Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №761/17817/19

Постанова

Іменем України

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 761/17817/19

провадження № 61-11101св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: обслуговуючий кооператив садово-городнє товариство «Ясна поляна», публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року в складі судді: Волошина В. О., та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У квітні 2019 році ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною, особистою власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 21 вересня 2002 року по 11 липня 2017 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі і у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року про розірвання шлюбу встановлено, що з листопада 2016 року сторони не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету та проживають окремо.

За час перебування в шлюбі позивач з відповідачем придбали майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та складається з: частки у розмірі 77,66 % квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 ; автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», д. н. з. НОМЕР_1 ; земельної ділянки АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташованої на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118.

Квартира АДРЕСА_2 та автомобіль «Toyota», модель: «Corolla», д.н.з. НОМЕР_1 придбані за відповідними договорами купівлі-продажу, зареєстровані на позивача та відповідача відповідно.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, оскільки 25 жовтня 2006 року з метою придбання зазначеної квартири між ТОВ «Виробничий Вектор» та відповідачем було укладено договір № 0089/007 про участь у будівництві об`єкта нерухомості та договір купівлі-продажу цінних паперів № К-80-06/0062 від 25 жовтня 2006 року, який укладено з ТОВ «Компанія з управління активами «Капітал Груп».

07 листопада 2006 року для придбання Лота облігацій між ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж» та позивачкою укладено кредитний договір, на підставі якого надано не відновлювальну кредитну лінію в сумі 157 962,0 дол. США, а для забезпечення виконання умов кредитного договору між відповідачем та ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж» укладено договір поруки.

За підрахунками позивача спільними коштами подружжя було сплачено 77,66 % кредитних коштів, з урахуванням відсотків за користування кредитом, а після розірвання шлюбу, позивачкою особисто власними коштами, як боржником за зазначеним вище кредитним договором було сплачено достроково решта суми заборгованості за кредитом.

На час звернення до суду, позивач разом з дітьми фактично користуються і проживають в меншій квартирі АДРЕСА_2 , а відповідач в більшій квартирі АДРЕСА_1 . Між ними виник реальний спір щодо утримання та користування зазначеним майном та його поділу, оскільки на думку позивачки, квартира АДРЕСА_1 не є цілком повністю спільним майном подружжя, враховуючи її одноособову сплату за кредитними зобов`язаннями, при цьому на її утриманні перебувають діти, а відповідач, як батько спільних дітей сторін не виконує належним чином свої зобов`язання, як боржник у виконавчих провадженнях за рішеннями суддів про стягнення аліментів на дітей та додаткових витрат. За час спільного проживання з відповідачем у зареєстрованому шлюбі її дохід був майже в п`ять разів вище за дохід відповідача.

До спільного майна подружжя належить і земельна ділянка АДРЕСА_3 , що розташована на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118, право власності на яку зареєстроване на ім?я відповідача та яку останній набув шляхом приватизації (безоплатної).

ОСОБА_1 , з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

визнати об`єктами спільної сумісної власності сторін наступне майно:

1) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 93,0 кв. м, що на праві власності зареєстрована за відповідачем, де частка квартири, що складає спільну сумісну власність подружжя, становить 77,66 %, вартістю: 2 770 287,52 грн;

2) квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 51,0 кв. м, що на праві власності зареєстрована за позивачем, вартістю: 1 890 000 грн;

3) автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , який було придбано у ТОВ «Віді Автострада» та 17 травня 2007 року зареєстровано на ім`я відповідача (вартість 214 200 грн);

4) земельну ділянку АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташовану на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118, зареєстрованої на ім`я відповідача, вартістю: 51 0000 грн;

поділити зазначене майно шляхом:

виділення та визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla» та земельну ділянку АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташовану на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118;

виділення та визнання за позивачем права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року:

позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_2 (загальна площа: 51,0 кв.м, житлова площа: 30,0 кв. м, зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та записано у реєстрову книгу № 269-7 за реєстровим номером 9486 від 04 січня 2004 року); автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

В порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 , право власності на:

1/2 частину квартири квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа: 93,0 кв. м, житлова площа: 41,6 кв. м, реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 337582980000);

1/2 частину квартири АДРЕСА_2 (загальна площа: 51,0 кв.м, житлова площа: 30,0 кв.м, зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та записано у реєстрову книгу №269-7 за реєстровим номером 9486 від 04 січня 2004 року);

1/2 частину автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

В порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 , право власності на:

1/2 частину квартири квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа: 93,0 кв. м, житлова площа: 41,6 кв. м, реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 337582980000);

1/2 частину квартири АДРЕСА_2 (загальна площа: 51,0 кв.м, житлова площа: 30,0 кв.м, зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та записано у реєстрову книгу №269-7 за реєстровим номером 9486 від 04 січня 2004 року);

1/2 частину автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

набуте сторонами майно: квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla», д. н. з. НОМЕР_1 , було набуте подружжям за час шлюбу, і за кошти, які отримані в тому числі за кредитним договором № 014/2601/008, укладеного 07 листопада 2006 року між позивачкою та ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж», які позивачкою було використано в інтересах сім`ї (що не заперечували сторони протягом розгляду справи в суді), а тому зазначене вище майно є спільним майном подружжя;

Законом України «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України було виключено. Натомість частину першу статті 57 СК України було доповнено, зокрема пунктом 5, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. З урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду;

спірна земельна ділянка АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118 передана у власність відповідачу на підставі розпорядження Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 04 листопада 2010 року за № 903 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам, членам обслуговуючого кооперативу «Садово-городнє товариство «Ясна поляна», для ведення садівництва та території Немішаївської селищної ради». Отже, ця земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача, режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, відповідно, поділу, як майно подружжя вона не підлягає;

оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимога № 1 підлягає частковому задоволенню, а саме: слід визнати об`єктами спільної сумісної власності сторін: квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla», д.н.з. НОМЕР_1 . При цьому земельна ділянка земельна ділянка АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118 є особистою приватною власністю відповідача, а спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю в цілому (повністю), а не в частині, як зазначено стороною позивача в останній редакції заяви про збільшення позовних вимог, а тому в силу положень частини першої статті 13 ЦПК України, вимога позивачки про визнання частини цієї квартири спільним майном подружжя не підлягає задоволенню;

в судовому засіданні було встановлено, що домовленості між сторонами про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не було, шлюбний договір між сторонами не укладався. Верховний Суд щодо вирішення питання про поділ майна подружжя в постанові від 20 грудня 2018р. у справі № 286/2349/16 зазначив, що сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Верховний Суд наголошує на тому, що основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися. Тому суд зробив висновок про часткове задоволення вимоги № 2, а саме, в порядку поділу майна подружжя, слід визнати за кожною із сторін (позивачкою та відповідачем) право власності по частині на: квартири АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla», д.н.з. НОМЕР_1 . При цьому суд, виходив з інтересів принципу рівності часток у спільному майні подружжя та, беручи до уваги висновки Верховного Суду, що основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, вважає, що спірна земельна ділянка не підлягає поділу між сторонами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;

рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позивач при зверненні до суду з позовною заявою зазначила у додатках письмові докази з 58 пунктів, з яких лише докази щодо вартості майна засвідчені належним чином;

колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 2002 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року;

апеляційним судом встановлено, що сторонами не надано жодного належного доказу на підтвердження факту набуття спірного нерухомого майна під час шлюбу;

у справі, що переглядається, сторони у спорі щодо визнання спірного нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя, доводили обставини погашення заборгованості за кредитним договором, укладеного з позивачкою, яке забезпечено іпотечним майном. За відомостями Держаного реєстру рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) від 11 квітня 2014 року, квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку ПАТ «Фідобанк»;

у цій справі, 23 жовтня 2019 року позивачка зверталася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій зазначала, що на час розгляду справи в суді здійснюється процедура ліквідації ПАТ «Фідобанк», під час якої проводяться дії щодо продажу активів неплатоспроможного банку, власником боргових зобов`язань за кредитним договором № 014/2601/008 від 07 листопада 2006 року (укладеному з нею) можуть стати інші особи, а тому можуть змінитися умови кредитного договору та новим власником кредитних зобов`язань та іпотекодержателем можуть бути вжиті заходи щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку ПАТ «Фідобанк»;

з наданої позивачкою копії договору купівлі-продажу квартири встановлено, що 19 грудня 2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , як продавцями та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М. І. На даному договорі міститься Реєстраційний напис, з якого вбачається, що квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, про що у реєстрову книгу № 269-7 внесено запис за реєстровим № 9486 від 04 січня 2004 року

після надання позивачем належних доказів на підтвердження придбання квартири під час перебування у шлюбі, колегія судді погодилась з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання квартири АДРЕСА_2 спільним майном подружжя;

разом з тим, колегія судів не погодилась з висновком суду про наявність правових підстав для визнання квартири АДРЕСА_1 спільним майном подружжя;

з інформаційної довідки від 26 травня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 . В Довідці зазначено, що для державної реєстрації подано свідоцтво про право власності, серія та номер: САМ НОМЕР_3 , виданий 11 квітня 2014 року, видавник: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві;

на виконання ухвали Київського апеляційного суду відповідачем надіслано через електронний суд копію Свідоцтва про право власності, серія та номер: САМ НОМЕР_4 , виданий 11 квітня 2014 року, видавник: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві;

однак в Свідоцтві 043658 відсутні відомості на підставі яких документів ОСОБА_2 видано Свідоцтво про право власності. Наданий документ лише підтверджує реєстрацію права власності, але не містить відомостей на підставі чого зареєстровано таке право власності;

крім того, з наданих відповідачем доказів вбачається, що номери зазначені в свідоцтві САМ НОМЕР_4 та Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно - САМ 042658 не співпадають та є відмінними;

в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження факту набуття цієї спірної квартири в період перебування у шлюбі;

в судовому засіданні 25 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 пояснив, що ймовірно в його довірителя відсутній правовстановлюючий документ на дану квартиру або такий документ був поданий державному реєстратору під час здійснення державної реєстрації права власності;

однак запис державного реєстратора в Державному реєстрі свідчить, що останньому було подано лише Свідоцтво серія та номер: НОМЕР_5 ;

отже, сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що позивачем не доведено факту набуття квартири АДРЕСА_1 за час шлюбу;

оскільки сторонами не було надано суду належних доказів на підтвердження факту придбання відповідачем на підставі оплатного договору за час шлюбу спірної квартири, а колегія суддів мала сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків щодо доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем доведено, що квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя;

оскільки суд першої інстанції визнав квартиру АДРЕСА_1 спільним майно та поділив між сторонами порівну, визнавши за кожним в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину кожної із квартир, а відмова в задоволенні позовної вимоги про поділ цієї квартири може призвести до погіршення становища позивачки, колегія суддів вважала, що відсутні підстави для скасування рішення суду в частині поділу цієї квартири;

враховуючи, що відповідачем не оскаржувалося рішення суду, відсутні правові підстави для скасування рішення суду в цій частині;

колегія суддів зробила висновок, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, застосував положення сімейного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини щодо цього майна, а також врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування таких норм матеріального права та дійшов правильного висновку про визнання квартир та автомобіля спільним майном подружжя та їх поділ між сторонами в рівних частках (кожній стороні по 1/2 кожного із трьох об`єктів поділу);

доводи позивачки про те, що кредит було сплачено за її особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що Верховний Суд в своїх постановах по справах № 755/16464/20, № 712/11174/19-ц та № 367/7110/4-ц наголошує на тому, що виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, з коштів одного з них, в тому числі частково, може бути підставою для вимог до іншого з подружжя;

позовна заява не містить вимог щодо поділу боргових зобов`язань подружжя;

звертаючись до суду з апеляційною скаргою позивачка посилалася на те, що задоволення позовних вимог шляхом поділу майна між сторонами в рівних частках не є вирішенням спору по суті, оскільки з часу припинення шлюбних відносин сторони не спілкуються і поділ майна подружжя в ідеальних частках виконати нереально, а вони не зможуть сумісно користуватися належним їм майном. Також вказувала, що внесла на депозитний рахунок суду першої інстанції грошові кошти в рахунок компенсації відповідачу за різницю у вартості присудженого судом майна сторонам. Оскільки позивачка разом з двома дітьми проживає в меншій квартирі, тоді як відповідач проживає сам в значно більшій квартирі, відповідач сплачує аліменти, але не надає іншої матеріальної допомоги на дітей, майно необхідно поділити у спосіб, в який вона просила у позові, а саме їй більшу квартиру, а відповідачу присудити меншу квартиру, автомобіль та земельну ділянку. У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію. Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя без визначення грошової компенсації або з визначенням такої у мінімальному розмірі У цій справ колегія суддів розглянула таку можливість, проте з урахуванням конкретних обставин цього спору дійшла висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про поділ квартир та автомобіля в рівних частках (по 1/2 кожній із сторін);

доводи скарги про те, що неможливо буде виконати рішення суду про присудження майна в ідеальних частках, не можуть бути підставою для присудження кожній із сторін певного майна, оскільки відповідно до вимог чинногозаконодавства державна реєстрація права власності на майно у відповідній частині відбувається на підставі судового рішення. А щодо посилань позивачки, що сторони не зможуть користуватися спільним сумісним майном, то такі вимоги не є предметом розгляду у цій справі;

доводи скаржника, що відповідач не надає додаткової матеріальної допомоги дітям, зважаючи на наявність судового рішення про стягнення аліментів, яке виконується відповідачем, а також факт проживання дітей з одним із подружжя, в даному випадку з матір`ю, теж відповідно до вимог діючого законодавства та правових висновків Верховного Суду не належить до тих підстав, з урахуванням яких суд може відступити від ідеальних часток дружини або чоловіка;

щодо посилань позивачки на те, що на депозитний рахунок суду нею внесено грошові кошти для сплати компенсації відповідачу, які становлять різницю вартості майна, у разі його поділу за її позовними вимогами, колегія суддів зазначила, що ця обставина теж не є безумовною для поділу майна в натурі;

звертаючись до суду з позовом, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 не заявляла вимог про присудження одній із сторін грошової компенсації.

Аргументи учасників справи

01 серпня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, в якій просила:

скасувати оскаржені рішення;

направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд не навів будь-якого обґрунтування неможливості виділення сторонам у справі конкретного майна, у тому числі і неподільного (автомобіля), при, тому що позивач погоджувалася на стягнення із неї компенсації як різниці між виділеним їй та відповідачу майно, відмови від задоволення позовних вимог щодо спірної земельної ділянки, яка була приватизована на ім`я відповідача, але через вимоги земельного законодавства, право власності на яку відповідач отримав саме у період часу, коли таке майно належало до спільної власності подружжя;

ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції фактично не вирішили спір про поділ майна у цій справі, що надалі призведе до необхідності знову ж таки у судовому порядку вирішувати спір про припинення спільної часткової власності на майно, що було предметом поділу у цій справі;

апеляційним судом не була врахована презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанови Верховного Суду від 31 січня 2024 року справа № 645/4165/21, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17);

апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду впостановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18; від 17 січня 2024року у справі № 522/17831/20; від 02 серпня 2023 року по справі № 2-7538/08, а саме, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісноївласності саметоді, колиподружжя недомовилося пропорядок такогоподілу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання;

не були враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N? 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі N? 522/1528/15-ц (пункт 82)), постановіВеликої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N? 910/3009/18 (пункт 63)) про те, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію;

неправильно не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме статті 116 125 126 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 N? 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою», постанови Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2008 року N? 926, від 12 листопада 2008 року N? 1019 були змінені форми державного акта на право власності на земельну ділянку;

не були враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі N? 308/4390/18 про те що при вирішенні спору про поділ майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім?ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім?ї, але і інші обставини.

У серпні 2024 року ОСОБА_2 через Електронний суд подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив:

закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ;

стягнути з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 судові витрати пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

суди вірно встановили, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача, режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, відповідно, поділу, як майно подружжя вона не підлягає;

висновки Верховного Суду на які посилається позивач не підлягають застосуванню у справі, що переглядається: від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 прийнята за інших фактичних обставин та має відмінний предмет спору, постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18 не містить висновки, які вказані в касаційній скарзі;

запропонований порядок поділу майна подружжя в натурі у цій конкретній справі, дійсно задовольнить інтереси Позивача, але в той же час грубо порушить права Відповідача, адже у такому разі він отримає майно в порядку його поділу загальна вартість якого становить 2 692 043,76 грн (вартість авто, землі, квартири на Лук`янівській + кошти з депозиту), а Позивач отримає квартиру по АДРЕСА_1 , вартість якої складає, станом на дату проведення оцінки, - 3 567 200 грн, що явно більше половини вартості всього спільно нажитого майна (загальна вартість всього майна: 6 181 200 грн);

якщо Позивач сподівається на поділ майна згідно якого їй буде виділено спірну

квартиру по АДРЕСА_1 з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду вказаних у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 16/1415/19

(пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), то їй необхідно було гарантувати Відповідачу можливість отримати відповідної компенсації шляхом внесення коштів на депозитний рахунок суду. При цьому, сума коштів, яка була внесена Позивачем на депозитний рахунок суду (78 043,76) явно не може виступати справедливою компенсацією;

відповідач неодноразово наголошував на тому, що після припинення шлюбних відносин він переїхав до квартири по АДРЕСА_1 та певний час жив буквально на підлозі, адже квартира не була облаштована для проживання та взагалі не було меблів. Через певний час було проведено облаштування квартири та придбано меблі. На даний час у квартирі повністю зроблено ремонт та вона придатна для проживання (в тому числі для проживання спільних дітей). Саме Відповідач постійно підтримує квартиру в належному стані та несе витрати по її утриманню (в тому числі під час повномасштабної війни та постійних ракетних обстрілів міста Києва та Шевченківського району зокрема), у зв`язку з чим, квартира на яку претендує Позивач на даний час вартує більш ніж 3 567 200 грн.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала заяву в яких просила пришвидшити розгляд справи та зазначила, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржену постанову на підставі правовстановлюючих документів яких не існує, а у автомобіля, що перебуває в користуванні відповідача зменшується термін служби.

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подав письмові пояснення щодо заяви ОСОБА_1 про прискорення розгляду справи в яких зазначив, що Твердження ОСОБА_1 не відповідають дійсності та спрямовані на дискредитацію відповідача перед судом.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року:

касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року:

відкрито касаційне провадження у справі;

у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року відмовлено.

25 вересня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного суду 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 серпня 2024 року зазначено, що:

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 31 січня 2024 року справа № 645/4165/21, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17; від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18; від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20; від 02 серпня 2023 року по справі № 2-7539/08; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц; від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 року; від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18; від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12; від 12 листопада 2018 року у справі № 753/6139/14-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 409/1959/15-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 2002 року, який було розірвано за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року в справі № 761/324/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/67769538).

У справі № 761/324/17 встановлено, що з листопада 2016 року сторони не ведуть спільне господарство, не мають спільного бюджету, сторони проживають окремо.

У сторін є двоє дітей, які після розірвання шлюбу проживають з позивачкою:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

19 грудня 2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , як продавцями та ОСОБА_1 , як покупцем було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М. І.

25 жовтня 2006 року між ТОВ «Виробничий Вектор» та відповідачем укладено договір № 0089/007 про участь у будівництві об?єкту нерухомості та договір купівлі-продажу цінних паперів № К-80-06/0062 від 25 жовтня 2006 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Капітал Груп» (діє в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Національний капітал») та відповідачем. Відповідно до зазначених договорів було придбано Лот цільових облігацій серії F у кількості 9496 шт, які пред`явили забудовнику ТОВ «Виробничий Вектор», а забудовник після здачі в експлуатацію об?єкту нерухомості передав його інвестору в погашення лоту облігацій у порядку, строки та на умовах визначених укладеними між сторонами договорами (квартира АДРЕСА_1 ).

07 листопада 2006 року для придбання Лоту облігацій між ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж» та позивачкою було укладено кредитний договір № 014/2601/008 та надано не відновлювальну кредитну лінію в сумі 157 962,00 дол США, а для забезпечення виконання умов кредитного договору № 014/2601/008, 07 листопада 2006 року між відповідачем та ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж» було укладено договір поруки.

Після сплати в повному обсязі вартості Лоту цільових облігацій серії F у кількості 9496 шт, які в подальшому були пред`явлені забудовнику ТОВ «Виробничий Вектор»; забудовник після здачі в експлуатацію об?єкта нерухомості передав інвестору (відповідачу) в погашення лоту облігацій у порядку, строки та на умовах визначених укладеними між сторонами договорами квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідачем було отримано свідоцтво про право власності на зазначену вище квартиру (серія САМ номер: 042658), виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, та зареєстровано 25 березня 2014 року за відповідачем право власності на цю квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою ПАТ «Фідобанк» від 18 листопада 2019 року, по кредитному договору № 014/2601/008 від 07 листопада 2006 року, укладеному між ОСОБА_1 та ВАТ «АКБ «Престиж» (назву якого змінено на ПАТ «Фідокомбанк») погашена кредитна заборгованість в повному обсязі 07 листопада 2019 року.

Згідно з наявною в матеріалах справи відповіддю Головного сервісного центру МВС України, автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який було придбано у ТОВ «ВІДІ АВТОСТРАДА» та 17 травня 2007 року, зареєстровано на ім`я відповідача.

Розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 04 листопада 2010 року за № 903 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам, членам Обслуговуючого кооперативу «Садово-городнє товариство «Ясна поляна», для ведення садівництва та території Немішаївської селищної ради», було припинено ОК «Садово-городнє товариство «Ясна поляна» користування земельними ділянками загальною площею 3,66 га на території Немішаївської селищної ради та вилучено згадані земельні ділянки для подальшої передачі у власність членам кооперативу; передано вилучені земельні ділянки загальною площею 3,66 га у власність громадянам членам ОК «Садово-городнє товариство «Ясна поляна» (в тому числі відповідачу, як члену кооперативу) для ведення садівництва та надано дозвіл на оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам згідно додатку.

Розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 04 листопада 2010 року за № 903, відповідачем було отримано державний акт про право власності на земельну ділянку від 29 липня 2011 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання майна об`єктами спільної сумісної власності сторін

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

У справі, що переглядається:

суди не врахували, що метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовні вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ;

як наслідок судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 , автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , належить скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Натомість судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктами спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 93,0 кв. м, та земельної ділянки АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташовану на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118, зареєстрованої на ім`я відповідача, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, оскільки суди відмовили в їх задоволенні з інших мотивів.

Щодо позовних про поділ земельної ділянки

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка єземельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (пункт 5 частини першої статті 57 СК України).

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Суди встановили, що спірна земельна ділянка АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118 була передана у власність відповідачу на підставі розпорядження Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 04 листопада 2010 року за № 903 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам, членам ОК СГТ «Ясна поляна», для ведення садівництва та території Немішаївської селищної ради». Отже, ця земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача, режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, відповідно, поділу, як майно подружжя вона не підлягає.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок, що земельна ділянка не належить до спільної сумісної власності подружжя. Тому судові рішення в цій частині належить залишити без змін.

Щодо позовних вимог про поділ в натурі квартири АДРЕСА_2 , автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , квартири

АДРЕСА_1 , набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено такі висновки:

«спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що таке стягнення призведе до порушення права відповідача на мирне володіння його майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), зокрема внаслідок нібито примусового набуття права власності на автомобіль і відсутності згоди на виплату компенсації позивачці. Відповідач є власником цієї речі як такої, яку він придбав разом із позивачкою у шлюбі, тобто у спільну сумісну власність. Тому не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоби врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі».

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21) зазначено. що:

«у разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов`язання подружжям під час шлюбу, той із подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини суми, що вносилась на виконання кредитного зобов`язання. Сплата подружжям частини коштів за кредитним договором, укладеним одним із них для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладений не в період перебування сторін у шлюбі й зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло у позичальника.

Той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, після розірвання шлюбу має на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов`язання, та не має права на компенсацію частки вартості нерухомого майна або на певну частку нерухомості».

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог (пункт 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Касаційний суд вже зауважував, що процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач (див.постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року в справі № 362/1505/18 (провадження № 61-6304св23)).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції при визнанні права на частку за кожним із подружжя на квартири та автомобіль вважав, що основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися;

апеляційний суд при залишенні рішення суду без змін вважав, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя; суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, застосував положення сімейного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини щодо цього майна, а також врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права та дійшов правильного висновку про поділ об`єктів між сторонами в рівних частках (кожній стороні по 1/2 кожного із трьох об`єктів поділу);

суди не врахували, що диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти; кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову; процесуальний закон не містить випадків, коли суд при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя може не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач.

позивачка протягом усього розгляду справи наполягала саме на пооб`єктному поділі спільного сумісного майна подружжя;

суди не звернули увагу, що: вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Судові рішення не забезпечують вимоги, що конфлікт про поділ майна подружжя повинен бути вирішений внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання та не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання.

За таких обставин, суди зробили передчасний висновок щодо визнання права на частку за кожним із подружжя на квартири та автомобіль. Тому оскаржені рішення в цій частині належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу слід задовольнити частково;

судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання об`єктами спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_2 , автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , належить скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог;

судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктами спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 93,0 кв. м, та земельної ділянки АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташовану на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови;

судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про поділ земельної ділянки АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташованої на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118 залишити без змін;

судові рішення в частині поділу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 93,0 кв. м; квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 51,0 кв. м та автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 і розподілу судових витрат скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції;

з урахуванням висновків за результатами розгляду касаційної скарги, підстави для закриття касаційного провадження відсутні. Тому в задоволенні клопотання належить відмовити.

Керуючись статтями 396 400 409 410 411 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єктами спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_2 , автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єктами спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 93,0 кв. м та земельної ділянки АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташованої на території обслуговуючого кооперативу садово-городнього товариства «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташованої на території обслуговуючого кооперативу садово-городнього товариства «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118, залишити без змін.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 93,0 кв. м, квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 51,0 кв. м та автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_2 , колір: сірий, 2007 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 і розподілу судових витрат скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в скасованих частинах втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко