Стаття 382. Невиконання судового рішення

Аналізуйте судовий акт: Невиконання судового рішення - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість його виконати. (ВС ККС №210/4031/17 від 28.06.2023 р.)
 Директора авторинку обвинувачувалась у тому, що після прийняття та отримання нею постанови окружного адміністративного суду про зупинення експлуатації (роботи) авторинку до повного усунення порушень, після отримання нею матеріалів виконавчого провадження - продовжувала експлуатацію вказаного об`єкту, шляхом надання в оренду нерухомого майна, за що отримувала прибуток від вказаного виду господарської діяльності. Проте виправдувальним вироком, місцевого суду її було визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК (невиконання судового рішення), у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Апеляційний суд підтримав виправдувальний вирок, змінивши лише деякі мотиви його прийняття.

Розглядаючи касаційні скарги сторони прокурорів, які не погоджувались із рішеннями судів, ВС ККС визначив як кваліфікувати такий вид злочину як невиконання судового рішення - ст. 382 КК:

Положеннями ч. 1 ст. 2 КК передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.

Так, за ч. 1 ст. 382 КК передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, при цьому ч. 2 цієї норми передбачено відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо ті самі дії, вчинені службовою особою. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Для настання кримінальної відповідальності за перешкоджання виконанню судового рішення, встановлення у судовому рішенні вимог зобов'язального чи забороняючого характеру не є обов'язковою умовою (ВС ККС № 753/9914/18 від 16.11.2021 р.)
  Доволі цікаве рішення було прийнято ВС ККС у цій справі, де особу було засуджено за дарування нерухомого майна своїй доньці, після визнання судом цього майна комунальною власністю. ВС ККС прояснив нюанси притягнення особи до кримінальної відповідальності за перешкоджання виконанню судового рішення - тобто за злочин, передбачений ч. 3 ст. 382 КК.

Рішенням районного суду, яке набрало законної сили, було визнано право комунальної власності територіальної громади міста Києва на нежитлові приміщення та витребувано зазначене нерухоме майно у комунальну власність. Знаючи про це рішення - як встановив суд - жінка подарувала нежитлові приміщення своїй доньці, яка діяла через свого представника за довіреністю - рідного батька. 

Таким чином, суд першої інстанції визнав, що вона, своїми умисними діями щодо відчуження вказаного нерухомого майна - перешкодила виконанню рішення районного суду та фактичному поверненню вказаного майна у комунальну власність, що у свою чергу завдало істотної шкоди охоронюваним законом громадським інтересам - оскільки згідно висновку про вартість майна, вказане нежитлове приміщення оцінювалося у 5 млн. гривень. 

Вироком районного суду обвинувачену визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК(вчинила перешкоджання виконанню рішення суду, яке набрало законної сили, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом громадським інтересам), та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки (із звільненням від відбування покарання з випробуванням). Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Невиконання судового акта – це бездіяльність особи, яка зобов`язана і має реальну можливість виконати судовий акт (ВС/ККС у справі № 664/2551/18 від 13.07.2021).
 Незважаючи на те, що ККУ передбачена кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду, все ж таки виконання судових актів із зобов’язаннями немайнового характеру, є утрудненим, через відсутність дієвого механізму їх примусового виконання. Однак, наразі, все частіше з’являються кримінальні провадження по обвинувачення за ст. 382 ККУ, що має дисциплінувати відповідачів-боржників у своєчасності виконання рішень.

В судовому провадженні розглядалась кримінальна справа по обвинуваченню сільського голови у шахрайстві за ст. 190 ККУ та невиконанні судового рішення за ст. 382 ККУ.

Згідно до обставин справи, сільський голова пообіцяв за винагороду укласти від імені ОМС договір на поставку вугілля із одним виробником. При цьому, обвинувачений достеменно знав, що такий договір не може бути укладений насправді, оскільки сільрада вже закупила дану продукцію в межах встановлених лімітів. Передача коштів була зафіксована правоохоронними органами.

Крім того, голова сільради свідомо не виконав рішення суду, щодо поновлення на посаді секретаря виконавчого комітету. На думку сторони обвинувачення, обвинувачений, замість видачі відповідного розпорядження, затягував процес виконання рішення, оскільки виносив його на колегіальний розгляд під час чергової сесії. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Вирок за невиконання рішення суду, або як отримати судимість за ухилення від знесення самовільного будівництва (Голосіївський районний суд м. Києва у справі 752/13360/19 від 05.04.2021)

 Чи важко домогтись виконання рішення суду? Здебільшого залежить від ситуації. Якщо винесено рішення майнового характеру, все залежить від того, чи платоспроможний боржник.

Однак, коли мова доходить до виконання рішення немайнового характеру, про зобов’язання виконати певні дії, наприклад, то тут вже з механізмами виконання важкувато.

Якими повноваженнями наділено виконавця? Майже ніякими дієвими. Оскільки, за законом виконавець може лише прийти перевірити виконання, покачати головою, пригрозити пальцем та накласти штраф, потім ще раз прийти, пересвідчитись у невиконанні, накласти повторно штраф.., а ще й попередити про кримінальну відповідальність.

І правда, законодавець передбачив відповідальність за невиконання рішення суду, як за злочин проти правосуддя.

Так, рішенням суду було зобов’язано ФОП знести самовільно побудований будинок. Рішення вступило в законну силу, отже підлягало обов’язковому виконанню, у відповідності до ст. 129 Конституції.

Однак, навіть після відкриття виконавчого провадження, ФОП ухилявся від виконання рішення та не виконував обов’язку, покладеного на нього судом, будинок не зносив.

У зв’язку із ігноруванням вимог державного виконавця, щодо фізичної особи було відкрито кримінальне провадження по обвинуваченню за ч.1 ст.382 КК України, обвинувальний акт направлено в суд.

Суд, оцінивши матеріали кримінальної справи, дійшов до висновку, про наявність складу правопорушення, передбаченого ст.382 КК України та визнав винним особу, що ухилялась від виконання рішення протягом 5 років.

Як встановив суд, працівниками виконавчої служби разом із департаментом благоустрою було проведено примусовий демонтаж самовільно розміщеного будинку, а сам обвинувачений визнав свою вину під час допиту в суді першої інстанції.

Слід зазначити, що щире каяття було прийнято судом в якості пом’якшуючої обставини при визначенні покарання.

Незважаючи на те, що суд призначив покарання у вигляді штрафу у розмірі 8 500 грн., тобто доволі м’яке покарання, невиконання рішення суду все ж таки вартувало чоловіку отриманням судимості.

На моїй практиці такі кримінальні провадження, щодо невиконання рішення суду, жодного разу не доходили до висунення обвинувачення та стадії судового розгляду.

Однак, даний вирок руйнує стереотипи. Можливо механізм покарання за даною статтею все ж почне працювати, можливо і за дачу завідомо неправдивих показань свідка кримінальна відповідальність «наздожене своїх героїв».

Аналізуйте судовий акт: Суд визнав винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, особу, яка умисно не виконала рішення суду у цивільній справа, та призначив покарання у виді позбавлення волі (Орджонікідзевський районний суд, 644/4979/17, 04.10.18)

Згідно положень статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов’язковість судового рішення. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Незважаючи на наведені приписи та висновки, очевидним є й те, що само по собі судове рішення, яким було задоволено позовні вимоги позивача не може повною мірою гарантувати його виконання відповідачем. В такому випадку держава забезпечує примусове виконання судового рішення у визначеному законом порядку, в першу чергу, шляхом застосування механізмів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Справа ж, яка пропонується увазі читачів, стосується більш кардинального засобу впливу на процедуру виконання судових рішень, а саме.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 08 січня 2013 особу було зобов'язано повернути власнику автомобіль, технічну документацію на нього та ключі. 07.02.2013 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження, про що було повідомлено боржника за цим виконавчим провадженням.

Однак останній, маючи умисел на невиконання вказаного судового рішення, ознайомившись у повному обсязі із вищевказаним рішенням суду, а саме - від 08.01.2013 року, при цьому достовірно знаючи і розуміючи свої зобов'язання, умисно у період часу з 08.01.2013 року по 25.08.2016 року не виконував вказане рішення і добровільно не повертав власнику зазначений автомобіль. 25 серпня 2016 року на підставі ухвали районного суду був проведений обшук житла, споруд та придомової території за місцем фактичного мешкання боржника, в ході якого виявлено та вилучено вказаний автомобіль.

Наведені обставини стали підставою для притягнення цієї особи до кримільної відповідальності. Вироком суду від 04 жовтня 2018 року його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначено покарання у виді двох років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України засудженого звільненр від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку на два роки.

Характеризуючи ознаки складу злочину, суд, зокрема, зауважив, що невиконання судового рішення може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання особи виконати судове рішення. Ухилення - та сама відмова, яка має завуальований характер: особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.

Для наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним.

Безвіднсно до цієї справи варто звернути увагу на правовий висновок, сформований Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 659/1012/18, - обов`язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок про виконання рішення суду. Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. За умови, що невиконання судового рішення виявляється в формі бездіяльності, для притягнення особи до кримінальної відповідальності обов`язковим є з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.