Ухвала

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 688/2908/16-ц

провадження № 61-20389св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2, Шепетівська районна державна адміністрація Хмельницької області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 31 березня 2017 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Пастощука М. М., Федорової Н. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2, Шепетівської РДА Хмельницької області про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, ОСОБА_1 маючи намір отримати в оренду земельну ділянку, розташовану на території Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, на початку 2012 року подав заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до Шепетівської районної державної адміністрації.

За розпорядженням Шепетівської РДА Хмельницької області від 09 лютого 2012 року № 58/2012-р ОСОБА_1 отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 25 га на території Судилківської сільської ради із земель сільськогосподарського призначення земель резервного фонду з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства.

06 квітня 2012 року позивач уклав договір з ТОВ "Клайс-К" на виготовлення проекту землеустрою. Висновком № 136 від 04 червня 2013 року Держземагентство у Шепетівському районі Хмельницької області погодило проект землеустрою, виготовлений ТОВ "Клайс-К", та визнало за можливе надати ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 25 га з кадастровим номером 6825588500:07:012:0673. ПП "Сокіл СК" розробило технічну документацію з нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки. Висновком державної експертизи землевпорядної документації погоджено технічну документацію.

Після цього ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Хмельницькій області з заявою про затвердження проекту землеустрою, 28 травня 2014 року позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою та рекомендовано звернутись до ГУ Держземагентства у Хмельницькій області з новою заявою для отримання дозволу на розроблення іншої документації із землеустрою.

16 жовтня 2014 року позивач звернувся до ГУ Держземагентства у Хмельницькій області з новою заявою для отримання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки. До цього часу відповіді на свою заяву не отримав.

У квітні 2015 року з'ясувалось, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 25 га за межами Судилківської сільської ради кадастровий номер 6825588500:07:012:0673 передана в оренду ОСОБА_2 відповідно до наказу ГУ Держземагентства у Хмельницькій області № 22-3354-СГ від 24 квітня 2015 року. ГУ Держземагентства у Хмельницькій області вирішило питання про передання вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 на підставі заяви останнього від 13 березня 2015 року № 8093, що була подана набагато пізніше від його заяв.

Позивач вважав, що зазначений наказ прийнято із порушенням вимог земельного законодавства, зокрема, вимог статей 122, 123, 124 ЗК України та статті 55 Закону України "Про землеустрій". У зв'язку з цим підлягає визнанню недійсним договір оренди земельної ділянки № 6 від 01 липня 2015 року, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_2 на підставі наказу № 22-3354-СГ від 24 квітня 2015 року як такий, що суперечить вимогам законодавства. На підставі цього договору оренди РС Шепетівського МРУЮ прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_2 земельної ділянки. Тому державна реєстрація права оренди земельної ділянки підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 просив:

визнати наказ Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області від 24 квітня 2015 року № 22-3354-СГ про надання у користування на умовах оренди ОСОБА_2 земельної ділянки площею 25,00 га (кадастровий номер 6825588500:07:012:0673) з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, протиправним і скасувати цей наказ;

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 01 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагенства у Хмельницькій області та ОСОБА_2;

скасувати рішення РС Шепетівського МРУЮ про державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року у складі судді: Стаднічук Н. Л., позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області № 22-3354-СГ "Про надання у користування земельної ділянки" від 24 квітня 2015 року. Визнано недійсним договір оренди землі № 6 від 01 липня 2015 року, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_2. Скасовано рішення реєстраційної служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції № 22650620 від 07 липня 2015 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ОСОБА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка площею 25 га кадастровий номер 6825588500:07:012:0673 передана в оренду ОСОБА_2 з порушенням порядку її надання - без виготовлення проекту відведення земельної ділянки, її погодження та затвердження. Видавши наказ № 22-3354-СГ "Про надання у користування земельної ділянки" від 24 квітня 2015 року, яким надано у користування на умовах оренди ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку, Управління Держземагентства у Хмельницькій області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області відповідно до постанови КМ України № 442 від 10 вересня 2014 року, вчинило дії, які порушують права ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки в оренду. Тому наказ № 22-3354-СГ "Про надання у користування земельної ділянки" від 24 квітня 2015 року підлягає визнанню незаконним, у зв'язку із чим необхідно визнати недійсним договір оренди землі № 6 від 01 липня 2015 року, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_2 та скасувати рішення РС Шепетівського МРУЮ № 22650620 від 07 липня 2015 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 31 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ГУ Держземагенства у Хмельницькій області передало ОСОБА_2 спірну земельну ділянку в оренду без розроблення, погодження та затвердження в установленому законом порядку проекту відведення земельної ділянки, тому ОСОБА_2 набув право оренди землі з порушенням порядку її відведення. У зв'язку із цим внаслідок чого оскаржуваний наказ про надання земельної ділянки у користування та укладений відповідачами договір оренди землі не відповідають вимогам закону.

Проте ОСОБА_1 не розробив проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки протягом строку дії дозволу на розробку цього проекту, встановленого розпорядження райдержадміністрації від 09 лютого 2012 року № 58/2012-р, вказана документація із землеустрою не була погоджена та затверджена в установленому законом порядку, а відповідний орган виконавчої влади не приймав рішення про передачу земельної ділянки позивачу в оренду. Отже, ОСОБА_1 не набув у встановленому законом порядку права на користування спірною земельною ділянкою, крім того, він не є стороною оспорюваного договору оренди землі. Тому у спірних правовідносинах права та інтереси ОСОБА_1 не порушені і згідно статей 3, 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Аргументи учасників справи

У травні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 мав намір отримати в оренду земельну ділянку, розташовану на території Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, у зв'язку із цим неодноразово звертався із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до Шепетівської РДА Хмельницької області. Зазначені заяви тривалий час не розглядалися і у квітні 2015 року з'ясувалось, що земельна ділянка сільського призначення площею 25,00 га за межами населених пунктів Судилківської сільської ради Шепетівського району, кадастровий номер: 6825588500:07:012:0673, на яку позивач декілька років готував необхідні документи, передається у користування на умовах оренди ОСОБА_2 (сину голови Шепетівської РДА ОСОБА_11) відповідно до наказу ГУ Держземагенства у Хмельницькій області від 24 квітня 2015 року № 22-3354-СГ.

Як стало відомо ГУ Держземагентства у Хмельницькій області вирішило питання про передання ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки у оренду на підставі заяви останнього від 13 березня 2015 року № 8093, тобто такої, що була подана набагато пізніше від заяв позивача. Крім того клопотання позивача від 06 листопада 2014 року стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Судилківської сільської ради Шепетівського району не було розглянуто відповідно до вимог законодавства.

Вказує, що в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання, який міститься у технічній документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 у графі підписи навпроти прізвища ОСОБА_1 стоїть не підпис ОСОБА_1. Вважає, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вирішення справи).

У червні 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області через представника Коруняка Л. В. надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Заперечення мотивовані тим, що оспорювані акти та договір відповідають вимогам земельного законодавства, оскільки законом не заборонено надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку кільком особам.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Суди встановили, що розпорядженням Шепетівської РДА Хмельницької області № 58/2012-р від 09 лютого 2012 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі в оренду для ведення фермерського господарства на території Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 25 га. Строк дії дозволу встановлено в один рік з часу прийняття Райдержадміністрацією цього розпорядження.

У зв'язку з розробленням проекту землеустрою за заявою ОСОБА_1 було сформовано земельну ділянку, здійснено її державну реєстрацію та присвоєно кадастровий номер 6825588500:07:012:0673, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07 червня 2013 року.

Проект землеустрою, виготовлений на замовлення ОСОБА_1, не було погоджено ГУ Держземагентства у Хмельницькій області у встановлений законом строк та не було відмовлено у такому погодженні. Натомість у зв'язку з відсутністю у проекті землеустрою деяких документів позивачу рекомендовано звернутися до ГУ Держземагентства у Хмельницькій області з заявою для отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

16 жовтня 2014 року позивач повторно звернувся до ГУ Держземагентства у Хмельницькій області з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 25 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, кадастровий номер 6825588500:07:012:0673.

09 жовтня 2014 року право власності на земельну ділянку площею 25 га для ведення фермерського господарства кадастровий номер 6825588500:07:012:0673 було зареєстровано за державою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційної довідкою з державного реєстру від 29 листопада 2016 року.

10 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області з клопотанням про надання в оренду земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення з метою ведення фермерського господарства площею 25 га, кадастровий номер 6825588500:07:012:0673, розташованої на території Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області за межами населеного пункту.

Наказом ГУ Держземагентства у Хмельницькій області № 22-3354-СГ від 24 квітня 2015 року ОСОБА_2 надано у користування на умовах оренди земельну ділянку площею 25 га (кадастровий номер 6825588500:07:012:0673) строком на 25 років з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Після видання наказу за замовленням відповідача було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

01 липня 2015 року між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі № 6, відповідно до якого ОСОБА_2 передано в користування земельну ділянку площею 25 га (кадастровий номер undefined) для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів Судилківської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно РС Шепетівського МРУЮ Хмельницької області № 22650620 від 07 липня 2015 року зареєстровано право оренди вищевказаної земельної ділянки за ОСОБА_2.

У частині 2 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених частині 2 статті 123 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Варто зауважити, що у практиці касаційних судів існує різний підхід щодо вирішення спорів у справах про визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок, у ситуації коли дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки.

І. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не має правових підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку двом різним особам на одну і ту ж земельну ділянку.

(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року в справі № 461/2132/17 (адміністративне провадження № К/9901/1160/17) зазначено, що:

"відхиляючи доводи касаційної скарги, наведені у п. 29-б), Суд звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування. Однак надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

Проте інші особи теж можуть мати законний інтерес щодо цієї земельної ділянки.

Одночасно з виникненням правомірних сподівань та очікувань у особи, якій надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в інших осіб, які мають законний інтерес щодо користування цією земельною ділянкою, виникає право на захист цього інтересу. Законний інтерес, якщо його порушує суб'єкт владних повноважень, може бути предметом судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Під час розгляду справи суд з'ясовує, які саме фактичні обставини зумовлюють існування інтересу, відносини, що існують з приводу об'єкту інтересу, а також інші індивідуальні особливості, що відображають законність інтересу та необхідність судового захисту прагнень позивача. Застосовуючи такий підхід до справи, що розглядається, Суд звертає увагу, що ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є сусідами, суміжними землекористувачами і тривалий час фактично володіли та користувалися спірною земельною ділянкою спільно та відкрито. Усі вони подали заяви про надання їм дозволів на виготовлення проектної документації на відведення земельних ділянок, що входять у межі спірної земельної ділянки. Проте, дозвіл на розробку проекту її відведення надано лише ОСОБА_1 При статті 55 Закону України "Про землеустрій"ні інтереси ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідачем враховані не були. Суд вважає, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні взаємовідносини ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 свідчать про наявність у кожного з них законного інтересу використовувати земельну ділянку відповідно до добросусідських домовленостей, що дотримувалися протягом тривалого часу.

Відтак, орган місцевого самоврядування, реалізуючи принципи "належного урядування" повинен був враховувати законні інтереси усіх осіб, про яких йому було відомо на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1. Дійшовши висновку про протиправність Рішення, апеляційний суд не втрутився у повноваження міської ради, як це стверджує третя особа у касаційній скарзі (п. 29-в)), а захистив законний інтерес позивачів. Позивачі, яким у наданні дозволу було відмовлено, мали право оскаржувати такі дії та рішення міської ради в судовому порядку. Однак це не виключає і можливості оскарження рішень, ухвалених щодо інших осіб, якщо такі рішення, на їх думку, порушують їх права та законні інтереси. Тому доводи, зазначені у п. 29-а) Суд відхиляє".

(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18) зазначено, що:

"ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч застереженням, які містяться в частині 7 статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_3, яке надійшло пізніше, не пересвідчилось у відповідності розташування об'єкта вимогам законодавства та не врахувало вимог як вказаних вище норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов'язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 21 березня 2017 року проекту землеустрою за заявою ОСОБА_4, тобто на те, що здійснено формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами за відповідною фізичною особою (стаття 791 ЗК, стаття 50 Закону України "Про землеустрій") ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч наданим йому повноваженням не ухвалило рішення, за наявності для того законних підстав, про відмову в затвердженні проекту землеустрою за зверненням ОСОБА_3, чим суттєво порушило права першого заявника на отримання у власність земельної ділянки. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення вимог первісного позову про незаконність оспорюваних наказів та необхідність скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 з метою ефективного відновлення порушених прав позивача ОСОБА_4, а також, відповідно, з висновком про відмову в задоволенні зустрічного позову у зв'язку з тим, що вимоги за зустрічним позовом носять взаємовиключний характер з вимогами за первісним позовом".

(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 472/1284/17-ц (провадження № 61-39982св18) зазначено, що:

"встановивши, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, орієнтовним розміром 2,00 га, за заявою ОСОБА_5 вже сформована згідно з проектом, розробленим 27 вересня 2016 року ТОВ "СП "Геокадастр", відкрито Поземельну книгу (датою відкриття якої є державна реєстрація земельної ділянки в державному земельному кадастрі), їй присвоєно кадастровий номер 4821780600:03:000:0635 (що є номером поземельної книги), подальше формування земельної ділянки можливе лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_5, оскільки ГУ Держгеокадастру не мав правових підстав для надання ОСОБА_6 дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже була сформованою за заявою ОСОБА_5. За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильним та обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність належної перевірки, формальний підхід до розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його погодження створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури надання дозволу на виготовлення документації землеустрою, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами у користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом процедурою, а отже, з метою захисту порушених прав ОСОБА_5 на отримання земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку сформована за її заявою та поданими документами, правильними є висновки про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру та державної реєстрації права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:03:000:0635, оскільки надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

ГУ Держгеокадастру всупереч застереженням, які містяться у частині 7 статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_6, яке надійшло пізніше, не пересвідчилось у відповідності розташування об'єкта вимогам законодавства та не врахувало вимог норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов'язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 21 березня 2017 року проекту землеустрою за заявою ОСОБА_5, тобто на те, що здійснено формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами за відповідною фізичною особою (стаття 791 ЗК України, стаття 50 Закону України "Про землеустрій"), ГУ Держгеокадастру всупереч наданим йому повноважень не ухвалило рішення, за наявності для того законних підстав, про відмову в затвердженні проекту землеустрою за зверненням ОСОБА_6, чим суттєво порушило права першого заявника на отримання у власність земельної ділянки. Висновки суду апеляційної інстанції відповідають аксіомі цивільного судочинства "Аequum et bonum est lex legum" - "Справедливість і благо є закон законів".

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність у ОСОБА_5 права на захист "законних очікувань" щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку, в межах дозволу та проекту землеустрою, оскільки вона вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї: отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, розробила такий проект, за її заявою сформовано земельну ділянку (проведено реєстрацію у державному кадастрі земельних ділянок, присвоєно кадастровий номер), у зв'язку із чим, вона мала законні сподівання та правомірні очікування на закінчення процедури отримання у власність земельної ділянки, яка залежить від правомірної поведінки уповноваженого державного органу. Твердження заявника про те, що право ОСОБА_5 на отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації ніким не обмежено і не порушено, є безпідставними, оскільки ОСОБА_5 звернулася до суду за захистом майнового права на отримання конкретно визначеної земельної ділянки з її індивідуальними лінійними параметрами, що були визначені за її заявою, нею дотримано визначену законодавством процедуру отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства".

(4) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року в справі № 671/464/17 (адміністративне провадження № К/9901/42945/18) зазначено, що

"дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування. Однак надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

Земельний кодекс України, зокрема статті 116-118, не визначають порядку дій компетентного органу у разі подання кількома особами клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність однієї і тієї ж земельної ділянки.

(5) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 206/4713/17-ц (провадження № 61-48597св18) вказано, що:

"встановивши, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться на АДРЕСА_1, за заявою ОСОБА_1 вже сформована згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленим ФОП ОСОБА_4, яка є сертифікованим інженером-землевпорядником, за результатами проведення топографо-геодезичних робіт вирахувано площу земельної ділянки 0,0868 га, складено акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування, Управлінням Держземагентства у м.

Дніпропетровську Дніпропетровської області Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області від 10 грудня 2014 року № 04-03/101214/2 визнано за можливе погодити проект із землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1210100000:09:455:0285, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1, оскільки Дніпровська міська рада не мала правових підстав для надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже була сформованою за заявою ОСОБА_1.

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відсутність належної перевірки, формальний підхід до розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його погодження створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури надання дозволу на виготовлення документації землеустрою, пільгового порядку одержання ОСОБА_2 земельної ділянки поза передбаченою законом процедурою, а отже, з метою захисту порушених прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку сформована за її заявою та поданими документами, правильними є висновок суду першої інстанції про незаконність рішення Дніпровської (Дніпропетровської) міської ради від 13 квітня 2017 року № 344/19, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд на АДРЕСА_1,та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:09:455:0285, оскільки надання органом місцевого самоврядування дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Дніпровська (Дніпропетровська) міська рада всупереч застереженням, які містяться у частині 7 статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_2, яке надійшло пізніше, не пересвідчилась у відповідності розташування об'єкта вимогам законодавства та не врахувала вимог норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов'язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 11 грудня 2014 року проекту землеустрою за заявою ОСОБА_1, тобто на те, що здійснено формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами за відповідною фізичною особою (стаття 791 ЗК України, стаття 50 Закону України "Про землеустрій"), Дніпровська (Дніпропетровська) міська рада всупереч наданих їй повноважень не ухвалила рішення, за наявності для того законних підстав, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за зверненням ОСОБА_2, чим суттєво порушила права першого заявника на отримання у власність земельної ділянки. Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають аксіомі цивільного судочинства "Аequum et bonum est lex legum" - "Справедливість і благо є закон законів".

Верховний Суд вказує на те, що висновки суду апеляційної інстанції порушують права ОСОБА_1 на захист "законних очікувань" щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку, в межах дозволу та проекту землеустрою, оскільки вона вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї: отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, розробила такий проект, за її заявою сформовано земельну ділянку (проведено реєстрацію у державному кадастрі земельних ділянок, присвоєно кадастровий номер), у зв'язку із чим, вона мала законні сподівання та правомірні очікування на закінчення процедури отримання у власність земельної ділянки, яка залежить від правомірної поведінки уповноваженого державного органу.

Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування. Проте надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

Таким чином, відсутність письмового рішення Дніпровської (Дніпропетровської) міської ради, прийнятого у передбачений чинним законодавством строк, стосовного ініційованого позивачем питання, про задоволення та/або відмову, позбавило позивача у розумні/адекватні строки, без затримки домогтись вирішення питання, що стосувалось безпосередньо її законного інтересу, що є неприпустимим з боку держави. В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд констатує порушення прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність, оскільки позивач звернулася до суду за захистом майнового права на отримання конкретно визначеної земельної ділянки з її індивідуальними лінійними параметрами, що були визначені за її заявою, нею дотримано визначену законодавством процедуру отримання безоплатно у власність земельної ділянки".

(6) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 707/2230/18 (провадження № 61-10975св19) вказано, що:

"судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 09 вересня 2016 року отримав дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, а 31 жовтня 2016 року звернувся до Черкаської РДА із заявою про затвердження розробленої технічної документації. Суди не врахували, що з цього часу ОСОБА_1 набув права очікувати, що Черкаська РДА у двотижневий строк ухвалить рішення про надання земельної ділянки йому у користування. Натомість, розпорядженням від 22 листопада 2016 року Черкаська РДА передала в оренду спірну земельну ділянку ТОВ "Приват-Агро-Білозір'я", яке висловило свою зацікавленість в отриманні земельної ділянки у листопаді 2016 року, тобто пізніше, ніж позивач. Отже, отримавши та реалізувавши відповідне рішення уповноваженого органу державної влади (розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, на підставі якого виготовлено проект із землеустрою), позивач мав всі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна. Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач мав правомірні очікування щодо оформлення правовідносин оренди земельної ділянки, оскільки ним було дотримано всю процедуру, яка передує укладенню договору оренди землі, і ця процедура не завершилась внаслідок протиправної бездіяльності Черкаської РДА. Оскільки розпорядженням Черкаської РДА від 22 листопада 2016 року спірну земельну ділянку передано ТОВ "Приват-Агро-Білозір'я" з порушенням права позивача та порядку встановленого статтею 123 ЗК України, порушене право підлягає судовому захисту шляхом визнання незаконним вказаного розпорядження РДА. Аналогічний висновок про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у подібній справі № 707/958/17 (провадження № 61-10649св18).

Втручання у права ТОВ "Приват-Агро-Білозір'я" колегія суддів визнає таким, що переслідує законну мету (дотримання порядку розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності), а також не вважає таке втручання непропорційним, оскільки правомірні очікування позивача виникли 31 жовтня 2016 року, тобто до моменту передачі земельної ділянки ТОВ "Приват-Агро-Білозір'я" (30 листопада 2016 року), на підставі заяви від 18 листопада 2016 року. При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, помилково застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а в якому зазначено, що усі учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку, а тому не має підстав зважати на пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки".

Таким чином, у вказаних постановах Верховний Суд підтримує позицію, що надання органом місцевого самоврядування чи органом державної влади дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим особам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам законодавства, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки. Тому права (інтереси) позивача, який раніше звернувся за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) порушені, оскільки надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

ІІ. Орган державної влади чи місцевого самоврядування має правові підстави для надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже сформована за заявою іншої особи, яка звернулася раніше, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а (адміністративне провадження №К/9901/15205/18) зазначено, що:

"виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку. При ухваленні оскаржуваних рішень в частині відмови у визнанні бездіяльності Львівської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 16.04.2015 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою суди передніх інстанції не врахували те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду). Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №21-1391а16). В даному випадку, як ОСОБА_4 (третя особа), так і ОСОБА_2 (позивач) мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку. Тому у відповідача не має підстав вважати приорітетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак - і порушеного права позивача. Враховую вищезазначене, оскаржувані рішення судів попередніх інстанції підлягають скасуванню в частині відмови визнання незаконною бездіяльності Львівської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 16 квітня 2015 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0600 кв. м із ухваленням в цій частині нового про задоволення позову".

(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а (адміністративне провадження №К/9901/15205/18) за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_4 про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, вказано, що:

"позов обґрунтовано тим, що 16 квітня 2015 року позивач зверталась до Львівської міської ради із заявою про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1. На вказану заяву надано лист - відповідь від 21 травня 2015 року № 2403-3вих1730, яким повідомлено про те, що вже наданий дозвіл на виготовлення документації із землеустрою на вказану земельну ділянку іншій особі - ОСОБА_4, в зв'язку з чим заява від 16 квітня 2015 року підлягає поверненню. [..] При ухваленні оскаржуваних рішень в частині відмови у визнанні бездіяльності Львівської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 16 квітня 2015 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою суди передніх інстанції не врахували те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду). Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа № 21-1391а16). В даному випадку, як ОСОБА_4 (третя особа), так і ОСОБА_2 (позивач) мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку. Тому у відповідача не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак - і порушеного права позивача. Враховую вищезазначене, оскаржувані рішення судів попередніх інстанції підлягають скасуванню в частині відмови визнання незаконною бездіяльності Львівської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 16 квітня 2015 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0600 кв. м із ухваленням в цій частині нового про задоволення позову".

(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у справі №750/8511/17 (адміністративне провадження №К/9901/49700/18) вказано, що:

"стосовно доводів скаржника про те, що Чернігівською міською радою прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки двом особам створить умови правової невизначеності, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на момент прийняття оскаржуваних рішень Чернігівською міською радою спірна земельна ділянка не перебувала у власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб. Рішення про затвердження проекту землеустрою та фактичне відведення земельної ділянки ОСОБА_4 відповідачем прийнято не було. Більш того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із наданням такого дозволу іншій особі. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17. За таких умов колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування пункту 1.128 рішення Чернігівської міської ради від 26 січня 2017 року № 15/VII-1, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки НОМЕР_1 ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що цим рішенням жодним чином не порушено права позивача. Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається. Відтак, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між рішенням Чернігівської міської ради від 26 січня 2017 року № 15/VII-1 у частині надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та порушенням прав позивача. [..] Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає, що оскільки рішення Чернігівської міської ради від 26 січня 2017 року № 15/VII-1 у частині надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не стосуються ОСОБА_3 безпосередньо і жодним чином не впливає на його права, то у даній частині адміністративний позов не підлягає задоволенню".

(4) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) зазначено, що:

"рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Відтак - правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб.

(5) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17 (адміністративне провадження № К/9901/69327/18) зазначено, що:

"передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17. Крім того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із наданням такого дозволу іншій особі. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права наведена у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13), від 11 жовтня 2016 року (справа № 806/3787/13-а), від 7 червня 2016 року (справа № 820/3507/15) 19 січня 2016 року (справа № 824/167/15-а), Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17. [..] Рішення відповідача про надання ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність не порушують прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, оскільки не встановлюють обмежень щодо реалізації позивачем права на отримання у встановленому законом порядку дозволу на розробку проекту землеустрою щодо цих земельних ділянок. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 295/14795/16-а та від 19 червня 2018 року у справі № 750/8511/17".

Таким чином, у вказаних постановах Верховний Суд підтримує позицію, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування) і тому права (інтереси) позивача, який раніше отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) не порушені.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості справ, які перебувають на розгляді у Касаційному цивільному суді, зокрема:

справа № 472/1285/17 (провадження № 61-42794ск18) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа - Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області про визнання наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області;

справа № 427/1287/17 (провадження № 61-40919ск18) за у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області про визнання наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області;

справі № 570/2301/17 (провадження № 61-43059ск18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, треті особи: підприємець ОСОБА_3, Новоукраїнська сільська рада Рівненського району Рівненської області, про визнання дій неправомірними та протиправними, скасування наказів, зобов'язання скасувати записи у поземельній книзі та скасування речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,

справа № 472/1291/17 (провадження № 61-41908ск18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа - Веселинівська РДА Миколаївської області, про визнання наказів незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу;

справа № 472/1290/17 (провадження № 61-43828ск18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа - Веселинівська РДА Миколаївської області, про визнання наказів незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу;

справа № 472/1289/17 (провадження № 61-39642ск18) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа - Веселинівська РДА Миколаївської області, про визнання незаконними і скасування наказів та державної реєстрації права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу;

справа № 472/1281/17 (провадження № 61-37481ск18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа - Веселинівська РДА Миколаївської області, про визнання наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області;

справа № 571/75/16-ц (провадження № 61-27955ск18) за позовом ОСОБА_2 до Старосільської сільської ради Рокитнівського району, ОСОБА_3, третя особа - приватний підприємець ОСОБА_4, про визнання недійсними і скасування рішень Старосільської сільської ради, акту приймання-передачі межових знаків та проектної документації;

справа № 472/1282/17 (провадження № 61-41390ск180 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області третя особа Веселинівська РДА Миколаївської області про визнання наказів ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області;

справа № 472/1280/17 (провадження № 61-43829ск18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа - Веселинівська РДА Миколаївської області, про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, скасування державної реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області;

справа № 472/659/17 (провадження № 61-39640ск18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа - Веселинівська РДА Миколаївської області, про визнання наказів незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області;

справа № 686/10381/16 (провадження № 61-14840ск18) за позовом ОСОБА_1 до суду Лісовогринівецької сільської ради, приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В., Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державне підприємство "Хмельницьке", про визнання незаконним та скасування рішення 41-ї чергової сесії Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району 6-го скликання від 30 листопада 2015 року №126, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 січня 2016 року, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, укладеного 10 лютого 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2;

справа № 472/1283/17 (провадження № 61-40920ск18) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, третя особа - Веселинівська РДА Миколаївської області, про визнання наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області незаконними та їх скасування, скасування державної реєстрації права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.

Потенційно справи про визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок, у ситуації коли дозвіл на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки, можуть перебувати на розгляді не тільки у суді касаційної, але й судах апеляційної та першої інстанції, а також виникнути у майбутньому.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

Колегія суддів зауважує, що земельне законодавство не містить правового регулювання дій органу державної влади чи органу місцевого самоврядування у разі подання кількома особами клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (користування) однієї і тієї ж земельної ділянки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням таких аспектів розгляду справ про визнання незаконними актів органів державної влади чи місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок, у ситуації коли дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки, що свідчить про виключність цієї правової проблеми, і зокрема, необхідність визначення:

чи зумовлює отримання особою дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) виникнення в неї права (інтересу), що підлягають захисту, в тому числі й шляхом визнання незаконним рішення про надання у власність (користування) земельної ділянки іншій особі та оспорювання відповідного договору;

чи можливе надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки;

наявності (відсутності) порушення прав (інтересів) особи, якій першій надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку;

правових наслідків надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки;

можливості оспорення особою, якій першій надано дозвіл на дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування), актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування, якими передано у власність (користування) цю ж саму земельну ділянку особі, яка отримала дозвіл дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) пізніше.

Тому колегія суддів вважає, що у існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про визнання незаконними актів органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок, у ситуації коли дозвіл на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 688/2908/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

А. Ю. Зайцев