ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1425/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Залеської А.С. (адвокат),

відповідача-1 - не з'явилися,

відповідача-2 - Висоцького А.М. (адвокат),

третьої особи - Матвіюк М.А. (представник за довіреністю),

розглянувши касаційні скарги Акціонерного товариства закритого типу "ГЕЯ" та Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 (головуючий - Істоміна О.А., судді: Барбашова С.В., Пелипенко Н.М.) у справі

за позовом Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України

до 1) Харківської міської ради,

2) Акціонерного товариства закритого типу "ГЕЯ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Міністерства оборони України

про визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

28.04.2017 Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - Східне УКБ МОУ, Управління) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Акціонерного товариства закритого типу "ГЕЯ" (далі - АТЗТ "ГЕЯ", Товариство) про визнання недійсними пункту 10 та підпунктів 10.1-10.3 додатку №1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2008 №25/08 (далі - рішення №25/08), з урахуванням змін, внесених пунктом 8 додатку №1 до рішення Харківської міської ради від 16.04.2008 №81/08 (далі - рішення №81/08).

Позовна заява обґрунтовується прийняттям Харківською міською радою оспорюваного рішення з порушенням вимог Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про Збройні Сили України", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Закону України "Про оборону України", Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та Основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483 (далі - Положення №483), оскільки припинення Східному УКБ МОУ права користування земельною ділянкою площею 0,3182га, розташованою по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), відбувалося без згоди Міністра оборони України, а тодішній начальник Східного УКБ МОУ ОСОБА_5, направляючи на адресу Харківського міського голови лист від 28.12.2007 №652 про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №306115 від 30.06.2005 (далі - державний акт), діяв з перевищенням своїх повноважень.

25.07.2017 АТЗТ "ГЕЯ" подало заяву про застосування позовної давності до вимог про визнання недійсними пункту 10 та підпунктів 10.1-10.3 додатку №1 до рішення №25/08.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.03.2018 (суддя Байбак О.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване статтями 20, 49, 77, 83, 84, 92, 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтями 92, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 3, 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній станом на 27.02.2008), статтями 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони" (в редакції, чинній станом на 27.02.2008), пунктами 44, 45 Положення №483 та статтями 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), виходячи з яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, що обумовлено прийняттям спірних рішень з порушенням приписів чинного на той час земельного законодавства, а саме у зв'язку з переведенням земель оборони до земель житлової та громадської забудови без згоди Міністра оборони України, однак, відмовив у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності та недоведеності поважності причин його пропуску позивачем.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 рішення скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову повністю.

Постанова мотивована тими обставинами, що про існування спірного рішення позивачу стало відомо лише після початку процедури проведення державної реєстрації права постійного користування через втрату державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, а оскільки про факт відмови від права постійного користування не було відомо ані Грушевському Ю.С. як новому керівнику Управління, ані Міністерству оборони України як засновнику позивача та зважаючи на тривале перебування Східного УКБ МОУ у стані припинення (в період з грудня 2010 року по липень 2015 року), апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності, який має рахуватися з моменту отримання від Управління Держгеокадастру у м. Харкові офіційної відповіді про анулювання державного акта, тобто листа №19-20.08-3-1300/20-17 від 06.04.2017.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, АТЗТ "ГЕЯ" та Харківська міська рада звернулися з касаційними скаргами, в яких просять зазначену постанову скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржники посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 141, 142 ЗК України, статей 257, 261, 267, 268 ЦК України, статей 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони" (в редакції, чинній з 08.12.2010), пунктів 44, 45 Положення №483, наголошуючи на тому, що: 1) спірна земельна ділянка передавалася в постійне користування не для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, а для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їх сімей; 2) судом першої інстанції встановлено той факт, що ані станом на момент видачі державного акта Східному УКБ МОУ, ані станом на момент його скасування нормами чинного законодавства України не було передбачено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, у зв'язку з чим, земельна ділянка площею 0,3182га, розташована по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова) у м. Харкові, ніколи не відносилася до земель оборони та стосовно неї не розповсюджуються вимоги Закону України "Про використання земель оборони" та Положення №483; 3) державний акт втратив чинність 06.06.2008, тому у Східного УКБ МОУ відсутнє законне право на оскарження рішення Харківської міської ради №25/08 (в редакції пункту 8 додатку №1 до рішення №81/08) у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу)

Управління та третя особа у відзивах на касаційну скаргу АТЗТ "ГЕЯ" просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 17.09.2004 між Східним УКБ МОУ, як замовником, та ТОВ "Градо", як пайовиком, було укладено договір №7 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі, з метою будівництва житлового багатоповерхового комплексу на земельній ділянці площею 0,3га по вул. Полтавський Шлях, 186. В пункті 3.1 цього договору сторони визначили, що після введення "об'єкта" в експлуатацію замовник отримує квартири, загальна площа яких становить 15% від загальної площі квартир в "об'єкті".

30.06.2005 Східне УКБ МОУ отримало державний акт серії ЯЯ №306115 на право постійного користування земельною ділянкою по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова) з цільовим призначенням земельної ділянки: будівництво та експлуатація 12-ти поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями на 1-му та 2-му поверхах, чому передувало прийняття Харківською міською радою рішення від 06.10.2004 №147/04.

11.08.2005 між Східним УКБ МОУ, АТЗТ "ГЕЯ" та ТОВ "Градо" було укладено договір уступки вимоги (цесії) №61, за умовами якого ТОВ "Градо" передає АТЗТ "ГЕЯ" право вимоги, яке належало ТОВ "Градо" і приймає на себе функції замовника (Східного УКБ МОУ) та стає кредитором за договором №7 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін від 17.09.2004.

На виконання зазначеного договору цесії АТЗТ "ГЕЯ" компенсувало ТОВ "Градо" відступлене право вимоги шляхом перерахування грошової компенсації у розмірі 1210300 грн. за раніше передані Міністерству оборони України квартири та витрати, пов'язані з передпроектною підготовкою будівництва.

29.12.2006 між Східним УКБ МОУ та АТЗТ "ГЕЯ" підписано додаткову угоду до договору цесії та до договору №7 від 17.09.2004, за умовами якої Товариство достроково передає Міністерству оборони України квартири у м. Чугуєві по вул. Харківській, 132 (додаток 7), на виконання рішень Міністра оборони України №6607/3 від 30.11.2006 та №13917/з від 29.12.2006, в зв'язку з чим між сторонами 01.11.2007 підписано акт прийому-передачі 19 квартир загальною площею 1242,2кв.м.

17.12.2007 на ім'я начальника Східного УКБ МОУ направлено лист директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України щодо повного виконання АТЗТ "ГЕЯ" умов договору цесії та надання згоди на передачу будівельного майданчика по вул. Полтавський Шлях, 186 у м. Харкові та розібраного об'єкту незавершеного будівництва Товариству, внаслідок чого 21.12.2007 між позивачем та АТЗТ "ГЕЯ" було підписано акт прийому-передачі будівельного майданчика площею 0,3182га з об'єктом незавершеного будівництва (розібраним) по вул. Полтавський Шлях, 186.

В подальшому, 28.12.2007 начальник Східного УКБ МОУ ОСОБА_5 направив на адресу Харківського міського голови лист №652, в якому просив скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою 0,3182га по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), виданий Управлінню 30.06.2005 і зареєстрований за №7205, та надати вказану земельну ділянку АТЗТ "ГЕЯ" для подальшого будівництва в зв'язку з повним виконанням Товариством своїх зобов'язань за договором уступки вимоги (цесії) № 61 до договору № 7.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.02.2008 у справі №55/12-08 визнано за АТЗТ "ГЕЯ" право власності на об'єкт незавершеного будівництва, який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), на земельній ділянці площею 0,3182га.

Судами також встановлено, що пунктом 10 та підпунктами 10.1-10.3 додатку №1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2008 №25/08 (в редакції пункту 8 додатку №1 до рішення Харківської міської ради від 16.04.2008 №81/08) вирішено надати АТЗТ "ГЕЯ" в оренду земельну ділянку по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), загальною площею 0,3182га для завершення будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями до 31.12.2010 (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) в межах державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 30.06.2005 №7205; перевести земельну ділянку по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова) загальною площею 0,3182га із земель оборони до земель житлової та громадської забудови; припинити Східному УКБ МОУ право користування земельною ділянкою по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова) за його добровільною відмовою.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення були прийняті Харківською міською радою в зв'язку з відповідним зверненням начальника Східного УКБ МОУ ОСОБА_5 до Харківського міського голови з листом про скасування державного акта та передачу земельної ділянки АТЗТ "ГЕЯ", тобто Управління, будучи ініціатором відмови від права постійного користування земельною ділянкою, знало або мало знати про прийняття Харківською міською радою рішень про переведення земельної ділянки із земель оборони до земель житлової та громадської забудови і про скасування державного акту на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою з моменту прийняття таких рішень, внаслідок чого позовна давність за вимогами про оскарження рішень Харківської міської ради №25/08 та №81/08 почала свій перебіг з моменту їх прийняття та остаточно сплинула 16.04.2011, а оскільки позовна заява подана Управлінням 28.04.2017, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, та причини пропуску позовної давності позивачем не обґрунтовані, то наявні підстави для застосування позовної давності за заявою Товариства та відмови в позові з мотивів спливу позовної давності. При цьому суд визнав безпідставними посилання позивача на те, що дане підприємство з 05.11.2010 по 06.07.2015 перебувало у стані припинення на підставі наказу Міністра оборони України від 05.11.2010, який в подальшому був скасований наказом Міністра оборони України від 06.07.2015, так як весь час Східне УКБ МОУ функціонувало як юридична особа та мало можливість вжити відповідних заходів щодо оскарження спірних рішень, проте, відповідних дій з невідомих причин не вчиняло.

У свою чергу, в основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що враховуючи необізнаність Грушевського Ю.С. як нового керівника Управління та Міністерства оборони України як засновника позивача з відмовою попереднього керівництва Східного УКБ МОУ від права постійного користування земельною ділянкою, а також тривале перебування Східного УКБ МОУ в стані припинення, а саме в період з грудня 2010 року по липень 2015 року, позивачем не було пропущено строк позовної давності, початок перебігу якого має обчислюватися з моменту отримання від Управління Держгеокадастру у м. Харкові офіційної відповіді (листа №19-20.08-3-1300/20-17 від 06.04.2017) про анулювання державного акта.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності спливу позовної давності за вимогами у цій справі з огляду на таке.

Відповідно до статті 256, частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 22.05.2018 у справі №908/1064/1, від 17.07.2018 у справі №911/4006/16).

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Проте, в порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи не спростовано висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності без поважних причин її пропуску позивачем.

Крім того, апеляційний суд, зазначаючи про необізнаність Грушевського Ю.С. як нового керівника Управління та Міністерства оборони України як засновника позивача з відмовою попереднього керівництва Східного УКБ МОУ від права постійного користування земельною ділянкою, а також тривале перебування Східного УКБ МОУ в стані припинення, а саме в період з грудня 2010 року по липень 2015 року, помилково залишив поза увагою приписи частини 1 статті 92 та частини 4 статті 105 ЦК України, згідно з якими юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Згідно з Положенням про Східне УКБ МОУ, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 17.06.2003 №22, начальник Управління здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань.

Крім того, згідно загальнодоступних відомостей, вміщених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Східне УКБ МОУ (ідентифікаційний код 24980204) є державною організацією (установою, закладом), а не органом державної влади, та видами його діяльності за КВЕД є, зокрема, неспеціалізована оптова торгівля, трасти, фонди та подібні фінансові суб'єкти, надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), купівля та продаж власного нерухомого майна, будівництво житлових і нежитлових будівель.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд правомірно відхилив безпідставні посилання позивача на те, що Управління з 05.11.2010 по 06.07.2015 перебувало у стані припинення на підставі наказу Міністра оборони України від 05.11.2010, який в подальшому був скасований наказом Міністра оборони України від 06.07.2015, так як в силу положень частини 4 статті 105 ЦК України у зазначений період Східне УКБ МОУ функціонувало як самостійна юридична особа та мало можливість вжити відповідних заходів з метою своєчасного оскарження рішень Харківської міської ради №25/08 та №81/08, проте, відповідних дій не вчинило.

Колегія суддів відхиляє недоречне посилання апеляційного суду на необізнаність Міністерства оборони України як засновника позивача з фактом відмови Управління від права постійного користування землею, оскільки за змістом частини 1 статті 261 ЦК України для застосування позовної давності має значення лише обізнаність саме позивача з порушенням своїх прав, а не будь-яких інших учасників судового процесу (прокурора, засновників позивача тощо).

Касаційна інстанція також враховує, що сама по собі зміна керівництва (виконавчого органу) юридичної особи не відноситься до підстав зупинення чи переривання позовної давності, вичерпно врегульованих статтями 263, 264 ЦК України, а, як правильно зазначив суд першої інстанції, клопотання про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску позивачем не подавалося.

Апеляційним судом також не враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц, згідно з якою пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Отже, висновок суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову без урахування спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено Товариством, є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

Колегія суддів також вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що позовна давність за вимогами про визнання частково недійсними рішень Харківської міської ради №25/08 від 27.02.2008 та №81/08 від 16.04.2008 почала свій перебіг з моменту їх прийняття та остаточно сплинула саме 16.04.2011, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2004 до 15.01.2012) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Товариство у поданій заяві про застосування позовної давності вірно звернуло увагу на те, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 №4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15.01.2012 до 15.01.2015, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконного акту органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, чим Управління не скористалося, подавши позов у цій справі лише у квітні 2017 року.

Таким чином, суд першої інстанції загалом дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування позовної давності за заявою Товариства, проте, не врахувавши положення пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України (в редакції, чинній до 15.01.2012) та не застосувавши пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 №4176-VI, в подальшому, неправильно визначив як початок перебігу строку позовної давності, так і момент його спливу, який (момент спливу) в силу прямих вказівок закону настав значно пізніше, ніж 16.04.2011, а саме у середині січня 2015 року, тоді як позов було подано більш як через 2 роки після цього.

Разом з тим, касаційна інстанція враховує, що самі по собі зазначені помилкові посилання суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного по суті рішення, а тому не можуть бути достатньою підставою для його скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція відхиляє доводи скаржників про те, що спірна земельна ділянка передавалася в постійне користування не для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, а для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їх сімей, тоді як станом на момент видачі державного акта Східному УКБ МОУ та станом на момент його скасування нормами чинного законодавства України не було передбачено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, у зв'язку з чим, земельна ділянка площею 0,3182га, розташована по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова) у м. Харкові, ніколи не відносилася до земель оборони та стосовно неї не розповсюджуються вимоги Закону України "Про використання земель оборони" та Положення №483, оскільки судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржниками не спростовано факт прийняття Харківською міською радою оспорюваних рішень з порушенням приписів Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про Збройні сили України", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення №483. Зокрема, припинення Східному УКБ МОУ права користування земельною ділянкою площею 0,3182га, розташованою по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), відбувалося без згоди Міністра оборони України, а тодішній начальник Східного УКБ МОУ ОСОБА_5, направляючи на адресу Харківського міського голови лист від 28.12.2007 №652 про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №306115 від 30.06.2005, діяв з перевищенням своїх повноважень. Тим більше, що обставина переведення спірної земельної ділянки з категорії земель оборони до категорії земель житлової та громадської забудови вбачається безпосередньо зі змісту пункту 10.1 додатку №1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2008 №25/08.

Разом з тим, касаційна інстанція погоджується з твердженнями відповідачів щодо спливу позовної давності, що в розумінні частини 4 статті 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові, а викладені у відзивах на касаційну скаргу АТЗТ "ГЕЯ" доводи Управління та третьої особи наведеного жодним чином не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За наведених обставин, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 74, 79, 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

В свою чергу, надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності, як наслідок, прийняв обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає підстави для задоволення касаційних скарг у повному обсязі.

З огляду на те, що касаційні скарги підлягають задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат відповідачів у вигляді сплаченого кожним із них судового збору у сумі 3200 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом покладання обов'язку відшкодування цих витрат на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства закритого типу "ГЕЯ" та Харківської міської ради задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі №922/1425/17 скасувати.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2018 у цій справі залишити в силі.

Стягнути зі Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (61045, м.Харків, вул. Клочківська, 228, код ЄДРПОУ 24980204) на користь Акціонерного товариства закритого типу "ГЕЯ" (61010, м.Харків, вул. Гордієнківська, 23, код ЄДРПОУ 14103904) 3200 (три тисячі двісті) грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Стягнути зі Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (61045, м.Харків, вул. Клочківська, 228, код ЄДРПОУ 24980204) на користь Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) 3200 (три тисячі двісті) грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Накази доручити видати Господарському суду Харківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков