Главная Сервисы для юристов ... Законы Про землеустрій Стаття 50. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок Стаття 50. Проекти землеустрою щодо відведення зем...

Стаття 50. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок

Про землеустрій (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие законы
  • 15844

    Просмотров

  • 15844

    Просмотров

  • Добавить в избраное

    Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об’єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.

    {Частина перша статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1657-IX від 15.07.2021 }

    Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.

    Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає:

    а) пояснювальну записку;

    б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

    в) розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

    {Пункт "в" частини третьої статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2698-IX від 19.10.2022 }

    г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

    ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

    д) кадастровий план земельної ділянки.

    У разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов’язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб. Ці вимоги не поширюються на випадки, якщо відповідно до закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб може здійснюватися за відсутності зазначеної містобудівної документації або без дотримання правил співвідношення між видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією.

    {Частина четверта статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2247-IX від 12.05.2022 }

    {Стаття 50 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5245-VI від 06.09.2012 , № 5395-VI від 02.10.2012 , № 863-VIII від 08.12.2015 , № 1817-VIII від 17.01.2017 , № 340-IX від 05.12.2019 ; в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021 }

    Предыдущая

    56/81

    Следующая
    Добавить в избраное
    КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

    Аналізуйте судовий акт: Орган Держгеокадастру НЕ має право відмовити у затвердженні проекту землеустрою з/д, яка приватизується, з будь-яких підстав, якщо такий проект погоджено у порядку встановленому ст. 186-1 ЗК України (ВС/КАС, № 820/4852/17 від 30 жовтня 2018р.

    Ця справа насамперед буде цікава тим, хто вже бореться в судах із відмовами у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення з/д у межах норм безоплатної приватизації та замислюється над тим, що буде на наступній стадії, коли з’являться чергові відмови як і у затвердженні виготовленого проекту землеустрою з/д, так і у передачі цієї з/д у власність.

    В нашому випадку орган Держгеокадастру незаконно відмовив заявнику у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д для ведення ОСГ із земель державного резервного фонду за межами населеного пункту, обґрунтовуючи таке рішення різного виду маячнею, яка непередбачена законом. Слід додати, що відмова була оформлена листом органу Держгеокадастру, а не Наказом, як це передбачено пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру.

    Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав відмову протиправною та зобов’язав орган Держгеокадастру повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою «з урахуванням висновків суду по даній справі.» Тобто припис суду не «зобов’язати затвердити», як повсюдно просять заявники, а «повторно розглянути з урахування ухваленого судового рішення».

    Суд касаційної інстанції залишив резулятивну частину без змін, проте змінив обґрунтування висновків судів.

    Необхідно уточнити що «погодження проекту землеустрою» та «затвердження проекту землеустрою» є двома окремими юридичними діями, які здійснюються різними суб’єктами владних повноважень на різних стадіях приватизації з/д.

    В матеріалах справи містяться документи про погодження проекту землеустрою в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та витяг з Державного земельного кадастру про з/д.

    ВС підкреслив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

    Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

    Документи, які вимагає орган Держгеокадастру у листі – відмові не передбачені для подання заявником згідно ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», тому з підстав їх відсутності відмова у затвердженні проекту землеустрою з/д незаконна.

    Реагуючи на усі просторікування органу Держгеокадастру про дискреційні повноваження при затвердженні проектів землеустрою та відсутність права судів у них втручатися, ВС зазначив, що суб’єкт владних повноважень НЕ наділений дискреційними повноваженнями, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки, і коли інші варіанти призводять до порушення закону (в даному випадку вимога від заявника непередбачених законом документів)

    Окремо ВС висловився з приводу форми відмови наданої заявнику. Так лист – папірець, на думку ВС свідчить про те, що орган Держгеокадастру всуперечь закону не прийняв жодного управлінського рішення. Посилання органу Держгеокадастру, на те, що метою папірця – відмови є роз’яснення для заявника про можливість «донести документи» протирічить частині сьомої ст. 118 ЗК України, відповідно до якої після надходження проекту землеустрою протягом двох тижнів приймається владне управлінське рішення про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність.

    Застосовуючи частину четверту ст. 245 КАС України ВС вважає, що належним способом захисту порушеного права заявника в цьому спорі буде зобов'язання органу Держгеокадастру повторно розглянути питання затвердження проекту землеустрою з/д з урахуванням висновків суду.

    На практиці суб’єкт владних повноважень ігнорує висновки суду або тлумачить їх хибно та продовжує вигадувати нові відмови. Тому фактично і після рішення суду порушення прав заявників триває, зокрема проекти землеустрою з/д НЕ затверджуються.

    Отжезахист прав заявників при такому підході ВС до вирішення описаного спору НЕ відбувається.   

    Аналізуйте судовий актУ разі формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, і зміні при цьому їх цільового призначення, розробляється технічна документація із землеустрою (ВС/КАС: у справі №802/1539/17-а від 04 травня 2020 р.)

    Відповідно до частини 2 статті 79-1 Земельного кодексу України (надалі також – «ЗК України»), формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, та не виключно у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності та шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.

    Частиною 5 статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

    При цьому, відповідно до частини 6 статті 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

    В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

    Виникає питання, яка документація має бути розроблена у випадку формування нової земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, у разі якщо при цьому змінюється її цільове призначення?

    Адже, відповідно до частини 6 статті 79-1 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки розробляється у випадку якщо не відбувається зміна їх цільового призначення, а зміна цільового призначення відбувається на підставі проекту землеустрою щодо її відведення.

    Касаційний адміністративний суд спробував надати відповідь на це питання, зазначаючи, що при формуванні земельної ділянки на підставі технічної документації про поділ раніше сформованої земельної ділянки, можливим є одночасна зміна цільового призначення (виду використання) земельної ділянки.

    При цьому, судом не надано роз’яснень як варто розуміти положення частини 6 статті 79-1 ЗК України з її положенням «без зміни їх цільового призначення».

    До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якому просила:

    - визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі від 26.07.2017 № О-10880/0-5911/6-17 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, кадастровий номер 0521682800:04:002:0054 (яку зарезервовано для передачі учасникам АТО) для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради, Калинівського району Вінницької області;

    - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

    - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у встановлений судом строк подати звіт про виконання судового рішення.

    Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.10.2017 у задоволенні позову відмовлено.

    Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка є сформованою, а тому відповідно до ч. 6 ст. 79-1 ЗК України її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач. Земельна ділянку (2 га), дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої позивач просив надати, вже є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0521682800:04:002:0054 (загальна площа земельної ділянки 48,6861 га).

    Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.10.2017, прийнято нову, якою позов задоволено частково.

    Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, вважаючи, що позивач дотримався передбачених Земельним кодексом України вимог щодо порядку відведення земельної ділянки, оскільки йдеться про відведення землі сільськогосподарського призначення у власність.

    Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. ОСОБА_1 звернувся з клопотанням для отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, які відносяться до однієї категорії земель, у зв`язку з чим відведення земельної ділянки здійснюється шляхом виготовлення проекту землеустрою.

    Відтак, у відповідача не було жодних підстав стверджувати, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати, є сформованою, та її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

    Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу.

    Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасувавши Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року та залишивши в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року.

    Касаційний адміністративний суд зазначив наступне.

    Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

    Зміна цільового призначення земельної ділянки може відбуватись на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок.

    Суд апеляційної інстанції, застосувавши ст. 20 ЗК України, яка передбачає, що зміна цільового призначення здійснюється за проектом землеустрою, безпідставно не звернув увагу на те, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

    Окрім цього у ст. 33 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

    Тож проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення). Таку позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15.

    Аналізуйте судовий акт: Погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність (ВС/КЦС від 11 липня 2018р. у справі № 263/11779/16-ц)

    Що робити громадянину, якщо при оформленні  прав на земельну ділянку, сусід не підписує такий документ  проекту землеустрою як АКТ погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами?

    На практиці поширена ситуація. При цьому сусід може не підписувати акт погодження меж, як внаслідок неприязних стосунків, побутової помсти чи вимагання певної вигоди для себе, так і у зв’язку з реальним спором щодо встановлення межі або накладанням частини однієї земельної ділянку на іншу. Сусід може не підписувати акт погодження меж також тому, що перебуває далеко або взагалі невідомо де і розшукати його надзвичайно важко.

    Законодавство начебто передбачає, що складання та підписання акту погодження меж є обов’язковим при виготовленні проекту землеустрою. Насамперед, це ст. 50  ЗУ «Про землеустрій» та  Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010р. № 376 -  пункт 3.12, тощо.   

    Однак остання судова практика деяких колегій  ВС сформулювала висновок про те що непідписання сусідом акту погодження меж не перешкоджає органу місцевого самоврядування затвердити проект землеустрою.  Зокрема, це Постанова ВС (Друга судова палата КЦС) від 28 березня 2018р. у справі № 681/1039/15-ц .Так у цій постанові підкреслюється, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизаціїТака позиція стала дуже до вподоби органам місцевого самоврядування і вони вже перестали особливо звертати увагу на зміст акту погодження меж при затвердженні проекту землеустрою.

    Водночас у цій постанові ВС (Перша судова палата КЦС) все було по іншому, і непідписаний позивачем акт погодження меж став важливим для суду документом.   

    Так, на  підставі рішення органу місцевого самоврядування був затверджений проект землеустрою та приватизована  земельна ділянка, яка до речі ще до приватизації вже була обгороджена парканом.  Позивач вважав, що внаслідок непогодження меж земельних ділянок відповідач самовільно зайняв частину його з/д площею 200 кв. м. і отримав на цю площу незаконні правовстановлюючи документи. Тому позивач звернувся до суду із позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу відповідачу  у власність з/д та про визнання недійним акту на право приватної власності на з/д.

    Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні такого позову.  Зокрема суди фактично встановивши порушення прав позивача - сусіда відмовляли у задоволенні позову з підстави неправильного обрання позивачем способу  захисту права та посилалися на позицію сформульовану ВС у справі у справі № 681/1039/15-ц. Проте, суд касаційної інстанції скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій у справі та направив справу на новий розгляд.

    ВС підкреслив, що позивач не підписав акт погодження меж саме тому, що між ним та відповідачем існував спір про право на певну частину земельної ділянки. Наявність такого спору підтверджувалася наданими у справу позивачем документами, які були не враховані нижчими судами.  

    ЦЕ лист органу місцевого самоврядування про результати перевірки дотримання вимог земельного законодавства, за наслідками якої були встановленні порушення відповідачем ст. 125, 126 ЗК України (встановлення паркану) та припис про усунення  виявлених  вимог порушення земельного законодавства, який звичайно не був виконаний відповідачем.  Це також  викопіювання із генплану населеного пункту, яке підтверджувала накладання меж земельних ділянок сторін після приватизації з/д відповідача.   

    Водночас землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою відповідно до ст. 152 ЗК України.  Тому, хибним є твердження нижчих судів про неправильний вибір позивачем способу захисту порушеного права.

    Насамкінець, просто пріколом є позиція органу місцевого самоврядування у даній справі. Цей орган  провів перевірку та надав припис про усунення порушень земельного законодавства, проте у суді не визнав позов та захищав відповідача, який захопив землю.  

    Аналізуйте судовий акт: Відмова сусіда у підписанні АКТУ погодження меж НЕ є порушенням права на приватизацію земельної ділянки і НЕ потребує оскарження у суді (ВС/КЦС у справі №346/4408/15-ц від 18 квітня 2018 р.)

      Принципово новим є підхід колегії суддів Першої судової палати ВЦС/ВС  до вирішення проблеми непідписання сусідом Акту погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, який є обов’язковою складовою частиною проекту землеустрою або технічної документації на земельну ділянку.  

    Якщо раніше ніхто точно  не знав, яким чином через суд змусити сусіда підписати акт погодження меж  і креативів різноманітні  позовні вимоги для досягнення результату, то тепер виявляється підпис сусіда взагалі не є обов’язковим і його відсутність не перешкоджає приватизації землекористувачем земельної ділянки. Точніше його відсутність не перешкоджає/дозволяє прийняттю органам місцевого самоврядування рішення про приватизацію (передачу у власність) земельної ділянки.

    В цій справі позивач був в процесі приватизації з/д, не домовився із сусідом і звернувся до суду  з позовом до органу місцевого самоврядування про визнання права на приватизацію з/д без погодження меж із суміжним землекористувачем.

    Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов. І здавалося би ну ніби все логічно : сусід не підписує акт погодження меж чим заважає приватизації з/д, у суді встановлюються обставини чому сусід відмовляється підписати такий акт, і якщо дійсного спору за межу немає, а сусід «дурогоніть», то суд визнає право заявника на приватизацію з/д без підпису сусіда.   

    Проте, суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовив у задоволенні позову. ВС вдався до глибинного аналізу такого способу захисту порушеного права як «визнання права». Для задоволення судом вимоги «про визнання права на…» треба насамперед встановити, що таке право позивача порушене (або невизнане або оскаржене)  відповідачем.

    Згідно позиції ВС у цій справі непідписання сусідом акту погодження меж НЕ порушує права позивача на приватизацію з/д, зокрема не перешкоджає передачі проекту землеустрою або технічної документації на розгляд органу місцевого самоврядування. Більш того орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про передачу у власність з/д позивачу без такого документу як акт погодження меж, точніше без підпису сусіда на такому документі.

    Отже, для передачі у власність заявнику з/д органу місцевого самоврядування достатньо власних  повноважень. І діюче законодавство не обмежує право органу місцевого самоврядування на таку передачу відсутністю підпису суміжного землекористувача. Водночас за думкою, цієї колегії ВС, непогодження сусідом меж з/д не є само по собі законною  підставою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування про відмову у затвердженні технічної документації на з/д та на відмову у передачі з/д у власність заявник.

    Очевидно, що ВС начебто спрощуючи процес оформлення документації на з/д, такою практикою породжує інших комплекс проблем, який має корупційний ухил.  

    Акт погодження меж залишається обов’язковим документом  при оформленні  проекту землеустрою чи технічної документації на з/д. (ст. 50 ЗУ «Про землеустрій»,  пункт 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Держкомзему від 18 травня 2010 р. № 376).

    Тому ситуативно орган місцевого самоврядування посилаючись на останню практику ВС може в одному випадку затверджувати документацію на з/д без акту погодження меж незважаючи на наявність реального спору між сторонами за межу, а в іншому – відмовляти у затвердженні документації  посилаючись на згадані норми законодавства, хоча дійсно сусід може не підписувати акт тільки внаслідок неприязних стосунків із заявником.  Зрозуміло, що ситуаційну поведінку органу місцевого самоврядування буде визначати корупційна складова.     

    Хоча, як ми знаємо суддям байдужі такі парадигми, тому слідкуємо за подальшою судовою практикою.

    Насамкінець, пропонуємо звернути увагу на діаметрально протилежне рішення ціє ж колегії суддів Першої судової палати ВЦС/ВС під назвою: Погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність (ВС/КЦС від 11 липня 2018р. у справі № 263/11779/16-ц)

    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст

    Приймаємо до оплати