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача.

За таких обставин та приписів процесуального закону застосування зустрічного забезпечення у цій справі є обов'язковим.

Між тим, задовольняючи заяву ОСОБА_3 у повному обсязі та накладаючи арешт на майно відповідача, суд апеляційної інстанції не застосував зустрічне забезпечення, чим допустив порушення вимог процесуального закону.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не надано жодних відомостей, які є необхідними для вирішення питання про застосування заходу забезпечення позову, не вказано обґрунтування на предмет того, що саме такий вид забезпечення позову необхідно застосувати і він не спричинить порушення прав та законних інтересів інших осіб, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року скасувати.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат