ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/31767/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Міністерство оборони України

представник позивача - Сажієнко І. О.

позивач - Київське квартирно-експлуатаційне управління

представник позивача - Сажієнко І. О.

відповідач - Київська обласна державна адміністрація

представник відповідача - не з'явився

третя особа - Кабінет Міністрів України

представник третьої особи - Кривов'яз О. В.

Військова прокуратура Дарницького гарнізону

прокурор - Коркішко В. М.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Київської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 (суддя Марченко О. В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (головуючий суддя - Яковлєв М. Л., судді Разіна Т. І., Чорна Л. В.) у справі за позовом Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської обласної державної адміністрації за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінету Міністрів України за участю Військової прокуратури Дарницького гарнізону про скасування розпорядження,

Короткий зміст позовних вимог

1. 14.12.2015 Міністерство оборони України (далі - Позивач-1) та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Позивач-2) звернулись з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - Відповідач) про визнання незаконним та скасування розпорядження представника Президента України Київської обласної державної адміністрації "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" від 12.10.1993 № 412 (далі - Розпорядження) в частині припинення права користування землями по Позивачу-1 загальною площею 4885,33 га.

Позовна заява мотивована тим, що Розпорядження прийняте без згоди Позивача-1, тобто за відсутності встановленого погодження уповноваженого на розпорядження землями оборони органу, що є порушенням вимог статей 27, 31 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року). Крім того під час передачі земельної ділянки не були оформлені документи приймання і передачі земельної ділянки, як це було передбачено пунктом 50 "Керівництва по обліку озброєння, техніки, майна та інших матеріальних цінностей у збройних силах СРСР", затверджених наказом Міністра оборони СРСР № 260 від 1979 року, чинного на момент прийняття оскаржуваного розпорядження).

2. Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2016 прийняті у справі судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Короткий зміст рішень судів І та апеляційної інстанцій

3. 10.04.2017 Господарський суд міста Києва прийняв рішення, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, яким позов задовольнив, визнав недійсним Розпорядження виконуючого обов'язки глави Київської обласної державної адміністрації представника Президента України .

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до статей 31, 32 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) Управлінням земельних ресурсів Київської обласної державної адміністрації Державного комітету України по земельним ресурсам при проведенні інвентаризації земельних ділянок, які перебували у користуванні Позивача-1, не було взято до уваги положення пункту 8 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття Розпорядження), та не встановлено, що Позивач-1 не використовував земельні ділянки, право на використання яких припинено Розпорядженням, протягом одного року (земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва) і протягом двох років (земельної ділянки, наданої для несільськогосподарських потреб), а у разі встановлення вказаним Управлінням невикористання Позивачем-1 земельних ділянок протягом зазначених строків, прийняти рішення щодо припинення права користування спірними земельними ділянками мала право виключно Верховна Рада України за згодою землекористувача. Таким чином на час прийняття Розпорядження Представником Президента України перевищено межі своїх повноважень, визначених Законом України "Про Представника Президента України", тому Розпорядження є незаконним і підлягає скасуванню. Суди встановили, що Позивачам стало відомо про існування Розпорядження під час судового засідання зі справи № 810/6041/14, а з текстом Розпорядження ознайомились 15.09.2015, отже строк позовної даності Позивачами пропущено не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 14.12.2017 Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Також подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

5. 23.02.2018 Військовий прокурор Дарницького гарнізону (далі - Прокурор) подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

6. 28.02.2018 без обґрунтування поважності причин пропуску строку, встановленого для подання відзиву Позивачі подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а прийняті у справі судові рішення залишити без змін. Оскільки ухвалою Верховного Суду від 09.02.2018 був встановлений строк для надання відзиву до 23.02.2018, а відзиви подано після закінчення цього процесуального строку, Суд залишає ці відзиви без розгляду відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Позивачем-1 пропущено строк позовної давності, оскільки посилання на те, що позивачі дізнались про існування Розпорядження у 2015 році, тобто через майже 23 роки після видання Розпорядження, не заслуговують на увагу.

8. Виконуючи приписи законодавства, а саме норми статті 27 ЗК України, в редакції, чинній на час прийняття спірного Розпорядження, відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 № 563-ХІІ "Про земельну реформу", виконуючи доручення Кабінету Міністрів України від 22.01.1993 № 829/4, розглянувши матеріали інвентаризації земель, що була проведена комісіями, утвореними райдержадміністраціями та виконкомами міських Рад народних депутатів, підтримуючи загальнодержавну політику, спрямовану на припинення права користування землями, що використовуються не для своїх потреб та не за цільовим призначенням, Відповідач, як правонаступник виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов'язань та покладених на них законодавством обов'язків (пункт 3 Указу Президента України від 14.04.1992 № 252) видав розпорядження Представника Президента України від 12.10.1993 "Про наслідки інвентаризації земель".

9. Постановою Кабінету Міністрів України (далі - Третя особа) від 07.05.1993 № 334 схвалено першочергові заходи щодо підготовки та проведення земельної реформи, на підставі якої обласні державні адміністрації були визначені відповідальними за проведення інвентаризації земель, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку і оборони. Позивач-1 як центральний орган виконавчої влади не міг не знати про заходи, які здійснювалися в рамках проведення земельної реформи та про результати їх здійснення, протягом 23 років з дня видання Розпорядження мав об'єктивну можливість дізнатися про нього та оскаржити, але зазначеним правом не скористався.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

10. Позивачам стало відомо про існування Розпорядження 05.08.2015 під час судового засідання зі справи № 810/6041/14, а з текстом Розпорядження Позивач-2 ознайомився 15.09.2015, доказів, які б підтверджували доведення до відома Позивачів існування Розпорядження не існує, тому строк позовної давності не пропущений.

11. Припинити право користування спірними земельними ділянками мала право виключно Верховна Рада України за згодою з землекористувачем, відповідно до статей 27, 31 ЗК України, а тому Розпорядження доречно скасовано судом, оскільки Представником Президента було перевищено межі повноважень при його виданні.

Позиція Верховного Суду

12. Відповідно до частини 1 статті 111-12 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судами, вказівки, що містяться в постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Скасовуючи прийняті у справі судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України зазначив, що рішення судів не містять мотивів вирішення доводів та аргументів Позивачів щодо пропуску строку позовної давності, ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані, а суди обмежились лише висновком про те, що з дати прийняття спірного Розпорядження минуло 22 роки. Також в текстах рішень не зазначено конкретної дати початку перебігу позовної давності, суди не встановили дату, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, таким чином вимоги частини 1 статті 261 ЦК України належним чином судами не дотримані.

13. Суд вважає, що місцевим та апеляційним господарськими судами не виконані вказівки Вищого господарського суду України, а висновки судів за результатами нового розгляду справи прийняті за неповної перевірки та встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки у сукупності з огляду на наступне. Зазначаючи про те, що Позивачами не пропущено строк позовної давності, суди виходили з того, що про існування спірного Розпорядження Позивачам стало відомо 05.08.2015 під час судового засідання у справі № 810/6041/14, з текстом Розпорядження Позивач-2 ознайомився 15.09.2015, а докази доведення змісту Розпорядження до відома Позивачів в матеріалах справи відсутні. Крім того зазначили, що в матеріалах справи наявна копія заяви Позивача-2 про ознайомлення з матеріалами справи № 810/6041/14, яка зареєстрована канцелярією адміністративного суду 15.09.2015. Втім, визнавши вказані обставини встановленими, суди попередніх інстанцій вказані обставини не перевірили та не надали їм належної правової оцінки, а прийняті рішення не містять мотивів щодо визнання цих обставин встановленими та щодо перевірки судами доводів Позивачів у цій частині, на підставі яких обставин суди визначили початком перебігу строку позовної давності саме 05.08.2015. Під час нового розгляду справи судами попередніх інстанцій не враховано приписи частини 1 статті 261 ЦК України, за якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Наведеного судами попередніх інстанцій не враховано, а висновки судів щодо початку перебігу строку позовної давності наведеній нормі не відповідають та не ґрунтуються на повно перевірених та встановлених обставинах справи. Так, пославшись на наявність в матеріалах справи заяви про ознайомлення з матеріалами справи № 810/6041/14, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки зазначеному доказу згідно з приписами статей 33, 43 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Крім того поза увагою судів попередніх інстанцій залишились перевірка та надання оцінки запереченням Відповідача щодо відсутності пропуску строку позовної давності, зокрема поясненням щодо стану використання земельних ділянок, які були предметом спірного Розпорядження.

14. Наведене свідчить про те, що судами не враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц, за якою пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

15.За таких обставин висновки прийнятих у справі судових рішень є передчасними та такими, що не ґрунтуються на повно встановлених та перевірених обставинах справи, яким надано належну правову оцінку у сукупності, у зв'язку з чим рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати наведене, повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

17. У зв'язку з тим, що розгляд справи не завершено, оскільки справа підлягає направленню на новий розгляд, Суд не здійснює розподіл судових витрат за розгляд касаційної скарги.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Київської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 910/31767/15 скасувати, справу № 910/31767/15 передати до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак