Постанова

Іменем України

12 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 753/6139/14-ц

провадження № 61-27342св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шістнадцята київська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Панченко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько та чоловік ОСОБА_5 - ОСОБА_6. За життя її батько у 2001 році продав квартиру АДРЕСА_1, яка була його особистою приватною власністю, після чого за кошти, отримані від продажу цієї квартири, придбав у 2002 році квартиру АДРЕСА_2, де проживав до смерті. Крім того, за кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_1, її батько придбав житловий будинок АДРЕСА_3 та автомобіль Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1, а решту коштів у розмірі 36 645,97 грн розмістив як банківський вклад у публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь).

На випадок своєї смерті ОСОБА_6 склав заповіт, згідно з яким усе своє майно, де б воно не знаходилося, і з чого б не складалося, він заповів їй, ОСОБА_4

У встановлений законом строк вона та дружина батька - ОСОБА_5 подали заяву про прийняття спадщини.

Вказуючи на те, що у спадкоємців ОСОБА_6 виник спір з приводу розміру часток у спадковому майні, ОСОБА_4, з урахуванням заяви про уточнених позовних вимог від 05 травня 2014 року, просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 та на частину банківського вкладу у розмірі 18 465,69 грн у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6; визнати за ОСОБА_5 право власності: на житловий будинок АДРЕСА_3, на автомобіль Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1, на частину банківського вкладу у розмірі 18 180,28 грн у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6; зобов'язати Головне управління юстиції м. Києва забезпечити видачу їй свідоцтва про право на спадщину.

У квітні 2014 року ОСОБА_5 пред'явила до суду зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання права власності.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що усе спадкове майно, що є предметом спору у справі за позовом ОСОБА_4, було придбано під час перебування її та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбу. Отже, це майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому вона є власником половини цього майна. Крім того, вона відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині.

На підставі вказаного, ОСОБА_5, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 листопада 2016 року, просила суд: визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, житлового будинку АДРЕСА_3, автомобіля Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1, банківського вкладу, відкритого на ім'я ОСОБА_6 в ПАТ «Банк «Київська Русь» на рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3, як частку у спільному майні подружжя; визнати за нею право власності на 1/8 частини квартири АДРЕСА_2, житлового будинку АДРЕСА_3, автомобіля Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1, банківського вкладу, відкритого на ім'я ОСОБА_6 в ПАТ «Банк «Київська Русь» на рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3, як обов'язкову частку у порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, незалежно від змісту заповіту, а всього на 5/8 частин спадкового майна.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати та внесеною до журналу судового засідання, прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності із позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, житлового будинку АДРЕСА_3, автомобіля Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1, банківського вкладу, відкритого на ім'я ОСОБА_6 в ПАТ «Банк «Київська Русь» на рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3, як частку у спільному майні подружжя.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частини квартири АДРЕСА_2, житлового будинку АДРЕСА_3, автомобіля Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1, банківського вкладу, відкритого на ім'я ОСОБА_6 в ПАТ «Банк «Київська Русь» на рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3, як обов'язкову частку у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, незалежно від змісту заповіту, а всього на 5/8 частин спадкового майна.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на спадкове майно, до якого входить квартира, житловий будинок, легковий автомобіль та банківський вклад. Встановивши, що усе майно, яке входить до складу спадщини було придбано ОСОБА_6 і ОСОБА_5 за час зареєстрованого шлюбу, суд вважав, що їх частки у цьому майні є рівними, тому спадкуванню підлягає лише 1/2 частини цього майна. Встановивши, що спадкоємець склав заповіт на користь ОСОБА_4, а ОСОБА_5 відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині, суд визнав за ОСОБА_5 право власності на 5/8 частин спадкового майна, а за ОСОБА_4 - на 3/8 частини цього майна.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4 і визнання права власності за ОСОБА_4 на 3/8 частини та за ОСОБА_5 на 1/2 і 1/8 частини квартири АДРЕСА_2 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в цій частині задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірна квартира була придбана спадкодавцем за рахунок особистих коштів, отриманих від продажу приватизованої квартири у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Отже, це майно не може вважатися спільним майном подружжя. Встановивши, що спадкоємець склав заповіт на користь ОСОБА_4, а ОСОБА_5 відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині, суд визнав за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини спадкового майна, а за ОСОБА_4 - на 1/4 частини цього майна

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що вона з 04 серпня 1999 року перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі. У лютому 2002 року, тобто за час шлюбу, ними була придбана спірна квартира АДРЕСА_2, яка є об'єктом права спільної сумісної власності. Те, що квартира АДРЕСА_1 була набута ОСОБА_6 у порядку приватизації не може бути врахована судом, оскільки ця обставина не є предметом спору, тому не входить до предмета доказування у цій справі. Вказане свідчить, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана спадкоємцем до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи апеляційний суд обґрунтовано застосував положення КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 22 КпШС України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).

Визначаючи правовий статус житла як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка у такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-606цс15.

Відповідно до статей 1-3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

За змістом наведених правових норм власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п'ятою, згідно з якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка,набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п'яту статті 61 СК України було виключено. Натомість кодекс було доповнено, зокрема, пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя.

В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.

Судом установлено, що 27 грудня 2001 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого останній продав квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Державною адміністрацією Московського району м. Києва 23 листопада 1999 року згідно з розпорядженням (наказом) від 23 листопада 1999 року № 22843. Продаж квартири вчинено за 94 500,00 грн.

Вищевказана квартира була набута ОСОБА_6 у порядку приватизації державного житлового фонду та належала йому на праві власності.

26 лютого 2002 року між ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_9 і ОСОБА_10 з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_6 придбав спірну квартиру АДРЕСА_2 за 77 575, грн.

Вказане свідчить, що ОСОБА_6 свою приватизовану квартиру продав за 94 500,00 грн, а спірну квартиру придбав, через короткий проміжок часу, 26 лютого 2002 року за 77 575,00 грн.

Доказів того, що спірна квартира придбана подружжям за спільні кошти, ОСОБА_5 у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року суду не надала і не вказала на наявність таких доказів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5 щодо квартири АДРЕСА_2, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що цю квартири було придбано за особисті кошти, отримані від реалізації особистої приватної власності - квартири АДРЕСА_1, приватизованої у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Доводи касаційної скарги, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя є безпідставними та спростовуються встановленими апеляційним судом і наведеними вище обставинами справи.

Інші доводи касаційних скарг фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк