Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 648/3137/15-ц

провадження № 61-17560св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником Заверюхою Костянтином Олександровичем , на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2018 року у складі судді Сокирко Л. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Базіль Л. В., Семиженка Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви ОСОБА_1 .

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 21 березня 1997 року сторони уклали шлюб, який 19 липня 2015 року розірвано. Під час шлюбу вони набули у власність таке майно: земельну ділянку площею 0,0302 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 ; побудований ними будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; незавершене будівництвом домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією ж адресою. Зазначав, що у зв`язку з перебуванням позивача у відрядженнях усе майно було зареєстровано за його дружиною ОСОБА_2 .

З урахуванням уточнених позовних вимог та висновків судових будівельно-технічних експертиз від 07 листопада 2016 року № 48/2016 та від 22 лютого 2017 року № 10/2017 просив:

припинити право спільної сумісної власності сторін на домоволодіння на АДРЕСА_1 , поділивши його в натурі шляхом визнання за ним права власності на надбудову (мансарду) літ. «Е», в тому числі приміщення 1-5 площею 9,0 кв. м, приміщення 1-6 площею 3,8 кв. м, приміщення 1-7 площею 9,0 кв. м, приміщення 1-8 площею 12,2 кв. м, приміщення 1-9 площею 21,6 кв. м, всього приміщень площею 60,3 кв. м; балкон площею 6,9 кв. м; балкон площею 3,5 кв. м; підвал, у тому числі приміщення І площею 15,0 кв. м, ворота № 1, огорожа № 2, що становить 39/100 у загальній вартості домоволодіння, та на будівельні матеріали, що витрачені при будівництві гаражу, а за ОСОБА_2 - право власності на житловий будинок літ. «Е», в тому числі приміщення 1-1 площею 5,1 кв. м; приміщення 1-2 площею 43,3 кв. м, приміщення 1-3 площею 6,8 кв. м, приміщення 1-4 площею 12,4 кв. м, усього приміщень площею 67,6 кв. м; ґанок, що становить 61/100 у загальній вартості домоволодіння;

стягнути із ОСОБА_2 на його користь компенсацію за відхилення від ідеальних часток та за інженерні мережі внаслідок розподілу майна на АДРЕСА_1 в розмірі 102 995,00 грн;

визнати за кожною зі сторін право власності на частину земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0111 га, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що пропонуються до виділу відповідно до графічного додатку № 1 до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 листопада 2016 року № 48/2016; виділити ОСОБА_1 у незакінченому будівництвом житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 площею 13,8 кв. м, приміщення 6 площею 12,2 кв. м, приміщення 7 площею 22,6 кв. м, всього загальною площею 48,6 кв. м, будівлю сараю, що будується, та зливної ями для завершення будівництва, що становить 49/100 загальної вартості домоволодіння, а ОСОБА_2 -приміщення 1 площею 12,5 кв. м, приміщення 1-а площею 3,6 кв. м, приміщення 2 площею 14,1 кв. м, приміщення 3 площею 12,2 кв. м, приміщення 4 площею 5,3 кв. м, всього загальною площею 47,7 кв. м, незакінчені будівництвом будівлі вбиральні та гаражу для завершення будівництва, що становить 51/100 загальної вартості домоволодіння;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію за відхилення від ідеальних часток унаслідок розподілу майна на АДРЕСА_1 в розмірі 7 163,00 грн;

визнати за кожною зі сторін право власності на частину земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,04905 га, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що пропонуються їм до виділу, відповідно до додатку № 3 (схема розподілу земельної ділянки другий варіант) до висновку судової будівельно-технічної експертизи 22 лютого 2017 року № 10/2017;

виділити у власність ОСОБА_2 легковий автомобіль Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 з виплатою на його користь компенсації у розмірі частини його вартості в розмірі 61 247,00 грн.

Зміст вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Позов мотивувала необхідністю поділу спільної сумісної власності сторін після розірвання шлюбу, однак розподіл просила провести без стягнення будь-яких компенсацій вартості майна для будь-якої сторони з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей, які проживають разом із нею.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила:

виділити їй у власність житловий будинок і земельну ділянку з кадастровим номером 6520387500:01:001:0249 площею 0,0302 га, розташовані на АДРЕСА_1 ;

виділити у власність ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) на АДРЕСА_1 , земельну ділянку за вказаною адресою та легковий автомобіль Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2018 року первісний та зустрічний позови задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 , вартістю 1 327 928,00 грн; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0302 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6520387500:01:001:0249, розташовану на АДРЕСА_1 , та припинено право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку; визнано за ОСОБА_2 право власності на незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами готовністю 53 %, розташований на АДРЕСА_1 , вартістю 446 790,00 грн; визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0981 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6520387500:01:001:0263, розташовану на АДРЕСА_1 та припинено право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Сhevrolet Lacetti, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , вартість якого без урахування ПДВ складає 122 494,00 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості майна в розмірі 758 644,00 грн; визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності на будівельні матеріали, витрачені на будівництво незавершеного будівництва господарської будівлі (гаражу) на АДРЕСА_1 по 9 309,00 грн за кожним; в іншій частині позовних вимог за первісним та зустрічним позовами відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що майно, яке сторони просили поділити, є спільною сумісною власністю подружжя, частки сторін у якій є рівними. З урахуванням того, що вартість майна, яке передається у власність ОСОБА_1 , є більшою, ніж вартість майна, право власності на яке визнається за ОСОБА_2 , на 758 644,00 грн, із позивача стягнуто компенсацію в указаному розмірі. Визначаючи розмір компенсації, суд першої інстанції не взяв до уваги вартість земельних ділянок, оскільки вартість земельної ділянки на АДРЕСА_1 визначена не була.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Херсонського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково: реально поділено між сторонами незавершений будівництвом житловий будинок у АДРЕСА_1 відповідно до варіанту 2 висновку експерта № 10/2017, складеного за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 02 лютого 2017 року та виділено ОСОБА_1 в житловому будинку: приміщення 5 площею

13,8 кв. м, приміщення 6 площею 12,2 кв. м, приміщення 7 площею 22,6 кв. м, загальною площею 48,6 кв. м та вартістю 201 522,00 грн; сарай вартістю 49 209,00 грн; зливову яму вартістю 13 991,00 грн; усього приміщень загальною вартістю 264 722,00 грн, що становить 49/100 частин домоволодіння та на 3 581,50 грн менше ідеальної частки; ОСОБА_2 виділено в житлову будинку: приміщення 1 площею 12,5 кв. м, приміщення 1а площею 3,6 кв. м, приміщення 2 площею 14,1 кв. м, приміщення 3 площею 12,2 кв. м, приміщення 4 площею 5,3 кв. м, загальною площею 47,7 кв. м вартістю 197 791,00 грн; вбиральню вартістю 14 204,00 грн, гараж вартістю

59 890,00 грн; усього приміщень загальною вартістю 271 885,00 грн, що становить 51/100 частин домоволодіння, що на 3 581,50 грн більше ідеальної частки; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним по частині земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,04905 га відповідно до схеми розподілу земельної ділянки (додаток до експертизи № 3) за варіантом поділу № 2, викладеним у висновку експерта № 10/2017; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за відхилення від ідеальних часток унаслідок розподілу вказаного нерухомого майна в розмірі 3 581,50 грн; визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності за кожним по частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності за кожним по частині автомобіля Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску; у задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним і зустрічним позовами відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

земельна ділянка у АДРЕСА_1 не підлягає поділу між сторонами, оскільки в силу положень статті 61 СК України в редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку в порядку приватизації, не відноситься до об`єктів спільного сумісного майна подружжя та є особистою приватною власністю відповідачки;

присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Оскільки жодний із подружжя не бажає сплачувати іншому грошову компенсацію вартості майна, мотивуючи це відсутністю коштів, апеляційний суд уважав, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача на користь позивачки компенсації в розмірі 758 644,00 грн підлягає скасуванню;

домоволодіння на АДРЕСА_1 не підлягає реальному поділу з виділенням сторонам часток, оскільки умови поділу житлового будинку, визначені в експертному висновку, передбачають втручання у несучі конструкції та інженерні системи загального користування, а дозвіл на реконструкцію та технічні висновки про відповідність перепланування будівельним нормам та правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам і правилам пожежної безпеки сторони не надали;

незавершене будівництвом домоволодіння на АДРЕСА_1 суд поділив у відповідності до варіанту № 2 поділу, запропонованого експертом, з урахуванням висновку про наявність технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири;

жоден із подружжя не бажає залишити за собою автомобіль Chevrolet Lacetti та сплатити іншому грошову компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності, а тому транспортний засіб підлягає поділу шляхом визнання за кожним зі сторін права власності на частину вказаного автомобіля.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Заверюхою К. О., задоволено частково. Постанову Херсонського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що:

апеляційний суд, зосередившись на встановленні обставини втручання внаслідок переобладнання будинку в його несучі конструкції, інженерні системи загального користування та отримання дозволів уповноважених організацій, не з`ясував, чи наявна технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири. Сама по собі відсутність технічних висновків уповноважених органів і необхідність розробки проєкту для виконання певних робіт не свідчить, що переобладнання житлового будинку суперечитиме будівельно-технічним нормам та вплине на можливість поділу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі;

суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . При цьому апеляційний суд обґрунтовано керувався положеннями статей 57 61 СК України в редакції, чинній на момент приватизації відповідачкою вказаної земельної ділянки;

посилання позивача на частину п`яту статті 61 СК України, яка поширює правовий режим спільної сумісної власності на приватизовану одним із подружжя земельну ділянку, не заслуговує на увагу, оскільки вказана норма права набула чинності 08 лютого 2011 року, тобто після набуття

ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку;

разом з тим, відмовивши в поділі вказаної земельної ділянки, суд визнав за кожною зі сторін право власності на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Апеляційний суд не врахував, що перехід права власності на об`єкт нерухомості має наслідком набуття права на земельну ділянку, що відповідає принципу «superficies solo cedit» (збудоване на землі слідує за нею), та безпідставно не вирішив питання про поділ між сторонами земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

суд апеляційної інстанції жодним чином не мотивував відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на будівельні матеріали, використані для побудови гаражу на вказаній земельній ділянці, чим порушив підпункт в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України;

суди встановили, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом незавершеного будівництва зі ступенем готовності 53 %;

апеляційний суд не встановив, чи можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво домоволодіння сторонами, а тому не мотивував висновок щодо можливості поділу в натурі житлового будинку, ступінь готовності якого складає 53 %;

оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , поділена відповідно до виділених сторонам часток у домоволодінні, поділ якого здійснено апеляційним судом без установлення всіх істотних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, висновки суду в цій частині також є необґрунтованими;

відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо залишення автомобіля у власності ОСОБА_2 та виплати йому компенсації вартості частини транспортного засобу, апеляційний суд виходив із відсутності згоди відповідачки на виплату такої компенсації та невнесення необхідної суми коштів на депозитний рахунок суду;

установивши, що транспортний засіб Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуває в одноосібному користуванні ОСОБА_2 , та залишаючи автомобіль у спільній власності сторін, апеляційний суд не врахував, що інший з подружжя ( ОСОБА_1 ) позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації за належну йому частку в спільному майні. При цьому апеляційний суд не встановив вартість спірного транспортного засобу, розмір компенсації, яка підлягає виплаті, а також спроможність іншого співвласника виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ним права власності на спільне майно та чи не становитиме це для відповідачки надмірний тягар.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє Заверюха К. О. , задоволено частково. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різниці вартості майна змінено шляхом зменшення суми стягнення із 758 644,00 грн до 287585,50 грн. Це ж рішення суду: у частині визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності на будівельні матеріали, витрачені на будівництво незавершеного будівництва господарчої будівлі - гаражу, на АДРЕСА_1 , на суму 9 309,00 грн за кожним скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, витрачені на будівництво незавершеного будівництва господарчої будівлі - гаражу, розташованого на АДРЕСА_1 на суму 18 619,00 грн; у частині стягнення на користь держави судового збору з ОСОБА_1 у розмірі 5 156,00 грн та з ОСОБА_2 - 2 037,00 грн скасовано. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 6 394,50 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

встановивши, що автомобіль «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1 , житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , будівельні матеріали для будівництва самочинного гаражу на цій же земельній ділянці, земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та недобудований житловий будинок за цією ж адресою, набуті подружжям у період шлюбу, джерелом його набуття були їх спільні сумісні кошти та спільна праця, що визнано сторонами під час розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, а будь-яких доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя сторонами не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя та можливість поділу вказаного майна між сторонами, виходячи з рівності часток подружжя в спільному майні, виділивши в натурі по 1/2 частці спірного майна;

разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що земельна ділянка площею 0,0302 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , також є спільною сумісною власністю подружжя. Ця земельна ділянка відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 370399 передана ОСОБА_2 на підставі рішення сесії Чорнобаївської сільської ради від 12 жовтня 2010 року № 576 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто набута нею внаслідок безоплатної приватизації. Оскільки рішенням Чорнобаївської сільської ради земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 12 жовтня 2010 року, тобто набута нею до набрання чинності Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», колегія суддів вважає, що вказана земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , тобто не підлягає поділу, як об`єкт права спільної сумісної власності подружжя;

з огляду на наведене поділу між сторонами підлягає майно: житловий будинок, розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , вартістю

1 327 928,00 грн; вартість будівельних матеріалів, витрачених на будівництво незавершеної будівництвом господарчої будівлі - гаражу, розташованої на цій самій земельній ділянці на суму 18 618,00 грн; незавершений будівництвом житловий будинок, розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , вартістю 446 790,00 грн; земельна ділянка площею 0,0981 га на АДРЕСА_1 вартістю 202 086,00 грн; автомобіль «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 122 494,00 грн, всього майно на суму 2 117 921,00 грн;

при цьому колегія суддів вважає, що висновок суду про наявність підстав для не включення до вартості майна, що підлягає поділу між сторонами, вартості земельної ділянки на АДРЕСА_1 , з підстав відсутності оцінки вартості земельної ділянки на АДРЕСА_1 , є помилковим, оскільки поділу підлягає все майно подружжя із визначенням його вартості, а не окрема його частина;

земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_1 , не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому її вартість не має значення для визначення розміру часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно;

відповідно до вимог частини першої статті 70 СК України кожному зі співвласників має бути виділено майно на суму 1 058 960,50 грн, що становить 1/2 від загальної вартості спільного сумісного майна подружжя;

обираючи спосіб поділу спільного сумісного майна між сторонами шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - права власності на незавершену будівництвом домобудівлю (будівельною готовністю - 53%), розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою та автомобіль «Chevrolet Lacetti» суд першої інстанції враховував позицію відповідачки за первісним позовом, перебування на її утриманні двох дітей: неповнолітнього сина та сина з інвалідністю, а також позицію позивача за первісним позовом, який не висловився щодо неможливості сплати ним грошової компенсації та заперечував щодо передачі йому у власність транспортного засобу;

висновком додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи від 07 листопада 2016 року № 48/2016 запропоновано один варіант поділу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за яким серед приміщень, що виділяються другому співвласнику, відсутні житлові кімнати, а серед приміщень, що виділяються першому співвласнику, відсутнє приміщення кухні та можливість доступу до приміщень другого (мансардного) поверху з вулиці. Вказані приміщення необхідно облаштувати при реалізації поділу за цим варіантом шляхом перепланування в межах виділених приміщень. Для організації двох окремих житлових квартир після прийняття рішення про поділ за цим варіантом необхідно розробити проєкт реконструкції будинку з одноквартирного в двоквартирний, яким слід передбачити організацію житлових приміщень на першому поверсі (для другого співвласника) та кухні й зовнішніх сходів на мансардний поверх (для першого співвласника). Експертом вказано, що інженерні мережі розташовані на першому поверсі в приміщеннях, які виділяються другому співвласнику. Сумарна компенсація першому співвласнику з боку другого співвласника за відхилення від часток та за інженерні мережі складає 121 613,00 грн. Оскільки матеріали справи не містять відомостей про наявність технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі, а саме чи не суперечитиме переобладнання житлового будинку будівельно-технічним нормам, апеляційним судом під час розгляду справи сторонам, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 роз`яснено право заявити клопотання про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи для з`ясування питання щодо наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири з дотриманням будівельно-технічних норм і правил, а також право надати суду документи на виконання робіт, що потребують втручання в несучі конструкції та інженерні системи загального користування будинку і відповідні висновки, а саме технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, висновок про відповідність перепланування санітарно-епідеміологічним вимогам пропонованим до будинків і приміщень, і правилами пожежної безпеки, а також інших служб, зокрема, погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання, які повинні бути надані до ухвалення судом рішення. Також сторонам роз`яснені наслідки не здійснення ними вказаних процесуальних дій, що підтверджується технічним записом судового засідання. У судовому засіданні, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , посилаючись на неприязні стосунки, які склалися між ними, зазначили, що здійснювати реконструкцію будинку у двоквартирний будинок та в подальшому користуватися реконструйованим будинком жодна зі сторін не бажає. У зв`язку з цим, сторони у справі відмовились клопотати про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи для з`ясування питання щодо наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири з дотриманням будівельно-технічних норм та правил, а також отримувати та надавати суду документи на виконання робіт, що потребують втручання в несучі конструкції та інженерні системи загального користування будинку;

позовні вимоги ОСОБА_1 про реальний поділ житлового будинку, ступінь готовності якого складає 53 %, АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають у зв`язку з неможливістю з`ясування можливості визначення окремих частин у вказаному житловому будинку, що підлягають виділу та технічної можливості довести до кінця будівництво домоволодіння співвласниками. Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанції способом поділу шляхом визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за одним співвласником ОСОБА_1 , а на житловий будинок (зі ступенем готовності 53 %) АДРЕСА_3 за іншим співвласником ОСОБА_2 , зі сплатою йому грошової компенсації за перевищення частки з урахуванням вартості іншого спільного сумісного майна подружжя;

перехід права власності на об`єкт нерухомості має наслідком набуття права на земельну ділянку, що відповідає принципу «superficies solo cedit» (збудоване на землі слідує за нею), а тому оскільки на земельній ділянці, одержаної ОСОБА_2 у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, знаходиться будинок, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу майна подружжя та виділу цього будинку іншому співвласнику, ОСОБА_1 , який не мав права власності на земельну ділянку, до останнього переходить це право відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, тому право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку припиняється;

земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю сторін. Оскільки на вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок (зі ступенем готовності 53 %), що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу майна подружжя та виділу цього будинку в цілому одному із співвласників, а саме ОСОБА_2 , до останньої переходить право власності на всю земельну ділянку, у зв`язку з чим припиняється право власності іншого співвласника ОСОБА_1 на земельну ділянку;

ураховуючи, що автомобіль Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 , після припинення сторонами шлюбних відносин знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , що визнано сторонами під час розгляду справи, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції щодо залишення автомобіля у власності ОСОБА_2 з урахуванням його вартості при визначенні грошової компенсації за перевищення частки;

визнаючи за сторонами право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, витрачених на будівництво незавершеного будівництва господарчої будівлі-гаражу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції жодним чином не мотивував вказаний висновок, та не врахував, що вказане будівництво здійснено на земельній ділянці, виділеній судом у власність одного зі співвласників. Зважаючи на те, що незавершена будівництвом господарча будівля-гараж зведена сторонами на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку в цілому перейшло до ОСОБА_1 , колегія суддів вважала за доцільне визнати саме за останнім і право власності на будівельні матеріали, витрачені на його будівництво;

загальна вартість спільного сумісного майна подружжя, що підлягає поділу становить 2 117 921,00 грн. Отже, кожному зі співвласників має бути виділено майно на суму 1 058 960,50 грн, що становить 1/2 від загальної вартості спільного сумісного майна подружжя. ОСОБА_1 виділяється майно на загальну суму 1 346 546,00 грн, а ОСОБА_2 - майно на суму 771 375,00 грн. Отже, грошова компенсація за перевищення частки має становити 278 585,50 грн (1 058 960,50 - 771 375,00 = 278 585,50).

Аргументи учасників

У жовтні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанови судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, а також провести розгляд справи у суді касаційної інстанції за його участю.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у постанові апеляційного суду від 09 вересня 2021 року зазначено, що повний її текст складено 20 вересня 2021 року. Однак один із суддів колегії апеляційного суду Семиженко Г. В. 20 вересня 2021 року перебував у відпустці, тобто в цей день не міг виконувати свої посадові обов`язки, що підтверджується довідкою начальника відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних справ Херсонського апеляційного суду, що на думку позивача про те, що постанова апеляційного суду підписана не всіма суддями;

не зважаючи на неточності судової експертизи, апеляційний суд у порушення норм процесуального права не призначив додаткову чи повторну експертизу, тобто самоусунувся від обов`язку необхідності встановлення обставин у справі для правильного вирішення спору;

суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визнав за ОСОБА_2 право власності на незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 53 % на АДРЕСА_1 , однак відповідно до усталеної практики Верховного Суду України суд може визнати право на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку. Вважає, що згідно із висновками судових будівельно-технічних експертиз об`єкт незавершеного будівництва міг бути поділений між сторонами, проте суди цього не врахували і зробили помилковий висновок про неможливість такого поділу, який ґрунтується на припущеннях;

вартість майна, що підлягає поділу, потрібно визначати виходячи з його дійсної вартості на час розгляду справи. У справі наявні висновки судових експертиз за 2016-2017 роки, якими визначено ринкову вартість спільної сумісної власності. Під час судового розгляду справи він неодноразово наголошував на тому, що вартість житлового будинку на АДРЕСА_1 зменшилася і станом на 2021 рік є істотно нижчою, ніж станом на 2016 рік; стягнення з нього 287 585,50 грн на користь відповідачки призведе до надмірного збагачення останньої і відступу від рівності часток подружжя при поділі майна. Суди не встановили, чи спроможний він виплатити відповідачці компенсацію в рахунок визнання за ним права власності на частини майна подружжя та чи не становитиме це для нього надмірний тягар, і залишили поза увагою його посилання на те, що не має спроможності сплатити 287 585,50 грн, оскільки він перебуває у вкрай важкому матеріальному становищі. Учасники справи не вносили на депозитний рахунок суду грошові кошти за припинення часток у спільній сумісній власності подружжя, що свідчить про неправильне застосування статті 365 ЦК України.

Відповідачка рішення і постанову судів попередніх інстанцій у касаційному порядку не оскаржила.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різниці вартості майна у розмірі 287 585,00 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником Заверюхою К. О. , на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у справі № 648/3137/15-ц повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 521/2993/13-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 21 березня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 17 липня 2015 року.

За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0302 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6520387500:01:001:0249, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок за цією ж адресою та автомобіль «Chevrolet Lacetti» 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Апеляційний суд установив, що право власності на земельну ділянку набуто ОСОБА_2 у порядку приватизації 12 жовтня 2010 року.

За ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0981 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6520387500:01:001:0263, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком про забудову земельної ділянки від 29 березня 2014 року, виданим відділом містобудування та архітектури Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, та будівельного паспорту від 08 квітня 2014 року ОСОБА_1 є забудовником житлового будинку на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 . На момент розгляду справи судами готовність указаного об`єкта нерухомого майна становила 53 %.

Суд першої інстанції встановив, що все вказане вище майно набуте сторонами в шлюбі та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Апеляційний суд установив, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_2 в порядку приватизації та є її особистою власністю відповідно до чинних на момент набуття норм матеріального права.

За висновком судової додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи від 07 листопада 2016 року № 48/2016 розроблено один варіант поділу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за яким серед приміщень, що виділяються другому співвласнику, відсутні житлові кімнати, а серед приміщень, що виділяються першому співвласнику, відсутнє приміщення кухні та можливість доступу до приміщень другого (мансардного) поверху з вулиці. Вказані приміщення необхідно облаштувати при реалізації поділу за цим варіантом шляхом перепланування в межах виділених приміщень. Для організації двох окремих житлових квартир після прийняття рішення про поділ за цим варіантом необхідно розробити проєкт реконструкції будинку з одноквартирного в двоквартирний, яким слід передбачити організацію житлових приміщень на першому поверсі (для другого співвласника) та кухні й зовнішніх сходів на мансардний поверх (для першого співвласника). Експерт вказав, що інженерні мережі розташовані на першому поверсі в приміщеннях, які виділяються другому співвласнику. Сумарна компенсація першому співвласнику з боку другого співвласника за відхилення від часток та за інженерні мережі складає 121 613,00 грн.

За висновком додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи від 22 лютого 2017 року № 10/2017, незавершений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , має стіни, перекриття та 78 % покрівлі, сформовано об`ємно-планувальні рішення шляхом зведення перегородок, а тому поділ будинку є технічно можливим.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі:

договору подружжя;

рішення суду при наявності спору між подружжям.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено:

«відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено:

«склад та обсяг майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та підлягає поділу між ними, дозволяв суду здійснити його реальний поділ шляхом передачі кожному з подружжя окремих об`єктів нерухомого майна. Саме такі мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у цій справі, що стали однією з підстав передачі судом касаційної інстанції справи на новий апеляційний розгляд.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду дійшов обґрунтованого висновку про доцільність проведення у цій справі реального поділу майна між подружжям у спосіб виділення кожному в натурі окремих видів (об`єктів) майна, як просили здійснити сторони в первісному та зустрічному позовах.

ОСОБА_2 у касаційній скарзі, поданій в її інтересах адвокатом Терновою В. О., вказувала на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16, від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16 та Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 752/1334/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 405/6250/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 758/5029/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 466/6554/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 760/1505/16, від 10 липня 2019 року у справі № 357/253/17 щодо застосування положень частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України, а також висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19, та у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у цій справі щодо застосування статті 364 ЦК України.

Аналізуючи мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження

№ 61-19084св20); від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 (провадження № 61-3703св19), від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження

№ 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20).

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Таку ж позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), ухваленій після подання заявниками касаційний скарг, зазначивши у пункті 45, що вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого подружжя (відповідача) грошової коменсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Зважаючи на наведене, аргументи ОСОБА_2 про те, що вона не надавала свою згоду на присудження їй грошової компенсації замість частки у двох об`єктах спільного майна, а саме: групи нежитлових приміщень № 36 (в літ. А), загальною площею 416,7 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та квартири з коморою та мансардою № НОМЕР_4 , загальною площею

97,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_34 , а тому апеляційний суд не мав правових підстави вирішувати питання про припинення її права на частку у зазначеному майні та міг ухвалити рішення про припинення її права на частку у спільному майні лише за умови попереднього внесення ОСОБА_1 вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, є необґрунтованими.

Ураховуючи зазначене, посилання ОСОБА_2 на невідповідність висновків апеляційного суду правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16, від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16 та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 752/1334/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 405/6250/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 758/5029/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 466/6554/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 760/1505/16, від 10 липня 2019 року у справі № 357/253/17, від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19 не знайшли підтвердження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/11089/18 (провадження № 61-3205св22) зазначено:

«Апеляційним судом у розглядуваній справі прийнято рішення про поділ практично рівнозначного майна (двох однокімнатних квартир в одному місті, на одній вулиці), шляхом присудження кожному із подружжя окремої квартири. Цілком очевидно, що визначений апеляційним судом варіант поділу двох однокімнатних квартир відповідає встановленим обставинам та інтересам сторін, які згідно рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2018 року у справі № 344/2898/18 про розірвання шлюбу із січня 2018 року проживають окремо. Доводів про те, що ОСОБА_2 бажала, щоб їй була виділена у власність замість квартири в будинку АДРЕСА_6 , касаційна скарга не містить. Крім того, присуджена апеляційним судом ОСОБА_2 квартира по АДРЕСА_1 зазначена в касаційній скарзі як її зареєстроване місце проживання. За таких обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 16 березня 2020 року у справі № 553/1325/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 177/1949/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які посилається заявник в касаційній скарзі».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята і шоста статті 81 ЦПК України).

За час перебування у шлюбі сторони набули у власність таке майно, яке підлягає поділу між ними:

автомобіль «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 122 494,00 грн;

житловий будинок, розташований на земельній ділянці, набутій відповідачкою у порядку приватизації, на АДРЕСА_1 вартістю 1 327 928,00 грн і будівельні матеріали для будівництва самочинного гаражу за цією ж адресою вартістю 18 618,00 грн;

земельна ділянка на АДРЕСА_3 вартістю 202 086,00 грн та недобудований житловий будинок за тією ж адресою вартістю 446 790,00 грн.

Загальна вартість майна, яке підлягає поділу, становить 2 117 921,00 грн.

Відповідно до висновку додаткової судової будівельно-технічної, земельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи від 07 листопада 2016 року № 48/2016 експертом запропоновано один варіант поділу житлового будинку на АДРЕСА_1 , за яким серед приміщень, що виділяються другому співвласнику, відсутні житлові кімнати, а серед приміщень, що виділяються першому співвласнику, відсутнє приміщення кухні та можливість доступу до приміщень другого (мансардного) поверху з вулиці. Вказані приміщення необхідно облаштувати при реалізації поділу за цим варіантом шляхом перепланування в межах виділених приміщень. Для організації двох окремих житлових квартир після прийняття рішення про поділ за цим варіантом необхідно розробити проєкт реконструкції будинку з одноквартирного в двоквартирний, яким необхідно передбачити організацію житлових приміщень на першому поверсі (для другого співвласника) та кухні й зовнішніх сходів на мансардний поверх (для першого співвласника). Експерт вказав, що інженерні мережі розташовані на першому поверсі в приміщеннях, які виділяються другому співвласнику.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово стверджували, що перебувають у вкрай неприязних стосунках і не мають наміру здійснювати реконструкцію будинку на АДРЕСА_1 у двоквартирний, а також добудову будинку на АДРЕСА_3 .

Після розірвання шлюбу автомобіль «Chevrolet Lacetti» перебував у постійному користуванні ОСОБА_2 .

Установивши вищевказані обставини, за яких неможливо виділити кожній стороні по частині спільного майна подружжя, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, земельну ділянку та будівельні матеріали для будівництва самочинного гаражу на АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - права власності на земельну ділянку і незавершений будівництвом будинок на АДРЕСА_3 та автомобіль «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з виплатою на її користь компенсації різниці вартості майна у розмірі 287 585,50 грн.

Застосований спосіб поділу спірного майна, за яким одному і другому з подружжя виділяється окремий житловий будинок, є найбільш прийнятним у цьому випадку, оскільки вирішує спір по суті і забезпечує кожному з подружжя можливість володіння і користування окремим, а не спільним, нерухомим майном.

Запропонований позивачем спосіб поділу не вирішує спір, оскільки залишає закінчений будівництвом будинок і незавершений будівництвом будинок у спільній власності.

Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про те, що у порушення норм процесуального права апеляційний суд не призначив додаткову чи повторну експертизу для з`ясування можливості реального поділу нерухомості.

Відповідно до частин першої і другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У судовому засіданні при апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції роз`яснював сторонам їх право подати клопотання про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, проте сторони не заявили такого клопотання.

Аргумент касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду підписана не всіма суддями (у зв`язку з тим, що повний текст складено 20 вересня 2021 року - у день, коли один із суддів колегії перебував у відпустці) і це є обов`язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду, є необґрунтованим. Повний текст постанови Херсонського апеляційного суду містить підписи усіх трьох суддів, які входили до складу колегії (т. 3, а. с. 83). Перебування одного із суддів у відпустці станом на дату, вказану у постанові як день складення повного тексту судового рішення, не є підставою для застосування пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України.

Посилання представника ОСОБА_1 на те, що суди помилково визнали за ОСОБА_2 право власності на незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 53 % на АДРЕСА_3 , що суперечить усталеній судовій практиці, згідно з якою суд може визнати право саме на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, з урахуванням принципу диспозитивності є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_2 (відповідачка, якій виділено незавершений будівництвом житловий будинок) рішення судів попередніх інстанцій у вказаній частині в касаційному порядку не оскаржила.

Довід касаційної скарги про те, що суди неправильно визначили вартість нерухомого майна у зв`язку з тим, що її необхідно було визначати виходячи з його дійсної вартості на час розгляду справи, і те, що вартість будинку на АДРЕСА_1 зменшилася та станом на 2021 рік є істотно нижчою, ніж станом на 2016 рік, є необґрунтованим.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що: «відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

Посилання у касаційній скарзі на те, що учасники справи не вносили на депозитний рахунок суду грошові кошти за припинення часток у спільній сумісній власності подружжя, що свідчить про неправильне застосування статті 365 ЦК України, колегія суддів відхиляє.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зазначено, що «приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає».

Сторони у справі не заявляли вимог про припинення права власності на частку у майні подружжя. Компенсація різниці вартості майна стягнута судом із позивача на користь відповідачки у порядку поділу майна, яке неможливо було поділити за кожним із подружжя по частині, не замість його частки у спільному майні, а за перевищення вартості виділеного одному з подружжя (зокрема позивача) спільного майна (реальної частки), яка перевищує вартість належної йому за законом частки (ідеальної частки), відтак на цей випадок не поширюється вимога про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду і перевірки платоспроможності того з подружжя, з кого стягується грошова компенсація.

З цих же міркувань колегія суддів відхиляє довід позивача про його неможливість сплатити грошову компенсацію у розмірі 287 585,50 грн.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження

№ 61-12274св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 344/11089/18 (провадження № 61-3205св22), дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанцій в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року зупинено виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різниці вартості майна у розмірі 287 585,00 грн, то з урахуванням результату розгляду касаційної скарги необхідно поновити виконання постанови апеляційного суду в указаній частині.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Заверюхою Костянтином Олександровичем , залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2018 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різниці вартості майна у розмірі 287 585,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук