Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №199/3248/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 199/3248/23

провадження № 61-7413св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., та касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Позовна заява мотивована тим, що 16 серпня 2012 року слідчим Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області було порушено кримінальну справу № 61121886 за фактом вбивства громадянина ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а постановою слідчого Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровський області від 17 серпня 2012 року перекваліфіковано на пункт 6 частини другої статті 115 КК України.

Вказував, що постановою слідчого Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровський області від 28 серпня 2012 року він був притягнутий як обвинувачений у кримінальній справі № 61121886 до кримінальної відповідальності за пунктом 6 частини другої статті 115 КК України. Цього самого дня постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, який у подальшому неодноразово продовжувався.

23 листопада 2012 року відповідно до статті 214 КПК України (у редакції 2012 року) слідчим Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровський області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12012030010000061 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 115 КК України.

Зазначав, що 07 грудня 2012 року у кримінальному провадженні № 12012030010000061 йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 115 КК України.

11 грудня 2012 року прокурор прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська Синявський В. Г. затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12012030010000061 від 23 листопада 2012 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 115 КК України та направив його до суду.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року у справі № 401/13154/12-к йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Справа судами розглядалася неодноразово. Так, вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2019 року у справі № 401/13154/12-к його дії було перекваліфіковано з пункту 12 частини другої статті 115 КК України на статтю 396 КК України та засуджено його до покарання у виді позбавлення волі строком на три роки. На підставі частини п`ятої статті 72 КК України йому було зараховано у строк покарання строк перебування його під вартою з 17 серпня 2012 року до 05 червня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та з урахуванням попереднього ув`язнення звільнено від відбування покарання.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2019 року в частині його засудження скасовано, кримінальне провадження щодо нього за пунктом 12 частини другої статті 115 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати.

Вказував, що безпідставне кримінальне переслідування щодо нього тривало з 17 серпня 2012 року до 07 жовтня 2021 року (108 місяців 20 днів). При цьому строк попереднього ув`язнення склав 5 років 9 місяців 19 днів, а строк перебування під домашнім арештом складає 8 місяців 13 днів (з 05 червня 2018 року до 18 лютого 2019 року), що завдало йому майнової та моральної шкоди, спричинило втрату нормальних життєвих зв`язків, порушило майнове благополуччя.

Заподіяна йому моральна шкода полягає у фізичному болю і стражданнях, переживаннях, завданих правоохоронними органами, незаконним обранням запобіжного заходу, тривалістю неодноразових судових процесів, втратою роботи, і, як наслідок, неможливістю побудувати власну сім`ю. На підтвердження цих обставин позивач надав висновок експерта № 29 за результатами проведення судово-психологічної експертизи, складений 24 березня 2023 року Державною установою «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» на його замовлення, відповідно до якого незаконне притягнення до кримінальної відповідальності з попереднім ув`язненням і позбавленням волі, перебуванням під домашнім арештом та незаконні дії органів досудового слідства, прокуратури та суду є для нього психотравмуючою ситуацією, йому завдані страждання (моральну шкоду), орієнтовний розмір грошової компенсації може становити 4 939,92 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент ухвалення судом рішення.

Крім цього, зазначав, що на час його затримання правоохоронними органами він був працевлаштованим на посаді експедитора в Приватному підприємстві «АБ плюс», а 21 серпня 2012 року був звільнений із займаної посади на підставі наказу від 21 серпня 2012 року № 825-к у зв`язку із затриманням працівниками міліції.

На думку позивача, з вини правоохоронних органів і прокуратури, він був незаконно позбавлений подальшого офіційного працевлаштування і отримання постійної заробітної плати за весь час перебуванням під обвинуваченням з 21 серпня 2012 року до 07 жовтня 2021 року, що складає 109 місяців 15 робочих днів, тому відповідно за обставин вимушеного прогулу він недоотримав 109,5 мінімальних заробітних плат.

Вважав, що справедлива компенсація зі сторони держави за вимушений прогул та неотриману вигоду складає 109,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент ухвалення судового рішення у даній справі, що становить 733 650 грн (6 700 грн х 109,5 = 733 650 грн).

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 733 650 грн та моральну шкоду, завдану внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 33 097 464 грн, а також витрати на проведення судово-психологічної експертизи у розмірі 18 219 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у розмірі 728 066,60 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 18 219 грн витрат на проведення судово-психологічної експертизи.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач перебував під слідством і судом 108 місяців 20 днів (з 07 серпня 2012 року до 07 жовтня 2021 року), що відповідно до статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування шкоди, мінімальний розмір якої не може бути меншим 728 066,60 грн (108 місяців 20 днів х 6 700 грн - розмір мінімальної заробітної плати у 2023 році).

При визначенні розміру моральної шкоди районний суд урахував надані сторонами докази та їх доводи, у тому числі, висновок експерта за результатами проведення психологічного дослідження від 24 березня 2023 року, та, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з урахуванням фактичних обставин даної справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 728 066,60 грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого ним заробітку, суд першої інстанції виходив із того, що останнім не дотримано процедури відшкодування заробітку, що передбачений статтею 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), суд першої інстанції зазначив також про те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року апеляційні скарги ГУ НП в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 200 000 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач перебував під слідством та судом з 17 серпня 2012 року - з моменту затримання в порядку статті 115 КК України, до 07 жовтня 2021 року - набрання законної сили ухвалою суду про закриття кримінального провадження, що складає 9 років 1 місяць 20 днів. Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством 109 місяців 20 днів, а не 108 місяців 20 днів, як помилково зазначив суд першої інстанції.

Апеляційний суд при визначенні розміру моральної шкоди завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду врахував глибину моральних і душевних страждань останнього, період його перебування під слідством та судом, а саме 109 місяців 20 днів, беручи до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, унаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, тривале знаходження ОСОБА_1 у місцях позбавлення волі внаслідок застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та дійшов висновку про визначення розміру відшкодування моральної шкоди з розрахунку 109,67 мінімальних заробітних плат. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 квітня - 8 000 грн, тому розмір моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 , виходячи з розрахунку: (109 х 8 000 грн) + (8 000 / 30 х 20 = 1 180 000 грн), що становить 1 180 000 грн. Крім того, суд вважав за необхідне стягнути на користь позивача 20 000 грн моральної шкоди за незаконне примусове відібрання у нього зразків крові.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необхідність визначення розміру моральної шкоди за наданим ним висновком експерта від 24 березня 2023 року № 29 саме у розмірі 4 939,82 мінімальних заробітних плат, що в грошовому виразі становить 39 518 560 грн, оскільки визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі чи в збільшеному є правом суду, а не обов`язком. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави. Крім того, у вказаному висновку зазначено орієнтовний можливий розмір грошової компенсації за завдану позивачу моральну шкоду. Вказаний исновок ґрунтується на проєкті позовної заяви ОСОБА_1 , тобто документі, складеному в інтересах останнього, поясненнях його близьких осіб, а психологічне обстеження позивача здійснено на підставі бесіди.

Суд апеляційної інстанції урахував, що позивачем не надано доказів звернення зі скаргами щодо неналежного його утримання під вартою та процесуальних документів щодо результатів розгляду таких звернень, також відсутні будь-які належні та допустимі докази неналежного утримання ОСОБА_1 під вартою у період перебування його під слідством та судом.

Також суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди шляхом списання їх з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, оскільки відшкодування шкоди має здійснюватися шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України, відтак Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено своїх позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком. Зокрема, установлено, що у межах кримінального провадження від займаної посади ОСОБА_1 не відсторонювали, розірвання трудового договору 21 серпня 2012 року відбулося на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням працівника, а не у зв`язку із притягненням його до кримінальної відповідальності і триманням під вартою. При цьому судом ураховано, що у передбаченому законом порядку наказ 21 серпня 2012 року № 825-к про своє звільнення за власним бажанням позивач не оскаржував, у судовому порядку цей наказ незаконним не визнано, не скасовано.

Апеляційний суд урахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини, судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

У касаційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року - залишити без змін.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У травні 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У травні 2024 року касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 рокунадійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2024 року касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неправильно застосували норми статей 23 1176 ЦК України, статей 2, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Вважає, що судами попередніх інстанцій не розмежовано види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди. При цьомузаявлений ним розмір моральної шкоди є обґрунтованим та таким, що відповідає рівню його душевних страждань.

Крім того, безпідставною є відмова у задоволенні позову в частині відшкодування суми втраченого заробітку за час перебування під слідством та судом, оскільки він був звільнений з роботи у серпні 2012 року саме у зв`язку із затриманням працівниками правоохоронних органів. При цьому факт оскарження наказу про звільнення не має значення, оскільки саме з вини органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду він був позбавлений подальшого офіційного працевлаштування та отримання заробітної плати за весь час перебування під слідством.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) та постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц (провадження № 61-9875св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18 (провадження № 61-3552св19), що були застосовані апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 23 1167 1176 ЦК України, статтями 1, 2, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури у розмірі 1 200 000 грн, з урахуванням тих моральних страждань, яких зазнав позивач.

Посилається на те, що стягуючи на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі, що є більшим від мінімально гарантованого законом, суд не взяв до уваги факт вчинення ним злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України та визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення.

Вважає, що суд апеляційної інстанцій не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності завдання позивачу моральної шкоди і підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості і не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок держави.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення Дніпропетровська обласна прокуратура вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 та від 19 грудня 2018 року у справі № 214/9472/16-ц (провадження № 61-19св17), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У липні 2024 року Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначило про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення. При цьому позивачем не надано належних, допустимих доказів, які підтверджують заподіяння моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача, та розмір компенсації, який значно перевищує встановлений законом розмір відшкодування моральної шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 серпня 2012 року слідчим Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровський області Богдановою Ю. І. було порушено кримінальну справу № 61121886 за фактом вбивства громадянина ОСОБА_2 , 1989 року народження, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України (том 1, а. с. 11).

Постановою слідчого Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровський області Богданової Ю. І. від 17 серпня 2012 року кримінальну справу було перекваліфіковано на пункт 6 частини другої статті 115 КК України (том 1, а. с. 12).

Відповідно до протоколу слідчого Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області Богданової Ю. І. від 18 серпня 2012 року ОСОБА_1 було затримано працівниками міліції о 16 год 10 хв 18 серпня 2012 року в порядку статті 115 КК України (том 1, а. с. 16-17).

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2012 року строк затримання ОСОБА_1 було продовжено до 10 діб, тобто до 28 серпня 2012 року (том 1, а. с. 19).

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2012 року задоволено подання слідчого Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровський області Богданової Ю. І. про примусове відібрання у підозрюваного ОСОБА_1 зразків крові та слини та постановлено примусово відібрати у присутності понятих, за участі спеціаліста в галузі медицини, зразки слини та крові у підозрюваного ОСОБА_1 (том 1, а. с. 21-23).

23 серпня 2012 року було відібрано зразки крові у ОСОБА_1 , що підтверджується копією протоколу відібрання зразків для порівняльного дослідження від 23 серпня 2012 року, складеного слідчим Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області Богдановою Ю. І. (том 1, а. с. 24).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2012 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2012 року задоволено.

Постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2012 року скасовано (том 1, а. с. 26-27).

Постановою слідчого слідчого відділу Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області Богданової Ю. І. від 28 серпня 2012 року ОСОБА_1 було притягнуто в якості обвинуваченого у кримінальній справі № 61121886 до кримінальної відповідальності за пунктом 6 частини другої статті 115 КК України (том 1, а. с. 28-29).

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці (том 1, а. с. 30-31).

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2012 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до двох місяців 29 днів, тобто до 16 листопада 2012 року (том 1, а. с. 32-33).

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2012 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до трьох місяців 28 днів, тобто до 16 грудня 2012 року (том 1, а. с. 34-35).

23 листопада 2012 року відповідно до статті 214 КПК України (у редакції 2012 року) слідчим Амур-Нижньодніпровського районного відділу Дніпропетровського МУ м. Дніпропетровська Дніпропетровської області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012030010000061 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 115 КК України (том 1, а. с. 37).

07 грудня 2012 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 115 КК України - вбивстві, тобто умисному заподіянні смерті іншій особі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (том 1, а. с. 38-39).

11 грудня 2012 року виконуючим обов`язки слідчого слідчого відділу Амур-Нижньодніпровського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Штепкою П. Г. складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12012030010000061 від 23 листопада 2012 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 115 КК України, який цього самого дня затверджений прокурором прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська Синявським Є. Г., та направлено до суду (том 1, а. с. 40-49).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2013 року у справі № 401/13154/12 продовжено ОСОБА_1 застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці після спливу з дня надходження провадження до суду двомісячного строку, тобто до 12 квітня 2013 року включно (том 1, а. с. 55-56).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2013 року у справі № 401/13154/12 продовжено ОСОБА_1 застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці, тобто до 12 червня 2013 року (том 1, а. с. 65-67).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2013 року справі № 401/13154/12 продовжено ОСОБА_1 застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою після спливу продовженого строку ще на 60 днів, тобто до 10 серпня 2013 року включно (том 1, а. с. 68-69).

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2013 року у справі № 401/13154/12 ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за пунктами 6, 12 частини другої статті 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років, з конфіскацією всього особисто належного йому майна.

Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено попередню - тримання під вартою (том 1, а. с.75-89; 99-102).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2013 року скасовано та призначено новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції (том 1, а. с. 111-114).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2014 року у справі № 401/13154/12 вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 змінено та виключено з мотивувальної частини вироку суду посилання на кваліфікуючу ознаку пункт 6 частини другої статті 115 КК України - «скоєння злочину з корисливих мотивів». В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін (том 1, а. с.115-123).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2015 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Бондаренка О. Г. задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2014 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (том 1, а. с. 134-139).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року у справі № 401/13154/12 вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку суду посилання на кваліфікуючу ознаку пункт 6 частини другої статті 115 КК України - скоєння злочину з корисливих мотивів; виключено з мотивувальної частини вироку посилання як на доказ - протокол огляду від 18 серпня 2012 року особистих речей ОСОБА_1 та його явку з повинною від 17 серпня 2012 року.

В частині призначення покарання виключено додаткове покарання у виді конфіскації всього особисто належного ОСОБА_1 майна.

Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за пунктом 12 частини другої статті 115 КК України до 13 років позбавлення волі (том 1, а. с. 146-161).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року та вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Запобіжний захід ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою до проведення судом першої інстанції підготовчого судового засідання, але не більше ніж на 60 діб (том 1, а. с.172-178).

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року у справі № 401/13154/12 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років.

До набрання вироком законної сили продовжено дію раніше обраного ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Дніпропетровській установі виконання покарань (№ 4) Південно-Східного МРУ ВКПП МЮ України.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 постановлено обраховувати з 17 серпня 2012 року, тобто з моменту його фактичного затримання.

На підставі частини п`ятої статті 72 КК України (у редакції від 26 листопада 2015 року) в строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі зараховано строк попереднього ув`язнення (за виключенням періодів відбування покарання у виправних колоніях) ОСОБА_1 з 17 серпня 2012 року до 20 червня 2017 року включно (том 1, а. с. 184-212).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року у справі № 401/13154/12 вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (том 1, а. с. 213-221).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року у справі № 401/13154/12 матеріали кримінального провадження № 12012030010000061 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 6, 12 частини другої статті 115 КК України направлено до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська для здійснення судового провадження (том 1, а. с. 222-223).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року у справі № 401/13154/12 призначено кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого за пунктом 12 частини другої статті 115 КК України до судового розгляду.

Змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, заборонивши йому залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу суду (том 1. а. с. 224-226).

Ухвалами Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 401/13154/12 неодноразово продовжувалася дія запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді домашнього арешту та покладені на нього обов`язки, а саме ухвалою від 24 липня 2018 року продовжено строк до 19 вересня 2018 року (том 1, а. с. 227-228), ухвалою від 03 вересня 2018 року продовжено строк до 01 листопада 2018 року (том 1, а. с. 229-230), ухвалою від 31 жовтня 2018 року продовжено дію запобіжного заходу у виді домашнього арешту, заборонивши ОСОБА_1 залишати місце проживання з 22 год 00 хв до 07 год 00 хв строком до 29 грудня 2018 року (том 1, а. с. 231-232), ухвалою від 21 грудня 2018 року продовжено дію запобіжного заходу у виді домашнього арешту, заборонивши ОСОБА_1 залишати місце проживання з 22 год 00 хв до 07 год 00 хв строком до 18 лютого 2019 року (том 1, а. с. 234-235).

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2019 року, залишеним без змін ухвалоюДніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі № 401/13154/12-к, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 396 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі частини п`ятої статті 72 КК України постановлено зарахувати в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 17 серпня 2012 року до 05 червня 2018 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ураховуючи попереднє ув`язнення засудженого звільнено від відбування покарання.

Запобіжний захід до набрання законної сили вироком залишено без змін (том 1, а. с. 236-252; том 2, а. с. 1-21).

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Бондаренка О. Г. та касаційну скаргу прокурора Соскова Р. М. задоволено частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено у цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції (том 2, а. с. 22-34).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 401/13154/12-к вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2019 року, в частині засудження ОСОБА_1 скасовано. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за пунктом 12 частини другої статті 115 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати.

Ухвала набрала законної сили 07 жовтня 2021 року (том 2, а. с. 35-42).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у справі № 401/13154/12-к внесено виправлення до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року та постановлено вважати, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито за статтею 396 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати (том 2, а. с. 43-44).

Відповідно до висновку експерта № 29 за результатами проведення судово-психологічної експертизи, складеного 24 березня 2023 року Державною установою «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» ситуація, що досліджується за справою (незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності з попереднім ув`язненням і позбавленням волі, перебуванням під домашнім арештом та інші незаконні дії органів досудового слідства, прокуратури та суду) є психотравмувальною для ОСОБА_1 ; можливий грошовий еквівалент компенсації за завдані позивачу суттєві страждання (моральну шкоду) становить 4 939,82 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду (том 2, а. с. 138-143).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 109 місяців 20 днів, чим йому заподіяно моральної шкоди.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, вважав, що позивачем доведено завдання йому моральної шкоди, що є підставою для її відшкодування.

Колегія суддів погоджується з визначеним апеляційним судом розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див.: постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Встановивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 109 місяців 20 днів (з 17 серпня 2012 року - з моменту затримання в порядку статті 115 КК України до 07 жовтня 2021 року - набрання законної сили ухвалою суду про закриття кримінального провадження), апеляційний суд, виходив із того, що відшкодування моральної шкоди не може бути менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, проте урахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи виваженості, розумності і справедливості, обґрунтовано визначив суму на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 180 000 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне стягнути на користь позивача 20 000 грн моральної шкоди за незаконне примусове відібрання у нього зразків крові, оскільки ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2012 року скасовано постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2012 року, якою було задоволено подання слідчого Амур-Нижньодніпровського районного відділу міліції ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області Богданової Ю. І. про примусове відібрання у підозрюваного ОСОБА_1 зразків крові та слини.

При цьому суд правильно відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необхідність визначення розміру моральної шкоди за наданим ним висновком експерта від 24 березня 2023 року № 29 саме у розмірі 4 939,82 мінімальних заробітних плат, що в грошовому виразі становить 39 518 560 грн, оскільки у вказаному висновку експерта зазначено про можливий грошовий еквівалент компенсації за завдану моральну шкоду, що є оціночним та суб`єктивним критерієм визначення такого розміру експертом.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що суд не взяв до уваги факт вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України та визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення.

Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.

Так, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 401/13154/12-к, з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2023 року про виправлення описки, вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2019 року, в частині засудження ОСОБА_1 скасовано. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за статтею 396 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати.

Отже, закриття кримінального провадження № 12012030010000061 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, відбулося з реабілітуючих підстав (пункт 3 частини першої статті 284 КПК України - не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати), тому позивач має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає на підставі статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Додаткового визнання неправомірності дій органу прокуратури чи слідства для відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, не потребується.

Визначений судом розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призводить до його збагачення.

Указаний висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим ним доказами та доводам, не врахували доведення ними наявності шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтованих підстав для її відшкодування, Верховним Судом відхиляються.

Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Посилання Дніпропетровської обласної прокуратури на те, що сума відшкодування моральної шкоди повинна бути меншою є безпідставними, оскільки у суду, у розумінні статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є право застосувати й більший розмір відшкодування, ніж мінімально визначений, при цьому апеляційний суд навів для цього відповідні мотиви.

Посилання касаційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 та від 19 грудня 2018 року у справі № 214/9472/16-ц (провадження № 61-19св17), є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що в межах кримінального провадження від займаної посади позивача не відсторонювали, розірвання трудового договору 21 серпня 2012 року відбулося на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням працівника, а не у зв`язку із притягненням його до кримінальної відповідальності і триманням під вартою.

При цьому судом ураховано, що у передбаченому законом порядку наказ про своє звільнення за власним бажанням позивач не оскаржував, у судовому порядку цей наказ не скасовано.

За таких обставин, ОСОБА_1 не довів те, що він був звільнений з роботи у зв`язку зі здійсненням щодо нього досудового розслідування, відтак підстави для відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку відсутні.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18 (провадження № 61-3552св19).

При цьому відсутні підстави для відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у вказаній постанові, оскільки заявник не наводить належних для цього підстав, а доводи про необхідність відступити від викладених у постанові висновків зводяться до неналежної, на його думку, оцінки судом обставин справи у конкретній справі.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, оскільки апеляційним судом належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець