Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.11.2025 року у справі №369/15496/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 369/15496/20

провадження № 61-11107св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня

2023 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г.,

Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Боярська міська рада), ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування рішень ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 03 лютого 2006 року Боярська міська рада прийняла рішення від 13 березня 2006 року

№ 47/2448 «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам в м. Боярка», яким позивачу надано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована в м. Боярка на масиві Лисенка, для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення розроблено проєкт землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 , отримано всі необхідні дозволи та узгодження, в результаті чого земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 32224100300:01:024:0165.

Рішенням Боярської міської ради від 10 грудня 2008 року № 36/1656

ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована

в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Рішенням Боярської міської ради від 23 листопада 2010 року № 2/96 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність ОСОБА_2 площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Боярської міської ради.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт серії

ЯЛ № 272710 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222410300:01:024:0204.

ОСОБА_1 вказувала, що Боярська міська рада, приймаючи рішення від 10 грудня 2008 року № 36/1665, яким надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, та рішення від 23 листопада 2010 року № 2/96 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Боярської міської ради ОСОБА_2 за наявності чинного рішення Боярської міської ради від 13 березня 2006 року № 47/2449, яким надано позивачу цю земельну ділянку, порушила її права та інтереси.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення Боярської міської ради від 10 грудня 2008 року № 36/1656 «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею

0,1000 га в м. Боярка, масив ОСОБА_3 , ОСОБА_2 »; визнати незаконним та скасувати рішення Боярської міської ради від 23 листопада 2010 рок № 2/96 «Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_4 »; визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт серії ЯЛ № 272710 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га,

кадастровий номер 3222410300:01:024:0204, та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від

12 липня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Боярської міської ради від

10 грудня 2008 року № 36/1656 «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га в м. Боярка, масив ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2 ».

Визнано незаконним та скасовано рішення Боярської міської ради від

23 листопада 2010 року № 2/96 «Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1000 га, у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд

в АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 ».

Визнано недійсним та скасовано виданий ОСОБА_2 державний акт серії

ЯЛ № 272710 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га,

кадастровий номер 3222410300:01:024:0204.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції звернув увагу, що фактично міська рада двічі передала одну й ту саму земельну ділянку, чим порушила права ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

31 липня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким

в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не набула у власність спірну земельну ділянку, а тому її права та інтереси не порушено. У наданому позивачем проєкті землеустрою немає відомостей про те, що спірній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 32224100300:01:024:0165. Позивач не довела факту існування порушених, невизнаних або оспорюваних її прав, свобод та інтересів, які підлягають захисту, що свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи. Висновок суду про те, що спірна земельна ділянка двічі передавалась у власність, не відповідає дійсності. Висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування позовної давності є необґрунтованим.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року

у справі № 826/5735/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від

29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 816/5987/14, від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року

у справі № 545/808/17, від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, від

22 грудня 2020 року у справі № 303/6366/17, від 05 березня 2019 року у справі

№ 638/2304/17, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від

11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

06 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від

12 червня 2024 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що суди правильно відхилили аргументи заявника про застосування позовної давності, оскільки немає доказів поінформованості позивача про оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування. Безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що позивач не набула права власності на спірну земельну ділянку, оскільки іони спростовуються рішенням Боярської міської ради від 13 березня 2006 року № 47/2448, яким не тільки надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, а й передано спірну земельну ділянку у власність позивача.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року. Відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

28 листопада 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

03 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернулася до Боярської міської ради із заявою про надання земельної ділянки.

Рішенням Боярської міської ради від 13 березня 2006 року № 47/2448 надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку та дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована в АДРЕСА_2 , площею 1 000,00 кв. м, для ведення особистого селянського господарства.

16 липня 2008 року ОСОБА_6 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський регіональний інститут земельної реформи» із заявою про розроблення проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

На підставі вказаного розроблено проєкт землеустрою щодо відведення

у власність земельної ділянки площею 0,1000 га, на масиві Лисенка у м. Боярці, отримано всі необхідні дозволи та узгодження, в результаті чого земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 32224100300:01:024:0165.

Згідно з висновком від 05 листопада 2008 року № 9526 відділ містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації погодив проєкт землеустрою та вважав за можливе передати земельну ділянку

у власність ОСОБА_1 , площею 0,1000 га, для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Боярської міської ради від 10 грудня 2008 року № 36/1660

ОСОБА_7 надано земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована

в м. Боярка, для будівництва та обслуговування житлового будинку на масиві ОСОБА_3 ; надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Рішенням Боярської міської ради від 23 листопада 2010 року № 2/96 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність ОСОБА_2 , площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Боярської міської ради.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт серії

ЯЛ № 272710 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222410300:01:024:0204.

Рішенням Боярської міської ради від 10 лютого 2011 року № 6/268 скасовано всі рішення міської ради від 13 березня 2006 року «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам міста Боярка для ведення особистого селянського господарства м. Боярка на масиві Лисенка».

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від

19 грудня 2013 року (справа № 369/2229/13-а) визнано незаконним, протиправним та нечинним пункт 1 рішення Боярської міської ради від

10 лютого 2011 року,. а саме: в частині відміни всіх рішень міської ради від

13 березня 2006 року «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність громадянам міста Боярка для ведення особистого селянського господарства м. Боярка на масиві Лисенка».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня

2014 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2014 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від

19 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року залишено без змін.

Зі схеми накладення меж земельних ділянок, складеної Товариством

з обмеженою відповідальністю «Агентство землеустрою «Аршин», відомо, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:01:024:0165, яка належить ОСОБА_1 , мають 100 % співпадіння із межами земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:01:024:0204, яка належить

ОСОБА_2 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту

(див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права

й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від

22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року

у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що Боярська міська рада, приймаючи рішення від 10 грудня 2008 року № 36/1665, яким надала дозвіл на розробку проєкту землеустрою та рішення від 23 листопада 2010 року № 2/96 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Боярської міської ради ОСОБА_2 за наявності чинного рішення Боярської міської ради від 13 березня 2006 року № 47/2449, яким надано позивачу земельну ділянку, порушила її права та інтереси.

Оскільки належна на праві власності земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку, належну на праві власності

ОСОБА_1 , вона пред`явила позов про визнання недійсними

і скасування рішень ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року

у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною

є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконане на час звернення з позовом до суду,

є неефективним. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня

2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Оскаржувані рішення Боярської міської ради від 10 грудня 2008 року № 36/1656 і від 23 листопада 2010 року № 2/96 вичерпали свою дію виконанням, і на підставі рішення Боярської міської ради від 23 листопада 2010 року № 2/96 видано державний акт на право власності на земельну ділянку. Визнання цих рішень недійсними не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним

(див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від

21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня

2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19

(пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від

23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи,

в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова

у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано земельну ділянку, яка накладається на його земельну ділянку. Водночас суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка

є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад,

з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня

2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13

(пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц

(пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач звернулася до суду

з метою відновлення володіння спірною земельною ділянкою.

Належна ОСОБА_1 земельна ділянка повністю накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 .

У пункті 145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначено, що «[…] у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається».

В контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту є позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного вимоги про скасування рішень міської ради земельної ділянки та визнання недійсними державного акта на право власності на землю і скасування державної реєстрації не призведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача, тобто вони не є належним та ефективним способом захисту. Належним способом захисту позивача

є віндикаційний позов.

Враховуючи обрання позивачем неналежного способу захисту, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року слід скасувати й ухвалити у справі нове судове рішення про відмову

в задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 783,60 грн і касаційної скарги

в розмірі 5 044,80 грн, а всього 8 828,40 грн слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року скасувати й ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування рішень ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку

і скасування його державної реєстрації відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 828,40 грн судових витрат зі сплати судового збору.

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня

2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов