Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 05.07.2018 року у справі №914/2699/15 Ухвала КГС ВП від 05.07.2018 року у справі №914/26...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/2699/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. та Пількова К.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу споживчого кооперативу "Степана Бандери"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2017

за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Відділ) у справі № 914/2699/15

за первісним позовом споживчого кооперативу "Степана Бандери"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід"

про стягнення заборгованості та

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" (далі - Товариство)

до споживчого кооперативу "Степана Бандери" (далі - Кооператив)

про розірвання договору будівельного підряду та стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

Кооператив звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства про стягнення заборгованості, водночас Товариство звернулось до суду із зустрічним позовом до Кооперативу про розірвання договору будівельного підряду від 17.07.2012 № 29а/12-Т та стягнення збитків у розмірі 396 318, 93грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.03.2016 затверджено мирову угоду від 23.03.2016, укладену між Кооперативом та Товариством і припинено провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У зв'язку з невиконанням боржником умов мирової угоди, 22.06.2016 Кооператив звернувся до Відділу із заявою про примусове виконання ухвали. За результатами розгляду заяви стягувача, 24.06.2016 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП №51494573 з підстав відсутності у виконавчому документ обов'язкових реквізитів, у тому числі гербової печатки.

Вважаючи вказану постанову та дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження незаконними, Кооператив звернувся з відповідною скаргою до суду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.07.2016 скаргу Кооперативу задоволено частково, визнано незаконними дії державного виконавця Відділу щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 24.06.2016, в решті вимог скарги відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 ухвалу місцевого господарського суду від 20.07.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні скарги Кооперативу відмовлено повністю.

У зв'язку з невиконанням боржником умов мирової угоди, 31.08.2016 Кооператив повторно звернувся до Відділу із заявою про примусове виконання ухвали.

05.09.2016 головним державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52078220 про стягнення з боржника заборгованості в сумі 2 327 261, 56 грн та штрафу у розмірі 100% від несплаченої суми. Всього заборгованість на загальну суму - 4 654 523, 12 грн. Боржнику надано семиденний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання виконавчого документу.

Оскільки у строк, визначений постановою про відкриття виконавчого провадження боржником виконавчий документ виконаний не був, 22.09.2016 головним державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 27.09.2016 - постанову про арешт коштів боржника в межах суми - 4 654 523, 12 грн.

Товариство звернулось до господарського суду Львівської області зі скаргами на дії державного виконавця Відділу та просило: визнати незаконними дії державного виконавця Відділу щодо відкриття виконавчого провадження № 52078220; визнати недійсною постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.09.2016 № 52078220; визнати незаконними дії державного виконавця Відділу щодо накладення арешту на все майно та на кошти на банківських рахунках Товариства; визнати недійсними постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.09.2016 ВП № 52078220, постанову про арешт коштів боржника на рахунках, відкритих в АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 22.09.2016, постанову про арешт коштів боржника на рахунках, відкритих у ПАТ "АКБ Львів", АТ "Укрсиббанк", ПАТ КБ "Приватбанк" від 29.09.2016 у ВП № 52078220 та про зобов'язання головного державного виконавця Відділу закрити виконавче провадження № 52078220.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.01.2017 (головуючий суддя -Крупник Р.В., судді Король М.Р. та Юркевич М.В.) відмовлено Товариству у задоволенні скарги про визнання незаконними дій державного виконавця Відділу щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.09.2016 ВП №52078220. Відмовлено Товариству в задоволенні скарги про визнання незаконними дій державного виконавця Відділу щодо накладення арешту на майно та кошти на банківських рахунках Товариства, визнання недійсною постанови державного виконавця Відділу про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.09.2016 ВП №52078220, постанов державного виконавця Відділу про арешт коштів від 22.09.2016 та від 27.09.2016 ВП №52078220, про зобов'язання головного державного виконавця Відділу закрити виконавче провадження №52078220.

Ухвала мотивована тим, що оскільки взятих на себе зобов'язань згідно мирової угоди боржник не виконав, строк пред'явлення виконавчого документа не закінчився і він відповідає вимогам, які передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), державним виконавцем правомірно та відповідно до чинного на той час законодавства було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.09.2016 ВП № 52078220, а тому правові підстави для визнання його дій незаконними, а постанови недійсною відсутні. Інших передбачених законом обставин, наявність яких є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, скаржником наведено не було. Також, суд зазначив про законність винесення постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та арешт коштів боржника.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 (головуючий суддя - Юрченко Я.О., судді Матущак О.І., Хабіб М.І.) ухвалу господарського суду Львівської області від 12.01.2017 скасовано, скарги Товариства на дії державного виконавця Відділу задоволено частково, визнано незаконними дії державного виконавця Відділу щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на все майно та кошти на банківських рахунках у межах ВП № 52078220; визнано недійсними постанови державного виконавця Відділу про відкриття виконавчого провадження від 05.09.2016, арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.09.2016, арешт коштів боржника від 22.09.2016, арешт коштів боржника від 27.09.2016 у межах ВП № 52078220, в задоволенні вимоги Товариства щодо зобов'язання державного виконавця закрити виконавче провадження № 52078220 відмовлено.

Постанова мотивована тим, що державний виконавець має право відкривати виконавче провадження, накладати арешт на кошти та майно боржника в межах суми стягнення, вказаної у виконавчому документі, в даному випадку - мирової угоди. Однак, державний виконавець не наділений повноваженнями встановлювати правомірність стягнення штрафу, передбаченого пунктом 3 мирової угоди та самостійно визначати суму штрафу.

Постановою Вищого господарського суду від 27.07.2017 у складі: Ходаківської І.П., Бакуліної С.В., Корсака В.А. касаційну скаргу Кооперативу залишено без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 у справі №914/2699/15 господарського суду Львівської області залишено без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про часткове задоволення скарги Товариства на дії державного виконавця Відділу про визнання незаконними дій державного виконавця Відділу щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на все майно та на кошти на банківських рахунках у межах ВП № 52078220; визнання недійсними постанов державного виконавця Відділу про відкриття виконавчого провадження від 05.09.2016, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.09.2016, про арешт коштів боржника від 22.09.2016, про арешт коштів боржника від 27.09.2016 у межах ВП № 52078220 та відмову в задоволенні вимоги Товариства щодо зобов'язання державного виконавця закрити виконавче провадження № 52078220, але неправильно визначив підстави прийняття такого судового рішення.

Вищий господарський суд ухвалюючи наведене рішення зазначив, що:

- відповідно до статті 78 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі;

- згідно із пунктом 2 частини другої статті 17 Закону виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

- вимоги до виконавчого документа закріплено у статті 18 цього Закону. Однією з підстав відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 Закону (пункт 6 частини першої статті 26 Закону);

- пунктом пункту 5 статті третьої Закону (в редакції, від 21 квітня 1999 року) було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою;

- Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" положення пункту 5 статті 3 Закону виключено;

- на момент постановлення ухвали суду про визнання мирової угоди (23.03.2016) зазначена мирова угода не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Крім того, суд касаційної інстанції у своїй постанові зазначив, що у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

27.10.2017 Кооператив звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27.07.2017 у справі № 914/2699/15, у якій просив задовольнити заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27.07.2017 у даній справі та скасувати вказану постанову, прийняти нове рішення, яким залишити в силі ухвалу господарського суду Львівської області від 21.01.2017 у справі №914/2699/15 про відмову у задоволенні скарги Товариства на дії державного виконавця Відділу щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно.

Постановою Верховного Суду від 15.06.2018 заяву Кооперативу про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27.07.2017 у справі № 914/2699/15 задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 27.07.2017 у справі № 914/2699/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд зазначив, що у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Кооператив, звертаючись з касаційною скаргою просив постанову апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, положень Закону України "Про виконавче провадження".

Від Товариства надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у задоволенні якого Касаційний господарський суд відмовляє, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. При цьому суд касаційної інстанції не вбачає виключної правової проблеми в даній справі, а посилання Товариства на помилковість висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у цій справі не можуть бути оцінені як відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Розгляд касаційної скарги Кооперативу здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні касаційної скарги Кооперативу з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Львівської області від 23.03.2016 затверджено мирову угоду від 23.03.2016, укладену між Кооперативом та Товариством, пунктом 3 якої, зокрема, визначено, що: "ТОВ "Будова - Захід" зобов'язується перерахувати до 23 квітня 2016 року включно на розрахунковий рахунок СК "Степана Бандери", вказаний у даній угоді, кошти одержані від членів СК "Степана Бандери" в сумі 2327261,56 грн.; датою виконання зобов'язання ТОВ "Будова - Захід" вважається дата відправлення коштів; у разі не оплати ТОВ "Будова - Захід" коштів у повному обсязі в установлені терміни, передбачені даною угодою, ТОВ "Будова - Захід" оплачує на користь СК "Степана Бандери" штраф у розмірі 100% від несплаченої суми до 23 травня 2016 року.".

У зв'язку з невиконанням боржником умов мирової угоди, стягувач неодноразово звертався до Відділу із заявою про примусове виконання ухвали.

Головним державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.09.2016 №52078220 про стягнення з боржника заборгованості в сумі 2 327 261,56 грн та штрафу у розмірі 100% від несплаченої суми. Всього заборгованість на загальну суму - 4 654 523,12 грн. Боржнику надано семиденний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання виконавчого документу. Оскільки у строк, визначений постановою про відкриття виконавчого провадження боржником виконавчий документ виконаний не був, 22.09.2016 головним державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 27.09.2016 - постанову про арешт коштів боржника в межах суми - 4 654 523,12 грн.

Посилаючись на неправомірність дій державного виконавця Товариство звернулось до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу щодо відкриття виконавчого провадження від 05.09.2016 № 52078220 в якій просило визнати незаконними дії державного виконавця Відділу щодо накладення арешту на все майно та на кошти на банківських рахунках Товариства; визнати недійсними постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.09.2016 ВП № 52078220, постанову про арешт коштів боржника на рахунках, відкритих в АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 22.09.2016, постанову про арешт коштів боржника на рахунках, відкритих у ПАТ "АКБ Львів", АТ "Укрсиббанк", ПАТ КБ "Приватбанк" від 29.09.2016 у ВП № 52078220 та про зобов'язання головного державного виконавця Відділу закрити виконавче провадження № 52078220.

Відповідно до статті 78 ГПК України (чинній на момент укладення мирової угоди) мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 121 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.03.2016 затверджено мирову угоду від 23.03.2016, укладену між Кооперативом та Товариством.

Згідно з частиною першою статті 115 ГПК України в редакції чинній до 15.12.2017 рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У статті 17 Закону ( в редакції, чинній на момент укладення мирової угоди) передбачено, що: примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом; відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини";

10) рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

11) рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.

При цьому вимоги до виконавчого документа закріплено у статті 18 цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що виконавче провадження № 52078220 було відкрите державним виконавцем на підставі ухвали господарського суду Львівської області від 23.03.2016, яка відповідала вимогам статті 18 Закону, вони дійшли правомірного висновку що вона є виконавчим документом та підлягає виконанню державним виконавцем, а відтак і провадження № 52078220 відкрите державним виконавцем Відділу із дотриманням вимог законодавства.

Водночас за приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 19 Закону визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону.

При цьому за приписами частини першої, абзацу першого частини другої, пунктів 5, 6 частини третьої статті 11 Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частиною другою та третьої статті 57 Закону ( в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) зокрема визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Тобто державний виконавець має право відкривати виконавче провадження, накладати арешт на кошти та майно боржника в межах суми стягнення, вказаної у виконавчому документі, в даному випадку - ухвалі господарського суду Львівської області від 23.03.2016 про затвердження мирової угоди.

З пункту 3 мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, вбачається, що боржник зобов'язується перерахувати до 23 квітня 2016 року включно на розрахунковий рахунок стягувача кошти в сумі 2 327 261, 56 грн. Відтак сумою стягнення за виконавчим документом має бути 2 327 261, 56 грн.

Проте судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 52078220 про стягнення з боржника заборгованості на загальну суму 4 654 523, 12 грн, а саме 2 327 261, 56 грн суми стягнення та 2 327 261, 56 грн штрафу, який становить 100% від несплаченої до 23.05.2016 суми стягнення.

Однак як правильно зазначено судом апеляційної інстанції державний виконавець не наділений повноваженнями встановлювати правомірність стягнення штрафу, передбачених пунктами мирової угоди та самостійно визначати суму штрафу.

Відкриваючи виконавче провадження державний виконавець вийшов за межі своїх повноважень, встановивши порушення строків виконання зобов'язання за мировою угодою та стягуючи штраф за її невиконання. Підстави для стягнення штрафу та розмір такого штрафу має бути підтверджений, зокрема рішенням суду.

Відтак дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження про стягнення 4 654 523, 12 грн та, як наслідок, винесення постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, про арешт коштів боржника є незаконними.

За приписами статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Оскільки державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52078220 про стягнення з боржника заборгованості в сумі 2 327 261, 56 грн та штрафу у розмірі 100% від несплаченої суми на загальну суму - 4 654 523, 12 грн, яка є більшою ніж сума стягнення за виконавчим документом, постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.09.2016, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.09.2016, арешт коштів боржника від 22.09.2016, арешт коштів боржника від 27.09.2016 у межах ВП № 52078220 визнаються судом недійсними.

Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до приписів статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін як таку, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу споживчого кооперативу "Степана Бандери" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 у справі № 914/2699/15 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя К. Пільков

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст